Емоційно-вольова сфера людини. обхідні для засвоєння досвіду людства й успішного початку трудо­вої діяльності

обхідні для засвоєння досвіду людства й успішного початку трудо­вої діяльності.

Праця— це суспільно організована діяльність людини, спрямо­вана на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Всю різноманітність людської праці поділяють на фізичну і розумову. Фізична праця потребує використання фізичних сил людини; її результатом є матеріальні продукти. При розумовій праці використовуються ду­ховні сили людини; її результатом є знання, думки, ідеї тощо, втілені в матеріальні форми свого існування (наприклад, літера­турні твори, наукові винаходи, твори мистецтва). Праця є провідним видом діяльності у дорослому віці. Для саморозвитку окремої людини і людства загалом на окрему увагу заслуговує творча праця і праця над собою.

18.2. Загальне поняття про вольову діяльність

людини

Однією з особливостей людської діяльності є те, що вона може діяти, коли хоче і як хоче. Отже, дії людини залежать від її волі. Воля — це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здат­ності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди.Жодна складна життєва ситу­ація не розв'язується без участі волі. Ніхто не досяг у житті видат­ного успіху, не маючи сили волі. Без волі наміри, здібності, плани людини залишалися б нереалізованими.

У результаті вольової діяльності не виникає ідеальних чи ма­теріальних продуктів, проте створюються умови для здійснення вчинку людини, якщо на шляху реалізації цього вчинку стоять пе­решкоди. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку лю­дини і їй властиве соціальне походження такою ж мірою, як і свідомості людини загалом. Соціальний характер волі вияв­ляється у тому, що людина організує свою поведінку та управляє нею за допомогою знаків, зокрема мови.

Говорячи про вольову діяльність людини, завжди постає питан­ня про співвідношення між небхідністю здійснення людиною дій і свободою дій. З давніх часів філософи вели суперечки з приводу свободи волі. Противники свободи волі (Дж. Локк, Л. Фейербах та

ін.) заявляють, що нам лише здається, ніби-то людина вільна у своєму виборі. Насправді ж усе залежить від необхідності. З цього приводу французький філософ Ф. Вольтер у XVIII ст. писав: «Лю­дина вільна тоді, коли вона може те, що вона хоче, але вона не вільна хотіти: немислимо, щоб вона бажала без причини». Цікаву позицію з цього приводу зайняв великий німецький філософ XVIII ст. /. Кант, одночасно визнаючи і свободу волі, і те, що воля не є вільною. Він висунув наступну тезу: коли воля походить від чуттєвих спонукань, вона не є вільною; коли ж воля походить від розуму, вона стає вільною. В останньому випадку вона підкорена моральним принципам.

Багато хто із психологів XX ст. вважають, що у свободі вибору полягає сутність вольового акту людини. Відомий австрійський психотерапевт та психолог В. Франки, в'язень німецьких концта­борів, свої погляди на свободу вибору описав у праці «Людина в пошуках сенсу». Основна його теза — людина вільна знайти та ре­алізувати сенс свого життя, навіть якщо її свобода обмежена об'єктивними обставинами. Важливим питанням учіння В. Фран-кла про свободу волі є питання про те, для чого людина наділена свободою. На це вчений дає відповідь: це свобода взяти на себе відповідальність за свою долю, свобода слухати свою совість та приймати рішення про свою долю, це свобода змінюватися, стати таким, яким хочеш. Таким чином, людська свобода — це не свобо­да від умов, а свобода для того, щоб брати на себе відпо­відальність. Свобода без відповідальності породжує свавілля.

Отже, воля являє собою реальне психічне явище, для якого характерна чітка спрямованість на свідомо поставлену мету, необхідність, свобода дії і відповідальність. Необхідність дії поля­гає в її залежності від об'єктивних умов, у яких знаходиться люди­на, і у свідомому дотриманні правил і норм поведінки суспільства. Суть свободи дії — у можливості реалізації самостійно вибраних цілей і бажань. Якщо людина діє добровільно, без зовнішнього примусу, вона мусить прийняти на себе відповідальність за наслідки дій. Чим більший примус до виконання дій, тим менше почуття відповідальності в людини.

Воля виконує дві взаємопов'язані функції: спонукальну та гальмівну.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

Спонукальна функція забезпечує активність людини і обов'яз­ково передбачає свідомо поставлену мету. У цьому випадку люди­на нібито каже: «Так! Я це зроблю, незважаючи ні на що». Форму­вання спонукання до вольового акту досягається або через умисну зміну смислу дії, або через створення допоміжного смислу дії. Умисна зміна смислу дії досягається через те, що небажане завдан­ня набуває смислу отримання чогось бажаного. Наприклад, здасиш добре сесію, отримаєш стипендію. У вольових діях новий допоміжний мотив діє на людину лише через свою смислоутворю-ючу функцію, а не спонукальну. Смисл дії змінюється через самостійну переоцінку значущості мотиву, переоцінку за допомо­гою інших людей, шляхом зміни позиції людини, передбачення та переживання наслідків дій. Допоміжний смисл дії створюється через постановку більш конкретної мети, коли одна дія виступає як частина іншої.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. У такому разі людина каже собі: «Ні! Не роби цього!». Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсяк­денному житті.

18.3. Історія вчення про волю

Ще в Давній Греції існували два погляди на розуміння волі: афективна та інтелектуальна. Афективного підходудотримувався Платон, розуміючи волю як здатність нашої душі до активності. До інтелектуального підходуближчий був Арістотель; він волю пов'язував з розумом. Незважаючи на те, що знання самі по собі не мають спонукальної сили, вони постійно стикаються з силою етичних вчинків людини. І тоді людина щось робить не тому, що їй так хочеться, а тому, що так треба.

У XVIII-XIX ст. проблема волі була однією з центральних у психологічних дослідженнях. У XIX ст. з'явився волюнтаризмяк філософська течія (А. Шопенгауер). У ній воля представлена як космічна сила, першооснова, з якої починаються всі психічні про­яви людини. Волюнтаризм волі надає особливу, надприродну силу. Вважається, що вольові акти нічим не детермінуються, вони самі визначають хід психічних процесів. Так виникла основна модель цієї течії — модель свободи волі.

У сучасному підході до волі поширеним є мотиваційний підхід,у якому наголошується спонукальна функція волі. Тут поняття волі замінюють поняттям мотиви та мотивація. Уявлення про фізичні та психічні вольові напруження підміняються поняттям про силу переживання потреб та бажань. Воля тут визначається як свідомий (мотиваційний) спосіб регуляції поведінки та діяльності людини.

Одним із найбільш поширених у вітчизняній психології є регу­ляційний підхід.Тут волю розуміють або як психологічний механізм, через який особистість регулює свої психічні функції, або як механізм подоланням труднощів і перешкод. Волю розгля­дають як характеристику особистості. Регуляційний підхід дав можливість поставити питання про саморегуляцію як шлях само­розвитку особистості. Одним із показників росту саморегуляції поведінки є здатність більш прийнятно і менш емоційно заявляти про свої потреби.

18.4. Вольові дії людини

Вольовими діяминазивають дії, скеровані на досягнення свідо­мо поставленої мети, які спонукаються конкуруючими мотивами і пов'язані з перешкодами, для подолання яких необхідно приклас­ти зусилля. Основними ознаками власне вольових дій є:

S свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети. Перешкоди можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Іноді зусилля волі прикладаються не стільки для того, щоб подолати си­туацію, скільки щоб подолати самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивних, неурівноважених, емоційно збудливих;

■S ініціювання самою людиною. На відміну від довільної дії, цілі й завдання якої задаються ззовні і можуть або прийматися, або не прийматися людиною, вольові дії спонукаються самою людиною і завжди нею приймаються. Зазвичай, вони спираються на продума­ний план реалізації;

S наявність конкуруючих мотивів. Вольовий акт охоплює боротьбу різноспрямованих мотиваційних тенденцій. Якщо в цій боротьбі переважають безпосередні спонукання, дію людини не можна назвати вольовою. Такою вона стає лише тоді, коли людина підсилює мотивацію, яка йде від свідомо поставленої мети, і галь-

Розділ V