Хатинка на курячих ніжках.

Лекція 2

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ.

ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА.

ЛЕКЦІЯ № 2

ОБРАЗ БАБИ-ЯГИ В УСНІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ

1. Чарівні дари.

2. Викрадання дітей.

3. Господарка лісу.

4. Міфологічні паралелі.

Література, яка використовувалась для підготовки лекції:

- Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – СПб., 1996.

- Хомяков А.С. Записки о всемирной истории. Часть первая // Полное собрание сочинений Алексея Степановича Хомякова. – М., 1904. – Т. 5. – С. 178-179.

- Баба Яга // Энциклопедический словарь / Под ред. профессора И.Б.Андреевского (Блокгауза и Эфрона). – СПб, 1891. – Т.2. – С. 591.

- Иванов В. Топоров Н. Жива // Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев.– М., 1991. – Т. 1. – С.440.

- Баба, в славянских поверьях // Энциклопедический словарь / Под ред. профессора И.Б.Андреевского (Блокгауза и Эфрона). – СПб, 1891. – Т.2. – С. 589.

- Штернберг Л. Шабаш // Энциклопедический словарь / Под ред. профессора И.Б.Андреевского (Блокгауза и Эфрона). – СПб, 1891. – Т.. – С. .

- Потебня А.А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. – СПб, 1865. – С. 85-232.

- Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4-х томах. Пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачёва / Под ред. и с предисл. Б.А. Ларина. – М., 1986-1987.

- Потебня А.А.Слово и миф. – М., 1989.

Баба Яга є відомим персонажем слов’янської міфології. У поляків її називають – jędzi-baba; словаків – jezi-baba; чехів – jezinka; галичан – Язя.

Семантично дотичними є такі лексичні форми: болг. езá – „мука, тортури”; сербохорв. jéза – „жах”; jèзив – „небезпечний”; словен. jéza – „гнів”; давн.-чеськ. jězě – „відьма” [Фасмер, Т.4.].

ЧАРІВНІ ДАРИ

Казковий ліс.

З Ягою казковий герой зустрічається лише тоді, коли подорожує казковим лісом. Сама подорож викликана необхідністю і не залежить від волі героя. Він відіграє роль своєрідної перепони, яку обов’язково необхідно перетнути. Функція лісу як нездоланної перепони проглядається також у мотивах, коли герой кидає гребінь, з якого постають густі і високі дерева, що затримують Змія Горинича чи його сестер, які можуть вважатися варіантом образу Баби Яги (ліс стримує утворення гір і ярів).

У міфах індоєвропейських народів „дрімучий ліс” (від дрімати / спати) пов’язаний з потойбічним світом, що простежується у творах античних авторів.

***

Є один спадистий шлях, лиховісним затінений тисом:

До підземних осель серед тиші німої веде він

(Овідій. Метаморфози ІV, 432-433).

***

Там глибочезна печера була кам’яна, що широкі

Челюсті мала, закриті і озером чорним, і тьмяним

Лісом. А понад печерою тою ніколи пташина

Не пролітала, такий-бо там подих із чорного гирла

(Вергілій. Енеїда VІ, 237-240).

Казковий ліс приховує вхід до потойбічного світу.

Хатинка на курячих ніжках.

За сценарієм казки у лісі герой потрапляє до хатинки на курячих ніжках. Ця зустріч є неминучою. Виникає враження, що її неможливо минути чи обійти. Більше кажучи, Іван навіть не намагається це зробити.

Вибір імені головного героя також не видається випадковим, оскільки позначає «улюбленця Бога». Можливо, у такий спосіб збереглась семантика родового чоловічого слов’янського імені, яке могло прикладатись до будь-кого ініціянта.

Аналогічні мотиви простежуються в американських міфах, коли герой не може пройти повз дерево, яке хилитається як маятник, не пускаючи його. Тоді він з розбігу ударяється об стовбур, який розбивається, після чого герой перетворюється на пташине перо. В деяких слов’янських казках Іван вилітає з хатинки на крилатому коні або перетворюється на орла.

Ця зустріч виявляється закономірною для казки, оскільки герой анітрохи їй не дивується. Мало того, він знає, як потрапити до хатинки, повернувши її, виголосивши при цьому закляття або подувши на неї.

Виникає питання, для чого необхідно повернути хатинку? По-перше, та сторона, що повернута до героя (світу людей) є глухою, там немає вікон і дверей. По-друге, складається враження, що хатинка знаходиться на якійсь невидимій межі, яку можливо перетнути лише, пройшовши крізь неї. Ймовірно, хатинка є своєрідною прикордонною заставою, яка розмежовує два світи – „той” і „цей”.

Хатина обернена входом до тридев’ятого царства Кощія, куди, власне, і прямує герой, а закритою стороною до нього самого. Ось чому Іван повертає хатину.

Назва царства також символічна, оскільки дев’ять є граничним числом, після якого слідує нуль, тобто «ніщо». У традиційному світогляді потойбічний світ має ознаки пустоти (троупль / троль – пустий). й асоціюється з „чистим” полем. Звідси вимоги до ритуальної чистоти під час проведення похоронних обрядів, щоб покійний не ніс на „той” світ навіть бруду, який здобув, коли був живим. Клішовими є звертання приблизно такого змісту: „Хатинка, хатинка, повернись до мене передом, а до лісу задом”. Наявним є подвійне звертання до помешкання Яги („хатинка, хатинка”), що вказує на його магічний характер. Аналогічні подвійності зустрічаються в інших мотивах заклинального характеру. Наприклад:

А ми просо сіяли, сіяли

Ой, Дід-Ладо, сіли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой, Дід-Ладо, витопчем, витопчем.

3. Словесне закляття. У формулі: „Стань до лісу задом” простежуються паралелі з іншими культурами, зокрема єгипетською Книгою Мертвих. У 127 главі цієї книги говориться:

- „Ми не пропустимо тебе, – говорять запори дверей, – поки не скажеш нашого імені”.

- „Я не пропущу тебе, – говорить правий причілок дверей, – поки ти не скажеш мого імені”. Те ж саме говорить лівий причілок. Померлий називає імена кожної частини дверей, в тому числі найменших їх деталей: петель, порогу, цвяхів. Наприкінці такого випробування двері виголошують:

- „Ти знаєш нас, проходь” (можливо, тому двері традиційно вживаються у формі двоїни).

Аналогічне словесне відмикання відбувається тоді, коли герой повертає за допомогою замовляння хатинку до себе входом. Іван виголошує магічне слово і потрапляє у царство мертвих.

4. Чарівні дари. Після того, як Іван отримує від Яги чарівні дари, він проходить до царства Кощія. Такими дарами можуть бути:

- клубок ниток, що співвідноситься з грецькими богинями долі – Мойрами. У західних казках царівна заснула вічним сном, після того як укололася веретеном, коли мотала клубок;

- чарівний крилатий кінь, який „знає” дорогу до палацу Кощія. У Геракла також був чарівний Пегас, який є невід’ємним атрибутом героя. На Пегасі Геракл здійснює подорож до потойбічного світу. У слов’ян символ коня втілював небесний принцип, про що свідчать дерев’яні коники на дахах. Такі вірування базуються, можливо, на тому, що кінь був найшвидшим засобом пересування, тому порівнювалась з вітром;

- меч-кладинець / самосік, походить від дієслова „класти” (покійника покладали у могилу);

- чарівне яблуко, що могло передбачати майбутнє. У європейських казках після того, як чарівна дівчина відкушували яблуко – перетворювалась на бридку бабу або засипала «вічним» сном, від якого її пробуджував поцілунком принц. Пізнання добра і зла;

- шапка-неведимка, семантика якої тісно пов’язана з потойбічним, оскільки покійники були невидимими для живих, як і живі для покійників, тобто Іван набуває ознак потойбічного;

- тварина-помічник, як правило вовк. Вірування про перетворення людей на вовків побутували на території України до ХХ ст. Образ вовка міг уособлювати архаїчного жерця, який одягав на себе шкіру тварини, звідси „вовкулака”, тобто той, хто був „у вовчій шкурі” (пор. з Геродотовими неврами);

- чоботи-скороходи або літаючий килим – співвідноситься із ступою і мітлою Баби;

- „гуслі-самогуди” – під час поховальної тризни на цьому інструменті виконувались заупокійні пісні – кощуни.

Після того, як «живий» Іван отримує подарунки і потрапляє до потойбічного світу Кощій дорікає Бабі Язі: „Як ти посміла впустити його (тобто живого) до мого царства?”, що підтверджує магічний характер цих речей. У цьому випадку хатинка є своєрідним форпостом потойбічного світу.

Знайомство з Бабою-Ягою.

Зайшовши до хатинки, герой спочатку нічого не бачить, але чує: „Фу, фу, фу, руським духом пахне”, або: „Фу, фу, фу людським духом пахне”. Іван пахне не просто як людина, а як жива істота. Мертві, безтілесні не пахнуть, оскільки позбавлені тілесної субстанції.

Схожі аналогії простежуються у міфах Північної Америки. Коли чоловік відправляється шукати свою померлу дружину. У підземному царстві він наштовхується на будинок, господар якого спочатку хоче його з’їсти, але його відлякує запах: „Він дуже смердить, він не мертвий”.

За логікою міфу запах живих, вірогідно, противний покійним так, як живим противний запах покійних. Тобто на світ померлих проектуються відношення живих до померлих, лише з протилежною ознакою.

Отже, Баба-Яга відчуває жах і відразу до живих так само, як живі відчувають це до мертвих. У зв’язку з цим жоден живий не може переступити межу, на якій стоїть хатинка.

Пригощання.

Коли Яга відчуває Івана, а він, нарешті, бачить Ягу, між ними відбувається короткий діалог. Запитує Яга, що також є невипадковим: „Діло питаєш, чи від діла тікаєш?”; „Куди путь держиш?” і т.п. Але герой і не думає відповідати на запитання, а зразу вимагає їсти й пити.

Пригощання є невід’ємним атрибутом Яги. Навіть, коли її немає, Іван знаходить накритий стіл, за який сідає і їсть. Іноді сама хатинка уособлює ритуальну страву. Вона „пирогом підперта” (можливо, рогатою перепічкою, глиняні зразки яких знаходять археологи у зольниках), „млинцем накрита” (символ сонця). Їжа мертвих може бути з глини чи землі так само, як неживими є штучні квіти на могилах.

Цікавим є те, що Яга зовсім не ображається на таку відповідь. Навпаки, вона клопочеться біля героя, пригощаючи його різномагтними стравами.

Чому увага зосереджується на мотиві частування? Цей мотив є не побутовою сценою, а виконує певну ритуальну функцію. Тут їжа має особливе значення. Звернемось до міфології інших народів. В індійців Північної Америки тому, хто потрапляє до потойбічного світу, пропонується особлива їжа, скуштувавши яку, повернення до живих є неможливим. У греків померлі відпивали з ріки Лєто, після чого забували все, що з ними було на землі. Ймовірно, що з цим пов’язані також ритуальні поминки, які мали слугувати аналогом до цієї потойбічної їжі, де мертвому ставили воду і хліб, або сприяли психологічному розвантаженню учасників поховального обряду. У традиційній культурі залишились рудименти відповідних ритуалів. Так, на похоронах спочатку вживається архаїчна страва – коливо, яку необхідно скуштувати три рази. Не більше трьох раз п’ється «напій живих – akva vita „за упокій”.

Перелічені факти свідчать про те, що, скуштувавши їжу мерців, покійний остаточно прилучався до потойбічного світу. Звідси ритуальна заборона торкатися їжі, призначеної для мертвих. Не дозволялося також продавати «їжу мертвих», тобто залучати до споживання живими. Однак існують винятки для убогих і калік, які нібито знаходиться ближче за інших до потойбічного (прерогатива збирати їжу з могил десоціалізованим елементам або ще не соціалізованим – дітям дійшла до нашого часу). Речі і їжу з кладовищ забороняється також продавати.

Відповідне співвідношення базується на тому, що їжа для живих надає фізичну силу, а їжа мертвих – магічних властивостей, необхідну у потойбічному світі.

Вимагаючи поїсти, герой тим самим демонструє, що він не боїться їжі покійників. У слов’янських казках Іван Царевич тим самим переконує Ягу, що він справжній, тобто мрець. Ось чому вона смиренно його годує.

Паралелі з іншими міфологіями. У єгипетській Книзі Мертвих їжа слугує для відкривання уст покійного. Лише доторкнувшись до ритуальної їжі казковий герой він може говорити. У єгипетському заупокійному культі до мумії приносили їжу, яку ставили поперед неї на стіл. Замість покійника жертовну їжу споживав жрець. По завершенні обряду померлий перетворювався на KHU, тобто остаточно переходив на „той” світ. У 122-й главі „Книги мертвих” читаємо:

„Відкрий мені!” „А ти хто? Куди ти ідеш? Як твоє ім’я?” „Я один із вас, ім’я мого човна збирач душ <...> Хай мені подадуть посудини молока з хлібами і <...> шматками м’яса <...>. Хай ці речі подадуться <...>, щоб я міг просуватися далі подібно птаху Бенну”.

Наявними є два побажання: „Хай я буду їсти”, „Я стану птахом”. Отже, жертовна їжа очищує покійного від земного і перетворює його на неземну, літаючу безтілесну істоту. У греків Персефона скуштувала гранат і назавжди залишилась у царстві Аїда. Каліпсо пропонує Одисею нектар і амброзію, для того, щоб залишити його серед німф.

Звичаї долучення до світу пращурів через їжу зустрічаються фактично у всіх народів світу, в тому числі слов’ян, про що свідчить ритуал поминання на Великдень.