Когнітивні стилі в структурі індивідуальності
Вище вже наголошувалося, що психологія когнітивних стилів сформувалася на стику психології пізнання і психології особистості. Більш того, стильові дослідження спочатку були пов’язані з установкою пояснити особистість і передбачити її поведінку за допомогою вивчення індивідуально-своєрідних способів організації пізнавальної діяльності.
Когнітивні стилі належать до базових характеристик індивідуальності, про що свідчить їх тісний зв’язок з віком, статтю, особливостями функціонування нервової системи. Так, когнітивні стилі змінюються з віком, причому різні стилі проявляють різну вікову динаміку. В дошкільному віці діти, як правило, полезалежні, потім відбувається зростання поленезалежності (її пік припадає на підлітковий і юнацький вік) з подальшим поступовим наростанням полезалежності до старості. Аналогічно до старечого віку відбувається поступове наростання ригідності пізнавального контролю. З іншого боку, з віком росте рефлективність. Крім того, літні люди використовують такі ж широкі категорії, як і представники студентського віку [20].
Що стосується чинника статі, то дівчатка і жінки порівняно з хлопчиками і чоловіками виявляються більш полезалежними. Мабуть, більш виражена полезалежність жінок пояснюється як біологічними (спеціалізація жінок і чоловіків за своїми біологічними функціями визначає їх консервативну або пошукову поведінку), так і соціальними (тип виховання дівчаток і очікування щодо нормативної поведінки жінок явно сприяють формуванню полезалежного стилю поведінки) детермінантами.
Становлять інтерес зв’язки когнітивних стилів з психофізіологічними характеристиками людини, у тому числі з темпераментом [9]. Поленезалежність і широкий діапазон еквівалентності співвідносяться з високим рівнем орієнтовної реакції (у вигляді величини дисперсії альфа-ритму) і швидким її згасанням, а також з інтроверсією і переважанням другосигнальних способів переробки інформації. Навпаки, полезалежність і вузький діапазон еквівалентності поєднуються з відносно низьким рівнем орієнтовної реакції і тривалим її згасанням, а також з екстраверсією і переважанням першосигнального способу переробки інформації [14]. Існують дані про вплив генотипічного чинника на особливості стильової поведінки [1].
Водночас у дослідженнях Уїткіна було показано, що полезалежний–поленезалежний стиль складається в ранньому дитинстві під впливом способу спілкування з матір’ю. При домінуванні надмірної опіки і контролю у дитини формується полезалежний стиль. Якщо при цьому обмежуються контакти з однолітками, то зростання ПЗ посилюється. Показано також, що полезалежний стиль складається в умовах як дуже великої сім’ї (разом живуть декілька поколінь), так і неповної сім’ї (що складається з матері і дитини) (Witkin, Goodenough, 1977).
Таким чином, когнітивні стилі, мабуть, є результатом складної взаємодії біологічних і соціокультурних чинників.
Навіть короткий огляд досліджень когнітивних стилів показує, що стильові параметри корелюють з безліччю різноманітних психологічних характеристик індивідуальності, починаючи з особливостей сенсомоторики і закінчуючи своєрідністю психологічних захистів. Сам факт такого роду зв’язків підтверджує особливу роль когнітивних стилів в регуляції психічної активності.
Поленезалежні особистості проявляють високу автономність, стабільний образ “Я”, низький рівень інтересу до інших людей, стійкість при навіюванні, критичність, компетентність і відчуженість. Полезалежність, що діагностується за тестом “Стержень-рамка”, за результатами опитувальника Кеттелла, співвідноситься з такими особистісними рисами, як товариськість, життєрадісність, залежність від групи. Водночас, якщо за ТАТ пред’являються картинки, що зображають агресію, полезалежні швидше і безпосередніше виражають у своїх ідеях і переживаннях агресію. У полезалежних також була більш виражена схильність до ризику як наслідок їх тенденції уникати ситуації невизначеності. В зв’язку з цим цікавий відзначений Уїткіним факт, що серед ув’язнених (тобто осіб, що вчинили злочин) переважають полезалежні суб’єкти (Witkin et al., 1974).
Вузький діапазон еквівалентності був пов’язаний з підвищеною тривогою, причому, мабуть, тривожність “аналітиків” є свідченням їх недовірливості, настороженості, центрованості на власному “Я” (фактор L за Кеттеллом). Далі, у “аналітиків” переважають емоції страху, тоді як у “синтетиків” – емоції гніву [8]. Вузький діапазон еквівалентності позитивно був пов’язаний з фактором самоконтролю і негативно – з фактором самодостатності (за Кеттеллом). Іншими словами, “аналітики” прагнуть добре виконувати соціальні вимоги і орієнтовані на соціальне схвалення [23].
Особи з ригідним пізнавальним контролем оцінюють себе як збудливих, чутливих і лабільних, вони менш стійкі до перешкод (за необхідності запам’ятовувати при шумі результати у осіб з високою інтерференцією погіршуються, тоді як у осіб з низькою інтерференцією можуть навіть поліпшуватися). До сказаного можна додати, що ефект інтерференції позитивно був пов’язаний з нейротизмом (Helode, 1982). Крім того, ригідні індивіди демонструють менше терпіння в ситуації перешкоди, що виникає по ходу виконання діяльності, і одночасно вищий рівень прагнення подолати цю перешкоду (Wardell, Royce, 1978).
Нетолерантні до нереалістичного досвіду особи, мабуть, через свою неготовність приймати інформацію, що суперечить їх початковим очікуванням, знанням і установкам, відрізняються вищим рівнем тривоги.
Вузькі сканувальники в ситуації стресу використовують такі психологічні захисти, як подавлення і заперечення (тобто відмова від прийняття травматичного досвіду або його спотворення). При сприйнятті емоціогенної ситуації широкі сканувальники, навпаки, орієнтовані на фіксацію її об’єктивних деталей, а не на свої суб’єктивні враження про ситуацію.
Конкретна–абстрактна концептуалізація найбільш яскраво проявляє себе у відмінностях соціальних орієнтацій людей. Харві, Хант і Шродер виділили чотири рівні організації понятійної системи залежно від ступеня диференціації та інтеграції понять (міри зростання її “концептуальної складності”). Цим чотирьом рівням “концептуальної складності” відповідають різні соціальні орієнтації:
I рівень –позитивна орієнтація на соціальні референти (наприклад, релігійні або інституційні авторитети), доброзичливість, конформний тип поведінки (полюс “конкретності”);
II рівень –негативна орієнтація щодо тих же соціальних референтів, опір соціальним нормам поведінки, активне неприйняття авторитетів, прояву агресії і негативізму (проміжний рівень);
IІI рівень – орієнтація на дружні стосунки з іншими людьми як спроба уникнути почуття безпорадності і страху соціальної ізоляції, розвинені навички маніпулювання партнерами по спілкуванню (проміжний рівень);
IV рівень –орієнтація на власний внутрішній досвід у розумінні того, що відбувається, переважання пізнавальної спрямованості, орієнтація в оцінці інших людей на їх компетентність (полюс “абстрактності”) (Harvey, Hunt, Schroder, 1961).
Що стосується когнітивної простоти–складності, то, як правило, вивчення цього стильового параметра обмежується сферою спілкування. Наголошується, що при дослідженні студентів когнітивно складні випробувані є в основному екстравертами. Знову ж таки на студентській вибірці було показано, що найбільшу когнітивну складність мали тривожні і емоційні студенти.
Аналогічно була продемонстрована схильність когнітивно складних студентів до маніпулятивних форм спілкування і комунікативної і особистісної тривоги [4].
Водночас є дані, згідно з якими когнітивно складні працівники розглядаються колегами, як більш здатні до розуміння партнерів по спілкуванню. Особи з високою когнітивною складністю сприймаються як привабливіші в соціальному і фізичному відношенні, тоді як когнітивно простим віддається перевага при ділових контактах.
Індивіди когнітивно прості більш позитивно оцінюють себе і своїх знайомих, більше підкреслюють свою схожість з ними. Навпаки, особи когнітивно складні критичніше сприймають себе та інших людей, відзначаючи більше відмінностей між собою і своїми знайомими [23].
Особливий інтерес становить дослідження, в якому був зафіксований негативний кореляційний зв’язок між ступенем когнітивної складності й рівнем соціального інтелекту (за методикою Саллівена) [25].