Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства

Юридичне поняття хуліганства розкривається в ч. І ст. 206 Кримінального кодексу України, В диспозиції даної норми воно визначається як умисні дії, що грубо порушу­ють громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства.

Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про безпосередній об'єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На нашу думку, хуліганство має ос­новний і додатковий (факультативний) об'єкти. Як основний постійний об'єкт виступає громадський порядок в силу того, що проти нього в першу чергу спрямоване хуліганське по­сягання і він переважно охороняється кримінально-право­вою нормою, яка закріплена в Кримінальному кодексі. За своїм змістом громадський порядок — це відносини, що забезпечують обстановку громадського спокою, належну поведінку громадян у громадських місцях, дотримання норм громадської моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну недоторканність людей. До­датковими (факультативними) об'єктами складу хуліганства можуть бути особистість та власність.

Найчастіше таким додатковим об'єктом є особистість. Хуліганські посягання виявляються у насильницьких діях щодо потерпілих (у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психічного насильства). За вибірковими даними 93% хуліганських дій були спрямовані проти особи. Врахо-

вуючи цю обставину, багато авторів розглядають криміно­логічні проблеми хуліганства у розділі насильницьких зло­чинів. Однак специфічність хуліганства, вважаємо, сприяє необхідності розглядати названі проблеми окремо. Із смис­лу закону випливає, що хуліганство завжди виявляється у суспільне небезпечних діях, тобто у діяльній поведінці, в активному прояві ставлення суб'єкта до суспільства і поряд­ку, встановленого в ньому. В поняття хуліганської дії вклю­чається уся сукупність конкретних актів суспільне небезпеч­ної поведінки. Причому хуліганськими можуть бути визнані не будь-які дії, а такі, що об'єктивно здатні завдати істотної шкоди громадському порядку. Хуліганство шляхом бездіяль­ності не може бути вчинене. Це пояснюється характером даного суспільно небезпечного вчинку. При утриманні від вчинення конкретної дії неможливо завдати значної шкоди громадському порядку. Хуліганським діям з об'єктивної сто­рони притаманні, таким чином, дві обов'язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок; по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства.

Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти вчинення таких небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної, серйозної, істот­ної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Дії ці є водночас зухвалими, цинічними, що глибоко ображають суспільну мораль, різко протирічать суспільним інтересам, правилам людського співіснування, що викликає справедли­ве обурення громадян.

Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли винний відкрито висловлює неповажне ставлення до суспіль­ства, до встановленого в ньому порядку і громадської моралі. Говорячи про явну неповагу до суспільства, закон має на увазі, що вона виражається при хуліганстві в найбільш від­критій і безпосередній формі, із очевидністю, яка безсумні­вна для всіх, у тому числі і для самого винного.

Хуліганство може бути вчинене не тільки в гро­мадському місці у вузькому значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро і т.п.), але і у всякому іншому, де повинен підтримуватися громадський порядок. Вирішальне значен-

ня для даного складу має не місце, а люди, суспільство, яким хуліган кидає виклик своєю поведінкою. Хуліганські дії, залежно від їх характеру, можуть бути вчинені як публічно, тобто у присутності громадян (хоча б однієї людини), так і не публічно — у їх відсутності (наприклад, вночі у безлюд­ному парку осквернення скульптур або знищення зелених насаджень, лавок тощо).

Хуліганство як дія, що порушує громадський порядок, характеризується умисною виною. Висловити явну непо­вагу до суспільства, грубо порушити громадський порядок, необережно практично неможливо, вина за шкідливі на­слідки при вчиненні хуліганських дій, що посягають на особу або майно (поряд з посяганням на громадський по­рядок), може бути різноманітною — навмисною (побічний умисел) і необережною.

Для хуліганства характерна наявність специфічного мо­тиву. Це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного складу. Причому внутрішня спонукаюча сила, яка штовхає на вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-не-будь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати хулігансь­кими спонуканнями. Такими спонуканнями, на наш погляд, є: прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих, до суспільства; явно протиставити свою поведінку громадсь­кому порядку; показати зневагу до особистої гідності люди­ни, до Ті праці, а також до правил людського співіснування; прагнення виявити кримінальне карне бешкетування, хвас­товство, п'яну хвацькість, свою «сміливість» і таким чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспромож­ністю слабого і хоча б на короткий час виявити свою «пере­вагу» над іншими законослухняними громадянами та інші негідні прояви. Усі перераховані спонукання можуть виявля­тися окремо, але частіше — у певному поєднанні.

Хуліган не переслідує будь-яких цілей, що лежать за межами його дій. Він не прагне досягнути якого-небудь об'єктивного результату. Йому досить почуття внутрішнього самоствердження, задоволення, яке він одержує від реалі­зації примхи, від ефекту хуліганських дій, що вчиняються. Твердої і ясної мети у хулігана немає. Це призводить до

34

збігу, до поєднання мети і мотиву. Мета хуліганських дій — у самих цих діях.

Хуліганство залежно від ступеня суспільної небезпеки, конкретних форм прояву поділяється на декілька видів: «просте» хуліганство (ч. І ст. 206 КК); злісне хуліганство, тобто хуліганські дії, що відзначаються за своїм змістом винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю або пов'я­зані із опором представнику влади чи представнику гро­мадськості, які виконують обов'язки по охороні громадсь­кого порядку, або іншим громадянам, які припиняють хулі­ганські дії, а так само вчинені особою, яка була раніше засуджена за хуліганство (ч. 2 ст. 206 КК); особливо злісне хуліганство, тобто дії, що підпадають під ознаки «просто­го» і злісного хуліганства, якщо вони вчинені з застосуван­ням чи спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших пред­метів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень (ч. З ст. 206 КК).

Суб'єктами «простого» хуліганства с особи, що досяг-ли на час вчинення злочину 16-річного віку, а злісного і особливо злісного хуліганства — особи, яким виповнилося 14 років.

«Хуліган», «хуліганство» — слова іноземного по­ходження. Найчастіше появу цих слів пов'язують із прізви-' щем ірландської родини НооІі§ап, яка проживала у Лондоні наприкінці XVIII сторіччя і відрізнялася особливим буй­ством. Хуліганами згодом називали вуличних бешкетників, а саме слово стало називним.

З приводу етимології хуліганства є й інші припущення. Була невдала спроба пояснити, що «хуліган» походить не­мовби від двох російських слів — «хулить» і «гадить». Од­нак хуліганство — не типово російське явище. Деякі фор­ми злочину, що тепер називаються хуліганством, відомі ба­гатьом країнам з давніх часів. Між тим законодавці не всіх Держав застосовують термін «хуліганство». Подібні або спо­ріднені хуліганству вчинки називаються по-різному. Але, повторюємо, дикі забави заради цькування людей, п'яна хвацькість, бешкетування і дебоширство, цинічне знущан-

ня над слабими, грубе і зухвале порушення громадського порядку, що супроводжуються насильством над особою, варварським руйнуванням майна, стихійні бійки і побоїща на стадіонах, вулицях, у танцювальних залах були і є не­рідкими явищами скрізь.

Кримінальне законодавство радянського періоду з мо­менту свого зародження виділяє хуліганство в самостійний склад злочину. Спочатку даний склад був включений до ко­дексів союзних республік 1922 року (ст. 176 КК УРСР). Після цього з деякими змінами він увійшов до кримінальних ко­дексів союзних республік 1926-1928 років (ст. 70 КК УРСР). У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за хуліганство передбачена, як вже говорилося, в ст. 206.

Слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі висловлювалася і висловлюється (особливо зараз, коли роз­робляється проект нового Кримінального кодексу України) точка зору, неначе б хуліганство — це не вчинок, а всього лише мотив суспільне небезпечної поведінки. Така точка зору тягне за собою заперечення хуліганства як самостійного скла­ду, тобто вилучення його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби враховувати як обтяжуючу обста­вину будь-яких суспільне небезпечних дій, які вчинені в силу цих мотивів. Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не враховує соціальної цінності такого блага, як гро­мадський порядок, для захисту якого встановлені відпові­дальність за хуліганство, Ігнорує багатолітній досвід бороть­би з посяганням на нього за допомогою кримінально-право­вих засобів. Крім того, хуліганство, треба зазначити, є точним юридичним поняттям, що відрізняється від суміжних складів низкою специфічних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Це, безумовно, складний з точки зору законодавчої техніки, але самостійний склад, вилучення якого з Кримінального кодексу негативно відіб'ється на протидії хуліганам і хуліганству. Ось чому автори нового КК Російської Федерації зберегли склад хуліганства (ст. 213 КК РФ), а у проекті КК України йому та­кож відведене місце (ст. 271 КК).

Хуліганство — один з поширених злочинів. Так, за часів існування Радянського Союзу були відзначені особливі спа-

лахи хуліганства у 1922-1925 роках і у 1935 році, коли міста буквально були наводнені хуліганами, В середині 60-х років воно складало більше 30% у структурі всієї злочинності (а у великих індустріальних містах доходило до 40-45%). На початок 70-х років питома вага даного злочину знизилася до 15-17%. Таке його різке зниження пояснюється двома об­ставинами: а) по-перше, активністю роботи правоохоронних органів у боротьбі з хуліганством; б) по-друге, зміною дис­позиції ч. 1 ст. 206 КК (за законом було вилучено із цієї кри­мінально-правової норми згадування такої ознаки, як вчи­нення дрібного хуліганства, якщо воно допущено було осо­бою, яка протягом року підлягала за такий же вчинок заходам громадського або адміністративного впливу).

В період з 1972 по 1993 рік частка хуліганства в за­гальній масі злочинності складала 9,8%, в 1995 році — 5,6%, в останні чотири роки вона коливається в межах 6%. Щоб більш наочно уявити обсяг хуліганських посягань у наші дні, наведемо абсолютні цифри, що характеризують цей злочин за три роки: 1996 рік — зареєстровано 37 789 злочинів; 1997 рік—-39105; 1998 рік — 31 752 хулігансь­ких прояви. Насторожує озброєність хуліганів у момент вчи­нення злочину (вогнепальною і холодною зброєю). У 1993 році зафіксовано 176 таких фактів, у 1994 році — 207, у 1995 — 123, у 1996 — 304, у 1997 — 214 подібних фактів. Слід відзначити високий ступінь рецидиву хуліганства: при­близно 60% засуджених повторюють такий злочин.

Рівень хуліганства не однаковий у різних регіонах Ук­раїни. Домінують тут Харківська, Запорізька, Львівська, Одеська області, Автономна Республіка Крим. Зазначене поширення хуліганства свідчить про високий ступінь його суспільної небезпеки. Не можна відкидати і високий ступінь латентності злочину, який розглядається; за вибірковими даними 58% потерпілих від хуліганських посягань не по­відомляли правоохоронним органам про те, що трапилося.

Населення зустрічається з проявами хуліганства значно частіше, ніж з іншими злочинними проявами. Це тому, що вони, як правило, мають місце на вулицях, у дворах й інших громадських місцях. Відомо і так зване «побутове» хуліган-

ство, що вчиняється на нездоровому родинно-побутовому ґрунті. Ось чому люди судять про ефективність роботи пра­воохоронних органів у цілому за станом їхньої боротьби з хуліганством.

Поряд з кримінальне караним хуліганством закон перед­бачає відповідальність і за дрібне хуліганство, як адмініст­ративне правопорушення (ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення). У 1995 році за дрібне ху­ліганство було притягнуто до адміністративної відповідаль­ності більше 500 тисяч громадян. Практика показує, що часто хуліган, притягнутий до кримінальної відповідаль­ності, вчинив до цього дрібне хуліганство.

Статистика свідчить, що поширення хуліганства зараз у містах і сільських населених пунктах має несуттєві від­мінності порівняно з попередніми роками, коли з хуліган­ством частіше зустрічалися у містах.

Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домінуючу роль відіграють серед них чоловіки — 94,1 %. Однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5%. Майже половина хуліганських пося­гань вчиняється особами віком від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів.

Особи, що вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем характеризуються так: особи із середньою і непов­ною середньою освітою — 86,4%, з вищою і незакінченою вищою — 13,6%. Майже половина засуджених за ст. 206 КК — це особи неодружені або розлучені.

Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (понад 90%). За даними вибіркових досліджень 15% винних у хуліганстві за період з 1993 по 1995 рік стражда­ли психічними захворюваннями (хронічний алкоголізм, пси­хопатичні аномалії, де соціалізація).

З хуліганських спонукань вчиняється значна кількість убивств і навмисних тілесних ушкоджень. Як відомо, КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство при наявності такої обтяжуючої обставини, як убивство з хуліганських мотивів (п. «б» ст. 93 КК).

Морально-психологічні якості хулігана характери­зуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещеністю, невитриманістю, домі­нуванням духовно збіднених, соціальне збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засо­бами їх задоволення.

Хуліган як тип особи — глибоко негативний, якому при­таманні егоїзм, кичливість, неповага до людей. Саме ці якості роблять особу хулігана непередбаченою у його діях, криміногенне небезпечною. Ніхто з оточуючих не застрахо­ваний від спонтанних хуліганських посягань. На справед­ливе зауваження він може образити людину, проявити жор­стокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та інши­ми засобами довести свою «правоту», задовольнити потребу у самоствердженні.

Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. У кримінологічній літературі залежно від гли­бини і стійкості антигромадської настанови осіб, які вчини­ли хуліганські дії, їх поділяють на дві групи:

— особи із стійкою хуліганською настановою;

— особи із ситуативною хуліганською настановою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні кон­ фліктної ситуації.

У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву настанови, обидві названі групи по­діляються ще на дві підгрупи:

— особи, у яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської настанови (стійкої або ситуативної);

— особи, у яких хуліганська настанова виявляється незалежно від стану сп'яніння.

Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хулі­ганів. Мотивація—це не конкретний мотив, а така тенденція, що прагне виявити себе у поведінці індивіда, це сукупність тривалих психологічних станів, якими визначається поведін­ка людини в цілому. В процесі мотивації' хуліганських посягань відбувається визрівання і оформлення конкретного мотиву, а яісля цього і реалізація його у фактичних злочинних діях.

Враховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити на три основних види: анархічно-індивіду­алістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницько-агресивна мотивація. Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського співіснування тощо. Егоїстич­на мотивація проявляється у виявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, у зневазі до особистої гід­ності людини та її праці, до інших благ і інтересів, що охо­роняються правом. Насильницько-агресивна мотивація по­лягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особ­ливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень і т. п.). У конкретних хуліганських діях можливі різноманітні по­єднання трьох названих мотивацій, тобто вони інколи про­являються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.