Що відбувається з кліматом?

Невже з природою справді щось негаразд? Метеоролог Пітер Вернер, доктор Патсдамського інституту досліджень клімату, свідчить: «Коли в глобальному масштабі проаналізувати погодні умови, взявши до уваги рекордно велику кількість опадів, повеней, посух і ураганів, то видно, що кількість таких екстремальних погодних явищ за останні 50 років збільшилася в чотири рази».

Багато вчених уважає, що такі погодні умови виникають внаслідок глобального потепління на планеті, або так званого парникового ефекту. Як пояснює наука, парниковий ефект – це підвищення температури внаслідок того, що певні гази (наприклад, водяна пара, вуглекислий газ, закис азоту чи метан) затримують сонячну енергію, яка відбивається від Землі. Якщо б не було цих газів, то середня температура на нашій планеті була б на 33°С нижчою.

Людина теж причетна до цього процесу. Десятиліттями заводи й машини викидають в атмосферу мільярди тонн парникових газів. На думку багатьох науковців, так само, як вітрове скло затримує теплову енергію в салоні автомобіля, так і ці гази не випускають сонячної енергії поза межі атмосфери.

Скептики заявляють, що людська діяльність спричиняє лише незначний відсоток викидів парникових газів. А втім, Міжурядова комісія з питань кліматичних змін повідомляє : «З’явилися нові й більш переконливі докази того, що людська діяльність – одна з головних причин глобального потепління, яке відбувається протягом 50 років. І людство винне у цьому на 60 відсотків».

Поширені думки, що навіть незначне потепління може призвести до глобальних змін клімату. А з кінця ХІХ століття температура на поверхні Землі зросла приблизно на 0,4-0,8°С. На думку вчених, зростання кількості опадів у Північній півкулі, небувалі посухи в Азії й Африці, дедалі частіші випадки Ель-Ніньо в Тихому океані – все це результати потепління.

Чи впливає такий стан природи на наше здоров’я? Передбачається, що смертність населення до 2020 року у деяких місцях може зрости вдвоє. Стрімко зростатиме кількість хвороб, збудників яких переносять комарі. За нових умов ці істоти швидше розмножуються і частіше нападають. Внаслідок повеней і посух забруднюється питна вода. Прогнози невтішні. Існує справді неабияка загроза ускладнень для життя на планеті.

Багато хто переконаний, що оскільки до цієї проблеми спричинилася людина, то, можливо, людина й вирішить її. Екологи свідчать: «Тепер, коли ми зрештою усвідомили, наскільки знищене наше довкілля, кинулися шукати якісь технологічні вирішення. Однак самих лише технологічних новинок недостатньо. Мусимо залучати й наші серця». Ряд держав уже прийняли закони, які обмежують кількість шкідливих викидів в атмосферу від найрізноманітніших джерел. Ці закони спонукають до рішучих дій, а не розмов.

Заходи для боротьби із забрудненням навколишнього середовища, як правило, дуже дорогі, тож бідніші держави не можуть їх собі дозволити. Останнім часом пересічних громадян часто закликають дбати про довкілля. Та більшість із них не можуть, наприклад, відмовитися від автомобіля, якщо місце роботи, школа, дитсадок чи торговий центр надто віддалені. У більшості просто немає вибору.

У вчених колах, як не прикро, існують сьогодні побоювання стосовно своєчасності наших намірів рятувати Землю від глобального потепління. Навіть якщо повністю припинити викиди шкідливих газів в атмосферу, вважають науковці, наслідки забруднення будуть відчутні щонайменше 100 років!

Сказане переконливо доводить небезпідставність тривожних сигналів. Забруднення – проблема світова, отже, аби вирішити її, необхідні об’єднані зусилля і співпраця всіх країн світу.

Переказ Наука про сни

Чи знаєш ти, що таке сон і звідки він береться? Коли ми засинаємо, у нашому мозку виникають електричні сигнали. Струмом, звичайно не вдарить. Однак сигнали таки підуть - від мозкового стовбура (він знаходиться внизу черепа) до передньої частини голови. Ці високовольтні, але слабкі за силою струму імпульси вельми хаотичні. Однак саме вони стимулюють складні хімічні реакції, після чого наші мозкові звивини почнуть омивати різні хімічні речовини, які і викличуть у тебе несподівані образи - сни. Поспостерігай при нагоді за сплячим. Якщо у нього починають швидко рухатися заплющені повіки, дихання стає нерівномірним, він може навіть щось невиразно говорити, рухнути рукою чи ногою - це означає, що саме зараз він бачить сон. Сни живуть у підсвідомості. А вона, зберігаючи узагальнений досвід предків, все ж залишається індивідуальною. Чотирирічні діти бачать у снах не якісь сюжети, а короткі епізоди з життя, своєрідні картинки, як у фотоальбомі. Шестилітки вже спостерігають сюжети в розвитку та починають бачити у снах самих себе. Швидшає розумовий розвиток і підсвідомість - складнішими і виразнішими стають сни. "Чи можна керувати сновидіннями й обирати сон на замовлення?" - запитують цікаві. Виявляється, кожна десята людина уві сні усвідомлює, що бачить сон. А відтак - можна вносити корективи у свої сновидіння. Одній восьмилітній дівчинці часто снолося, що її переслідує акула. Сон лякав, ставав причиною депресивного стану, дратівливості. Психолог порадив їй не тікати від морського хижака, а спробувати погратися з ним. Це спрацювало. Наступної ночі уві сні дитина всадилася акулі на спину, відчувши свою перемогу - не над твариною, а над своїм страхом. Очевидно, цієї перемоги дитина досягла ще до сну, а цей новий її психічний стан увійшов крізь підсвідомість у нічне видіння. Цікавим здавна вважалося питання: чи можливі віщі сни? Як виникають сновидіння, що, як кажуть очевидці, впливають на долю людини, стають прогнозамимайбутнього, тлумаченнями якихось проблемних чи взагалі нерозв'язних, здавалося б, ситуацій? Адже загальновідомо, що Менделєєву наснилася таблиця хімічних елементів. Уранці він прокинувся, перемалював свій сон - і тепер у кожному шкільному хімкабінеті можна побачити цей винахід. Люди, не секрет, іноді бачать подію, яка станеться через певний час, інших людей, з якими познайомляться значно пізніше. На жаль, таємниці так званих "снів із майбутнього" наука пояснити не може. Дехто навіть вважає, що у такий спосіб нас про щось попереджає Космічний Розум. Так що самою біохімією тут не обійтися. Ще в сиву давнину люди прагнули довідатися, що означає побачене уві сні. От і складали наші предки з цього приводу книги-сонники, своєрідні тлумачні словники. Серед учених побутує думка, що всі сни мають символічне значення. Проблема людства лише в тому, що воно не вміє її належно розшифрувати, оскільки не все, що наснилося, зберігає пам'ять, а лише уривки. Цього замало, щоб збагнути символіку снопередбачень. Жаль, що тут ми наштовхуємося на безпорадність. Адже людина затрачає на сон приблизно третину життя. Скільки корисної інформації за той час почерпнули б.

Українська хата

Дедалі більше віддаляється від нас в шаленому темпі атомної епохи хата-білянка у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом батька. У цій хатині — наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня...

Українська хата-праматір має цілий ряд оберегів. Одним із них є сволок. На сволок вибирали товстий стовбур дуба або липи, який обтесували,
надаючи квадратної або прямокутної форми. Сволок на Україні завжди символізував міцність оселі. На ньому вирізьблювали дату спорудження, прізвище господаря.. Іноді записували важливу подію в житті родини чи суспільства. Зі сволоком було пов’язано багато вірувань, звичаїв, обрядів у житті українського народу.

Збираючи дитину до церкви на хрестини, куми по черзі піднімали її до сволока і вихваляли, зичили добра, шани людської. Травневе зілля клали на сволок і тримали до Зелених свят. Вірили, що воно оберігало хату від грому і блискавки.

Особливо цікаві символи, які передають космічні уявлення наших предків. Є тут дерево життя, що єднає небо і землю.

Сволок с цілим літописом давніх уявлень людини про світобудову, духовне життя, є витвором народного мистецтва (За В. Скуратівським).

Україні бути українською

Коли 1861 року Італія здобула незалежність, звільнившись із-під австрійського панування, один із лідерів визвольної боротьби висловив думку, корисну і для нас: «Італію створено, час створити італійців». Україна – незалежна держава, але українців мало. Українців не за походженням, а за переконаннями, за усвідомленням своєї належності до України.

Нас століттями привчали зрікатися самих себе, паплюжили нашу історію, імена кращих представників нації, позбавляли нас єдності. Дехто й сьогодні не розуміє, що саме в єдності інтересів, мети, зусиль для її досягнення і полягає наша сила. Тому, маючи незалежну державу, те, за що тисячі українців поклали життя, щасливими не почуваємось.

Але ж усіх нас об’єднує одна доля, як і одна земля. На ній жити не тільки нам, а й нашим онукам і правнукам. Іншої вітчизни в нас нема. Ми всі, до яких би верств чи партій не належали, пливемо в одному човні. Розіб’ється човен – тонути разом. Без української національної солідарності і патріотизму нам і далі, як писав І. Франко, «в сусідів бути гноєм, тяглом у поїздках їх бистроїзних». У північного брата давно склався образ хохла як людини егоїстичної, заздрісної і впертої. Категорично тут і не заперечиш. Варто ще й додати до названих рис звичку ховатися за чужими спинами, не брати на себе відповідальності, відмовчуватися, вичікувати, всупереч голосу сумління ставати на бік сильнішого заради благополуччя. Виправдовується це недолугими сентенціями на шкалт: усі люди однакові, своя сорочка ближча до тіла, живемо тільки раз, спокійним легше жити тощо.

Попри шкоду, якої завдає таке хохлацтво, хвороба ця виліковна. Суспільство оздоровить лиш моральна висота, вона ж допоможе сусідам визволитися з полону імперської ідеї і мислити гуманно.

А ще нам потрібна національна культура. Стародавня Греція, наприклад, увійшла в пам’ять людства «Іліадою», «Одіссеєю», трагедіями Есхіла, Софокла, Евріпіда, мудрістю Платона, Арістотеля. Коли заходить мова про Італію, пригадуються Данте, Петрарка, Леонардо да Вінчі, Вівальді, Пуччині.

Культура духовно підносить і людину, і цілий народ. Без високої культури не може бути високої економіки. Людина тим і відрізняється від тварин, що їй, крім їжі та захисту, потрібна ще й духовна пожива. Як сказав ще Сократ: «Їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти». Людина працює не заради харчів і даху, хоч і без них не обійтися, а заради культурного відпочинку, краси і духовних цінностей. А вони у кожного народу свої: в американців – американські, в японців – японські, в українських, зрозуміло, теж мають бути власні. Адже саме за духовними цінностями судять у світі про народ, його здібності, про місце в цивілізації.

Чи не тому антиукраїнські сили й тепер з таким шаленством кидаються на наші символи, що єднають нас, - на наше синьо-жовте знамено, на наш правічний тризуб, упосліджують нашу мову, перекручують історію, обливають брудом національних героїв? Вони й далі хочуть, щоб ми залишалися натовпом без роду і племені, без історії і традицій, хохлами, малоросами. З такими легше впоратися.

Держава, яку ми будуємо, не може бути ніякою, нічиєю; у «європейський дім», у світове співтовариство вона має увійти (і не знівелюватися там) тільки зі своєю культурою, історією, духовністю, мовою – з усіма національними особливостями. Україна повинна бути українською, якщо гадає бути взагалі.

Заборонений Шевченко

Щоріч 9 березня ми віддаємо шану чи не найславетнішому сину України, ім’я якого, безперечно, стало символом нації. До відома наших співвітчизників, Шевченків день народження був державним святом у перші роки після жовтневого перевороту (1917 р.). Тривало це, правда, недовго. Можновладці невдовзі усвідомили, що небезпечно зайвий раз згадувати Поета. З цієї ж причини було заборонено пошановувати День перепоховання (22 травня – повернення тіла Тараса на Батьківщину). Усіх, хто приходив цього дня до Кобзаревих пам’ятників покласти квіти чи почитати вірші, очікували доволі неприємні наслідки. Нині вже мало хто пам’ятає, що першим славнем радянської України був «Заповіт», хоча незабаром в оперативних рапортах нишпорки зазначали: «Пели националистическую песню «Заповит». Щодо тексту, варто нагадати висновок дослідника О. Відоменка, що поет-вірянин не писав: «Я не знаю Бога». Підтверджує цей факт і праця І. Огієнка «Тарас Шевченко», оскільки подібне блюзнірство не могло належати такій релігійній, такій українській людині, як автор «Кобзаря». До речі, «Заповіт» у Шевченка не мав назви.

Більшовики творили свій образ Шевченка і прагнули його словами говорити про себе. Беззаконня й терор нахабно освячувалися його високим ім’ям. Неймовірно, але факт: у час масового душогубства 1932-1933 рр., терору 1937-го вцілілі співали про щасливе життя “в сім’ї вольній, новій”. У повоєнні роки поетовим ім’ям прислужники влади боролися проти українського “буржуазного націоналізму». Більшовицькі ідеологи підтасовували поетову творчість під усі тогочасні партійні гасла, безсоромно спотворюючи правдивий зміст, підмінюючи одні поняття іншими, викривляючи саму ідейну суть творів. Ох і наморочилися вони з тим Шевченком, ох і натомили свої заідеологізовані мізки!

Що ж лягало й категорично не сприймалося як царатом, так і радянськими компартійними верховодами? Передусім гострота висловлювань стосовно колоніальної політики Росії та наслідків діяльності знакової постаті в російсько-українських відносинах Богдана Хмельницького. Тож нашого Кобзаря було офіційно проголошено революціонером-демократом, затятим безбожником, борцем з усім, що «паном звалось». Для переконливості запопадливі охоронці «правди» ретельно прополювали спадок митця, вилучаючи крамолу, додаючи власних тлумачень до того, що прибрати було неможливо. Твори «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине…», «Якби-то ти, Богдане п’яний”, «Чернець», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», «Великий льох» - із зрозумілих міркувань було вилучено цензурою із доступних читачеві джерел.

Попри всі суспільні баталії Шевченкова правда сьогодні не лише з народом України, а й з усіма, кому вона необхідна. За неї Тарасові зведено понад шістсот монументів на всіх континентах, а твори перекладено на сто сорок мов світу. Шевченків феномен, велич постаті, значущість слова, безперечно, не в кількості пам’ятників і накладах видань. Поет реформував рідну мову і розбудив свідомість нації. Його глибокі знання фольклору, етнографії, Слова Божого, а на їх ґрунті – дивовижні філософські передбачення й до сьогодні вражають нащадків.