Проблеми діяльності соціальних працівників по реалізації соціальної політики держави в умовах фінансово-економічної кризи

Відомо, що соціальна робота виступає основним механізмом впровадження соціальної політики держави. Це означає, що ті, хто здійснює соціальну роботу, покликані професійно та відповідно до встановлених суспільством вимог створювати умови для вирішення гострих соціальних, соціально-економічних, психосоціальних та інших проблем людей. Причому, основними завданнями соціальних працівників є сприяння зменшенню ризиків і негативних впливів ринкової економіки на життєву ситуацію особистості та створення умов для її кращої адаптації та ресоціалізації в скрутних життєвих обставинах.

Сьогодні, коли в світі та і в українському суспільстві стрімко розвивається складна соціально-економічна та соціально-політична ситуація, котра є причиною виникнення, загострення та поглиблення цілої низки негативних явищ у житті простих громадян, існує загроза соціальній безпеці всього суспільства. Саме в такі непрості періоди розвитку суспільних відносин соціальна робота виступає важливим їх регулятором та набуває особливого значення та актуальності.

За подібних обставин особистість почувається особливо незахищеною – виникає недовіра до держави, влади, комерційних структур, роботодавців, медійних засобів і проектів тощо. З іншого боку, на тлі погіршення соціально-економічної ситуації в суспільстві в цілому та на рівні кожної сім'ї зокрема, у людей виникає постійна тривога за благополуччя, майбутнє, зникає впевненість у завтрашньому дні, що, в свою чергу, породжує та поглиблює психологічні та соціально-психологічні проблеми особистості, а це призводить до підвищення агресивності,

конфліктності, зниження толерантності, розвитку стресових станів тощо. Загалом ми спостерігаємо негативні прояви на рівні конкретної особистості, соціальних груп, інституцій та суспільства в цілому. І одними з перших, хто стикається з усіма накопиченими проблеми людей, є соціальні працівники, котрі в силу своїх посадових обов'язків виступають посередниками між державою та громадянами.

Взаємопроникнення економічної і соціальної сфери формує єдине ціле, в межах якого відзеркалюються державні та особистісні інтереси. Варто пам'ятати, що соціальна сфера за кризового розвитку економіки може перетворюватися в дестабілізуючий чинник, деякі прояви чого ми можемо спостерігати вже сьогодні. І хоча наявність соціальних проблем є ознакою будь-якого суспільства з ринковою економікою, однак, реалії української дійсності свідчать про досить високий рівень загострення соціальних, соціально-економічних та соціально-політичних протиріч.

Спробуємо виокремити та коротко описати найбільш гострі, з нашої точки зору, соціальні проблеми, якими характеризується сучасний етап розвитку суспільних відносин в Україні, і вирішення яких лежить безпосередньо на представниках організацій та установ, що здійснюють соціальну роботу.

По-перше, у зв'язку з фінансовою скрутою, кризою в економіці, спадом промислового виробництва різко збільшилася кількість людей, що втратили роботу. Знижується рівень зайнятих і самозайнятих. Окрему небезпеку становить також явище так званого латентного безробіття, обсяги зростання якого наразі перевищують показники безробіття офіційного. Це, в свою чергу, призводить, до виникнення цілої низки інших, пов'язаних з безробіттям проблем, серед яких: відсутність джерел доходів; зниження рівня життя більшої частки населення внаслідок обмеження доходів; посилене використання ресурсів державних соціальних страхових фондів, котрі не можуть заплановано наповнюватися внаслідок зменшення кількості працюючих і роботодавців, а отже тих, хто сплачує внески тощо.

Важливим негативним чинником збільшення кількості незайнятого населення є також повернення в Україну тих, хто працював певний час за кордоном. Ці люди також знаходяться у пошуках заробітку і потребують особливої уваги з боку системи соціального захисту.

По-друге, внаслідок різкого зниження рівня життя населення дуже гостро проявляється проблема бідності і малозабезпеченості. Нестача коштів у значної частки населення призводить до неможливості покриття витрат навіть на придбання найнеобхідніших товарів та продуктів харчування, оплати комунальних послуг, проїзду тощо. Вирішення цієї групи проблем вимагає збільшення соціальних виплат

на різні види допомог. А враховуючи те, що наповнення бюджету планується досягти шляхом підвищення цін на основні товари та послуги житлово-комунального господарства, а також збільшенням податкового тиску на підприємців і власників, це також виступає негативним чинником підвищення рівня зубожіння населення.

Додамо до цього ще і затримки з виплатами зарплат, пенсій, інших соціальних виплат внаслідок нестачі бюджетних коштів, а також прикрі явища кризи банківської системи – неможливість/утруднення доступу до власних накопичених коштів, котрі є необхідними в умовах невиплати зарплати та/або втрати джерела доходів.

По-третє, усі перераховані негаразди соціального характеру не можуть не відображатися в особистісній сфері людини. А тому багато хто сьогодні відчуває значний психологічний дискомфорт, пов'язаний не лише із загостренням власних проблем, але і внаслідок прояву конфліктів у суспільстві (зокрема і політичного характеру), зниження рівня толерантності членів соціуму, підвищення агресивних проявів, злочинності і таке інше.

Зупинимося дещо детальніше на розгляді причин, що породжують психологічні проблеми особистості в умовах соціально-економічної кризи.

Перш за все, напруження викликає відсутність та/або недоотримання інформації, сумніви в її достовірності та правдивості. Згідно теорії емоцій П.В. Симонова, якщо людина не має достатньо інформації щодо задоволення її потреб, у неї формуються негативні емоції. Вже йшлося про те, наскільки неоднорідна та іноді вочевидь заангажована інформація про наслідки та прояви фінансово-економічної кризи подається в засобах масової комунікації. У більшості людей це викликає роздратування, напруження, а, отже, негативні переживання і можливості розвитку стресових станів. А якщо ще існують, наприклад, проблеми зі скороченням, і людина, не маючи повної інформації щодо її перспектив залишити за собою робоче місце, перебуває в постійному очікуванні неприємних для себе новин, то ризик розвитку стресових станів та розладів внаслідок інформаційної недостатності та напруження різко підвищується.

Психологічна проблемність і стрес можуть розвиватися також завдяки невпевненості у завтрашньому дні, відсутності віри у майбутнє та життєвих перспектив. В сучасних умовах невизначеності неможливість формувати систему цілей несе загрозу розвитку різноманітних негативних особистісних проявів: від

формування стресових станів,	постійного переживання,	тривожності,
психофізіологічних розладів до	вияву агресивності, конфліктності, девіантної

поведінки. На тлі існуючої в суспільстві тотальної недовіри (наприклад, до влади, банків, роботодавців та ін.), зростання злочинності, необхідності постійно адаптуватися до умов та «правил гри», що змінюються, зазначені негативні тенденції ще більше посилюються.

До всього перерахованого можна також додати: труднощі в самореалізації; вимушеність знижувати рівень задоволення власних матеріальних та духовних потреб; напруження, пов'язане, наприклад, з неробхідністю погашення кредитів, боргів, неможливістю надати близьким людям належного забезпечення; проблеми доступності та якості отримання освітніх, медичних та інших послуг та ін.

Усі перераховані чинники порушують нормальні процеси соціалізації особистості, що може призвести не лише до загострення психологічних проблем людини, але й виникнення на її життєвому шляху ненормативних життєвих криз та особистісної деструкції.

Наведені вище аргументи свідчать про зростання значимості та посилення ролі тих фахівців, котрі покликані допомогти людині виходити зі скрутного становища і долати різноманітні негативні явища економічного чи соціально-психологічного характеру. Йдеться про професійних психологів і спеціалістів із соціальної роботи.

То ж які особливості завдань, що стоять сьогодні перед соціальними працівниками? Спробуємо коротко охарактеризувати їх, використовуючи перелік стандартних функцій соціальних працівників.

Насамперед зупинимося на таких важливих функціях як інформаційна та консультативна, оскільки на даному етапі адаптації людей до життя в умовах кризи, як вже зазначалось вище, інформація має одне із пріоритетних значень для побудови моделі поведінки особистості та відповідного реагування на зміни.

Важливим для пересічних громадян є надання інформації про: права людини та способи їх захисту в даних умовах; про нове в законодавстві; про умови отримання різних видів державної підтримки та допомоги; про можливості залучення інших (недержавних) ресурсів для вирішення проблем; про способи подолання стресових станів тощо. Взагалі інформування завжди є дієвим способом мобілізувати ресурси завдяки збільшенню обсягу знань про форми та способи вирішення подібних проблем іншими, а також розширенню кола спілкування та отриманні додаткових даних щодо мережі соціальних установ, що опікуються різного роду проблематикою.

В межах виконання профілактичної та прогностичної функцій треба зосереджувати увагу на зміні матеріального та психологічного стану клієнтів з тим, щоб упередити можливість різкого падіння статусу та рівня життя людини, розвитку

інших негативних соціальних чи психологічних наслідків. В разі потреби сприяти організації консультацій у інших спеціалістів, котрі будуть компетентними при вирішенні відповідних проблем (наприклад, юристи чи практичні психологи).

Особливо важливим в умовах кризового стану в суспільстві є посилений акцент на адресність при виконанні функцій соціального захисту, соціальної допомоги та підтримки. Підвищення адресності соціальної допомоги дозволяє об’єктивніше оцінювати, чи дійсно допомога є вкрай необхідною, і якщо це так – то тісніше працювати з найуразливішими верствами населення. Крім того, посилення адресності дозволить більш економно та цілеспрямовано витрачати бюджетні кошти.

Ще однією з особливостей діяльності соціальних працівників в умовах розвитку кризових явищ у суспільстві є необхідність частіше використовувати індивідуальну підтримку та психолого-орієнтовані моделі соціальної роботи. Це пояснюється не лише тим, що збільшується кількість психологічних та особистісних проблем у людей у зв'язку з кризою, але й тим, що іноді (внаслідок обмеження джерел) неможливо надати соціальну чи матеріальну допомогу, і в таких випадках важливим ресурсом є саме психологічна підтримка.

Враховуючи особливості українського менталітету, ті, хто потрапляв у дуже скрутні обставини, ніколи не залишався поза увагою громади. У важкі часи люди згуртовуються, і саме соціальні працівники можуть стати тими медіаторами, посередниками, котрі допоможуть людині використати особистісний ресурс та можливості громади (найближчого соціуму) для подолання труднощів. З іншого боку, соціальні працівники таким чином можуть запобігати виникненню або ж сприяти вирішенню різноманітних соціальних конфліктів.

Зрозуміло, що для належного виконання психолого-педагогічної та посередницької функцій соціальним працівникам необхідно активізувати комунікативні, інтерактивні, соціально-психологічні та соціально-педагогічні знання і навички.

Насамкінець хочемо наголосити ще на одному дуже важливому аспекті в діяльності соціальних працівників в умовах кризи – необхідність більш активно використовувати методи запобігання професійному вигоранню та особистісній деструкції. Це пояснюється посиленим професійним навантаженням у зв'язку зі зростанням кількості соціально незахищених громадян (наприклад, у центрах зайнятості, в управліннях праці та соціального захисту населення тощо). Крім того, підвищується ризик спілкування з роздратованими, доведеними до певної межі, агресивними особами: усі свої негативні переживання та проблеми люди можуть

«виливати на голову» соціальних працівників. А тому фахівці із соціальної роботи повинні чітко дотримуватись основних правил профілактики виникненню стресу на робочому місці та використовувати методи психогігієни.

Таким чином, для належного виконання своїх основних функцій в умовах перебігу в Україні фінансово-економічної кризи та загострення соціально-економічної ситуації і суспільних відносин, соціальним працівникам необхідно дотримуватися наступних рекомендацій.

По-перше, слідкувати за нормативними документами, що приймаються урядом в рамках діяльності по виходу з кризи, наводити довідки стосовно змін в законодавстві та мати достовірну інформацію щодо шляхів реалізації антикризових заходів в державі.

По-друге, надавати в доступній формі інформацію клієнтам про причини, наслідки та особливості протікання кризових явищ у суспільстві, а також інформувати людей про можливі напрямки подолання негативних тенденцій з урахуванням особистісних можливостей чи ресурсів регіону.

По-третє, сприяти залученню та мобілізації ресурсів, зокрема використовуючи власний потенціал особистості клієнтів та наснажуючи їх. Надавати підтримку при формуванні груп взаємодопомоги.

По-четверте, актуалізувати психологічний та індивідуальний підхід до людини, мобілізувати та/або підвищити рівень соціально-психологічних знань про особистість та її поведінку в скрутних життєвих обставинах. Формувати оптимістичні, конструктивні моделі поведінки осіб. Активно застосовувати методи психогігієни та прийоми профілактики професійному вигоранню.

Висновки

1. Соціальною є держава, яка здійснює соціальну політику, спрямовану на забезпечення потреб та інтересів усіх соціальних класів, прошарків, окремих груп та членів суспільства. Основними принципами соціальної держави є принципи соціальної справедливості та соціального партнерства, котрі покликані забезпечувати інтеграційну роль держави у суспільстві.

2. Держава соціального добробуту – це система соціальної безпеки, для якої характерне суцільне охоплення соціальним забезпеченням усіх громадян.

3. Для України, як соціальної держави, важливим є чітке визначення пріоритетів і напрямків соціальної політики на державному рівні, окреслення основних ефективних способів і форм вирішення соціальних проблем людей,

узгодження діяльності різних соціальних інституцій, врахування особливостей

соціально-економічного розвитку держави та створення умов для підвищення життєвого рівня населення.

4. Соціальна політика соціальної держави покликана регулювати відносини в суспільстві в інтересах основних соціальних груп і пов'язана з низкою заходів уряду, спрямованих на підвищення добробуту населення.

5. Практичним втіленням соціальної політики в соціальній державі є соціальна робота. Саме тому для ефективного вирішення соціально-економічної проблематики суспільства соціальна робота повинна бути професійною, зваженою і реалізувати актуальні та чітко розроблені соціальні проекти. Основним інструментом та складовою соціальної політики при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої є соціальний захист.

6. Загальноприйнятим є наступний перелік суб’єктів соціальної політики: людина (особистість), соціальна держава з мережею державних соціальних інституцій, громадянське суспільство, політичні партії та рухи, громадські організації, фонди, асоціації та спілки громадян, роботодавці та підприємці.

7. При формулюванні основних напрямків соціальної політики та соціального розвитку дії уряду спрямовуються на створення умов щодо виконання зобов'язань держави перед громадянами стосовно реалізації прав і свобод людини, забезпечення певного рівня соціальних стандартів, створення належних умов існування та повноцінного розвитку особистості, запобігання соціальному виключенню, стигматизації та дискримінації окремих категорій осіб.

8. На разі система вимірювання ефективності розробки та реалізації соціальної політики в державі розроблена недостатньо, потребує вдосконалення та наукового обґрунтування. Важливим завданням є розробка системи спеціальних показників (критеріїв) статистичного чи соціального характеру, аналіз яких дасть змогу об’єктивно оцінювати дієвість соціально-спрямованих заходів.

9. Основними завданнями соціальних працівників в межах реалізації соціальної політики держави в умовах кризи є сприяння зменшенню ризиків і негативних впливів ринкової економіки на життєву ситуацію особистості та створення умов для її кращої адаптації та ресоціалізації в скрутних життєвих обставинах.