Закони, закономірності та принципи керування
Теоретичні положення керування, що мають певний рівень узагальнення, формулюють у вигляді відповідних законів, закономірностей і принципів.
Закони керування — це положення, що визначають його будову, функціонування і розвиток та характеризують істотні, стійкі, повторювані і об'єктивні відношення між явищами. До них належать:
закон багатоманіття, за яким багатоманіття керівної системи має бути не менше багатоманіття об'єкта керування та чим складніший об'єкт керування, тим складнішим повинен бути і орган, який ним керує;
закон єдності аналізу та синтезу, сутність якого полягає у тому, що систему потрібно налаштовувати на найекономніший режим функціонування за рахунок постійного перегляду функцій і зміни її структури, після чого здійснювати їх синтез, з'єднання воєдино в новій якості;
закон інформованості — упорядкованості, сутність якого полягає в тому, що чим більшим обсягом інформації володіє організація про внутрішнє і зовнішнє середовище, тим швидше відбувається упорядкування діяльності і тим ймовірнішим є стійкість функціонування системи;
закон розвитку, за яким кожна система прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх етапів життєвого циклу;
закон самозбереження, за яким кожна організація прагне зберегти себе (вижити), використовуючи для досягнення цього весь свій ресурс (потенціал).
Складові будь-якого закону керування, що відображають зміни певних явищ, є закономірностями керування, що стосуються:
інтеграції;
ієрархії керування;
потрібної централізації;
людського фактора керування;
реалізації управлінських рішень;
керованості організації;
ресурсозабезпечення керування;
відповідності цілей суб'єкта й об'єкта керування;
інформаційного забезпечення керування.
Закономірність інтеграції проявляється у спільній діяльності учасників ОС у процесі керування, що здійснюють шляхом реалізації на практиці таких категорій, як суб'єкт і об'єкт керування, функції та обов'язки, що об'єднують учасників у процесі керування. Право приймати рішення і впливати закріплюється повноваженнями.
Будь-яке керування має ієрархічну будову. Вершина ієрархії — це лідер, збори акціонерів, рада директорів тощо. Ієрархія формується на підставі розподілу повноважень, тому без повноважень немає керування. Розвиток керування на сучасному етапі не знищує його ієрархію, а ускладнює її за рахунок матричних і мережевих структур.
Умови керування змінюються невпинно, що призводить до перерозподілу повноважень. Зміна останніх призводить до зміни централізації керування. Практика показала, що це об'єктивний процес. Рівень централізації керування залежить від рівня розвитку організації, а саме — від таких показників, як масштаб організації, кадрове забезпечення, структура ресурсів тощо.
Якщо урахувати, що організація є соціально-економічною системою, то керування в ній має спиратися не тільки на економічні закони, а й на потреби, інтереси, цінності, настанови людини. У цьому і полягає закономірність урахування впливу людського фактора.
Якщо розглядати організацію як процес, що складається з етапів цілепокладання, оцінювання ситуації, постановки проблеми та її розв’язання шляхом прийняття управлінського рішення, то закономірність реалізації управлінських рішень може бути сформульована таким чином: будь-яке керування здійснюють як процес реалізації управлінського рішення, що розробляють на підставі мети і визначають послідовний рух до досягнення її.
Керованість — реакція керованої системи на вплив керівної. Низька або висока керованість залежить від типу реакції на управлінські впливи. Чим вищий рівень керування і воно ближче за стилем до демократичного, за змістом — до стратегічного, інноваційного та професійного, тим вищий рівень керованості, тобто керованість характеризує відповідність керування умовам його функціонування.
Якщо обсяг діяльності з керування залежить від масштабів і складності керованої системи, то це визначає потребу мати певні ресурси, щоб зробити керування ефективним. Значить, закономірністю є потреба в регулюванні витрат ресурсів на ефективне керування.
Якщо цілі організації не збігаються з цілями, які ставить перед собою керування, вона руйнується, тому мета сталого керування має бути тотожною меті розвитку організації.
Позаяк інформація визначає можливість керування, то і його якість залежить від якості інформаційного забезпечення. Отже, чим вищий рівень інформаційного забезпечення, тим вищий рівень керування.
Взаємодія закономірностей керування відображає його суть. Способи врахування закономірностей різні: формулювання рекомендацій, обмежень тощо. При цьому треба розуміти і враховувати принципи керування як правила реалізації його закономірностей, які визначають вимоги до системи, структури, організації та процесу керування.
Теорія керування має у своїй основі систему базових принципів, які притаманні тільки їй і спираються на закони, що вивчаються іншими науками, пов'язаними з керуванням.
За [105], принцип — це:
основне, вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду;
керівне положення, основне правило, настанова для будь-якої діяльності;
внутрішнє переконання у чому-небудь, що визначає ставлення людини до дійсності, його поведінку у певних ситуаціях;
основна особливість пристрою, дії механізму, приладу тощо.
Будемо використовувати термін «принцип» у першому його значенні, розуміючи під принципами керування основні правила управлінської діяльності.
Один із засновників теорії керування Анрі Файоль сформулював відомі 14 принципів організаційного керування, які в його інтерпретації мають такий зміст [1]:
1. Розподіл праці. Метою розподілу праці є збільшення обсягу і підвищення якості виробництва при затратах тих же зусиль.
2. Влада — відповідальність. Влада є право віддавати розпорядження та сила, що примушує підкорятися. Влада немислима без відповідальності: всюди, де діє влада, виникає і відповідальність.
3. Дисципліна — це, по суті, покора, старанність, манера тримати себе, зовнішні знаки поваги, проявлені відповідно до встановленої між підприємством і його службовцями угоди. Стан дисципліни у будь-якому соціальному утворенні цілком залежить від його керівників.
4. Єдність розпорядження. Службовцю може давати накази щодо якого-небудь способу дії тільки один начальник. В жодному з випадків не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядження.
5. Єдність керівництва. Цей принцип можна виразити так: один керівник і одна програма для сукупності операцій, що переслідують одну і ту саму мету.
6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Цей принцип свідчить, що на підприємстві інтереси службовців або групи службовців не мають ставати вище за інтереси підприємства. Віч-на-віч тут стоять дві категорії інтересів різного порядку, але одночасно заслуговують визнання; потрібно докласти зусиль, щоб їх узгодити. Це одна з найбільших труднощів керування.
7. Винагорода персоналу — це оплата виконаної роботи. Вона має бути справедливою і по можливості задовольняти персонал підприємства, наймача і службовця.
8. Централізація не є системою керування, доброю чи поганою сама по собі: вона може бути прийнята чи відкинута залежно від тенденцій у керівника і від обставин, але більшою чи меншою мірою вона існує завжди. Питання про централізацію чи децентралізацію — питання міри. Справа зводиться до пошуку рівня централізації, найсприятливішого для підприємства.
9. Ієрархія є низка керівних посад, починаючи з нижніх і закінчуючи високими.
10. Порядок. Загальновідома формула матеріального порядку: певне місце для кожної речі і кожна річ на своєму місці. Форма соціального порядку така сама: певне місце для кожної особи і кожна особа на своєму місці.
11. Справедливість. Для того щоб заохотити персонал до виконання своїх обов'язків з повним завзяттям і відданістю, слід ставитися до нього доброзичливо; справедливість є результатом поєднання доброзичливості з правосуддям.
12. Сталість складу персоналу. Плинність персоналу є одночасно причиною і наслідком поганого стану справ. Проте зміни у складі неминучі: вік, хвороби, відставки, смерть порушують склад соціального утворення; деякі службовці втрачають здатність виконувати свої функції, інші ж виявляються нездатними брати на себе більш відповідальну роботу.
13. Ініціатива. Ініціативою називають можливість створення і здійснення плану. Свобода пропозиції та здійснення його також належить до категорії ініціативи.
14. Єднання персоналу. Не треба розділяти персонал, в єднанні — сила. Гармонія, єднання персоналу підприємства — потужна сила на підприємстві, тому треба прагнути її встановити.
Однак розглянуті принципи у своїй концептуальній основі не безперечні. Ці принципи скоріш можна вважати рекомендаціями до організації керування, тоді як принципи слугують основою системи та узагальнюють явища у тій царині знання, з якої вони абстраговані.
Наприклад, у Файоля принцип єдиноначальності (співробітники мають отримувати накази тільки від одного начальника) межує з принципом єдності керівництва (діяльність має здійснюватися одним керівником і за одним планом) і принципом централізації. Ці принципи відрізняються лише деякими непринциповими нюансами і цілком можуть бути об'єднані. Так само автономно визначаються принципи дисципліни і порядку, справедливості і винагороди (винагорода має бути справедливою), підпорядкування індивідуальних інтересів загальним і духу корпоративності. Цілком зрозуміло, що принципи керування мають визначати не очевидні, а більш глибокі, принципові закономірності й одночасно слугувати керівництвом до практичних дій.
Принципи керування мають бути універсальними, тобто застосовувані для впливу на особистість і оптимального керування будь-яким соціумом — офіційним (виробничим, службовим, цивільним, громадським) або неофіційним (сімейним, дружнім, побутовим). Важко сказати, де роль цих принципів особливо актуальна і важлива, безсумнівно тільки те, що соціальні об'єкти керування найбільш складні та відповідальні.
Особливо складним об'єктом керування є організація (колектив), тобто група людей, об'єднана на підставі загальних завдань, спільних дій, постійних контактів. Інтелектуальний, культурний і моральний потенціал членів колективу настільки різний, що важко передбачити реакцію кожної особистості на керівний вплив. Принципи керування як фундамент найскладнішого з видів мистецтв — мистецтва керування — не претендують на панацею для всіх випадків життя, але в усіх випадках не залишать людину без обґрунтованих, продуманих фахівцями рекомендацій.
Отже, принципи керування визначають закономірності формування керованої системи: її структуру, методи впливу на колектив, формують мотивацію поведінки його членів, ураховують особливості технології та технічного оснащення управлінської праці. Мистецтво керування не може спиратися тільки на інтуїцію, талант керівника. Це мистецтво ґрунтується на солідній теоретичній базі, накопиченій за тисячі років людської цивілізації.
З усіх принципів сучасної теорії керування розглянемо сутність основних з них, які детально досліджені відомими ученими у сфері керування В. І. Кноррінгом [48] і Д. О. Новіковим [80; 90].
Принцип ієрархії. Система керування має зазвичай ієрархічну структуру. Вона має відповідати функціональній структурі керованої системи і не суперечити ієрархії суміжних систем (по горизонталі і вертикалі). Завдання і ресурси, що забезпечують діяльність керованої системи, мають бути декомпозиційовані відповідно до структури останньої.
Принцип уніфікації. Керовані і керівні системи та підсистеми всіх рівнів треба описувати і розглядати у межах єдиних принципів (як з позицій параметрів їх моделей, так і з позицій критеріїв ефективності функціонування), що не виключають, втім, потреби в урахуванні специфіки кожної конкретної системи. Більшість реальних управлінських ситуацій можуть бути зведені до набору так званих типових, в яких оптимальними є відповідні типові рішення.
Принцип цілеспрямованості. Будь-який вплив системи керування на керовану систему має бути цілеспрямованим. У керуванні проблема мети є центральною, вона визначає і регулює дії та є основним законом, складним алгоритмом поведінки, що підкоряє собі всі сторони керівного впливу. У кібернетиці під метою розуміють дію зворотних зв'язків, за якими інформація щодо розбіжності між потрібним і фактичним стимулює наближення системи до оптимального стану. Функціонування будь-якої системи, включно і людську діяльність, буде ефективною, якщо в причинно-наслідковий зв'язок між елементами її структури буде поставлена як найважливіша ланка обґрунтована і чітко сформульована мета.
Керування поряд зі стратегічними цілями має вирішувати чималий комплекс взаємопов'язаних організаційних, наукових, соціальних і технічних задач. Одночасно з традиційними, заздалегідь визначеними задачами постійно виникають позаштатні ситуації, які вимагають невідкладного оперативного втручання. Часто успіх діяльності колективу залежить від умілого розв’язання численних і несподівано виниклих гострих проблем. Уміння встановлювати найважливіші тактичні цілі, черговість і методи реалізації їх часто ґрунтується на передбаченні, інтуїції. Однак перелік ключових, центральних задач і, отже, очікуваний ефект від рішення їх цілком може і має бути визначений заздалегідь за кожною з основних підсистем керування.
Приклад визначення таких основних задач (цілей) у системі керування виробництвом наведено у табл.1.1.
Таблиця 1.1
Основні цілі найважливіших підсистем керування виробництвом
| Найменування підсистеми | Основна мета задач підсистеми |
| Техніко-економічне планування | Розроблення системи порівнянних техніко-економічних показників, основних планових і виробничих задач |
| Оперативне керування | Забезпечення оперативного графіка виконання основних виробничих задач за високої продуктивності праці та якості продукції |
| Матеріально-технічне забезпечення | Дотримання графіка поставки матеріально-технічних ресурсів і комплектувальних виробів |
| Маркетинг | Забезпечення стабільного збуту продукції, що випускається |
Багатоманіття цілей і виробничих задач викликало потребу застосування методів мережевого моделювання та теорії графів. Набули популярності методи побудови цільової моделі у вигляді деревоподібного графа (дерево цілей), вершиною якого є стратегічна мета, а гілками — комплекси задач, вирішення яких забезпечує досягнення поставленої мети. Така ієрархічна структура наочно демонструє потребу в організаційному та інформаційному зв'язку між задачами підсистем та етапами досягнення поставленої мети. Дерево цілей показує не способи досягнення мети, а лише визначає кінцеві результати кожного етапу запланованих робіт. Кількість рівнів такої структури залежить від складності поставленої мети і кількості проміжних етапів робіт.
Метод побудови дерева цілей слугував підставою для розроблення нової концепції виробничого і державного керування, яка дістала назву «керування за цілями». У цьому разі контроль та оцінювання діяльності кожного елемента системи керування здійснюють за досягнутими результатами (наприклад, кількість і якість продукції, економічна ефективність, продуктивність праці, трудова дисципліна тощо). Для встановлення нових пріоритетів і коригування локальних цілей застосовують так званий менеджмент-аудит. Постійна орієнтація на стратегічну мету і контроль досягнення локальних цілей характерні для японського менеджменту і багатьох фірм Америки та Європи. Однак метод керування за цілями не є ефективним при високій централізації керування і слабкій мотивації праці.
Отже, один з найважливіших принципів керування можна сформулювати коротко: кожна дія має здійснюватися за певною чіткою метою. Цей принцип розповсюджується на всі види діяльності людини, від державного і виробничого керування до тактики поведінки особистості на побутовому і міжособистісному рівнях. Не знаючи мети і тих результатів, яких можна очікувати за її досягнення, будь-яка акція приречена на провал або може призвести до серйозного конфлікту.
Принцип ефективності. У процесі керування мають прийматися до реалізації найефективніші рішення.
Принцип оптимізації керування. Будь-яка система керування еволюційно розвивається, удосконалюється, у ній зростає упорядкованість, оптимізується структурна організація. Джерелом, причиною розвитку є внутрішні протиріччя системи, і еволюція системи залежить від своєчасного визначення цих протиріч, зменшення чи усунення їх негативного впливу. Протиріччя як діалектична категорія є потрібним і суттєвим чинником розвитку будь-якого поступального руху, але нагромадження їх може призвести до хаосу, втрати керованості, до регресу.
Своєчасне оброблення інформації про внутрішні процесів у системі та її осмислення дають змогу приймати розумні управлінські рішення, удосконалювати внутрішньосистемні зв'язки, підвищувати ефективність взаємодії з зовнішнім середовищем. Оптимізація керування дає змогу удосконалювати структуру об'єкта керування і підвищує його функціональні можливості, що зрештою веде до послаблення або повного усунення внутрішньосистемних негативних процесів. Цей важливий принцип керування можна сформулювати так: оптимізація керування підвищує ефективність керованої системи. Справедливість принципу підтверджується незліченними прикладами, оскільки принципи керування універсальні і можуть бути віднесені до будь-якої діючої відкритої системи. Оптимізація керування, включно і процеси саморегуляції, для будь-яких складних систем є основною умовою розвитку і гарантом ефективної діяльності, що свідчить про тісний взаємозв’язок цього принципу з принципом ефективності. Крім того, ефективність керівної системи залежить і від рівня її відкритості, сприйнятливості до зовнішньої інформації.
Оптимізація та спрощення складних виробничих систем — обов’язкова умова ефективнішого використання інформації, що і визначає прогрес цих систем. В економіці принцип оптимізації керування диктує потребу в скороченні галузевих ієрархічних рівнів керування, зменшенні регламентувальної ролі державного апарату.
Принцип відповідальності. Система керування несе відповідальність за прийняті рішення та ефективність функціонування керованої системи.
Принцип невтручання. Втручання керівного органу будь-якого рівня відбувається лише у тому разі, коли безпосередньо підлеглі йому елементи не забезпечують (у даний час і/або з урахуванням прогнозу) реалізації комплексу потрібних функцій.
Принцип суспільно-державного керування. Керування будь-якою системою має бути спрямоване на максимальне залучення всіх суб'єктів (суспільство, органи державної влади, фізичні та юридичні особи), зацікавлених у вдосконаленні функціонування керованої системи і самої системи керування.
Принцип розвитку. Одним із керівних впливів є зміна самої системи керування, яка, будучи індукованою зсередини, може розглядатися як саморозвиток. Те саме стосується і розвитку керівної системи.
Принцип повноти і прогнозування. Набір керівних впливів має забезпечувати в заданому діапазоні зовнішніх умов досягнення поставлених цілей (вимога повноти) оптимальним (і/або допустимим) способом з урахуванням можливих реакцій керованої системи на ті чи інші керівні впливи у прогнозованих зовнішніх умовах.
Принцип регламентації та ресурсного забезпечення. Управлінська діяльність має бути регламентованою (стандартизованою) і відповідати обмеженням, установленим метасистемою (системою вищого рівня ієрархії). Будь-яке управлінське рішення має бути допустимим, у тому числі з позицій забезпеченості потрібними ресурсами.
Принцип зворотного зв'язку. Для ефективного керування потрібна інформація про стан керованої системи та умови її функціонування, причому реалізація будь-якого керівного впливу та її наслідки мають відстежуватися, контролюватися суб'єктом керування.
Принцип адекватності. Система керування (її структура, складність, функції тощо) має бути адекватною (відповідною структурі, складності, функціям тощо) керованої системи. Задачі, що постали перед керованою системою, мають бути адекватними її властивостям.
Принцип оперативності. Цей принцип вимагає, щоб за керування у режимі реального часу інформація, потрібна для прийняття рішень, надходила вчасно, самі управлінські рішення приймалися і реалізовувалися оперативно відповідно до змін керованої системи і зовнішніх умов її функціонування, тобто час вироблення та реалізації управлінських рішень не має перевищувати часу змін керованої системи або система керування має бути адекватною керованим процесам у сенсі швидкості змін.
Принцип випереджального відображення. Складна адаптивна система прогнозує можливі зміни суттєвих зовнішніх параметрів. Отже, у разі вироблення керівних впливів слід передбачати і випереджати такі зміни.
Принцип адаптивності. Якщо принцип випереджального відображення виражає потребу прогнозування стану керованої системи та відповідних дій керівного органу, то принцип адаптивності стверджує, що, по-перше, в процесі прийняття управлінських рішень потрібно враховувати наявну інформацію про історію функціонування керованої системи, а по-друге, одного разу прийняті рішення (і навіть принципи їх прийняття) мають періодично (див. принцип оперативності) переглядатися відповідно до змін стану керованої системи та умов її функціонування.
Принцип раціональної централізації стверджує, що у будь-якій складній багаторівневій системі існує раціональний рівень централізації керування, повноважень, відповідальності, інформованості, ресурсів тощо. Раціональна централізація передбачає адекватну декомпозицію і агрегування цілей, завдань, функцій, ресурсів тощо. Повна централізація керування має безсумнівні переваги при вирішенні глобальних, стратегічних завдань. Вона дає змогу урізноманітнено розподіляти всі види ресурсів, але при цьому неминуче пригнічується творча ініціатива виконавців, не завжди оптимально виконуються тактичні завдання.
На противагу централізації керування його децентралізація ефективна, якщо на нижчих рівнях управлінської ієрархії приймають обґрунтовані і важливі рішення і ці рішення не вимагають погодження і затвердження керівництвом (наприклад, при забезпеченні оперативного керування, вирішенні кадрових питань тощо). Децентралізація багатьох управлінських функцій неминуча за територіальної роз'єднаності структурних підрозділів організації (філії, управління структурних підрозділів ) або за потреби в спеціалізації (НДІ, ОКБ, центральний склад з великим обсягом вантажно-розвантажувальних робіт тощо). Але децентралізація керування має небезпечну тенденцію до втягування керованого процесу в анархію, хаос.
При користуванні принципом раціональної централізації виникає суттєве питання про норму керованості, адже завищена норма керованості може призвести до втрати контролю та порушення роботи організації. Наукові дослідження та експерименти виявили критерії та показники, що характеризують чисельну кількість посадових зв'язків між керівником і підлеглими у процесі взаємодії. Французький дослідник В. А. Грейкунас обґрунтував цю залежність формулою, де кількість всіх видів зв'язків між керівником і його підлеглими описується таким виразом [48]:
,
де n — кількість підлеглих;
K — кількість взаємозв'язків.
Ця формула відображає лише загальну тенденцію тому, що в одиницю часу всі посадові зв'язки здійснюватися не можуть і навряд чи збільшення кількості підлеглих лише на одну людину викличе подвоєння кількості звернень до керівника.
Принцип демократичного керування. Цей принцип полягає у забезпеченні рівних умов і можливостей для всіх учасників системи керування без будь-якої апріорної дискримінації їх щодо отримання інформаційних, матеріальних, фінансових, освітніх та інших ресурсів.
Принцип узгодженості. Цей принцип відображає вимоги того, що керівні впливи з урахуванням наявних інституціональних обмежень мають бути максимально узгоджені з інтересами та уподобаннями керованих суб'єктів.
Принцип одноразового введення інформації. Оперативність і достовірність інформації в діяльності керівника відіграє вирішальну роль, позаяк вона є предметом, засобом і продуктом управлінської праці. Один раз введена в пам'ять комп'ютера інформація може неодноразово використовуватися для вирішення цілого комплексу інформаційно пов'язаних завдань — ось суть цього важливого принципу керування. Нагромадження виробничої, економічної, кадрової та нормативно-довідкової інформації слугує підставою для створення баз і банків даних, незамінним інструментом для отримання керівником і всіма структурними підрозділами організації об'єктивних і достовірних даних про перебіг процесу. Створення автономного банку даних дає змогу відокремити інформацію від прикладних програм, полегшити доступ до неї різних категорій користувачів і надійніше зберігати її.
Ще один важливий наслідок реалізації принципу одноразового введення інформації та створення банків і баз даних — можливість прямого доступу кінцевого споживача до інформації, що зберігається без будь-якого посередника. Працюючи у діалоговому режимі з банком даних, фахівці та працівники апарату керування можуть самостійно вирішувати задачі та уникнути традиційної залежності від програмістів. Бази і банки даних завжди створюють з певним рівнем надмірності, тобто враховують динамічність і безперервний розвиток системи загалом, що обов'язково приводить до збільшення обсягів оброблюваної інформації і появи нових типів управлінських задач.
Принцип одноразового введення інформації є підставою одного з перспективних напрямів сучасного менеджменту — інформаційного. Найважливішою функцією інформаційного менеджменту є керування банками даних, що забезпечує створення чіткої організаційної структури, яка дозволяє своєчасно видавати достовірну інформацію у тому вигляді, який полегшував би процедуру прийняття рішень. Введена у пам'ять банку даних інформація забезпечує інтеграцію засобів інформаційних технологій, що визначають ефективність діяльності організації.
Принцип нових задач. Застосування сучасних систем програмування і технічних засобів оброблення інформації дає змогу вирішувати і нагромаджувати принципово нові виробничі та наукові задачі. Нерозумно створювати автоматизовані системи тільки в розрахунку на традиційні методи керування виробництвом і діючі технології. Застосування сучасної комп'ютерної техніки і потужного комплексу програмних засобів дає змогу створювати нові методики планування і керування, нові інформаційні технології, які в традиційних системах не можна було застосувати через неможливість оброблення великого обсягу інформації в обмежені терміни.
Більшість принципово нових задач мають складну організаційно-технологічну модель і важко піддаються формалізації. Наявні у розпорядженні теорії алгоритмів і програм методи не завжди можуть описати багатоваріантні ситуації, що виникають у процесі керування. Тому здійснюють пошуки таких моделей, які повніше описували б такі ситуації і відображали досвід висококваліфікованих фахівців з рішення задач. Системи, що діють на підставі таких моделей, дістали назву експертних і знаходять все більше застосування у вирішенні нових задач у різних сферах науки і техніки, у тому числі в менеджменті. Високий інтерес до експертних систем пояснюється тим, що для вирішення складних нових ситуаційних задач необов'язково залучати висококваліфікованих фахівців, ці задачі можуть бути вирішені рядовими співробітниками, які володіють комп'ютерною технікою.
Принцип етичності. За цим принципом при прийнятті управлінських рішень урахування наявних в організації етичних норм має пріоритет перед іншими критеріями. Норми управлінської етики не сформульовані у вигляді будь-яких затверджених кодексів, офіційних вимог тощо. Однак вони існують і можуть розглядатися у двох аспектах — як внутрішні (у співтоваристві професійних управлінців), так і зовнішні (наявні «зовнішні обмеження» і відповідальність суб'єктів керування за прийняті рішення та їхні наслідки) етичні норми. Етичні норми описують систему загальних цінностей і правила етики, яких мають дотримуватися її працівники. Етичні норми розробляють з метою опису цілей організації, створення нормальної етичної атмосфери і визначення етичних рекомендацій у процесах прийняття рішень.
Розглянуті принципи керування є універсальними для систем організаційного типу.