Вивчаючи будь-яку особу (у тому числі злочинця і потерпілого) як суб'єкта того чи іншого виду соціальної діяльності, треба мати на увазі, що між особою та її поведінкою існує нерозривний зв'язок.
Конкретна особа являє собою індивідуальну форму буття суспільних відносин, це цілісна сукупність взаємопов'язаних рис, властивостей і якостей учасника і носія цих відносин.
Як уже зазначалося, в основу поняття жертви злочину можна покласти визначення потерпілого, яке дано в ч. 1 ст. 49 КПК України, але цим не можна обмежуватися. Треба розкрити поняття жертви у віктимологічному плані, що, в свою чергу дасть змогу перейти до класифікації і типології потерпілих як суб'єктів не тільки правових, а й інших суспільних відносин. Це потрібно ще й тому, що питання про віктимологічне поняття потерпілого постійно дискутується у спеціальній зарубіжній та
вітчизняній літературі. Г. Гентіг, наприклад, жертвою вважав таку особу, яка об'єктивно зазнала порушення якого-небудь права, захищеного законом, і яка сприймає таке порушення з невдоволенням або стражданням. Він зазначав, що можуть бути також колективні й абстрактні жертви: окремі соціальні групи,
суспільство в цілому, держава, правопорядок тощо. Автор однієї з перших іноземних дисертацій з віктимології Паащ писав, що жертвою з точки зору кримінальних наук є така фізична чи юридична особа, у якої порушено будь-яке право, що користується захистом держави. Відомий теоретик віктимології Нагель визначає це поняття так: "Жертвою є той, хто піддається такому незаконному заподіянню шкоди з боку співгромадян, що правова система реагує проти порушника, який виступає в якості "віктимізатора". В. Я. Рибальська пропонує своє визначення поняття потерпілого. Ним є фізична особа, якій у результаті злочинного посягання спричинено фізичну, моральну або матеріальну шкоду, визнана такою обвинувальним вироком, що вступив у законну силу. Це поняття ширше, ніж у кримінально-процесуальному законодавстві. В останньому випадку за межами віктимологічних досліджень опинилися б потерпілі від убивств (як відомо, мертві не визнаються учасниками кримінального процесу), латентні жертви, потерпілі, хоч і визнані такими постановою слідчого, але не підтверджені судовим вироком, наприклад, у зв'язку з припиненням справи, та деякі інші категорії потерпілих. Підсумовуючи сказане, можна дати таке віктимологічне визначення поняття жертви злочину. Жертва злочину – це людина (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає. Звичайно, таке широке розуміння жертви злочину може бути конкретизовано залежно від предмета і завдань дослідження, а також у процесуальній діяльності слідчих та судових органів. Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особипотерпілого на соціально-психологічному рівні – це її соціальний статус,позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав іобов'язків у межах кримінального процесу і, що важливо для віктимології,його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинноїдіяльності. Позиція жертви – це особливості відносин між"співпотерпілими", між ними і третіми особами або свідками злочину і,зрозуміло, між жертвою і злочинцем. Роль жертви – істотний фактор увчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвитокконфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт(наприклад, у бійці, сімейно-побутових конфліктах).У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як: а) правомірна, коли жертва реагує допустимим законом способом насуспільне небезпечні дії злочинця або коли вона не створює умов длявчинення злочину; б) нейтральна, коли між діями жертви і злочинця немає прямого зв'язку; в) неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншогоправопорушення, у тому числі злочину. Особливе віктимологічне значення має, безумовно, неправомірна поведінкажертви, яка дуже часто є джерелом конфлікту і провокацією злочину, їїформи різні: від фізичного чи психічного насильства щодо злочинця абойого близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку тазагальновизнаних норм моралі. Випадки неправомірної поведінки потерпілихнайчастіше трапляються при вчиненні таких злочинів, як вбивство, тілесніушкодження, звалтування, грабежі, розбої тощо. З точки зору теорії ролей, жертви злочинів можуть бути такі, щоусвідомлюють чи не усвідомлюють своє становище через різні обставини;стійкими (які неодноразово зазнають нападу) та випадковими (коли особабула об'єктом разового злочинного посягання). Роль потерпілого може бутитакож відкритою чи прихованою. Саме відкрито-провокуюча роль потерпілогоу генезисі злочину призводить до його реального вчинення. Приховану роль жертва може розпочати "грати" задовго до злочинувнаслідок своїх віктимних особистих якостей, статусу, поведінки. Такаособа ніби експонується, виставляє себе мішенню для злочинних посягань.Схожим є поняття евентуальної жертви – тієї ж потенційної жертви, алебільш детермінованої віктимологічни-ми ситуаціями і вибором самогонападника (наприклад, хулігана). Латентна жертва – це особа, яка реально постраждала від злочину, але зякихось причин цей факт залишився прихованим від офіційного обліку. Томудо латентних жертв мають бути віднесені й ті потерпілі, яким закон надавправо вибору – повідомляти чи не повідомляти про злочин, що стався(справи так званого приватного обвинувачення). Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписуєсобі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується.Звідси роль жертви може бути реальною і уявною (мається на увазі їїсамооцінка). Принципове значення має й виділення персоніфікованих таколективних ролей. Хоч віктимологія в основному вивчає конкретних жертв,але не варто випускати з виду того, що нерідко саме від групової поведінки залежить процесперетворення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів. Проблема класифікації жертв злочинів і ще більшою мірою їх типології –надто складна. Адже жертвою злочину може бути будь-яка людина з моментуїї народження і до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створюєсерйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існуєвелика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в їїоснову. Але при цьому необхідно додержуватись однієї основної вимоги –віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок міжповедінкою жертви, з одного боку, і діями злочинця до і під час вчиненнязлочину, з іншого. Цей зв'язок може простежуватись у різних аспектах:соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо. Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь вік-тимності, щовідображає у найбільш узагальненому вигляді: віктим-ну деформацію особи;професійну віктимність; вікову віктимність; віктимну патологію. Це дає можливість виділити кілька типів жертвзлочинів.1. Випадкова жертва – коли особа стає такою внаслідок збігу обставин.Взаємовідносини, що виникли між жертвою і злочинцем, не залежать від їхволі і бажання. 2. Жертва з незначним ступенем ризику – особа, яка живе за нормальнихдля всіх людей факторах ризику і віктимність якої зросла непередбаченепід впливом конкретної несприятливої ситуації. 3. Жертва з підвищеним ступенем ризику – особа, яка володіє низкоювіктимних властивостей. До цієї категорії належать два основні видижертв: а) жертви необережних злочинів – коли характер роботи, що вонивиконують, або їх поведінка у громадських місцях мають більш високу, ніжзвичайна, віктимність; б) жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, що вонивиконують, містять підвищений ризик (працівники правоохоронних органів,воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи,віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємовідносин між жертвоюі злочинцем, а також діями третіх осіб, які спричинили конфліктнуситуацію. Віктимність може виявитися також у манерах поведінкимайбутньої жертви, її зовнішньому вигляді. 4. Жертва з дуже високим ступенем ризику – особа, морально-соціальнадеформація якої не відрізняється від правопорушників. Вонахарактеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю доалкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність –це стан, який довгий час не зникає і після того, коли особа змінила своюповедінку.
Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.
Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є:
- жертви злочинів;
- відносини, що пов'язують злочинця та жертву;
- ситуації, які передують злочину.
Функції віктимології:
- пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;
- інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;
- прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.
У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, - віктимологією.
Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.
