Поняття стану сильного душевного хвилювання та його співвідношення із фізіологічним афектом

тан сильного душевного хвилювання це юридичний термін, який у психології не використовують. Така ситуація утруднює з’ясування змісту цього поняття. Сьогодні психологічна наука не може пояснити, що саме треба розуміти під станом сильного душевного хвилю­вання. Позиція психологів стосовно цього правильна – не вони вигадали цей термін, а отже, не їм і пояснювати зміст поняття, що ним позначається. Вони лише можуть показати характерис­тику окремих психічних станів людини та запропонувати термінологію, яка є загальноприйнятою в психологічній науці для позначення цих станів. Отже, для позначення сильних емоцій­них реакцій людини в психології використовують такі терміни як гнів, страх, афект, фізіологічний афект, стрес, фрустрація.

У КК України 2001 р. про стан сильного душевного хвилю­вання йдеться у п’яти статтях: двох статтях Особливої частини – умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123) та трьох статтях Загальної частини КК України – в п. 7 ст. 66 вказано, що вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, виклика­ного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є об­ставиною, що пом’якшує покарання, крім того, про такий стан згадано в ч. 4 ст. 36 та в ч. 3 ст. 39 КК України. З’ясування психо­логічного змісту такого поняття як стан сильного душевного хви­лювання має важливе значення, адже вказівка на такий стан використовується при формулюванні окремих складів злочинів. При цьому використання цієї ознаки перетворює умисне тяжке тілесне ушкодження із тяжкого злочину в злочин невеликої тяжкості, а умисне вбивство із особливо тяжкого злочину в злочин середньої тяжкості. Використання цієї ознаки в Загальній частині КК України розширює межі, за яких виключається кримінальна відповідальність при необхідній обороні та крайній необхідності, а також є підставою для пом’якшення покарання.

Переважна більшість вчених на сьогодні вважає, що поняття “стан сильного душевного хвилювання” не тотожне ні поняттю “афект”, ні поняттю “фізіологічний афект”. Стан сильного ду­шевного хвилювання пропонують розглядати як поняття, яке за своїм обсягом ширше і охоплює поняття “афект” та “фізіологіч­ний афект”, але не вичерпується ними[9, с. 22-23, с. 40-41]. Інші науковці йдуть ще далі і вказують, що стану сильного душевного хвилювання як кримінально-правовому терміну в психології відповідають термі­ни “емоція” й “афект”, які зіставляють як загальне та спеціальне[1, с. 3]. Тобто до стану сильного душевного хвилювання відносять не тільки афекти, але й інші емоційні стани, які виникли внаслідок неправомірних дій потерпілого та характеризуються особливо великою силою їх прояву, що відрізняє їх від інших емоцій. Адже в літературі з психології вказується, що суттєво зменшувати здат­ність людини усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними можуть не тільки афекти, але й інші сильні емоційні стани, які не наділені всіма феноменологічними ознаками афекту[2, с. 82-83]. Тому до такого стану можна віднести гнів, страх, тривогу чи інші подібні емоції, якщо вони були викликані неправомірними діями потер­пілого та досягли певної сили. І різновидом емоційного стану, який досягнув рівня афекту, є так званий фізіологічний афект[4, с. 63-65].

Отже, поняття фізіологічного афекту виявляється недосить для того, щоб описати та кваліфікувати всі випадки емоційних станів, що обмежують здатність людини усвідомлю­вати свої діяння та (або) керувати ними. Оскільки існує цілий клас емоційних станів, які суттєво обмежують ці здатності, проте які не можуть буті віднесені до афектів[7, с. 5]. Тож можна стверджу­вати, що поняття “стан сильного душевного хвилювання” є най­більш широке за обсягом поняття та охоплює собою різні емо­ційні стани, що досягли великої сили. Різновидом таких станів є афект, і вже різновидом афекту є фізіологічний афект. Таким чином, вказані поняття співвідносяться між собою як загальне, родове, видове та особливе.

Проте у всіх цих міркуваннях є принаймні два суттєвих недоліки. По-перше, незважаючи на те, що поняття “стан силь­ного душевного хвилювання” є кримінально-правовим і його виникнення пов’язується законодавцем із певними протиправ­ними чи аморальними діяннями потерпілого, з психологічного погляду, немає жодного значення, чим було обумовлено виник­нення афекту, фізіологічного афекту чи будь-якої іншої сильної емоції, яка зменшує здатність особи усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними. Тому вказувати на те, що емоція, афект чи фізіологічний афект відповідатиме стану сильного душев­ного хвилювання як кримінально-правовому поняттю лише тоді, коли вказані психічні стани були обумовлені проти­правною чи аморальною поведінкою потерпілого, неправильно. По-друге, як уже зазначалося вище, неможливо відшукати адек­ватний психологічний термін як заміну кримінально-правового терміна “стан сильного душевного хвилювання” з урахуванням того, що психологічній науці він невідомий.

З цього приводу треба погодитися з думкою Ф. С. Сафуанова, що з юридичного погляду не важливо, як назвати такий емоційний стан, важливим є інше – він позбавляє особу можли­вості в повній мірі усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними. Саме така властивість цього емоційного стану лежить в основі поняття “сильне душевне хвилювання”[8, с. 41].

Правильною через це треба визнати позицію тих науковців, які уникають застосовувати для позначення вказаного стану конкретні психологічні терміни[3, с. 115]. Такого ж погляду дотримується і Пленум Верховного Суду України. Зокрема, в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 1 квітня 1994 р. № 1 було вказано, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відпові­дальність за які передбачена статтями 95 або 103 КК України (КК 1960 p.), характеризується не лише умислом, але й таким емоцій­ним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. В п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лю­того 2003 р. № 2 продубльовано відповідне положення попе­редньої постанови, що стосується стану сильного душевного хвилювання, з тією відмінністю, яка вказує, що такий стан «знижує здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними»[6, с. 37-42].

Вирішуючи питання про пошук психологічного терміна як адекватної заміни кримінально-правовому терміну “стан сильного душевного хвилювання”, необхідно передусім з’ясувати, який саме психологічний стан людини мав на увазі законодавець, познача­ючи його терміном “стан сильного душевного хвилювання”, розкрити ознаки цього стану. Дивлячись на цю проблему з цього бо­ку, можна побачити парадоксальну ситуацію – практично всі нау­ковці, незважаючи на використання різних термінів та суперечки з приводу їх використання, розуміють під станом сильного душев­ного хвилювання одне і теж. Незважаючи на наявність різних по­глядів щодо самого психологічного терміна, який міг би викорис­товуватися як синонім терміну “стан сильного душевного хвилю­вання”, всі науковці однаково визнають, що це стан, який має кримінально-правове значення, оскільки особа значною мірою втрачає здатність усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними[5, ст. 53]. Та­ким чином, суперечка має виключно термінологічний характер.

З урахуванням викладеного, на наш погляд, важко погоди­тися з пропозиціями про заміну кримінально-правового терміна “стан сильного душевного хвилювання” на психологічний тер­мін “афект” або “фізіологічний афект”, чи “сильна емоція” з та­ких причин:

– по-перше, стан сильного душевного хвилювання та стан афекту або фізіологічного афекту не є тотожні поняття;

– по-друге, не тільки стан афекту здатний суттєво порушу­вати психічну діяльність особи. Адже бувають випадки, коли вплинути на психічну діяльність, що особа втратить здатність у повній мірі усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними;

– по-третє, використовуючи термін “сильна емоція” як найбільш широке із запропонованих за обсягом, знову ж таки довелося б пояснювати, чому така емоція повинна мати кримінально-правове значення.

Вчені зазначають, марно шукати психологічний термін який би охоплював усі емоції, які за своєю силою здатні суттєво порушувати психічну діяльність та призводити до того, що особа втрачає здатність повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. В зв’язку з цим видається, що у названих статтях КК України замість терміна “стан сильного душевного хвилювання” доцільно використовувати словосполучення яке не буде настільки ємним, як, наприклад, термін “афект” а “фізіологічний афект”, але максимально чітко та правильно буде відображати психологічний зміст та охоплювати різні види емоційних станів, що мають кримінально-правове значення в зв’язку з тим, що здійснюють суттєвий вплив на психічну діяльність людини. Таким словосполученням повинно бути: “стан, в якому особа не могла в повній мірі усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними.”

Одним з емоційних станів, до якого давно прикута увага юристів, є афект (з лат.afectus— душевне хвилювання, пристрасть).

Афект— це емоційне переживання, що характеризується особливою інтенсивністю, раптовістю виникнення, швидкістю перебігу та сильними виразними рухами.

Афект виникає раптово як відповідь на сильне враження. Будучи короткочасним переживанням, афект характеризується спалахом.

Впливаючи на свідомість особи, афект впливає і на її поведінку. В афективній дії порушений усвідомлений контроль за нею. Іноді людина навіть втрачає свідомість внаслідок чого з´являється певна пустота. Афективні дії носять неадекватний їх меті характер.

В афективному стані психіка людини розстроєна, і особистість більше не становить єдине ціле. Крім того, різко змінюється і зовнішній вигляд суб´єкта — спостерігається помітне почервоніння чи блідуватість обличчя, тремтіння рук, різка зміна (розширення чи звуження) зіниць, тембру голосу, пришвидшене дихання і серцебиття і т. п.

У такому стані людина може прийняти рішення, яке у неї у звичному стані не прийшло б до голови, зокрема вчинити злочин. Афективна поведінка характеризується недостатньою обдуманістю вчинків, продуманістю в деталях, відсутністю передбачливості, попереднього плану, хаотичністю, стрімкістю та автоматизмом дій.

Тож афект характеризується наступними ознаками:

а) реактивністю — виникає як реакція на гострий подразник;

б) раптовістю виникнення — це емоційний спалах, що є несподіваним для самого суб´єкта;

в) гостротою протікання — має характер гострого психічного переживання;

г) імпульсивністю поведінки — емоційне переживання супроводжується бурхливою рухливою активністю.

Психологи зазвичай ведуть мову про стенічні та астенічні афекти. Длястенічних афектівхарактерним є посилення фізіологічних, психічних процесів та виразність рухів. Під час подібних афектів серцебиття та дихання пришвидшуються, м´язева сила додається, думки та уява протікають бурхливо. Типовими стенічними афектами є афекти гніву, радості і т. п. Приастенічному афекті, навпаки, усі зазначені процеси послаблюються. Типовими астенічними афектами є афекти страху, горя і т. п.

Крім того, розрізняють патологічний (надінтенсивний) і фізіологічний (інтенсивний) афекти.Патологічний афект— це короткочасний психічний розлад, що виникає у відповідь на інтенсивну, раптову психічну травму та виражається концентрацією свідомості на травмуючих переживаннях з наступним афективним розладом, за яким слідують виснаження фізичних та психічних сил, безтурботність та часто сонливий стан, поєднаний із забуванням попередніх подій.Фізіологічний афект— це короткочасний емоційний процес вибухового характеру, який стрімко оволодіває людиною, бурхливо протікає, характеризується значними змінами свідомості, частковим зниженням вольового контролю.

Патологічний афект у випадку вчинення суспільно небезпечного діяння є кримінально-релевантним психічним розладом і охоплюється медичним критерієм неосудності, оскільки становить собою тимчасовий розлад п

сихічної діяльності. Фізіологічний афект, на відміну від патологічного, протікає в рамках фізіологічної норми і не веде до повного звуження свідомості та повної дезорієнтації суб´єкта.

Детальніше розмежування фізіологічного та патологічного афекту можна провести за такою схемою:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану. Звідси за наявності фізіологічного афекту не ставиться питання про неосудність особи, оскільки фізіологічний афект є не хворобливим тимчасовим психічним станом, якому притаманні власні зміни в процесах нервової діяльності.

Фізіологічний афект не входить і до медичного критерію обмеженої осудності (ст. 20 КК України). Це зумовлено тим, що обмежена осудність пов´язана винятково з хворобливими психічними розладами людини, у той час як причинами фізіологічного афекту є зовнішній подразник і психоемоційний стан особи.

Виходячи з того, що предметом психіатрії є психіка людини в патології, а предметом психології — здорова психіка, то для юридичної психології інтерес становить фізіологічний афект.

Причини, що викликають стан фізіологічного афекту можуть бути двоякого роду. По-перше, це обставини, що загрожують фізичному існуванню людини, пов´язані з її біологічними інстинктами та потребами, для прикладу, безпосередня чи опосередкована загроза життю. По-друге, фізіологічний афект може бути викликаний вчинками оточуючих, їх висловлюваннями, соціальними оцінками, що глибоко торкаються самооцінки людини, травмують її особистість.

Фізіологічний афект незважаючи на свою незвичну форму виразу, є цілком нормальним психічним явищем. Багато почуттів можуть проходити в афективній формі. Наприклад, відомі випадки афективного захоплення глядачів в театрі, шумній юрбі людей.

На експертному матеріалі встановлено, що фізіологічний афект найчастіше реєструється в осіб у віці до 30—40 років або у інфантильних осіб; у жінок; у осіб холеричного темпераменту. До додаткових несприятливих факторів, що полегшують або видозмінюють розвиток афектів, належать: стан алкогольного чи наркотичного сп´яніння, соматичні захворювання і стани видужання, психічне та фізичне перенапруження, тривале позбавлення сну, емоційне та соматичне виснаження, виражений синдром менструального напруження, вагітність, вживання психостимуляторів і т. п.

У ст.ст. 116, 123 КК України законодавець вказує на сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Такий стан психологи називають «афектом гніву», оскільки поняття «сильне душевне хвилювання» не є науковим, а швидше побутово-оціночним судженням.

Афект гніву викликається надсильними конфліктними ситуаціями, коли об´єктом гніву є людина, «винувата» у створенні конфлікту. Оволодівши душевною сферою індивіда, сильна емоція гніву штовхає його на поведінку, що задовольняє імпульс потреби (вбивство, тілесне ушкодження, знищення майна і т. п.). Однак не кожна людина, яка переживає афект гніву вчиняє злочин. У такому стані одні ображають «винуватця», інші б´ють посуд, рвуть на собі одяг, вчиняють інші подібні дії і лише деякі вчиняють злочини.

Людина з високою правосвідомістю для задоволення потреби помсти навіть у стані афекту гніву не зможе вчинити вбивство чи нанести тяжкі тілесні ушкодження, оскільки завдяки правовому контролю такі суспільно небезпечні діяння виключені із шаблону її поведінки.

Афективна поведінка людини виявляється як цілісне психічне явище, своєрідний симптомокомплекс вегетосоматичних, поведінкових ознак, що доповнюються суб´єктивними переживаннями, відчуттями, частковою зміною свідомості. Сукупність всіх цих об´єктивних ознак та суб´єктивно пережитих відчуттів дозволяє розпізнати дійсно фізіологічний афект та відрізнити його від симулятивної поведінки.

Діагностичними ознаками фізіологічного афекту є:

1) суб´єктивна раптовість виникнення афективного збудження для самої особи, в якої виник афект;

2) короткочасний, вибуховий характер емоційної розрядки;

3) інтенсивність емоційних переживань, що проявляється у м´язевому напруженні, руховому збудженні у вигляді імпульсивних дій (так звані звичні автоматизми);

4) «звуження» свідомості, концентрація мислення на афективно забарвлених переживаннях, внаслідок чого особою усвідомлюється лише найближча мета та приймаються неадекватні ситуації рішення на шкоду власним інтересам і планам, про що вона згодом зазвичай шкодує;

5) порушення пізнавальних процесів (фрагментарність сприйняття, часткова амнезія того, що відбулося тощо);

6) зовнішні ознаки порушення вегетативної нервової системи (зміна кольору шкіри обличчя, афективно забарвлена міміка, переривання мови з порушенням артикуляції, зміненим тембром голосу, повільним темпом вимови слів);

7) зниження емоційно-вольової регуляції поведінки, самоконтролю;

8) післяафективне виснаження нервової системи, упадок сил, зниження активності, загальмованість.

Для правильного вирішення питання про те, чи знаходився суб´єкт у стані фізіологічного афекту, окрім вищеназваних ознак необхідно дослідити: а) характер афектогенної ситуації; б) індивідуально-психологічні особливості особистості; в) психофізіологічний стан особи напередодні вчинення злочину; г) характер дій особи в момент вчинення злочину; д) особливості поведінки особи відразу ж після вчинення злочину, її реакція на слова оточуючих, ставлення до своїх протиправних дій та до наслідків, що настали.

Фрустрáція (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта.

Фрустрація це є своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особистісно — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації.

Найпомітнішими проявами поведінки людини у стані фрустрації також є такі: апатія, агресія, регресія (поведінка, яка наближена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипія (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).

Симптоми

Фрустраційна поведінка знаходить свій вияв тоді, коли поставлена людиною мета залишається незадоволеною. Це почуття перестає бути стабільним і переходить певний «поріг терпимості». Інші негативні почуття захоплюють свідомість людини і дезорганізовують її. Разом з розчаруванням фрустрація є свідченням нездійсненого вчинку, який мав втілитися у реальність. Проте на відміну від розчарування, фрустраційна поведінка не пригнічує людину до стану безсилля. Вона дозволяє і далі боротися за конкретну ідею чи поставлену мету.

Фрустрацію характеризують за її силою впливу, яка напряму залежить від того, наскільки важливий поставлений результат і як близько людина знаходиться від нього.

Наслідки

Сильна за своїм ступенем фрустрація сприяє порушенню діяльності людини, зникає її результативність. Чинники цього стану призводять і до виникнення агресії, як наслідку емоційного виснаження. Цей стан може спрямовуватися на всіх навколишніх осіб і зокрема й на себе.

Депресія може стати ще одним наслідком фрустрації за умови, що направленій на конкретну мету поведінці людини починають перешкоджати різні зовнішні чинники. Фрустратори також можуть привести людину від одної дії до іншої, яка здається їй легшою або доступнішою, але насправді не є такою. Така зміна діяльності стає приводом до втрати наполегливості та цілеспрямованості.

Одним з найгірших наслідків впливу фрустрації на людину є зміна її характеру. Змінюються орієнтири та поставлені цілі.