Тема 8. аеромобільно-десантне (парашутно-десантне) відділення у обороні в тилу противника

Сутність та мета оборони, вимоги до неї. Умови переходу до оборони. Завдання відділення в обороні. Місце позиції відділення в опорному пункті взводу. Розташування відділення на позиції. Бойовий порядок відділення на БМД (БТР) з урахуванням його розподілу на бойові групи. Організація системи вогню

Оборона – вид загальновійськового бою, сукупність взаємозв’язаних та узгоджених за метою, завданнями, місцем і часом ударів, вогню та маневру військових частин і підрозділів, які проводяться за єдиним замислом в обмеженому районі протягом короткотривалого часу для відбиття ударів переважаючих сил противника, завдання ураження його ударним угрупованням, утримання важливих районів місцевості, виграшу часу, економії сил та створення необхідних умов для переходу у наступ або інших подальших дій.

В залежності від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути позиційною або маневреною.

Позиційна оборона – основний вид оборони.

Вона найбільш повно відповідає головній меті оборони і ведеться шляхом завдання максимальних втрат противнику в ході наполегливого утримання підготовлених до оборони районів місцевості, рубежів, позицій.

Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків, і передусім там, де втрата території недопустима.

Маневрена оборона застосовується з метою завдання противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно намічених і ешелонованих в глибину рубежах у поєднанні з короткими контратаками.

Вона допускає залишення деякої частини території.

Оборона повинна бути стійкою та активною, здатною протистояти ударам усіх видів зброї, атаці значної кількості танків і піхоти противника, вести активну боротьбу з його повітряними десантами і диверсійно-розвідувальними групами.

Вона повинна бути протитанковою, протиповітряною і протидесантною, глибоко ешелонованою та готовою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником звичайної зброї, зброї масового ураження, засобів радіоелектронної боротьби та психологічного впливу.

Під стійкістю оборони розуміється її здатність протистояти ударам авіації і вогню артилерії, атакам танків, мотопіхоти, аеромобільних військ.

Під активністю оборони розуміється прагнення підрозділів, що обороняються, захопити та утримувати у своїх руках ініціативу бою, у нав'язуванні противнику своєї волі, свого плану веденню бою.

Підрозділи можуть переходити до оборони навмисно, коли більш активні і рішучі дії недоцільні, або вимушено – внаслідок несприятливої обстановки, що склалася, в умовах відсутності зіткнення з противником або при безпосередньому зіткненні з ним.

Перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником буде найбільш складним, тому що підрозділи будуть знаходитися під постійним вогневим впливом противника.

Оборона може підготовлятися завчасно – до початку бойових дій або організовуватись під час бою.

Для ведення оборони бригаді (полку) призначається ділянка, батальйону район оборони, а роті і взводу – опорний пункт. Відділення обороняє позицію.

Відділення обороняється, як правило, у складі взводу.

Позиція відділення може бути на правому, лівому фланзі або в центрі бойового порядку взводу.

Відділення обороняє позицію до 100 м по фронту.

Проміжки між позиціями відділень в обороні можуть бути до 50 м. Вони повинні знаходитися під безперервним спостереженням, прикриватися вогнем та загородженнями.

Бойова машина відділення розташовується в центрі позиції відділення або на фланзі за позицією на віддаленні до 50 м.

Побудова оборони аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) відділення включає: бойовий порядок відділення, позицію відділення і систему вогню.

Бойовий порядок відділення в обороні складається з основних і запасних (тимчасових) вогневих позицій штатних та приданих вогневих засобів.

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.

На позиції відділення стрільці, кулеметники і гранатометник (бойові групи) розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах знаходилися під дійсним, особливо фланговим і перехресним, вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися.

Відділення, уміло використовуючи свою зброю, місцевість і її інженерне обладнання, а також загородження, здатне нанести наступаючому противнику великі втрати та утримати позицію. Відділення не має права залишати займану позицію і відходити без наказу командира взводу.

Зростання ролі дрібних підрозділів у боротьбі із малочисельними мобільними групами противника, обумовило доцільність створення у складі аеромобільно-десантних (парашутно-десантних) підрозділів позаштатних бойових груп – "двійок" та "трійок".

Первинним підрозділом аеромобільних військ є аеромобільно-десантне (парашутно-десантне) відділення, до складу якого можуть входити до трьох бойових груп.

Склад вказаних бойових груп залежить від організаційно-штатної структури відділення та завдань, які воно виконує. У разі посилення відділення вогневими засобами, до складу бойових груп можуть додатково входити: вогнеметник, розрахунок АГС-17 чи СПГ-9.

Варіант складу бойових груп аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) відділення може бути наступним:

1 група – старший стрілець (старший групи), кулеметник;

2 група – командир відділення (командир БМ), гранатометник, стрілець-помічник гранатометника;

З група – заступник командира бойової машини – навідник-оператор (кулеметник КПВТ) та механік-водій (водій).

При переході відділення до оборони насамперед повинні бути організовані спостереження і система вогню перед фронтом, на флангах і в тилу.

В бою особовий склад відділення буде діяти відповідно завдань, поставлених бойовій групі.

Система вогню – організоване відповідно до рішення командира з урахуванням характеру місцевості і встановлених інженерних загороджень сполучення підготовленого вогню усіх видів зброї.

Система вогню відділення в обороні включає: ділянки зосередженого вогню взводу, підготовлені перед переднім краєм оборони; зони протитанкового вогню бойових машин і суцільного багатошарового вогню всіх інших вогневих засобів відділення перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в тилу оборони; підготовлений маневр вогнем бойових машин та інших вогневих засобів на загрозливому напрямку.

Система вогню будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї підрозділу і приданих йому вогневих засобів, на тісній їхній взаємодії та у сполученні з інженерними загородженнями і природними перешкодами.

Вона повинна забезпечити ураження противника, насамперед його танків та інших броньованих машин, на підступах до оборони, можливість ведення фронтального, флангового і перехресного вогню перед переднім краєм, у проміжках, убік флангів і в тил.

При організації системи вогню відділенню вказуються: смуга вогню, додатковий сектор обстрілу, ділянки зосередженого вогню взводу та місця у них, по яким веде вогонь відділення.

Смуга обстрілу вказується на місцевості чотирма крапками: перша – на правій границі позиції, друга – в розташуванні противника на граничній дальності вогню озброєння відділення, третя – на лівій границі позиції, четверта – в розташуванні противника.

Додаткові сектори обстрілу призначаються для ураження противника при обході їм позиції відділення, прориві в проміжку з сусідом та для кругової оборони.

Ділянки зосередженого вогню призначаються в місцях, де противник може приховано зосередитися та раптово перейти в атаку на дальності дійсного вогню зброї підрозділу. Вони на місцевості вказуються двома крапками справа наліво. Фронт ділянки ЗВ взводу до 150 м, а ділянки ЗВ відділення в ньому до 50 м. За сигналом виклику вогню усі вогневі засоби ведуть вогонь по вказаній ділянці до команди (сигналу) на припинення вогню.

Рубежі самостійного відкриття вогню з вогневих засобів вказуються на місцевості по орієнтирах та місцевих предметах на дальності прямого пострілу кожного із вогневих засобів.

Для організованого ураження противника призначаються рубежі відкриття вогню:

ПТКР на дальності до 4000 м;

з гармат БМД-2 до 2000 м;

зі стрілецької зброї до 600 м.

Готовність системи вогню визначається зайняттям бойовими машинами десанту (бронетранспортерами), гарматами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

Мета інженерного обладнання позиції відділення полягає у підвищенні ефективності щодо захисту особового складу, озброєння та бойової техніки від вогню противника, у захисті відділення від зброї масового ураження.

У першу чергу пристосовуються до бою ями, воронки, канави, насипи, а також окопи, траншеї та інші оборонні споруди, залишені противником, виконується розчищення місцевості для покращення умов спостереження та ведення вогню, відриваються одиночні (парні) окопи для кулеметника, гранатометника і стрільців, окоп на основній позиції бойової машини.

У другу чергу завершується обладнання окопу для бойової машини, одиночні окопи з'єднуються між собою, відриваються ходи сполучення до вогневої позиції бойової машини, а також обладнується перекрита щілина на відділення та відриваються окопи для чергових вогневих засобів на тимчасових вогневих позиціях.

Послідовність та зміст роботи командира відділення з організації оборони поза зіткненням з противником та в умовах безпосереднього зіткнення з ним. Порядок інженерного обладнання позиції відділення. Організація маскування. Складання картки вогню відділення

Підготовка оборони являє собою цілий комплекс заходів, які проводить командир в інтересах успішного виконання бойового завдання і починається з отриманням бойового завдання від старшого командира.

Вона включає: організацію оборонного бою (прийняття рішення, постановку бойових завдань підрозділам, організацію системи вогню, взаємодії, всебічного забезпечення та управління); зайняття оборони, створення бойового порядку та системи вогню; інженерне обладнання району оборони (опорного пункту); розробку схеми району оборони (опорного пункту); підготовку підрозділів до бою; контроль готовності оборони та підрозділів до виконання бойового завдання.

При переході відділення до оборони насамперед повинні бути організовані спостереження і система вогню перед фронтом, на флангах і в тилу.

Командир відділення з отриманням бойового завдання повинен усвідомити його; віддати необхідні розпорядження особовому складу відділення на підготовку до оборони; оцінити обстановку; визначити завдання особовому складу і віддати бойовий наказ.

При усвідомленні завдання командир відділення повинен зрозуміти завдання взводу, відділення, завдання сусідів; час готовності до виконання завдання, порядок і терміни його виконання; чим посилюється відділення.

При оцінці обстановки командир відділення повинен вивчити противника: його склад, місцеположення, характер дій, сильні та слабкі сторони, найбільш вірогідні напрямки дій танків, літаків та вертольотів на малих та гранично малих висотах; стан, забезпеченість та можливості відділення, приданих вогневих засобів; склад, положення, характер дій сусідів, порядок підтримки зв’язку та взаємодії з ними; місцевість, її захисні та маскувальні властивості, вигідні підступи, загородження і перешкоди, умови спостереження і ведення вогню. Крім того, необхідно врахувати радіаційну та хімічну обстановку, час доби та стан погоди.

Після оцінки обстановки командир аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) відділення визначає бойові завдання особовому складу відділення та віддає бойовий наказ.

У бойовому наказі командир відділення вказує:

орієнтири;

склад, положення та характер дій противника;

завдання взводу і відділення, позицію, смугу вогню та додатковий сектор обстрілу; порядок спостереження та ведення вогню по наземних та повітряних цілях; місця на ділянках зосередженого вогню взводу, по яких вести вогонь відділенням;

завдання сусідів;

завдання особовому складу відділення: навіднику-оператору, механіку-водію, кулеметнику і гранатометнику – основні і запасні вогневі позиції; автоматникам – місця для стрільби, послідовність обладнання та зміни в ході бою, порядок спостереження і ведення вогню по наземних і низьколітних цілях; навіднику-оператору (кулеметнику БТР), крім того, основний і додатковий сектори обстрілу з кожної вогневої позиції; механіку-водію (водію БТР) – маршрут виходу на запасну (тимчасову) вогневу позицію, порядок спостереження та корегування вогню;

сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;

час готовності до оборони та заступника.

Бойовий наказ повинен викладатися коротко і гранично ясно.

Після отримання завдання особовий склад відділення приступає до розчищення смуги обзору та обстрілу, а також відривання та маскування окопів.

З отриманням бойового наказу на перехід до оборонив умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир відділення, крім вищевказаних заходів, повинен: поставити завдання особовому складу на зайняття позицій, організувати спостереження, систему вогню, управління, взаємодію, бойове забезпечення та інженерне обладнання позиції. Під час постановки особовому складу завдань командир відділення повинен вказати місце кожного підлеглого у бойовому порядку (на позиції) та визначити порядок спостереження і ведення вогню. У подальшому командир відділення детально вивчає місцевість, уточнює завдання особовому складу і порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.

При переході до оборони при відсутності зіткнення з противником командир відділення, усвідомивши завдання на перехід до оборони, зобов'язаний вивести відділення на зазначену позицію чи в укрите місце поблизу неї, скрито розташувати його, організувати спостереження, безпосередню охорону і систему вогню; вказати основні і запасні вогневі позиції для бойової машини (бронетранспортера), кулеметнику, гранатометнику і місця автоматникам; віддати бойовий наказ; організувати інженерне обладнання та маскування позиції; визначити відстані до орієнтирів, підготувати дані для ведення вогню вдень та вночі і скласти картку вогню.

Організувавши оборону, командир відділення складає картку вогню, на яку наносить: орієнтири, їхні номери, найменування і відстань до них; положення противника; основну і запасну позиції відділення; смугу вогню і додатковий сектор обстрілу; основні і запасні вогневі позиції бойової машини (бронетранспортера), ручного кулемета і гранатомета та їхні сектори обстрілу; позиції сусідів та границі їхніх смуг вогню на флангах відділення; рубежі відкриття вогню; ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких вести вогонь відділенню; загородження, що прикриваються вогнем відділення.