Серпня, 9 година 50 хвилин ранку 3 страница

- Я буду говорити лише в присутності свого консула, - склав руки на колінах і розправив плечі Накамура. - За мною стоїть велика держава, яка завжди захищає своїх громадян. Де б вони не знаходилися.

- Ха-ха-ха, - засміявся капітан. - Так це значить Киргизія вже велика держава? Розсмішив мене. У вас там як не холера, так революція. От ви сюди й тікаєте. Де сховалася та баба, останній раз тебе питаю?! - закричав капітан міліції.

- Ніякої баби не було, це все мені здалося через шок, - гнув своє японець.

- Павленко, - крикнув капітан у розчинені двері. - Забери цього киргиза он в оту нашу кімнату, і поговори з ним так, як ти вмієш. І щоб через 5 хвилин у нього розв’язався язик.

До кімнати зайшов здоровенний сержант, висмикнув Накамуру зі стільця і потягнув у сусідню кімнату. Там він кинув японця на лавку і завдав тому сильного удару в живіт.

- Будеш говорити?! - заволав він.

Раптом двері з гуркотом розчинилися і до кімнати увірвалося кілька чоловіків. Двоє з них заламали руки Павленкові і одягли наручники. Старший підійшов до Накамури і відмикнув браслети.

- Від імені держави Україна прошу прийняти наші вибачення, - звернувся він до японця. - Мені дуже прикро за цей ганебний інцидент, - додав він шанобливо. - Я сподіваюсь, що ви не переведете цей недостойний епізод у площину взаємин наших двох країн. Винні будуть покарані. Неодмінно. Про це вас повідомлять у письмовому вигляді. Мусимо подякувати вашій розумній і дієвій подрузі, яка одразу зателефонувала до СБУ. Вона чекає на вас у машині. Зараз вас, разом з вашою подругою, доправлять додому. Ще раз перепрошую.

Розділ ІІ.

Львів, 24 серпня

Години 15 хвилин ранку

До чергової частини Львівського міського управління СБУ надійшов тривожний дзвінок і був відповідним чином зафіксований. Телефонував нічний охоронець Науково-дослідної проблемної лабораторії, яка два роки тому була заснована практично під одного вченого при Львівському політехнічному університеті. Голос охоронника звучав стурбовано: під час чергового планового обходу лабораторії о четвертій годині ранку, в експериментальному павільйоні не було помічено вченого-фізика Ореста Хому. Він часто залишався в лабораторії на ніч, завжди абсолютно чітко і скрупульозно виконуючи всі настанови інструкції, яка вимагала фіксувати не лише час входу і виходу, але і переміщення між внутрішніми секціями лабораторії. Нічого дивного в цьому не було, враховуючи гіперсекретні дослідження державної ваги, які велися тут і про зміст яких у країні знало не більше 5 осіб.

- Перевірте там ще раз усе і негайно доповідайте мені, - черговий поклав трубку і почав набирати номер полковника Колодюка, начальника міського відділу СБУ.

«Ранувато, - подумав він, - але нічого не вдієш. Ось так починається святковий день».

- Романе Степановичу, слава Україні!

- Героям слава!

- Вибачте, що турбую так рано, але у нас НП.

- Ага-х, - видихнув у трубку Колодюк. - Секунду, я трохи очуняю. Що там у тебе?

- Зник Орест Хома.

- Прошу? Що ти сказав?

- Зник Орест Хома. Нічний охоронник з лабораторії доповідає, що з приміщення фізик не виходив і машину, щоб додому доправити, вони йому не викликали. Я дав розпорядження перевернути в тій лабораторії все догори дригом. Але там приміщення не надто велике, щоб можна було десь заховатись, хоча б для жарту дурного. Хто знає, що цим геніям-вченим зайде в голову...

- Досить базікати, - обірвав чергового полковник, вже повністю прокинувшись. - Негайно виклич до мене на квартиру машину. Я зараз приїду. І щоб до того часу в мене на столі вже був рапорт з повною інформацією про подію. Зрозуміло? Піднімай з ліжок всіх, кого треба для ведення розслідування

- Буде виконано, товаришу полковник.

Чекаючи машину, полковник Колодюк відкинувся на спинку крісла, задумливо потер повіки. Потім почав шукати телефонну трубку. Щоб її знайти, змушено натиснув кнопку бази і аж підскочив, коли трубка озвалася в нього під сідницями. Колодюк витягнув її і набрав київський номер генерал-лейтенанта Суптела.

- Іване Федоровичу, вибачте за ранній дзвінок, але тільки що отримав повідомлення про зникнення з лабораторії Ореста Хоми. Я не міг не зателефонувати.

- Ха-ха! - Колодюк уявив, як Суптело у своїй манері саркастично похитує головою. - Ось тобі й свято. А я намилився сьогодні з онуками на парад. Рік їм обіцяв. Хай тобі грець! Як він міг зникнути?

- Навіть не уявляю собі.

- Знаєш що, негайно їдь до лабораторії і особисто все перевір на місці. Не в управління, а в лабораторію. І одразу ж доповідай. Запитання є?

- Запитань немає. Буде виконано.

Крізь жалюзі в кімнату на третьому поверсі дачі генерал-лейтенанта Суптела у Віті-Поштовій під Києвом пробивалося примарне ранкове світло. Генерал думав про те, що він вже надто старий для такої роботи і пора йому йти на заслужений відпочинок. Він уже підготував собі заміну в особі молодого генерал-майора Демідіона, який нещодавно захистив докторську дисертацію. Створений і випестуваний ним підрозділ, науково-методичне управління СБУ, перейде в гарні руки. Генералові страшенно хотілося кинути все і просто сьогодні ж поїхати на кілька тижнів до Іспанії. Але не вийде. Відпустка за планом починалась наприкінці вересня, і він подумав, що може це й на краще. Адже тоді на улюбленому ним узбережжі Коста-Браво вже трохи спаде спека, а Середземне море буде мати температуру води, «що лікар прописав». Суптело вирішив, що вже досить себе заводити і повернувшись на грішну землю, побачив, як заворушилася в ліжку дружина, виставивши з під ковдри свої вкриті варикозними венами ноги. Все це викликало новий напад мрійливості в генерала, який одразу згадав чарівну перекладачку, яка нещодавно працювала з німецькою делегацією. Він на мить уявив свою поїздку на Коста-Браво не з дружиною, а з тією гарненькою перекладачкою. Тріпнувши головою, генерал почав чекати дзвінка Колодюка, перебираючи в голові найрізноманітніші варіанти причин зникнення Ореста Хоми.

В свої шістдесят років Суптело був не лише генералом, але й доктором фізико-математичних наук. В СБУ він прийшов з Інституту теоретичної фізики Академії наук України. У 33 роки захистив докторську дисертацію, де намагався теоретично обґрунтувати деякі незрозумілі й багато в чому містичні речі, що вихлюпнулися на сторінки газет і часописів тими роками. Зустрівши спротив і навіть ігнорування своїх академічних колег, він почав шукати підтримки за межами офіційної науки і зовсім несподівано знайшов її у Службі безпеки країни. Виявилося, що там ще за часів Радянського Союзу накопичилися цілі вагони інформації, яку не можна було пояснити з традиційних наукових позицій. У цьому сенсі тема і сам зміст його докторської дисертації стали для «контори» справжньою знахідкою. СБУ запропонувала Суптелу організувати і очолити відповідний напрям досліджень. Поміркувавши, він погодився.

«Доповідати голові СБУ про зникнення Хоми, чи зачекати ще?» - думав Суптело.

Голова СБУ, генерал армії Левчук був доволі крутою людиною. Він швидко запалювався, але так само швидко й «відходив».

«Доповім, коли Колодюк дасть гарантоване підтвердження зникнення Хоми», - подумав Іван Федорович, потягуючись і позіхаючи.

Суптело сам рекомендував Хому, підтвердив актуальність теми його досліджень, а Левчук «вибив» приміщення і фінансування. І ось тепер, коли Орест пропав, у генерала могли виникнути різні неприємності й ускладнення.

Колодюк для Суптела почав відслідковувати Ореста ще коли той, студент Львівської політехніки, переміг у Всесвітній студентській олімпіаді з фізики. Тоді Колодюк довідався, що Хома, який закінчив школу в Самборі, послідовно переміг у 9, 10 і 11 класах на Всеукраїнських учнівських олімпіадах з математики, фізики й хімії. Його посилено «сватали» навчатись до Московського університету імені Ломоносова, обіцяючи окрему кімнату в гуртожитку, підвищену стипендію, а по закінченні - роботу в найпрестижнішому НДІ Росії. Але Хома навідріз відмовився, обравши для отримання вищої освіти Львівську політехніку. Після перемоги на Всесвітній студентській олімпіаді з фізики в Сінгапурі, йому запропонували навчання в американському Гарварді з перспективою отримання громадянства у США і створення «під нього» відповідної лабораторії. Але Хома не пристав і на цю пропозицію.

«Він обрав собі мету в житті, сам поклав на себе місію, невідривно пов’язану саме з Україною і ні з якою іншою державою, - думав Суптело. - В нього, звичайно, були батьки, які ще в ранньому дитинстві Ореста чи то загинули в автокатастрофі, чи відмовилися від сина. Хлопчик виховувався в дитячому будинку і всім здавалося, що така людина могла народитися лише з «пробірки». Не здатен він зрадити й перекинутись на чийсь бік. Співробітники ФСБ, які працювали в російському консульстві у Львові, хоча і намагалися довідатися про характер його науково-дослідницької роботи, але добре знали, що ніяких пропозицій Орест від них не прийме».

Суптело згадав характеристику Ореста Хоми, дану йому Колодюком: учений-технар, точний в усьому, патріотичний, абсолютно чесний, гіпергеніальний, трохи загальмований через те, що всі свої помисли тримає десь глибоко всередині, типовий одинак. Єдиною його коханою жінкою була наука. Фізично здоровий, емоційно стійкий, без будь-яких відхилень і збочень. Ніколи не закохувався і ні з ким із дівчат у школі чи в університеті близько не спілкувався. Сексуальну напругу знімає шляхом купівлі повій».

«Може, все-таки тут жінка замішана?.. - подумав Суптело. - Не схоже»

Зателефонували знову.

- Це полковник Колодюк, - лунало в трубці. - Підтверджую зникнення Хоми. Службовий пес не знайшов жодних його слідів за межами лабораторії. Орест ніби випарувався.

- Треба добре притиснути нічну охорону. Не може бути, щоб вони нічого не чули й не бачили. Людина просто так безслідно не може зникнути. Це протиприродно.

- Я теж так вважаю. Але поки що ніяких слідів.

- Шукайте сліди.

- Слухаюся, товаришу генерале.

Суптело подумав, що Колодюк у своїй характеристиці не все написав. Хома був надзвичайно скритною людиною. Окрім того, він був просто одержимий проблемою просторово-часової аберації. Ще зі шкільної лави. Що ж він там ще досліджував паралельно до основного напряму? Над чим він працював ночами, коли в лабораторії більше нікого зі співробітників не було? Останнім часом Колодюк доповідав, що Хома тримає цілі стоси паперів з незрозумілим співробітникам скорописом, розробленим Орестом власноруч. Їх ніхто не міг розшифрувати… Стоп. Де вони?

- Папери якісь знайшли в його сейфі? - звернувся він до полковника.

- Ні, сейф відчинений, але там відбитки лише самого Хоми.

- Можна було використати рукавички або під дулом пістолета примусити його відкрити сейф. У крайньому разі папери можна вкрити спеціальним розчином, а потім спустити в унітаз і десь там по дорозі їх вигребти. Однак я не чув, щоб в унітаз спустили людину. Знайдіть мені Хому!

- Слухаюсь, товаришу генерале.

- Продовжуй працювати, а я зв’яжуся з Левчуком.

Суптело всіляко відтягував розмову з головою СБУ, але далі зволікати вже не можна було, і він набрав номер шефа.

- Валерію Петровичу! Слава Україні. Зі святом тебе!

- Героям слава!

- Тут у нас виникла невеличка проблема.

- І через це ти телефонуєш о 6 годині ранку напередодні головного свята держави? Що сталося?

- Зник наш геній, Орест Хома.

- Так знайдіть його! Ми ж все-таки СБУ.

- Він зник безслідно. Навіть собака не взяв слід.

- Тьфу ти, собака! Це я маю тобі пояснювати, що собаку можливо віднадили якимось сильним запахом?

- Вже зробили ґрунтовний попередній огляд. Нічого. Орест не виходив з приміщення, але попередньо був там. Все це відповідним чином зафіксовано. Ніби вознісся на небо.

- Теж мені Ісус Христос. Ти ж доктор наук, фізик, не треба мені промивати мізки всілякою белібердою. Таке сказав - вознісся! До речі, ми його зовсім не розпинали, а все було якраз навпаки. Робив, що хотів. Гроші виділяли за першою вимогою. Що ще треба? Щось у тебе сьогодні настрій не науковий. Не розводь тут алхімію. Врешті-решт, справа виявиться абсолютно простою, я впевнений. Які є реальні, науково обґрунтовані здогадки?

- Я знаю чим Хома займався, так би мовити, офіційно. Але в мене є цілком вмотивовані підозри, що цього йому було замало. Ми дали йому в руки карт-бланш, тільки б він зробив неядерну зброю нового покоління, яка була б реально ефективніша за термоядерну. Гроші виділялися за першим запитом. Поряд з лабораторією Хомі обладнали невелику кімнату, де було ліжко, холодильник, мікрохвильова піч тощо. Він іноді днями не виходив з лабораторії. Ми такий спосіб життя лише вітали. Прилади він майстрував сам із замовлених матеріалів. Був фактично нікому непідзвітний. Ми закривали очі на всі повідомлення про те, що він для своїх дослідів дещо купував і доставав за власні гроші. Тепер я думаю, що це булі якісь роботи незадекларованого характеру.

- Перевірте все в лабораторії ще раз, - повільно казав голова СБУ. - До найменших деталей. Впевнений, саме там треба шукати відповідь на всі запитання, які в нас виникли. Лабораторія, на мою думку, - це місце, де розгадуються всі загадки. А не могли його завербувати наші північно-східні «брати»? Або американці чи ізраїльтяни? На якій стадії було виконання ним робіт?

- На завершальній.

- Ну, тоді справа серйозна.

- Я дав розпорядження Колодюку розширити фронт пошуків.

- Цього замало, - Левчук на секунду замовк. - Тобі треба особисто негайно летіти до Львова.

- Добре, зараз же зв’яжуся з командуючим ВПС. Приємних свят.

- Твоїми молитвами.

Закінчивши розмову з шефом, генерал-лейтенант Суптело попросив чергового в Генштабі зв’язати його з командувачем ВПС, генерал-лейтенантом Петренком. Після короткого вітання, Суптело виклав прохання СБУ терміново доставити особисто його до Львова. Петренко пообіцяв вирішити цю проблему якнайшвидше і запропонував чекати повідомлення біля телефону.

Невдовзі задзвонив телефон, і Суптелу, який уже встиг поголитися і випити кави, повідомили, що за ним прибула машина. Він вийшов з дачі, кинув прискіпливий погляд на ділянку біля будинку. Дружина дуже любила троянди, і на галявині перед будинком розквітли найрізноманітніші сорти цих квітів

Головнокомандувач ВПС миттю організував політ, і в сусідньому Василькові на генерала вже чекав заправлений бойовий винищувач СУ-27.

- Літак до польоту готовий, - доповів Суптелу молодий, веселий підполковник, який так і розцвітав приязною посмішкою. - Будете другим пілотом, товаришу генерале, - посміхнувся льотчик. - Зараз вам допоможуть пристебнутися. Як у вас з вестибулярним апаратом?

Суптело переконав пілота, що нещодавно пройшов медкомісію і практично здоровий.

- Ну, тоді полетіли. Тримайтеся, товаришу генерале.

На військовому аеродромі під Львовом Суптела зустрічав Колодюк.

- Що нового? - запитав його генерал.

- Майже нічого. Однак виявили одну зачіпку. Не знаю, щоправда, куди вона нас приведе. В сейфі знайдено листи якоїсь панянки. Попередній аналіз тексту вказує, що вона - студентка-першокурсниця якогось ВНЗ. Гуманітарій. Філолог, можливо історик чи психолог. Це поки що попередні дані. Спортсменка.

- Це вже щось. Ні, це дуже важливо. Що ще?

- Співробітники лабораторії казали, що Хома останнім часом до «святая-святих» свого власного дослідження нікого не допускав. Нібито, бачили аркуші паперу з його почерком, але з не прийнятими у фізиці символами. Все це пропало. Співробітники впевнені, що знайдені в сейфі листи - фальшивка, адже у нього просто не було часу на описані в листах зустрічі, і взагалі складні стосунки з якоюсь жінкою. Ці листи - просто трюк, щоб збити нас з істинного сліду, виграти час і десь заховатися або й взагалі виїхати з країни.

- А, може, він по-швидкому з тією дамою… Ну, знаєш, так, сама-сама…

- Ні, в тих листах зовсім не по-швидкому. Там така любовна філософія розведена. Взагалі, наші психологи кажуть, що ці люди разом не спали. Це якесь платонічне кохання. Нібито вони хочуть обоє близькості, але їм щось заважає.

- Але що їм могло заважати? Хома цілком здоровий молодий чоловік, традиційної сексуальної орієнтації.

- Поки що не знаю. Є ще одна абсолютно незрозуміла річ. У листах ця жінка згадує їхні зустрічі, кафе, вулиці, річку, пляжі, крамниці, але не Львова, а Києва.

- Як це може бути? Якщо це фальшивка, то невже ж не можна було зробити цілком логічний опис зустрічей у Львові. А то відразу ясно, що тут щось не те.

- На це експерти в першу чергу звернули увагу. Хомі вже 30 років, а тій дівчині, судячи з листів, десь років 18, не більше. Однак вона закохана в нього по самі вуха. Він їй не розповідав, чим займається. Але вона підозрює, що чимось секретним і дуже небезпечним. Страшенно хвилюється за нього, щоб з ним нічого не трапилося. Листи приходили з різних київських поштових відділень до абонентської скриньки в одному з відділень того ж таки Києва. Чому не на його домашню адресу у Львові, абсолютно незрозуміло. Хто забирав ці листи в Києві і передавав до Львова, теж невідомо.

- Ну і що нам ця поштова скринька дає? Нічого.

- Згоден.

- А ми йому платили дуже великі гроші. Вони на його рахунку залишились? Ви перевірили?

- На жаль, немає. Зняв все тиждень тому.

- З цього і треба було починати. Попередньо спланована акція. Як мінімум за тиждень він вже знав, що зникне.

- Очевидно.

- Які версії?

- Хома спланував, геніально, як завжди, свою втечу, але як він це зробив, не зрозуміло. Ніякої, навіть найменшої, зачіпки, немає.

- Так не буває. Просто в нас мало даних для обґрунтованих висновків. Треба шукати і знайти цю дівчину. Я думаю, що це не складно. Є Київ, є студентка, є почерк. Питання часу. Я сам дам відповідне розпорядження.

- Товаришу генерале, у тих листах є ще одна зачіпка, яка може виявитися визначальною. Дівчина навчається спеціальності, яка пов’язана з дизайном. Можливо, це один з університетів відповідного профілю або факультет. Та й почерк у неї до певної міри відображає її мистецьке спрямування.

- Ну, так ми вже немало знаємо. Як на мене, знайти цю студентку зовсім нескладно. Завтра, 25 серпня, мусимо попотіти. Тим більше, що студенти все ще на канікулах. Але ж є власноручно заповнені ними особові справи, контрольні і практичні роботи, курсові, бакалаврські і магістерські і таке інше. Щоправда, 25 серпня - вихідний день. Одні ускладнення. Хоча, з точки зору технології зникнення, саме святкові й вихідні дні - найближчі до ідеальних. Хома правильно вибрав час. Або це хтось зробив за нього. В мене в голові зараз звучить його улюблена фраза: тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним.

- А взагалі-то, - полковник почесав носа. - Ця дівчина може бути і старшокласницею чи абітурієнткою. Проте вона однозначно бажає стати дизайнером і вже десь цьому вчилася. Можливо, в школі чи в якомусь гуртку. Це з листів чітко видно, а от, що вона студентка - не сказано. Слово «дизайн» постійно звучить. Хоча, знову ж таки, вона може бути гуманітарієм будь-якого профілю і просто захоплюватися одним з видів дизайну. Мати, так би мовити, хобі.

- А його листи знайшли? - запитав генерал, коли машина вже їхала вулицями Львова.

- Немає. Якщо він їй і писав, то листи в цієї панянки. Хоча фрагменти могли б знаходитись в Хоми вдома або в його лабораторному сейфі. Але нічого не виявлено.

- Ну, що ж, - спохмурнів генерал. - Зараз ти ознайомиш мене з ситуацією на місці, потім розробимо план наших подальших кроків.

Пройшов місяць, а слідство у справі Ореста Хоми, як і раніше, не просунулося ні на крок. Суптело сидів у своєму кабінеті на вулиці Володимирській в Києві, коли в двері постукали.

- Дозвольте, товаришу генерале? - зазирнув зовсім молодий майор.

- Заходьте.

- Я у справі Хоми.

- Сідайте.

Майор сів і розгорнув папку. В ній лежало лише декілька аркушів формату А-4. Він узяв верхній і почав.

- Взагалі-то якась незрозуміла історія виходить, - доповідав майор. - Ми перевірили гурток ландшафтного дизайну (це виявляється нині дуже модна спеціальність) в одній зі шкіл Печерська. Там навчаються в основному старшокласники. Всього два хлопці, а всі інші дівчата. Але серед цих юнаків і юнок затесалася дівчинка 8 років. Закінчила другий клас. Таке гарненьке дівча, відмінниця, спортсменка. Батьки, видно, не шкодують грошей на всебічний розвиток і виховання дитини. Наш графолог як подивився на почерк цієї дитини, так і остовпів. Це, каже, вона писала ті листи до Хоми. Тільки, як би це сказати. Вона і не вона.

- Що це означає? - розсердився генерал. - Доповідай чітко і зрозуміло.

- Листи писала ця дівчинка, але, здається, старша десь років на 10-15.

- Якась чортівня виходить. Невже Хома на дітей переключився? Педофільства за ним ніколи не помічали. А ця дівчинка щось про Хому чула? Чи може її батьки щось про нього знають?

- Нічого про таку людину не чули. Як то кажуть, ні сном ні духом.

- Візьміть незалежного графолога. Скличте, врешті-решт, консиліум цих графоманів, чи то пак, Господи прости, графологів.

- Ми це вже зробили.

- Ну і що ж?

- Кожен окремо і всі разом впевнені, що ці листи писала ця дівчинка. Тільки старша. Тобто, таким має бути її почерк, коли вона стане дорослою жінкою. Нині, виявляється, розроблено відповідні комп’ютерні програми, які дозволяють доволі точно визначити трансформацію почерку людини з роками.

«Дійсно повна нісенітниця виходить, - задумався генерал. - Хіромантія якась. Гадання по руках і на каві». - Є ще щось?

- Нічого більше.

- Ви вільні. Ні, чекайте. А хто керує тим гуртком? Його ви опитали?

- Звичайно, товаришу генерале. Керує доцент Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Раніше гурток працював при цьому інституті, а потім його перевели до однієї зі шкіл району.

- Чому?

- Була вимога районного відділу освіти. Хотіли тримати увесь навчально-виховний процес під своїм безпосереднім керівництвом і опікою.

- І що той керівник каже про дівчинку?

- Її привели в гурток батьки. Про Хому і він нічого не чув.

- Можете йти.

Майор вийшов, а Суптело продовжував задумливо сидіти за столом, масажуючи втомлені очі.

«Зроблять мене в цій історії цапом-відбувайлом, - думав він. - Треба говорити з головою і передавати справи Демідіону. Хома вже, напевно, давно керує науково-дослідним інститутом у якомусь Челябінську-17. А нас усіх пошив у дурні. Оце так геній-патріот». І раптом Суптела наче струмом вдарило. Всі частинки «пазла» несподівано лягли на свої місця. Генерал все зрозумів: і про куплені власним коштом матеріали, і про днювання з ночуванням Хоми в лабораторії, і про зняті в банку гроші. І, нарешті, останній «пазл» - вся та «чортівня» з почерком коханої Ореста.

Хома мав власний план дослідження і, окрім створення зброї нового покоління, паралельно займався вивченням просторово-часових аберацій. Тому і проводив увесь час в лабораторії. Йому не вистачало доби. Врешті-решт, він навчився мандрувати в майбутнє. Так він перемістився на десять або п’ятнадцять років вперед, і саме у Київ. Цілком природно, що такій людині, як він, хотілося довідатися, що ж чекає Україну в майбутньому. І ось там, у Києві, він випадково зустрів молоденьку студентку-першокурсницю і закохався, вперше в житті. Закохався по-справжньому. Хоча, мабуть, і не вірив у таку можливість навіть в принципі. І вона відповіла йому взаємністю з усім жаром юності. Орест повертався на десять років назад у Львів, а потім знову ринув на десять років вперед до Києва. А потім настав момент, коли він зрозумів, що ані наука, ані життєвий успіх не зрівняються зі щастям справжнього кохання. Тоді Хома підготувався, зняв гроші, забрав необхідні папери і обірвав всі нитки, які зв’язували його зі Львовом і минулим.

«Якщо я доповім про свої здогадки Левчуку або комусь іншому, мене відправлять до божевільні, - подумав генерал. - Плакала по мені Павлівська психіатрична лікарня. Треба мовчати. Справа так ніколи й не буде розкрита. Але я візьму дані про це дівча і через десять років, якщо доживу, прослідкую, як вона зустрінеться з Орестом, як вони покохають один одного і стануть щасливими. Покохай і станеш щасливим, - згадав Суптело когось із східних мудреців. - Якщо його гіпотеза правильна, то перевірити її можна лише за 10 років». Він зовсім не збирався переслідувати чи викривати Хому через ті 10 років. Просто перевірити і зарядитися тією величезною енергією Всесвіту, яка криється в життєвих історіях людей, подібних Оресту Хомі, натхненних коханням до жінки і любов’ю до Батьківщини.

Коли ця головоломка повністю склалася в голові генерала, він раптом спіймав себе на переконанні, що через 10 років Україна вже буде зовсім іншою державою. Можливо, сильнішою, могутнішою, щасливішою. «Інакше Хома ніколи в тому майбутньому не залишився б. - думав Суптело. - До того ж через 10 років розроблена ним зброя знадобиться Україні значно більше, аніж зараз». Генерал СБУ не дуже вірив, що теперішня влада зможе зберегти цю зброю для свого народу і не продати або віддати її комусь, як це трапилося колись з ядерною зброєю.

«Що ж такого побачило, відкрило те, зовсім молоде дівча, виховане на київському асфальті, в Оресті Хомі? - дивувався генерал. - Напевно, лише чисті серце і душа можуть відчувати внутрішню потребу іншої людини заради великого і всепоглинаючого кохання піти на самозречення, відступити від справи свого життя, науки і ніколи про це не жалкувати. А от ми цього в Хомі не розгледіли. Був просто сухар, без душі та емоцій, людина з пробірки. Молодець, дівчатко! Цікаво було б подивитись на тебе ще до появи Ореста в твоєму житті. Може самому спробувати? Ні, тут ніяких шансів. На той час мені стукне вже за 70. Та й що вона в мені знайде? Адже я зовсім не здатний на подібні подвиги».

Генерал сидів у своєму звичному кріслі, але думками перебував десь далеко за межами службового кабінету, «підігріваючи» їх плин власною уявою. «Безперечно, Хома для цієї юної дівчини - бог, центр її всесвіту, людина таємнича, загадкова, людина-геній, яка знає і вміє те, чого дівча не знатиме і не вмітиме ніколи. Ця дівчина, напевно, відчуває, що її обранцю немає ціни саме для суспільства, для України. Він є месією, покликаним врятувати державу. І якщо він десь подінеться, пропаде чи загине, напевно, загине і вона. Можливо, саме це зрозумів у ній Хома і вирішив назавжди залишитися з коханою». - Генерал вирішив дізнатись ім’я цієї дівчини. - «Вона, мабуть, уже зараз, в дитинстві є гарною і жіночною. Або ж навпаки - гидке каченя, яке лише з часом перетвориться на чудову лебідку».

Суптело уявляв собі, як дівчина, чомусь він думав, що її звуть Мар’яна (бо так назвав він свою доньку), шукає в Інтернеті рецепти приготування різних незвичних і смачних страв, для того, щоб кожен день для Ореста перетворився на свято. Кожен день свято! Це мета її життя. Сенс існування. Вона вчиться на відмінно, щоб він міг нею пишатися. Вона народить Хомі і виховає чудових дітей, таких, як вона сама. Але чи знайдуть ці діти свою половинку? Ось у чому проблема, яку, на жаль, навіть їхньому геніальному батькові аж ніяк не вийде вирішити.

Генерал відчув, як поступово закохується в створений його уявою образ коханої Хоми. Тільки не у восьмирічну дівчинку сьогодення, а в ту, через 10 років. Він навіть труснув головою, щоб видіння відійшло. Спочатку вирішив, що так не можна розпускатися, але потім зрозумів, що знання про таких людей і подібні стосунки між ними роблять життя будь-якої людини легшим і радіснішим. «Але ж і Орестові Хомі треба відповідати тому рівню, на який вознесла його кохана. Він прийде до неї через 10 років зі своїм відкриттям. Стане лауреатом Нобелівської премії, новим Ньютоном і Ейнштейном в одній особі. Стане над усіма вченими Землі, які хоча б колись на ній творили. І Мар’яна ще раз переконається, що вона не помилилася в ньому».

- Зайдіть до мене з листами тієї коханої Хоми, - промовив Суптело у телефонну слухавку до майора, котрий займався цією справою. - Хочу особисто з ними познайомитися.

Через дві хвилини папка з листами лежала в нього на столі. З одного листа випала фотографія. «Ти просив надіслати тобі моє фото у невимушеній обстановці, - писала дівчина. - Ледве таке знайшла». Генерал дивився в обличчя юної дівчини, яка ледь-ледь посміхалася. Це було зовсім просте, хоча і правильне обличчя. На граційній голівці - русяве волосся, зібране назад. Але очі… Щось в очах коханої Ореста відчувалось таке невловимо чарівне, ніжне і зворушливе. Погляд ніби заворожував, обнімав, манив до себе, підносив до щастя. Зустріти таку дівчину - це все одно, що напитися у страшну спеку холодної, кришталево чистої джерельної води. Або в квітні відчинити вікно на дачі і задихнутися від свіжості весняного дня. Це ніби падати в провалля, але в останню мить зачепитися за кущ і врятуватися...

Генерал не міг зрозуміти, чому Хома не забрав з собою листи, які однозначно складали для нього цінність. Навіщо дозволив чужим людям порпатися в святих для нього речах? Він же знав, що вже більше не повернеться. Суптело відкинувся на кріслі у своєму кабінеті, перекидаючи між пальцями кулькову ручку. «Напевно, дуже переживав, щоб тут, у минулому, його колеги не подумали про нього погано, - намагався він зрозуміти вчинок Ореста. - Схоже, йому була потрібна хоча б одна людина, яка б виправдала його вчинок. Зрозуміла і виправдала. Хоча б одна людина»…