Детермінанти злочинності неповнолітніх
Злочинність неповнолітніх, як і злочинність в цілому, детермінується численними негативними явищами та процесами, що існують у суспільстві на різних рівнях. До їх переліку, зокрема, відносять: кризові явища в економіці; безробіття; майнове розшарування суспільства; недостатню увагу держави і громадськості до проблем боротьби зі злочинністю тощо. У зв'язку із соціальною незрілістю та фізіологічною не сформованістю організму численні негативні прояви в особливий спосіб позначаються на формуванні особистості неповнолітніх. Прагнення пізнати нові відчуття, допитливість, неспроможність реально оцінити наслідки своєї поведінки, а також байдужість до потреб виховання неповнолітніх провокує їх саморуйнуючу поведінку.
Як зазначає Долгова А.І., специфіка детермінації злочинності неповнолітніх багато в чому визначається особливостями їх правосвідомості, які з одного боку - є результатом оточуючих соціальних умов, відображення і пізнання реальних відносин індивідом; а з іншого – результатом виховання як організованого, систематичного та цілеспрямованого впливу на особистість[44].
У зв’язку з цим виділяють чотири етапи розвитку злочинної поведінки неповнолітніх[45]. На початковому етапі спостерігаються: відсутність або ослаблення психологічного контакту між батьками та дитиною; негаразди в школі; суперечки з однолітками, конфлікти з вчителями і т. д. Підґрунтям для виникнення такої ситуації можуть бути жорстоке поводження з дитиною в сім'ї; неувага вчителів і їх небажання зрозуміти специфічний світ дитини; агресивність, відсутність дружніх стосунків з однолітками; психологічні переживання дитини, пов'язані з формуванням її світогляду; домінування в сім'ї і школі каральних методів виховання і т. д. Таким чином, поштовхом до розвитку злочинної поведінки неповнолітнього є непорозуміння, негаразди на рівні найближчого побутового оточення. На другому етапі відбувається ознайомлення дитини з "вуличною" компанією, субкультурою, що створює своєрідний «прихисток» від непорозуміння та водночас пропонує нові «правила життя», пояснення жорстокості «світу дорослих», де виживає сильний, а також визначає стратегію і тактику протистояння оточенню, що не прийняло цю особистість. Третій етап пов’язують з апробацією запропонованих субкультурою варіантів поведінки, нових алгоритмів вирішення конфліктних ситуацій. На цьому етапі спосіб життя неповнолітнього стає відомим оточуючим (родичам, сусідам, знайомим, однокласникам, вчителям і т.д.) і йому доводиться робити свідомий вибір між соціально прийнятною поведінкою, загальноприйнятими суспільними цінностями та з іншого боку – стилем життя й цінностями "вуличної" субкультури, під контролем яких неповнолітній постійно перебуває. В залежності від того, хто в даній ситуації виявиться більш чуйним і уважнішим до проблем дитини, в такому напрямку буде відбуватися її подальший розвиток. В таких ситуаціях необхідне компетентне системне втручання щодо усвідомлення важливості життєвого вибору, перспектив поведінки, а також допомога вийти з скрутної життєвої ситуації з якомога найменшими психотравмуючими наслідками для дитини.
Завершальний етап розпочинається тоді, коли підліток приймає стигму делінквента, змінюючи свої ціннісні орієнтації. Під впливом субкультури вчиняє правопорушення, злочини. На цьому етапі неповнолітній завершується формування девіантної поведінки і розпочинається активне набуття злочинних навиків.
Отже, економічне становище в суспільстві може посилювати або уповільнювати зростання злочинності неповнолітніх, проте не спричиняє визначального впливу. В більшій мірі злочинність неповнолітніх пов’язана з ефективністю функціонування численних традиційних інститутів соціалізації (сім’я, школа, дитячі та молодіжні організації). Саме в цих сферах і розглянемо специфіку детермінації злочинності неповнолітніх.
За деякими підрахунками із негативним впливом сім’ї пов’язано 30% -35% факторів з числа тих, які впливають на вчинення злочинів неповнолітніми[46]. Неблагополуччя в сім'ї є однією з головних причин асоціальної поведінки неповнолітніх[47]. Разом з тим неблагополуччя в сім’ї пов’язано не лише з матеріальними проблемами. В Україні останнім часом набуло поширення соціальне сирітство, коли в зовні благополучній сім’ї не приділяється належна увага вихованню дітей, увага сконцентрована в основному на матеріальному достатку, недооцінюється важливість спілкування з дітьми. За результатами дослідження Шинкевич Н.Е., причинами втечі неповнолітніх з сім’ї та подальшої їх девіантної поведінки були: погані відносини з батьками 30 %, алкоголізм батьків 30 %, небажання вчитися 18 %, відсутність уваги батьків (так званий ефект «холодного дому»)[48].
40% неповнолітніх, які вчинили злочини походили з неповних сімей, 5% взагалі не знали своїх батьків[49]. За таких умов ускладнюється соціалізація дитини й в особливості хлопчиків, які в більшій мірі, аніж дівчатка, залежать від схвального ставлення до них оточуючих[50]. У сім’ях, що розпадаються, діти почуваються непотрібними, чужими, починають шукати соціальних зв’язків поза родиною. З іншої сторони, з часом - переносять особистий негативний досвід і агресію на оточуючих.
Характеризуючи детермінантами злочинності неповнолітніх у сімейній сфері, варто звернути увагу на несприятливу сімейну демографію, що появляється у пияцтві, наркоманії батьків, впливі раніше засуджених родичів, правовому нігілізмі батьків, матеріальних нестатках через які діти відмовляються відвідувати заняття у школі, щоб не видаватися гіршими від однолітків. Не менш важливою проблемою є відсутність у батьків педагогічних і психологічних навиків виховання дітей, а ще більше - небажання їх набувати. За даними соціологічних досліджень майже у 70% сімей виникають труднощі в процесі виховання дітей; у 11% - значні труднощі. У структурі сімей, у яких діти піддавалися насильству, 36 % складали неповні сім'ї; а також родини, де разом з одним із батьків жив співмешканець (співмешканка) - 49%. У зв’язку зі змінами у суспільній моралі посилилася тенденція народження дітей поза шлюбом, що становить 25%. Часом особиста невлаштованість та соціальні проблеми дорослих провокують їх агресію по відношенню до дітей. Почастішали випадки народження дітей у матерів одиночок, які керуються корисливими мотивами, задля отримання від держави матеріальної допомоги. В таких соціально неблагополучних родинах, діти страждають від травматизму, байдужого та легковажного ставлення. Грубе порушення прав дітей у родині й інших сферах їх життєдіяльності - є одним з головних джерел їхнього подальшого конфлікту з законом[51].
В умовах глибокої соціально-економічної кризи загальноосвітніх шкіл і профтехучилищ (коледжі) посилюється вплив на злочинність неповнолітніх з боку криміногенних факторів, що перебувають в освітній площині. Через низький рівень матеріального забезпечення молоді фахівці, випускники вищих навчальних закладів педагогічного профілю, які засвоїли новітні методики викладання, досконало обізнані з комп’ютерною технікою та психологією сучасної молоді відмовляються поповнювати лави вчителів. Відсутність нової концепції освіти і виховання учнів поглиблює їх відсторонення від школи і знань. Недоліки шкільного виховання проявляються також в недостатньому інформуванні вчителями учнів про небезпечність негативних проявів у середовищі неповнолітніх. У зв’язку з недостатньою увагою до проблем дитини шкільних психологів, недостатнім рівнем спеціальної підготовки соціальних педагогів, а часом і їх відсутність в окремих школах, не надається фахова допомога в напрямку соціальної та психологічної адаптації дітей. Шкільними психологами недооцінюється важливість вивчення типів акцентуації характеру учнів. Робота з підлітками з групи ризику здійснюється формально та після їх становлення на злочинний шлях. За даними окремих досліджень робота шкільних психологів з класом проводиться безсистемно. Доволі велика частина учнів відповіли, що психолог жодного разу протягом року з ними не спілкування. Найбільша частка таких учнів у Центральному і Західному регіонах держави – 41 % учнів 10-11 кл. та 35 % учнів 8-9 кл. відповідно[52].
Істотного реформування також потребує система професійно-технічної освіти, а також вищої освіти з огляду на нагальність вирішення питання працевлаштування випускників, а також формування держзамовлень з урахуванням потреби у спеціалістах конкретного профілю.
Детермінанти злочинності неповнолітніх у сфері дозвілля,передусім, стосуються комерціалізації сфери дозвілля, а звідси й диспропорції у її розвитку. Так, найактивніше розвиваються більш прибуткові сектори дозвілля (гральний бізнес, готельно-ресторанний, розважальні клуби, фітнес-центри тощо). В більшості випадків культурне дозвілля стає недоступним для дітей з соціально незахищених сімей. До того ж культурні потреби також слід виховувати, адже в багатьох випадках, коли у дітей навіть і з’являються кошти, то витрачаються на дозвілля, що не завжди є корисним для їх розвитку (комп’ютерні клуби, азартні ігри, розважальні клуби тощо). Значна частина дітей своє дозвілля проводить біля екранів телевізорів чи моніторів комп’ютерів. Досліджуючи вплив телебачення і преси на суспільну культуру, російські вчені (Долгова А.І. , Астанін В.В. , Ванюшкін С.В. та ін.) застерігають, що їх негативний вплив є „набагато сильним, а ніж безпосередній дезорганізуючий вплив організованої злочинності”[53]. Тематика професійної злочинності і кримінальної субкультури у телетрансляціях викладена в публіцистичній, розважальній формі, що дезорієнтує аудиторію неповнолітніх щодо суспільної небезпеки криміногенного впливу[54]. Сцени насильства, вбивств тощо у комп’ютерних іграх, розважальних телешоу чи кінофільмах викликають і посилюють агресивність у неповнолітніх, навіюють зразки жорстокості, насильства в аналогічних життєвих ситуаціях. Так, Дейвід Гроссман, фахівець з психології убивства зазначає, що коли діти бачать, як когось, убивають, ріжуть, ґвалтують, принижують і мучать для них усе це сприймається як таке, що відбувається насправді. До трьох-чотирьох років багато дітей, незважаючи на допомогу дорослих, не можуть відрізнити на екрані реальність від вигадки[55]. Отже, діти втрачають відчуття реального життя й можуть застосувати поведінкові стереотипи героїв телепередач чи комп’ютерних ігор у реальному житті, що може призвести до злочинних проявів. До того ж ще однією із проблем у сфері комп’ютерного дозвілля є пропаганда «легких» заробітків, що пов’язано із залученням неповнолітніх до кримінального сектора економіки,у тому числі секс-індустрії, незаконного обігу наркотиків.
Більшість неповнолітніх значну частину свого вільного часу проводять в соціальних мережах, спілкуючись з однодумцями, які потерпають від аналогічних проблем та можуть об’єднуватися у неформальні молодіжні групи («емо», «рокери», «панки», «скінхеди», «готи» тощо). Така дитина змінює свою систему цінностей, поглядів на оточуючих й в більшій мірі піддається негативному впливу соціально дезадаптивних дорослих, соціально небезпечних ідеологій, течій та рухів[56].
Майже половина неповнолітніх, які вчинили злочини, ніде не навчилися і не працювали. Таким чином, злочинність неповнолітніх детермінується також і на рівні трудової зайнятості, суспільно корисної праці. Не поодинокими є випадки, коли дітей експлуатують чи звільняють у першу чергу[57], незважаючи на те, що в Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" зазначено:"Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах"[58]. Через відсутність досвіду роботи молодим спеціалістам, зазвичай, відмовляють у працевлаштуванні за одержаною спеціальністю. Невідповідність між тими матеріальними благами, стилем життя, який рекламується у ЗМІ та легальними шляхами можливостями, які надіються державою для задоволення таких потреб, сприяє тому, що значна частина молодих осіб не знаходить практичного застосування своїм здібностями, знанням. Все сприяє тому, що молодь вдається до дезадаптивної поведінки.
Відсутність трудової зайнятості щодо неповнолітніх, й в особливості з малозабезпечених сімей, сприяє тому, що дана категорія неповнолітніх, в силу незадовільного матеріального становища, частіше погоджуються на пропозицію вчинити корисливий чи корисливо-насильницький злочин.
Нерозвиненість ринку праці, відсутність можливості працевлаштуватися та отримувати достатній заробіток, щоб забезпечувати нагальні потреби сім’ї, сприяє тому що значна частина осіб мігрує за кордон, залишаючи своїх неповнолітніх дітей фактично бездоглядними. Відтак, одержувані неповнолітніми кошти на «кишенькові» витрати, інші матеріальні блага досить часто використовуються неповнолітніми на сумнівні розваги (азартні ігри, вживання алкоголю тощо) та не можуть компенсувати уваги батьків, які не приймають участі у вихованні своїх дітей.
Як уже нами зазначалося, підліткам властиве підвищене прагнення до спілкування, що полегшує їх соціалізацію. Відтак детермінуюче значення набувають чинники, що проявляються на рівні найближчого побутового оточення неповнолітнього. Знайшовши референтну неформальну групу, неповнолітній дуже «дорожить» своїм становищем у ній й не завжди може критично переосмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які пропонуються такою групою, сприймаються неповнолітнім як допустимі еталони поведінки. Авторитетами нерідко стають особи зі значним кримінальним досвідом, які в свою чергу намагаються втягнути неповнолітніх у злочинну діяльність, вживання наркотиків, алкоголю, азартні ігри тощо. На цьому етапі спілкування колишні шкільні друзі втрачають свої позиції. Натомість створюються неповнолітній залучається до мобільних злочинних груп по 10-20 осіб, які діють під керівництвом дорослих[59]).
Недоліки в діяльності спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей,передусім, полягають у неналежній взаємодії між цими суб’єктами[60] та неурядовими громадськими організаціями[61].Зокрема, співробітники кримінальної міліції у справах дітей (надалі - КМСД)не проявляють активність щодо виявленні неповнолітніх в цілях їх постановки на профілактичний облік та проведення системної профілактичної роботи з ними. У багатьох співробітників КМСД відсутні навики роботи з неповнолітніми правопорушниками. Співробітники не обізнані зі спеціальними формами, методами профілактики неповнолітніх правопорушників. Брак знань у галузі педагогіки, дитячої психології підтверджується результатами соціологічних досліджень. Так, 53% неповнолітніх відзначили, що зневажливо ставляться до працівників КМСД й стверджували, що проведена ними профілактична робота жодним чином не впливає на мотивацію подальшої поведінки неповнолітніх. В свою чергу 57% співробітників КМСД пояснюють свої недоліки в роботі перевантаженістю, поганою взаємодією з іншими службами, недобросовісним ставленням батьків до виконання своїх обов’язків, недостатнім матеріальним забезпеченням[62]. Недостатнім є матеріально-технічне забезпечення та соціальний захист працівників даних підрозділів, що не сприяє бажанню самоудосконалення. Формалізм у проведенні правого виховання, неефективна їх взаємодія з дільничними інспекторами міліції призводить до того, що неповнолітні правопорушники переконуються у своїй безкарності, що сприяє подальшій криміналізації їх поведінки.
Безпритульність та соціальна бездоглядність, як детермінанти злочинності неповнолітніх, виникають у зв’язку з: порушеннями прав та інтересів дітей; насильством у сім'ї, в тому числі сексуальним; втратою дітьми житла і грошей внаслідок шахрайських операцій, у тому числі з боку батьків чи осіб, які їх заміняють; трудовою міграцією батьків. Так, за результатами досліджень 84 % неповнолітніх відзначили, що причинами їх втечі з дому або державної установи було застосоване щодо них насильство з боку дорослих. При цьому 71% опитаних вказали на поєднання фізичного (побої, катування, позбавлення їжі, покарання, пов'язані з фізичними стражданнями і т.п.), та психічного насильства (образи, приниження гідності і п.). 81% неповнолітніх відзначили, що насильство мало систематичний характер. Насильство заподіювали вітчим (мачуха) - 63%, батько (матір) -49%, персонал дитячих установ, де перебуває дитина, - 31%. Фізичне насильство маскувалося як «заходи виховання» з боку батьків та осіб, зобов'язаних турбуватись про дитину[63].
Характеризуючи детермінанти злочинності неповнолітніх за змістом, можна узагальнити, що – це переважно: - соціально-економічні детермінанти (дисфункціональна сім’я, матеріальні нестатки сім’ї, бажання на отримані від злочину гроші придбати речі, які не хочуть чи не можуть придбати батьки, недоліки в системі працевлаштування тощо); - індивідуально-психологічні (бажання самовиразитися, вчинивши заборонене, підвищена зацікавленість та пошук нових відчуттів, наслідування, відсутність достатніх знань про наслідки протиправної поведінки, ненадання допомоги неповнолітньому у вирішенні проблемної ситуації, негативний вплив вуличних компаній тощо); - організаційно-управлінські (недоліки в діяльності спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей через відсутність у працівників спеціальних знань у галузі вікової психології[64], недоліки в системі правового навчання неповнолітніх, в організації дозвілля неповнолітніх, недоліки у шкільному вихованні, зборі, обробці та використанні кримінологічної інформації щодо неповнолітніх, які допускають девіантні форми поведінки, відсутність координації зусиль різних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей, неналежна організація соціального захисту дітей тощо); -культурологічні (негативний вплив засобів масової інформації, відстороненість від кращих культурних надбань тощо)[65].
Отже, детермінанти злочинності неповнолітніх багато в чому відтворюють детермінанти загальної злочинності в Україні, проте їх особливістю є взаємозв’язок із процесами соціалізації дитини. Знання специфіки детермінації злочинності неповнолітніх сприяє розробці більш ефективних спеціально-кримінологічних заходів її попередження.