Інформаційно - комунікативні підходи до осмислення проблеми лідерства
Наша епоха зумовлена активним розвитком інформаційних комунікаційних технологій, тому окремі дослідження сучасних зарубіжних авторів зосереджені на комунікативному аспекті лідерства. Найбільш плідними дослідженнями в цьому напрямку представлена американська наукова школа.
Зокрема, С. Лівайн та М. Кром указують, що в сучасному комунікативному суспільстві задля успішної діяльності у бізнесі, управлінні чи благодійності необхідний новий тип лідера, який здатний не лише керувати, але й може виробити нові ідеали та нову систему цінностей, що ґрунтується на реалізації творчого потенціалу своїх підлеглих. Вони стверджують, що в майбутньому у виграші будуть ті організації на чолі зі здібними талановитими лідерами, які вміють ефективно спілкуватись і впливати на людей у своїй організації та поза нею. «Люди можуть навчитися переходити від наказів до рекомендацій, від суперництва до співробітництва, від пасивності до готовності йти на ризик, щоб змінити своє життя… Переможцями вийдуть ті, кому вдасться створити кадри, здатні працювати на успіх своєї фірми, а цей успіх буде значною мірою визначатися турботою про людей і людськими взаємовідносинами»[2].
Дослідники Д. Бек та Н. Ягер акцентують увагу на взаємозв’язку ефективності лідерських рішень і того комунікативного стилю, якого дотримується лідер у спілкуванні з послідовниками. Кожен зі стилів зумовлений кількістю і якістю інформації, переданої лідером послідовникам, і, як наслідок – рівнем делегування повноважень.[3]
Х. Клевеленд розглядає проблему адаптації лідера у сучасному інформаційному середовищі, зумовленому швидким накопиченням нової інформації. Він визначає п’ять основних умов ефективного лідерства – інтелектуальна цікавість до нової інформації; істинний інтерес до думок і прагнень оточення, визначення стратегії взаємодії з ними; здатність до імпровізації у визначенні напряму досягнення мети; здатність до ризику; уміння навчатися на невдачах[4].
Варто зазначити, що потреба в розробці нових підходів до вивчення лідерства була викликана також ще тим, що традиційні і ситуативні підходи робили односторонній упор або на риси і поведінку лідера, або на ситуацію, в якій він вибирав потрібний йому стиль. Тому концепції лідерства, що з’явилися останнім часом, намагаються з’єднати ці дві добре вивчені сторони разом, тобто провести ситуативний аналіз ефективного лідерства як сукупності лідерських рис і їх прояву. Концепція атрибутивного лідерства (причинно-наслідковий підхід до вивчення лідерства) спирається на теорію атрибуції, що пояснює причинно-наслідковий зв’язок між тим що відбулося, і тим, що люди вважають причиною того що відбулося. Атрибутивний підхід до лідерства виходить з того, що висновки лідера в рівній мірі, як і поведінка послідовників, обумовлені реакцією лідера на поведінку останніх. Спостерігаючи за роботою підлеглих, лідер отримує інформацію про те, як вона виконується. В залежності від того він робить свої висновки про поведінку кожного з працівників і вибирає стиль своєї поведінки так, щоб адекватно реагувати на поведінку підлеглого. Якщо ж лідер вважає, що провиною є зовнішні по відношенню до підлеглому чинники, наприклад різко збільшений об’єм роботи, то лідер постарається вирішити проблему по-іншому.
Даний підхід припускає, що знання причин, що створили ситуацію, підсилює лідерське розуміння і здатність передбачити реакцію людей на ситуацію. Концепції і моделі, розроблені на цій основі, намагаються відповісти на питання, чому люди поводяться так, а не інакше. При цьому враховується те, що в більшості випадків лідер не має можливості безпосередньо спостерігати за роботою підлеглого. В рамках даного підходу лідер головним чином виконує роль інформаційного процесора. Він веде пошук інформаційних підказок, що допомагають йому відповісти на питання, чому те або інше відбувається відповідним чином, а результат коригує поведінку лідера.
Подальші дослідження показали, що в рамках даної моделі швидше за все відбувається не вплив лідера на поведінку підлеглого, а взаємодія між лідером і підлеглим, тобто підкорений своєї реакцією на заходи керівника робить вплив на подальшу поведінку останнього. При цьому залежно від ефективності лідерства спіраль відносин “лідер – послідовники” може розкручуватися вгору (відносини дають більший ефект) або вниз (відносини дають менший ефект), що може привести до розриву відносин між учасниками лідерської взаємодії.
[1] Джойнер Р. Лидер, менеджер и пять слагаемых успеха / Р. Джойнер; [Пер. с англ.]. – К.: «Християнське служіння», 1999. – С.5
[2] Ливайн С. Лидер в тебе: Как завоевывать друзей, влиять на людей и преуспеть в меняющемся мире / С. Ливан; Ассоц. Дейла Карнеги; [Пер. с англ. В.Н.Киселева; Ред. Солдаткина Е.И.] — М.: Яхтсмен: Прогресс-Литера, 1995. — С.15