Провідні мотиви поезій О. Стефановича
Олекса Стефанович - один із представників “празької школи”. Поезія О.Стефановича близька до творчості її представників тематично. У ній можна виділити спільні естетичні домінанти: прагнення радикально переосмислити історію України, вибудувати власну національну концепцію від трагічно-героїчного минулого до омріяного майбутнього.
Проте творчість О. Стефановича позбавлена характерного для «пражан» волюнтаризму, впливу сірих буднів, натомість відзначається романтичною настроєністю, оригінальною поетикою, музичністю. У віршах поета прочитується позиція заглибленого в себе філософа-самітника, ревного шукача власної незалежності, яку він цінував понад усі земні блага.
Складні життєві випробування зумовили появу у віршах ідеальної країни-ідеї, країни-міфу, де Україна - зафіксована в пам’яті ідилічна картина волинської природи, незакінчена ностальгія за княжою епохою, пробуджена хвилею національного самоусвідомлення. В поезіях О.Стефановича виразно простежується прагнення міфологізувати реальність, винести її в позачасові межі, відкрити шлях до свого бачення. Його поетичний простір - магічна реальність, в основі якої синтез язичницької та християнської культур. З одного боку - реальність, прикрашена атрибутами княжої епохи, культом найдавніших богів і стихією природи, а з іншого боку – реальність біблійно-канонічна, страждальна, упокорена, аскетична та по-християнськи фанатична. Закономірно постає питання: чому в О. Стефановича такий поетичний простір, де є два світи: перший реальний та другий фантазійний? Очевидно, що захист від неприємних несподіванок першого - втеча у другий, ідеальний світ поезії. У ньому О.Стефанович має психологічний комфорт, якого йому бракувало в повсякденному житті. Він творить власний поетичний простір, заселяє його персонажами античної міфології, напівміфічними героями давньої літератури і фольклору.
Доповнює реальний світ О. Стефановича мотив страждання - це не стільки страждання за рідною землею, отчим домом, скільки за втратою українцями духовної сили і віри у звільненні рідної землі. Цей мотив втілений у символічній тріаді - кров, вогонь, сонце, де центральне місце займає сонце, що стало стимулом до нового життя та джерелом героїчного начала.
Використання зазначених символів дає змогу зрозуміти бачення сучасності та прагнення нагадати про власну державність: історія козаччини, національно-визвольні змагання 1917 - 1920 рр. У віршах відчутна віра поета в звільнення від скверни, від сил зла, які призводять до кровопролиття. У поляризації крові й вогню, руйнівних і державотворчих спроб, в утвердженні вітальних сил народу виявляються риси експресіоністичної естетики.
Крім цього, митець використовує, власне, український варіант билини. Візія О.Стефановича спрямована в далеке минуле. В історії України він виділив три етапи формування державотворчої ідеї: 1-й - дохристиянський час, пов'язаний з образом Перуна, 2-й - доба Київської Русі, що пов'язується зі Святославом; 3-й - доба козаччини, яскраво представлена образами Хмельницького та Конашевича.
Отже, не маючи можливості бути на Батьківщині, О.Стефанович створив міф про Україну, це був його шанс максимально наблизитися до рідної землі й зафіксувати те, що викликає Батьківщина в його душі.О. Стефанович вдається до міфологізації образу України. В центрі авторського міфу діють давні боги та герої, але автор зображує не саму історичну подію чи певний історичний факт і не тлумачення тогочасності, а думки й спогади, викликані переживаннями за долю Батьківщини. Тому в автора з’являється ідея захистити державу і виступити проти зла, що трансформувалося в образ меча - символ свободи. Можна багато дискутувати про природу творчості поета-емігранта, та очевидним є факт, що міфопростір у О.Стефановича неоднозначний: з одного боку, його не можна вважати песимістичним, оскільки є шлях до порятунку, а з іншого - візія поета звернена не на майбутнє, а на минуле, тому який шлях автор пророкує Україні, невідомо.