Загальне уявлення про професію практичного психолога
Що, взагалі, вважається «професією». Сам термін “професія” походить від латинського profiteri — «говорити публічно». Відомий психолог Е. А. Клімов вичленовує різні аспекти поняття «професія». По-перше, професія – як спільність людей, що займаються розв’язанням споріднених проблем та ведуть подібний спосіб життя. Професія накладає свій «відбиток» на все життя людини. Звичайно, за спільного способу життя його рівень у професіоналів з різним рівнем успішності (кваліфікації) відрізняється. Хтось навчився мати блага, завдяки професії, а хтось навіть не прагне цього, знаходячи свої радощі у професії психолог. Але система головних цінностей у представників професії «психолог» приблизно однакова, що і дозволяє їм говорити про когось з своїх колег як про фахівця, що більш чи менш відбувся (навіть незалежно від одержуваних доходів).
По-друге, професія – це сфера докладання сил, що пов'язана з виділенням (і уточненням) самого об'єкту і предмету професійної діяльності психолога. Тут також розв'язується проблема, в яких сферах життєдіяльності психолог може реалізувати себе як професіонал. Зауважимо, що вся історія психології (і філософії) – це безперервні спроби зрозуміти, що ж таке душа (психіка), і за допомогою яких методів та як її краще досліджувати і розвивати.
По-третє, професія – це діяльність і сфера прояву особистості. Часто забувають про те, що професійна діяльність не просто дозволяє «створювати» якісь товари або послуги, але перш за все вона дозволяє людині реалізовувати свій творчий потенціал і створює для цього умови розвитку.
По-четверте, професія – це система, що історично розвивається. Як зазначає Е. А. Клімов, у професії одвічно приховані події, що є предметом і загальної, і соціальної психології. Природно, сама професія змінюється залежно від зміни культурно-історичних умов. І на жаль, у певні історичні періоди можливі ситуації, за яких початкове значення професії може бути суттєво спотворюватися. Зокрема, психологія, за своєю суттю зорієнтована на становлення неповторної особистості людини, може використовувалися для відвертої маніпуляції суспільною свідомістю і створення в свідомості окремих людей ілюзії розв’язання їх проблем (особливо, коли ці психологічні проблеми умисно не пов'язують з суспільними проблемами).
По-п’яте, професія – це реальність, творчо формується самим суб'єктом праці (в нашому випадку - самим психологом). Це означає, що навіть культурно-історична ситуація (епоха) не є тотально визначаючою. Багато чого (хоча і не все)залежить від конкретних людей. Саме вони повинні самі визначати місце своєї професії (і свою особисту місію) у суспільній системі, а не просто виконувати роботу за інструкцією. Саме завдяки конкретним професіоналам психологія розвивається як наука і практика. Ймовірно, що справжня значущість того або іншого психолога визначається тим, наскільки він зумів сприяти розвитку своєї науки не стільки завдяки обставинам (і соціально-економічним умовам), що склалися, скільки всупереч цим обставинам. А ідеальним варіантом творчої самореалізації фахівця у психології є ситуація, коли навіть несприятливі обставини він зуміє використовувати для блага (тут немає ніякої суперечності, оскільки нерідко саме подолання труднощів дозволяє відкрити щось справді значуще).
Аналізуючи поняття «професія», доцільно порівняти його з іншими близькими поняттями. Так, поняття «спеціальність» - це більш конкретна сфера докладання своїх сил. Наприклад, у професії “психолог” спеціальностями можуть бути «соціальна психологія», «клінічна психологія», “сімейна психологія” та ін. Ще більш конкретними аспектами характеризуються поняття «посада» або «трудовий пост», щопередбачає роботу в конкретній установі та виконання конкретних функцій. Поняття «заняття», навпаки, є достатньо широким, що включає і професію, і спеціальності, і конкретні посади. Наприклад, можна сказати, що фахівці-практики «займаються» завданнями шкільної профорієнтації, що передбачає розгляд проблем вікового психологічного та особистісного розвитку школярів, і проблем стосунків батьків та дітей, загальних проблем соціалізації особистості, пов'язаних з цим проблемою входження дитини у суспільство (в якому вона самовизначається), і проблем, пов'язаних з відхиленнями у розвитку та ін.
Отже, поняття «професія» включає наступні характеристики:
• це конкретний вид праці, що для психолога неминуче передбачає співпрацю з суміжними фахівцями;
• діяльність, що вимагає спеціальної підготовки і постійної перепідготовки (зауважимо, що професія психолог передбачає тільки вищу освіту);
• це праця, виконувана за винагороду (цим професія часто відрізняється від позапрофесійних видів діяльності та дозвілля);
• це суспільно корисна діяльність (ця характеристика по-справжньому ще не осмислена навіть самими психологами);
• діяльність, що дає людині певний статус у суспільстві (для багато кого сказати «я – психолог» – це багато значить).
Людина може дуже добре виконувати свої обов'язки (виконувати все, що від неї вимагають), але при цьому нелюбити свою роботу. В цьому випадку складно сказати, що така робота є професією для даної особи. Про таких людей Е. Фромм говорив як про людейз відчуженим характером, яким властивий розрив їх єства з основною долею життя, що з часом породжує багато психічних проблем і захворювань, які перетворюють таких працівників на пацієнтів.
Як відомо, багато людей вважають себе непоганими психологами: вони ж бо спілкуються, вирішують якісь проблеми, розуміють один одного та ін. Життєва психологія має повне право на існування і навіть справжні психологи (психологи-професіонали) неабиякою мірою спираються на досвід життєвої психології, включаючи і свій власний життєвий досвід. Але фахівці все-таки розрізняють психологію наукову і психологію життєву. Ю.Б. Гіппенрейтер виділяє їх наступні відмінності:
1. Життєві знання конкретні, пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями, а наукова психологія прагне до узагальненого знання, що грунтується на виявленні загальних закономірностей психіки особистості.
2. Життєві знання носять більш інтуїтивний характер, а психологічна наука прагне до раціонального пояснення психічних явищ, тобто до кращого їх розуміння та навіть прогнозування.
3. Життєві знання передаються в дуже обмежених варіантах (з вуст в вуста, через листи тощо), а наукові знання - через спеціальну систему фіксації накопиченого досвіду (книги, лекції, акумулюються в наукових школах та ін.).
4. У життєвій психології отримання знань здійснюється через спостереження, розмірковування або через безпосереднє переживання людиною тих або інших подій. У науковій психології нові знання грунтуються на спеціальних дослідженнях і даних експериментів, а також з особливих форм наукового мислення та уяви.
5. Наукова психологія має у свому розпорядженні широкий, різноманітний та унікальний фактичний матеріал, недоступний жодному носію життєвої психології. Особлива характеристика наукового знання - його системність і впорядкованість, що дозволяє кожному психологу-професіоналу орієнтуватися у всьому різноманітті цього знання. Але при цьому, як відзначає Ю.Б. Гіппенрейтер, не можна говорити, що наукова психологія неодмінно «краща» за життєву, оскільки насправді вони взаємодоповнюють одна одну.