Перспективи розвитку менеджменту

Отже, особливості розвитку науки менеджменту протягом 2-ї половини XX століття пов'язані з розмаїттям теоретичних підходів і узагальнень, які американський дослідник Херолд Кунтц (1908-1984) нарік "джунглями менеджменту", виділивши і описавши на початку 60-х років шість різних підходів. У 1980 році він виявив, що "джунглі" розрослися аж до 11 підходів, що, на наш погляд, збільшує можливість у перспективі скоротити розрив між професійною практикою і теорією менеджменту.

Сукупність цих теорій разом з різноплановими підходами до вивчення практичного досвіду сьогодні визначають тенденції майбутнього розвитку науки і практики менеджменту. Важливо лише, щоб наука про менеджмент розвивалась на існуючих в практиці управління реаліях. Тільки в цьому випадку нові знання принесуть користь працюючим менеджерам.

Ще однією рисою менеджменту кінця XX - початку XXI століть, яка також характеризує його перспективи, є певне повернення до минулого, а саме – усвідомлення значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва і послуг, викликане посиленням впливу технічного прогресу на досягнення організаціями їх цілей, зростанням ролі інтелектуальних ресурсів організацій у вирішенні питань продуктивності праці та якості продукції, в підвищенні ефективності конкурентної боротьби.

Не можна не звернути увагу також і на факт посилення уваги до організаційної культури, до різноманітних форм демократизації, участі рядових працівників у розподілі прибутків і здійсненні управлінських функцій.

Демократизація управління - реальність багатьох країн. Українська практика поступового відходу від методів, традицій і стереотипів радянської школи управління демонструє багато особливих і цікавих новацій, які не спостерігались в США, Західній Європі чи Японії. Набуває кількісних і якісних змін соціальна складова менеджменту з всебічною турботою про формування і розвиток людських ресурсів організацій.

Майбутні тенденції розвитку менеджменту пов'язані також із глобалізацією економіки, з прискоренням процесу інтернаціоналізації виробництва і, відповідно, розподілу товарів та послуг. Виробничі ланцюжки набувають планетарних масштабів.

Новий етап інтернаціоналізації господарського життя позначений впровадженням інформаційно-комунікаційних технологій і формуванням в планетарних масштабах нового типу економіки. Економіки, яку називають новою, нематеріальною, інформаційною і, нарешті, інтелектуальною. Як наслідок, раціональний менеджмент почав поступатися місцем менеджменту на основі інформатизації. В інформаційному суспільстві прибуток організації зростає не шляхом спеціалізації функціональних навичок, що було притаманним індустріальному суспільству, а завдяки гнучкості й інтегрованості бізнес-процесів, що досягається більш тісним спілкуванням між його учасниками.

Отже, можна передбачати, що у XXI ст. стару організаційну модель, що базується на ієрархії (вертикалі), замінить нова — горизонтальна, побудована на інтеграційних процесах. Від традиційно жорсткої функціональної спеціалізації, за якої чітко окреслюються такі сфери, як маркетинг, виробництво, наукові дослідження, дослідно-конструкторські розробки і т. п., організаційна побудова компаній XXI століття, можливо, матиме форму матриці – системи управління і організації, в якій жодне важливе рішення не буде прийняте, коли воно не передбачатиме інтеграції та координації цілої низки функцій і людей, що їх виконують.

Посилення міжнародного характеру управління поставить перед теорією і практикою багато нових питань, які доведеться вивчати і вирішувати. Найважливіші з них, на нашу думку, стосуються спільних ознак і відмінностей у місцевому та міжнародному управлінні; закономірностей, форм і методів управління - універсальних або застосовних тільки для конкретних умов різних країн; особливостей національних чинників в управлінні тощо.

Таким чином, можна констатувати, що на початку XXI століття теорія і практика менеджменту істотно змінюється. Сучасна наука уважно відслідковує та вивчає ці зміни і пов'язані з ними тенденції, доповнюючи існуючі теорії та вдосконалюючи практику. Для українських дослідників це завдання дещо ускладнюється особливостями перехідного періоду в економічних, політичних та соціальних трансформаціях, специфікою національного менталітету, традицій, звичаїв. Проте без вивчення та врахування цих особливостей становлення і розвиток української школи менеджменту є неможливим.

Наши рекомендации