Пізнавальні процеси особистості. вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автоматизовані і не вимагають контролю з боку свідомості
вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автоматизовані і не вимагають контролю з боку свідомості.
Розподіл уваги залежить від ступеня ЇЇ концентрації (якщо один із об'єктів спричинює глибоку зосередженість, увагу важко розподілити на інші об'єкти); від того, наскільки пов'язані між собою об'єкти чи види діяльності, на які розподіляється увага (чим вони більш пов'язані, тим легше розподілити увагу); наскільки автоматизовані дії, між якими розподіляється увага (чим дії більш автоматизовані, тим розподіляти увагу легше); наскільки швидко в людини здійснюється переключення уваги (чим швидше переключення уваги, тим легше її розподіл). Розподіл уваги добре надається тренуванню.
Обсягуваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоплені нашою увагою. Середній обсяг уваги дорослої людини становить 4-6 не пов'язаних між собою об'єктів. У разі наявності смислового зв'язку або можливості структурування матеріалу обсяг зростатиме. Можливість тренування обсягу уваги на розрізнені елементи обмежена, на смислову інформацію — висока.
Такі властивості уваги, як концентрація, стійкість, переключення, розподіл та обсяг незалежні одна від одної. Наприклад, в людини може бути добра концентрація і одночасно поганий розподіл уваги. Інші властивості уваги тісно взаємопов'язані між собою, наприклад, чим вища концентрація, тим менша розсіяність; чим більша стійкість, тим менше коливання.
* * * * *
Увага — це пізнавальний психічний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших. Без зв'язку з іншими психічними процесами і незалежно від них увага існувати не може, бо не виступає як самостійний психічний процес і не має свого окремого специфічного продукту. Результатом її функціонування є якісне виконання будь-якої діяльності. Якщо увага характеризує тривалий психічний стан людини, її розглядають як характерологічну рису особистості і називають уважністю.
Увага виконує важливі функції в житті та діяльності людини: забезпечує зосередженість психічних процесів та станів, сприяє
цілеспрямованому відбору інформації, забезпечує ефективне функціонування інших психічних процесів та станів, активізує потрібні і гальмує непотрібні в певний момент психічні явища, сприяє взаєморозумінню між людьми.
Основними теоретичними підходами до вивчення уваги є моторна, апперцептивно-волюнтаристська, емоційна, фізіологічна, діяльнісна та інформаційна теорії уваги. Моторна теорія увагу розглядає як результат моторного (рухового) пристосування; апперцептивно-волюнтаристська вважає увагу найбільш ясним полем нашої свідомості; емоційна — пов'язує з афективними станами людини; фізіологічна теорія увагу пояснює співвідношенням збуджень у корі головного мозку, в результаті чого виникають осередки оптимального збудження, або домінанти; діяльнісна теорія увагу вважає одним із аспектів орієнтувально-дослідницької діяльності людини, у якій увага виконує контрольну функцію, спрямовану на затримування інформації, що надійшла; інформаційна теорія увагу розглядає як прояв розумового зусилля.
Увагу класифікують за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна та післядовільна), спрямованістю (зовнішня та внутрішня), формою організації (індивідуальна, групова та колективна), ступенем соціалізації (природна та соціальна), ступенем регуляції (безпосередня та опосредкована) та орієнтацією на конкретні психічні процеси (чуттєва та інтелеектуальна).
Основними властивостями уваги є концентрація, розсіяність, стійкість, коливання, переключення, розподіл та обсяг. Концентрація уваги характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах. Розсіяність уваги — це нездатність людини зосередитись на певному виді діяльності протягом тривалого часу. Уявна розсіяність — це неуважність людини до безпосереднього оточення, спричинена або надмірною концентрацією уваги на якомусь об'єкті чи діяльності, або вузьким обсягом уваги; справжня розсіяність — це неуважність людини як до безпосереднього оточення, так і до основного виду діяльності. Під стійкістю уваги розуміють тривалість зосередження уваги на об'єкті чи діяльності. Коливання уваги виявляється у мимовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги з
Розділ IV
одного об'єкта на інший. Розподіл уваги характеризує здатність водночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам. Обсяг уваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоплює наша увага.
Список літератури
1. Гальперин П. Я. К проблеме внимания // Хрестоматия по внима-
нию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — С. 220-228.
2. Гільбух Ю. 3. Як учитися і працювати ефективно. — К., 1994. —
С. 5-20.
3. Добрынин Н. Ф. О теории и воспитании внимания // Хрестоматия
по вниманию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 243-259.
4. Ланге Н. Н. Внимание // Хрестоматия по вниманию / Под ред. А. Н.
Леонтьева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 103-106.
5. Неровня О. В. Психологія уваги. — Львів: Вища школа, 1973. — 20 с.
6. Рибо Т. Психология внимания // Хрестоматия по вниманию / Под
ред. А. Н. Леонтьева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 66-101.
7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии // Хрестоматия по
вниманию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 229-239.
8. Страхов В. И. Внимание в структуре личности. — Саратов, 1969. —
19 с.
Розділ V
Емоційно-вольова сфера
Людини
Можливості психіки людини не обмежуються лише пізнанням навколишнього світу та самої себе. Важливою її складовою є виявлення індивідуального ставлення людини до того, що ми пізнали, а також здатність до регулювання нашою поведінкою. Перше забезпечують емоційні процеси людини, друге — вольові.
17. Емоції та почуття
17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції.
17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів.
17.3. Види емоцій і почуттів та їхня класифікація.
17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини;
17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій;
17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності.
17.4. Емоційні стани як форми переживань людини.
Розділ V
Емоційно-вольова сфера людини
17.5. Стрес та шляхи його подолання.
17.6. Індивідуальні відмінності та експресія емоцій і почуттів.
17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції
Людина навколишній світ не лише пізнає, а й виражає до нього своє ставлення. Життя без переживань так само неможливе, як і без відчуттів. Емоційно-почуттєва сфера виступає в єдності з пізнавальними процесами. Людина не може виразити своїх переживань, не відчувши і не сприйнявши чогось, не згадавши, не подумавши чи не уявивши. Почуття є значущим чинником формування особистості, особливо її мотиваційної сфери. Зміст стійких почуттів індивіда розкриває людину як індивідуальність.
Поняття «емоції» вживається у широкому і вузькому значенні слова. У широкому розумінні емоції позначають будь-які можливі душевні переживання. У вузькому розумінні емоції(від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — це відносно прості та короткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуативне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе.Прикладом емоцій є задоволення та незадоволення, радість та сум, страх, гнів тощо. В емоціях відображені переживання, що виражають ступінь задоволення чи незадоволення невідкладних потреб людини, наприклад, фізіологічних чи потреб у безпеці. На основі емоцій можна судити про те, що у даний момент хвилює людину, які потреби є для неї найактуальнішими.
Емоції притаманні людині з моменту народження. Сучасні наукові дані свідчать про те, що елементарні емоції (наприклад, здивування, задоволення) змінюються мало, бо є вродженими. Складні ж емоції (наприклад, інтерес, страх, сором) упродовж розвитку людини зазнають суттєвих змін унаслідок соціалізації.
На відміну від емоцій, почуття — це складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення людини до навколишнього світу і до себе.У них відображається ступінь задоволення чи незадоволення соціальних потреб людини, наприклад, потреби у спілкуванні, самоповазі, самоактуалізації. Такі переживання (наприклад, гордість, любов,
ревнощі тощо) тривають не годинами і днями, а місяцями й роками.
Почуття виникають на основі емоцій, а розвиваються у процесі суспільного формування людини. їхня зміна залежить від конкретних культурно-історичних умов, у яких перебуває індивід: вони різні у різних народів і можуть по-різному виражатися у різні історичні епохи. У ході історичного розвитку людини її почуття збагачувались, набуваючи нового змісту і форми.
Емоційно-почуттєву сферу характеризує низка властивостей. По-перше, емоціям та почуттям властива суб'єктивна забарвленість. Це означає, що вони несуть на собі відбиток індивідуальних особливостей людини, відображаючи своєрідність її життєвого досвіду, інтересів, установок тощо. Це певною мірою спотворює дійсність. Суб'єктивний фактор в емоціях та почуттях відіграє основну роль. По-друге, емоції та почуття полярні. Якщо якесь переживання має позитивний полюс, то завжди можна знайти і негативний, наприклад, задоволення-незадоволення, радість—сум. По-третє, у складних людських переживаннях спостерігається злиття цих полярних емоцій, в результаті чого з'являється амбівалентність, або подвійність, емоцій та почуттів. Наприклад, у ревнивої людини пристрастие кохання може поєднуватися із жагучою ненавистю. За законом Елькоста, всі людські емоції і почуття в нормі є амбівалентні. По-четверте, емоції та почуття людини можуть бути різної інтенсивності. Наприклад, страждання чи здивування можуть бути сильними і слабкими. По-п'яте, для емоцій та почуттів характерна певна тривалість, яка пов'язана з глибиною переживань: чим почуття глибші, тим вони триваліші. Нарешті, по-шосте, їм характерна предметність — ступінь усвідомленості і зв'язку з конкретним об'єктом. Наприклад, якщо людина переживає страх, то цей страх спричинений конкретним предметом або явищем.
Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Основні функції наступні:
S Сигнальна — емоції сповіщають людину про значущість тих чи інших умов або подій; про суб'єктивне ставлення людини до них; про те, з якими перешкодами вона зустрічається на своєму шляху; на що слід звернути увагу насамперед. Вони сигналізують також
Розділ V
Емоційно-вольова сфера людини
про сприятливий чи несприятливий хід подій. Особливо потрібну інформацію тут дають негативні емоції. Зазначимо, що ця функція емоційно-почуттєвої сфери не втратила свого значення навіть після того, як в історичному розвитку людства сформувалась більш досконаліша форма обміну інформацією — мовлення.
S Регулятивна — залежно від переживань людина скеровує свою діяльність у те чи інше русло, змінює свою поведінку. Емоції та почуття допомагають людині долати труднощі, будучи тією внутрішньою спонукальною силою до діяльності, яка зумовлює динаміку поведінки. Водночас слід пам'ятати, що емоції та почуття важко надаються вольовій регуляції, їх неможливо викликати за власним бажанням. Можливо, це спричинено тим, що ця сфера психіки тісно пов'язана з фізіологічними змінами організму. Так, радість може породжувати збудження, а сум — гальмування.
S Комунікативна — за рахунок свого експресивного компонента, зокрема, експресії обличчя, емоції беруть участь у встановленні контакту з іншими людьми у процесі спілкування, у впливі на них.
S Організаційна — емоції та почуття можуть як організовувати людину, активізуючи внутрішні ресурси та увагу, так і дезорганізо-вувати, порушуючи цілеспрямовану діяльність.
S Синтезуюча — емоційні переживання забезпечують цілісне та структуроване відображення предметів і явищ, допомагаючи побудувати цілісний суб'єктивний образ.
•S Експресивна — емоції та почуття виражають переживання людини, що дає змогу краще зрозуміти внутрішній стан один одного.
S Спонукальна — емоції можуть мотивувати ту чи іншу поведінку людини.
S Антиципуюча — емоції та почуття, які виникають, випереджають розвиток реальних подій і попереджають про можливий кінцевий результат.
S Евристична — емоційне передбачення подій суттєво зменшує пошук правильного виходу із ситуації.
S Адаптаційна — завдяки емоціям та почуттям, які вчасно виникають, організм може пристосуватися до середовища ще до осмислення ситуації.
S Оздоровча — позитивні емоції сприятливо впливають на стан людини, активізуючи її функції.
17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів
Теоретичні підходи до емоційно-почуттєвої сфери людини розробляють у наступних напрямах: щодо взаємозв'язку емоційних та органічних процесів, емоційних та пізнавальних процесів, глибинної сфери психіки та ін.
Взаємозумовленість емоційних і органічних процесів підтверджують фізіологічні дослідження. Одним з них є дослід американського вченого Д. Олдса та його колег, у якому виявлено, що у мозку тварини та людини є структури, які умовно можна назвати центрами «задоволення» і «страждань». У клітці щура встановили педаль, яка була під'єднана до електроду, вживленого у гіпоталамус (структура головного мозку). Кожен раз, коли щур її натискав, через мозок проходив струм. Сила подразнення повністю залежала від щура. Коли педаль була відключена від струму, щур наступав на неї лише 10-25 разів за годину; коли підключена — декілька тисяч разів за годину. Були випадки, коли тварина безперервно подразнювала центр задоволення упродовж 1-2 діб, поки не наставало фізичне знесилення.
Дослідження інших учених показали, що електричне подразнення окремих структур головного мозку (гіпоталамуса, центральної частини лімбічної системи) може скеровувати такі емоційні стани, як страх і гнів. Було з'ясовано також, що ліва півкуля пов'язана із виникненням і підтримкою позитивних емоцій, а права — негативних.
Зв'язок між емоційною сферою і органічними процесами, що відбуваються в організмі, пояснює еволюційна та психоорганічна теорії емоції.
Еволюційна теорія емоцій (Ч. Дарвін) з'явилась у 70-х роках XIX ст. її автор Ч. Дарвін вважав, що емоції виникли у ході еволюції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля. Емоції є або корисними, або являють собою залишки доцільних реакцій, які були вироблені у процесі еволюції і боротьби за існування. Так, питання рук, коли людина переживає страх, Ч. Дарвін пояснював тим, що у мавпоподібних пращурів людини ця реакція у разі небезпеки допомагала краще схопитися за гілки дерев.
Розділ V