Вступ до загальної психології. забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості

забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гід­ність людини і дає моральне задоволення, гармонізує духовне життя. Водночас адекватна самооцінка передбачає критичне став­лення до себе, постійне порівняння своїх можливостей з вимога­ми життя, вміння самостійно ставити перед собою досяжну мету. Неадекватна самооцінка, навпаки, нерідко стає джерелом вибору хибних шляхів до самоствердження, непомірних претензій та постійних конфліктів, які часом доводять людину до невротично­го стану.

Другий вимір самооцінки — рівень — характеризує ступінь ви­раження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка може бу­ти високою, середньою та низькою. Критерієм рівня самооцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим ближча само­оцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чим далі само­оцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, і середня, і низь­ка самооцінки можуть бути як адекватні, так і неадекватні. Адек­ватно висока, середня чи низька самооцінка з погляду самоприй-няття не загрожує нормальному розвиткові самосвідомості люди­ни; у випадку неадекватності така загроза може бути. Так, людина з високою неадекватною самооцінкою, тобто завищеною, нерідко ставить перед собою вищі цілі, ніж ті, яких вона може досягти. їй може бути властива самовпевненість, пихатість, зарозумілість, не­критичність тощо. Людина з низькою неадекватною самооцінкою, тобто заниженою, навпаки, ставить перед собою нижчі цілі, ніж ті, які можна досягти, перебільшує значення своїх невдач, потребує підтримки оточуючих. Вона несмілива, нерішуча, сором'язлива, надмірно скромна, недостатньо впевнена у своїх силах.

Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самооцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається не­змінним, незалежно від ситуації. Критерієм стійкості самооцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей людини протя­гом визначеного часу.

Самооцінка людини формується на підставі оцінок оточуючих, оцінки результатів своєї діяльності, а також на підставі співвідно­шення реального та ідеального уявлення про себе. Особливо знач­ну роль у її формуванні відіграє оцінка оточення: людина правиль-

но ставитиметься до самої себе лише за умови, якщо навчиться прислухатись до думки інших.

Другою функцією самосвідомості є самоприйняття — бе-зоцінкове позитивне ставлення до себе, незважаючи на існуючі не­доліки. Нормальний розвиток свідомості і самосвідомості людини можливі лише за умови позитивної оцінки своїх якостей та свого становища серед людей. Самоприйняття значною мірою залежить від самоповаги. Американський психолог В. Джеме запропонував таку формулу для визначення самоповаги:

Як бачимо, самоповага залежить від рівня домагань, тобто тієї межі, яку людина собі ставить у житті, та успіху чи поразки у діяльності. Чим вищий рівень домагань, тим важче його задоволь­нити і тим більша ймовірність зниження рівня самоповаги. Відпо­відно, успіх у діяльності підвищує самоповагу людини. Підтримка певного рівня самоповаги, а отже, і самоприйняття, є важливою функцією самосвідомості людини. Однак не лише свідома сфера людини бере участь у збереженні самоповаги, а й несвідома¹.

Третя функція самосвідомості — самоконтроль — це усвідомле­не регулювання власної поведінки та діяльності з метою забезпе­чення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам та зразкам. Мета самоконтролю полягає як у попередженні, так і у виправленні допущених помилкових дій чи операцій. Ця функція самосвідомості може реалізуватися лише тоді, коли людина починає бачити в собі об'єкт сприйняття як сама, так і з боку інших людей.

Важливу роль у реалізації самоконтролю відіграють вольові зу­силля людини та самооцінка. Якщо від вольових зусиль залежить дієвість реалізації контролюючої функції самосвідомості, то від са­мооцінки — ступінь критичності, з якою людина здатна знаходити чи зауважити допущені помилки і передбачити можливі. У здат­ності людини до самоконтролю виявляється рівень її соціального розвитку.

' Детальніше див. у § 4.6. «Захисні механізми особистості».

Розділ І