Відмінність діяльності людини від активності тварини.
Уважне вивчення психології і поведінки тварин, їх порівняння з психологією і поведінкою людини дозволяють встановити те, про що немає необхідності проявляти спеціальну турботу при навчанні і вихованні людей. Порівняльне психолого-поведінкове дослідження людини і тварин дозволяє правильніше, науково обґрунтовано визначати зміст і методи навчання і виховання дітей.
Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі специфічної людської активності – діяльності. Діяльність – це функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення з метою задоволення своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу постійного розвитку, зростання людських потреб.
На відміну від поведінкової активності тварин діяльність людини пов'язана з одержанням продуктів діяльності, що мають споживчу цінність. Діяльність пов'язана зі здатністю особистості до свідомої постановки цілі, застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і навичок, використанню знарядь і засобів діяльності.
Майже все, що є в психології і поведінці тварини отримується нею одним з двох можливих шляхів: передається спадково або засвоюється в стихійному процесі научіння. Те, що передається спадково, навчанню і вихованню не підлягає; те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання.
У людини окрім успадкованого і стихійно набутого прижиттєвого досвіду ще є свідомо регульований цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням. Інтенсивність мотивації і ефективність діяльності. Закон оптимуму мотивації Йеркса - Додсона
Оскільки для розгортання будь-якої діяльності потрібно мотив, закономірно постає питання про співвідношення сили мотиву і ефективності діяльності. Чи завжди висока інтенсивність мотивації веде до кращого виконання дії? Приклад надмірно "мотивованої" птахи, вигодовує чужих пташенят-підкидьків на шкоду своїм власним, змушує засумніватися в однозначно позитивній відповіді на це питання. Швидше, розумно говорити про деякому оптимальному значенні інтенсивності мотивації, при якому діяльність розгортається ефективно.
Перші спроби знайти відповідь на сформульоване вище питання були зроблені на початку XX ст. представниками біхевіоризму Р. Йерксом і Дж. Додсоном (R. Yerkes, J. Dodson, 1908). Автори провели серію експериментів, які дали зіставні результати, незалежно від того, хто брав участь у досвіді - щури, курчата, кішки або люди. Випробовувані виконували завдання на розрізнення двох яркостей. Варіювалися рівень складності завдання і ступінь мотивації, яка визначалася через силу покарання ударом електричного струму при неправильному відповіді. На підставі отриманих даних (рис. 4.5) був сформульований закон оптимальності мотивації, який пов'язує силу мотиву досягнення результату, складність поставленого завдання і ефективність виконання діяльності. Закон формулюється наступним чином: для досягнення оптимальної швидкості навчання зі збільшенням рівня складності завдання інтенсивність заохочення чи покарання повинна зменшуватися. Іншими словами, якщо діяльність є відносно простою, то краще за все вона буде виконуватися при високому рівні мотивації, а якщо діяльність є складною - при помірному рівні. Якщо суб'єкт нс мотивований зовсім - не розвернеться і діяльність. При наявності гіпермотіваціі складна діяльність розпадається, її якість знижується.
Рис. 4.5. Залежність ефективності діяльності від рівня складності завдання та інтенсивності мотивації (адаптовано з П. Фресс, 1975)
Схожі дані були отримані і в більш пізніх дослідженнях, проведених виключно па людях. Наприклад, в експерименті Дж. Патріка (1934) випробуваного поміщали в кабіну з чотирма дверима, з яких лише одна була виходом. Логічного вирішення завдання не існувало, так як місце шуканої двері постійно змінювалося, однак випробуваний міг виробити більш-менш раціональну стратегію її виявлення. Патрік встановив, що при посиленні мотивації випробуваного негайно покинути кабіну (на сто голову зверху починали сипатися цвяхи або через пів пропускали слабкий, але неприємний розряд електричного струму), рішення ставали менш раціональними, стереотипними і малоефективними.
Здавалося б, спостереження підтверджують універсальність зазначеного закону. Напевно ви нс раз ставали свідками того, як добре встигаючий студент втрачається на іспиті або закоханий юнак "глупеет" при зустрічі з предметом своїх почуттів. Але, на нашу думку, встановлення вірного співвідношення між силою мотивації і ефективністю діяльності вимагає врахування того, зовнішньої або внутрішньої по відношенню до змісту діяльності вона є. Очевидно, що в описаному типі досліджень експериментатори маніпулювали тільки зовнішньою мотивацією випробовуваних (удари струмом не відносилися до суті справи, наприклад визначенню яскравості плям або пошуку потрібної двері). Для внутрішньої мотивації характерна скоріше інша картина: в досить широкому діапазоні збільшення внутрішньої мотивації підвищує якість виконуваної діяльності. Студент може провалитися на іспиті в тому випадку, якщо спонукуваний страхом поганої оцінки, а не пізнавальної залученістю в досліджуваний предмет. Глибока зацікавленість особистістю дівчата замість прагнення справити на неї враження допоможе вести щиру і невимушену бесіду.
Знання, уміння та навички
Переробка чуттєвих даних у свідомості приводить до утворення уявлень та понять. Саме в цих двох формах знання зберігаються в пам'яті. Головне призначення знань — організовувати і регулювати практичну діяльність.
Знання — це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання.
Знання та дія тісно переплетені. Дії з предметами дають одночасно знання про їхні властивості та про можливість використання цих предметів. Зустрічаючись з незнайомими предметами, ми прагнемо перш за все одержати знання про те, як з ними обходитись, як їх використовувати. Якщо ми маємо справу з новим технічним пристроєм, то насамперед знайомимося з інструкцією щодо його використання. На підставі інструкції рухи закарбовуються у вигляді рухових уявлень. Однак рухів зазвичай буває недостатньо для правильного обходження з предметом. Необхідні певні теоретичні знання про деякі властивості пристрою, про закономірності та особливості явищ, що пов'язані з ним. Ці знання можна набути з спеціальної літератури і використати їх, працюючи з пристроєм.
Знання підіймають діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують упевненість людини в правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань.
Крім знань, необхідними компонентами діяльності є вміння та навички. Співвідношення цих компонентів тлумачиться психологами неоднозначно: одні дослідники вважають, що навички передують умінням, інші вважають, що уміння виникають раніше навичок.
Крім того, неоднозначно тлумачиться і поняття вміння. Так, уміння інколи зводять до знання певної справи, розуміння послідовності її виконання. Однак це ще не є вміння, а лише передумова для його виникнення. Так, і першокласник, і старшокласник уміють читати, але це якісно відмінні вміння за їх психологічною структурою. Тому слід розрізняти елементарні вміння, які йдуть відразу за знаннями і першим досвідом дій, і вміння, які виявляються як майстерність у виконанні діяльності, яка виникає після вироблення навички. Елементарні вміння — це дії, що виникають на грунті знань у результаті наслідування діям або самостійних спроб і помилок в обходженні з предметом. Вони можуть виникати на засадах наслідування, із випадкових знань. Уміння — майстерність виникає на підґрунті вже вироблених навичок і широкого кола знань. Таким чином, необхідною внутрішньою умовою вміння є певна вправність у виконанні тих дій, з яких складається дана діяльність.
Отже, уміння — це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність. Уміння являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, щонайменше в головних проміжних пунктах і кінцевій меті.
Існування великої кількості видів діяльності зумовлює існування відповідної кількості вмінь. Ці вміння мають як спільні риси (те, що необхідно для будь-якого виду діяльності: уміння бути уважним, планувати та контролювати діяльність тощо), так і відмінні особливості, що зумовлюються змістом того чи іншого виду діяльності.
Оскільки діяльність складається з різноманітних дій, то й уміння її виконувати складається з низки окремих умінь. Чим складнішою є діяльність, чим досконалішими є механізми та пристрої, якими необхідно керувати, тим більшою майстерністю повинні характеризуватися вміння людини.
Навичка — це дія, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою осягнення і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.
Навички є компонентами свідомої діяльності людини, які виконуються повністю автоматично. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.
У результаті неодноразового виконання одних і тих самих рухів людина має можливість виконувати певну дію як єдиний цілеспрямований акт, не ставлячи перед собою спеціальної мети свідомо підбирати для неї способи її виконання, не зосереджуючи спеціально уваги на виконанні окремих операцій.
Завдяки тому, що деякі дії закріплюються у вигляді навичок і переходять у план автоматизованих актів, свідома діяльність людини звільняється від необхідності регулювати відносно елементарні акти, а спрямовується на виконання складніших завдань.
При автоматизації дій і операцій їх перетворення в навички у структурі діяльності відбувається низка перетворень. По-перше, автоматизовані дії та операції зливаються в єдиний цілісний акт, який називають умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише текст, виконує спортивну вправу, проводить хірургічну операцію, виготовляє деталь предмета, читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко падає.
По-друге, контроль за дією або операцією при їх автоматизації зміщується з процесу на кінцевий результат, а зовнішній, сенсорний контроль заміняється внутрішнім, пропріоцептивним. Швидкість виконання дії та операції різко зростає, стаючи оптимальною або максимальною. Усе це відбувається в результаті вправ та тренувань.
Фізіологічним підґрунтям автоматизації компонентів діяльності, які з самого початку представлені в її структурі у вигляді дій та операцій і потім перетворюються в навички, є, як показав Н.О. Бернштейн, перехід управління діяльністю або її окремими складовими на підсвідомий рівень регуляції та доведення їх до автоматизму.
Оскільки навички входять до структури дій і різних видів діяльності у великій кількості, вони взаємодіють одна з одною, утворюючи складні системи навичок. Характер їх взаємодії може бути різним: від узгодженості до протидії, від повного злиття до взаємно негативного гальмівного впливу — інтерференції. Узгодження навичок відбувається тоді, коли: а) система рухів, що належать до однієї навички, відповідає системі рухів, що належать до іншої навички; б) коли реалізація однієї навички створює сприятливі умови для виконання іншої (одна з навичок слугує засобом кращого засвоєння іншої); в) коли кінець однієї навички є фактичним початком іншої і навпаки. Інтерференція має місце тоді, коли у взаємодії навичок з'являється одне з таких протиріч: а) система рухів, які належать до однієї навички, суперечить, не узгоджується з системою рухів, які складають структуру іншої навички; б) коли при переході від однієї навички до іншої фактично доводиться переучуватися, руйнувати структуру старої навички; в) коли система рухів, що належать до однієї навички, частково міститься в іншій, уже доведеній до автоматизму навичці (у цьому випадку при виконанні нової навички автоматично виникають рухи, характерні для раніше засвоєної навички, що призводить до викривлення рухів, необхідних для нової навички); г) коли початок і кінець послідовно виконуваних навичок не збігаються один з одним. За повної автоматизації навичок явище інтерференції зводиться до мінімуму або зовсім зникає.
Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і використання навичок, сформованих у результаті виконання одних дій та видів діяльності, на інші. Для того, щоб таке перенесення здійснилося нормально, необхідно, щоб навичка стала узагальненою, універсальною, узгодженою з іншими навичками, діями і видами діяльності, доведеною до автоматизму.
Уміння на відміну від навичок утворюються в результаті координації навичок, їх об'єднання в системи за допомогою дій, що знаходяться під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне управління вміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дій, тобто одержання в результаті надійного підсумку дії. Сама дія в структурі вміння контролюється за її метою. Наприклад, учні молодших класів при навчанні письму виконують дії, пов'язані з написанням окремих елементів букв. При цьому навички тримання олівця в руці і виконання елементарних рухів рукою виконуються, як правило, автоматично. Головне в управлінні вміннями полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість кожної дії, її достатню гнучкість. Це означає практичне виключення низької якості роботи, мінливість і можливість пристосування системи навичок до умов діяльності, які змінюються час від часу, із збереженням позитивних результатів роботи. Так, уміння робити що-небудь власноруч означає, що людина, яка має такі вміння, завжди буде працювати добре і здатна зберігати високу якість праці за будь-яких умов. Уміння навчати означає, що вчитель у змозі навчити будь-якого нормального учня тому, що знає і вміє сам.
Одна з головних якостей, які належать до вмінь, полягає в тому, що людина має змогу змінити структуру вмінь - навичок, операцій та дій, які належать до складу вмінь, послідовність їх виконання, зберігаючи при цьому незмінним кінцевий результат. Уміла людина може заміняти один матеріал іншим при виготовленні якого-небудь виробу, виготовити сама або скористатися наявними інструментами, іншими підручними засобами, словом, знайде вихід практично в будь-якій ситуації.
Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність і обов'язково включають в себе процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль—це головне, що відрізняє вміння від навичок. Активізація інтелектуальної діяльності в уміннях відбувається в ті моменти, коли змінюються умови діяльності, виникають нестандартні ситуації, які вимагають оперативного прийняття розумних рішень. Управління вміннями на рівні центральної нервової системи здійснюється вищими анатомо-фізіологічними інстанціями, ніж управління навичками, тобто на рівні кори головного мозку.
Уміння та навички поділяються на кілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні і практичні. Рухові включають різноманітні рухи, складні і прості, що складають зовнішні, моторні аспекти діяльності. Є спеціальні види діяльності (наприклад, спортивні), цілком побудовані на грунті рухових умінь та навичок. Пізнавальні вміння включають здатність вести пошук, сприймати, запам'ятовувати та обробляти інформацію. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань. Теоретичні вміння і навички пов'язані з абстрактним інтелектом. Вони виявляються у здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, висувати гіпотези, теорії, здійснювати переведення інформації з однієї знакової системи в іншу. Такі вміння і навички найбільше виявляються у творчій роботі, пов'язаній з одержанням ідеального продукту думки. Практичні вміння виявляються при виконанні практичної діяльності, виготовленні конкретного продукту. Саме на їх прикладі можна продемонструвати формування та вияв умінь у чистому вигляді.
Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення вмінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички часто втрачають свої якості.
Ще один елемент діяльності — звичка. Від уміння і навичок вона відрізняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент діяльності. Якщо вміння і навички пов'язані з розв'язанням якого-небудь завдання, передбачають одержання якого-небудь продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звичка є негнучкою (часто й нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети або яскраво вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички звичка може певною мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (шкідливі звички). Звички як елементи діяльності є найменш гнучкою її частиною. Тому важливо, щоб у дитини відразу закріплювалися корисні звички, що мають позитивний вплив на формування особистості загалом.