Основні етапи психотерапевтичної допомоги

Звичка до вживання наркотиків у підлітковому віці є серйозною проблемою, оскільки вона може призвести до тривалих негативних наслідків для підлітків, а також позначитися на їхніх дітях. Оскільки наркоманія має складну етіологію, то для її оцінювання та лікування рекомендується застосовувати мультисистемний підхід. Ефективні програми лікування підліткової наркоманії, зазвичай, проводяться із залученням усіх членів сім’ї та складаються із таких стадій: оцінювання; укладання договору про надання терапевтичної допомоги; визначення обов’язків залучених до терапії осіб; становлення вільним від наркотиків; подолання заперечень та створення передумов для вільного від наркотиків життя; реорганізація сім’ї.

Сімейна терапія у разі вживання підлітками наркотиків

Протягом періоду видужування від наркоманії підлітки демонструють різний ступінь готовності до зміни своєї поведінки. В таких випадках це може призвести до ускладнень при проведенні сімейної терапії. Є п’ять стадій процесу видужання, через які проходять хворі на наркоманію, котрі мають наміри поліпшити стан свого здоров’я. До них належать: попереднє обдумування, обдумування, підготовка, дія та закріплення. Численні дослідження показали, що окремі методики є дуже ефективними у допомозі клієнтам перейти від однієї стадії до іншої.

На стадії попереднього обдумування надання клієнтам підтримки з боку терапевтів створює для них такі умови, коли вони можуть виказувати свої почуття та виражати погляди щодо власної наркоманії та способу життя. Така підтримка може допомогти клієнтам перейти від стадії попереднього обдумування до стадії обдумування. Сприяючи вивченню систем уявлень про розвиток наркоманії та її вплив на життя молодої людини, терапевти допомагають підлітку перейти від стадії обдумування до стадії планування. При переході від стадії планування до стадії дії найбільш корисним, що може зробити терапевт, є консультування клієнта у його намаганнях подолати наявну проблему. Подібна роль консультанта притаманна також терапевту і при переході клієнта від стадії дії до стадії закріплення, де головним завданням є допомога клієнтам розробити та дотримуватися стратегії профілактики рецидивів.

Ретельно проаналізувавши чимало досліджень, що мають методологічне значення, Лидл та Даркоф дійшли висновку, що з усіх наявних методів мультисистемний підхід до сімейної терапії є найбільш ефективним засобом лікування підлітків-наркоманів. Мультисистемні підходи до сімейної терапії виявилися ефективними через залучення до процесу лікування як самих підлітків-наркоманів, так і членів їхнього найближчого оточення; через скорочення випадків вживання наркотиків; через поліпшення пов’язаної з наркоманією проблемної поведінки; через покращання функціонування сім’ї; та через можливість перешкоджати рецидивам.

Початок оцінювання

У випадках хронічного вживання підлітками наркотиків визначення обов’язків залучених до терапії осіб та укладення договору про надання терапевтичної допомоги є процесом, який може вимагати проведення кількох зустрічей з терапевтом та встановлення контакту з різними представниками як із сімейного, так і з найближчого соціального оточення підлітка. При укладенні договору про надання терапевтичної допомоги за мету ставиться розвиток між терапевтами та відповідними членами сім’ї міцних стосунків співробітництва, які будуть спрямовані на допомогу підлітку розпочати лікування та змінити своє ставлення до наркотиків, позбавившись залежності від них. Процес визначення обов’язків залучених до терапії осіб починається з того, що на терапевтичні зустрічі приходить хто будь-яка особа, зацікавлена в тому, щоб підліток відмовився від вживання наркотиків. Виходячи з розповідей такої особи про проблеми підлітка-наркомана та моделі взаємодії, в межах яких ці проблеми існують, терапевт може встановити, хто з членів сім’ї відіграє ключову роль у відтворенні цієї проблеми, або хто з них міг би допомогти змінити відповідні моделі взаємодії. Потім терапевт може запитати, що відбулося б, якби згадані особи відвідали терапевтичні зустрічі. Такі запитання проливають світло на різні аспекти опору з боку тих чи інших членів сім’ї щодо визначення їхніх обов’язків у рамках курсу терапії.

Члени сім’ї, які першими приходять на зустріч (наприклад, мати підлітка, сам підліток-наркоман або його брат чи сестра), часто виражають суперечливі погляди щодо залучення до курсу терапії інших членів сім’ї. Вони бояться, що відбудеться щось неприємне, якщо інші члени сім’ї долучаються до курсу терапії. Підлітки можуть боятися того, що батьки покарають їх. Жінки можуть боятися того, що їхні чоловіки не підтримуватимуть їх або що вони каратимуть дітей. Чоловіки можуть боятися того, що їхні дружини балуватимуть підлітка та не зважатимуть на їхні спроби поводитися з ними суворо. Завдання терапевта у цьому випадку полягає у тому, щоб підготувати відвідування терапевтичних зустрічей іншими членами сім’ї в такий спосіб, який би давав впевненість у тому, що нічого подібного з того, з чим можуть бути пов’язані страхи відповідних членів сім’ї, не відбудеться. Завжди можна послатись на серйозність проблеми як на причину того, чому певні члени сім’ї не вчинять відповідних дій, з приводу яких у інших членів сім’ї існують побоювання. Виходячи з цього, терапевт може сказати: «Вашого чоловіка сьогодні з нами на цій зустрічі немає. Але, судячи з того, що ви кажете, йому також небайдужа наркоманія вашої дитини, оскільки ми всі знаємо, що у даному випадку існує ризик настання смертельних наслідків. Смерть найчастіше настає в наркоманів від передозування або СНІДу. Більшість сімей, з якими я працюю, знаходяться у ситуації, подібній до вашої. Вони долають усі розбіжності між собою з метою відвернути смерть своєї дитини. Тож, давайте поговоримо про найкращий спосіб запросити вашого чоловіка на наші зустрічі».

Після цього обговорюється найоптимальніший спосіб організації наступної зустрічі. Залежно від ситуації, терапевт може одразу зателефонувати відповідному членові сім’ї, відвідати його вдома, зустрітися з ним після роботи, або надіслати йому лист, в якому вказати на те, що терапевту потрібна допомога цього члена сім’ї, щоб відвернути подальший ризик для підлітка-наркомана.

Зустрічаючи кожен раз нового представника з оточення дитини, терапевт приймає щодо нього позбавлену звинувачень позицію, зосереджується на побудові з ним міцних стосунків співробітництва та залученні його до процесу лікування з метою допомогти підлітку подолати наркоманію. Багато батьків почуваються паралізованими через самозвинувачення та ставляться до сімейної терапії як до процесу покарання батьків. Часто таке самозвинувачення зростає в міру того, як стає очевидним, що існуючі в сім’ї моделі взаємодії підтримують звичку дитини до вживання наркотиків. Терапевт повинен знайти спосіб зменшити таке самозвинувачення, підкреслюючи при цьому важливість участі відповідних членів сім’ї у курсі терапії. Ось один із способів, як це можна зробити: «Ви запитали мене, чи винуваті ви у тому, що Андрій став наркоманом? — Ні. Чи могли ви щось зробити, щоб перешкодити цьому? — Імовірно, що так. Але ви не знали, що потрібно було робити. Якщо ви, не знаючи цієї частини міста, припаркували свою машину під мостом, а коли повернулися, то побачили на ній вм’ятину, то хіба ви винуваті у цьому? Ні, тому що ви не знали, що тут небезпечне для паркування місце. Але наступного разу ви будете винуватими, оскільки ви вже знаєте, що паркування у цьому місці є небезпечним. Те ж саме відбувається і з наркоманією. Ви не винуваті у тому, що трапилось. Але ви частково відповідаєте за видужання вашої дитини. Це факт. Наркоманія дитини є проблемою усієї сім’ї, оскільки, щоб одужати, дитина потребує вашої допомоги. І ви можете допомогти їй видужати. Ви можете зменшити ризик її смерті. Я знаю, що ви це відчуваєте, і ось чому ви знаходитесь тут».

Стадія визначення обов’язків залучених до терапії осіб завершується тоді, коли відповідні члени сім’ї погодилися брати участь в обмеженому певними часовими рамками оцінюванні.

Оцінювання

Найпершою метою оцінювання сім’ї є побудова картини внутрішньосімейних взаємодій, в яких є місце зловживанню психоактивними речовинами, а також побудова ситуації, коли очікуваний випадок вживання не відбувається. Потім терапевт може вдатись до роз’яснення систем уявлень, які лежать в основі тих ролей, які члени сім’ї виконують у відповідних випадках. Такі уявлення, в свою чергу, можуть бути пов’язані із тими чинниками ризику та захисту, які були описані вище. У поліпроблемних сім’ях, з якими працюють спеціалісти з різних галузей знань, оцінювання зазвичай проводиться протягом цілої низки зустрічей та складається із безпосередніх зустрічей або телефонних розмов з членами сім’ї, вчителями із школи та іншими залученими до терапії фахівцями.

Для встановлення та лікування пов’язаних із вживанням наркотиків фізичних ускладнень та визначення того, чи має підліток гепатит або ВІЛ-інфекцію, рекомендується провести його медичне обстеження. Обізнаність про реальний стан свого здоров’я може мати для підлітка та його сім’ї важливий мотиваційний ефект, який допоможе їм спрямувати усі свої зусилля на лікування наркоманії. Регулярні аналізи сечі надають достовірну інформацію про те, чи траплялись у підлітка рецидиви, що є вирішальним для ефективного лікування хронічних наркоманів.

При проведенні оцінювання сімей з підлітками-наркоманами терапевти повинні пам’ятати й про заходи захисту таких дітей. Якщо у таких підлітків батьки теж є наркоманами, то вони виступають девіантними рольовими моделями для своїх дітей та наражають їх на цілу низку інших життєвих проблем. До них належать: відсутність між батьками та дітьми психологічного зв’язку через їхню інтоксикацію або пов’язану з наркоманією хворобу, особливо СНІД; нехтування дітьми та неадекватний батьківський догляд за ними; бідність сім’ї через витрачання великих грошей на ПАР; агресивна атмосфера у сім’ї, пов’язана із великими боргами або нездатністю регулювати свої негативні почуття під час інтоксикації чи припинення вживання наркотиків; підштовхування дітей до кримінальної діяльності, наприклад проституції, та фізичне насильство над дітьми.

Початок терапії

Одразу після проведення оцінювання розпочинається терапія. Зустріч, на якій обговорюватимуться умови договору про надання терапевтичної допомоги, сім’я може відвідати лише тоді, коли оцінювання пройшло без особливих проблем у тісному співробітництві з терапевтами. Проте, якщо на стадії оцінювання не було належного рівня співробітництва між членами сім’ї та терапевтами (наприклад, невідвідування зустрічей), то в таких випадках на зустріч, де відбуватиметься обговорення умов договору про надання терапевтичної допомоги, мають бути запрошені шкільні вчителі, представники служб у справах дітей, представники кримінальної міліції у справах неповнолітніх та інші зацікавлені особи. Має бути чітко встановлено, чи є наркоманія дитини лише тимчасовим явищем чи мова йде про хронічне вживання наркотиків. Фахівці повинні проаналізувати сильні сторони сім’ї та те, яким чином їй допомогти вийти з важкої ситуації.

Спираючись на такий аналіз, терапевт може розробити план лікування. Він має бути спрямований на те, щоб змінити модель поведінки підлітка, яка полягає у вживання наркотиків. Терапевти повинні головним чином зосереджуватись на зміцненні підтримуючих та особистих чинників, а також на розвитку сильних сторін сім’ї. Окремі цілі терапії, кількість зустрічей, час та місце їх проведення мають бути визначені у договорі про надання терапевтичної допомоги. Краще, якщо відповідні договори укладені в письмовій формі, підписані батьками, сімейним терапевтом та (в разі необхідності) представником служби у справах дітей. Багато сімей з підлітками-наркоманами мають труднощі з дисципліною. Рівень невідвідування терапевтичних зустрічей, на яких надається необхідна допомога, може бути значно скорочено шляхом проведення таких зустрічей вдома у клієнта, якщо це можливо. Клієнта можна також перевезти до клініки, якщо лікування має відбуватися в клінічних умовах.

Наши рекомендации