Останнім часом використовують поняття — SPA-курорти, що є синонімом бальнеологічних курортів

Лекція 4-6

Тема: Види туризму.

1. Рекреаційний

2. Пізнавальний

3.Спортивний.

4. Релігійний

5. Екологічний

6. Сільський-зелений

7.Діловий

7.1. бізнес-подорожі

7.2. конгресно-виставковий

7.3. інсентив-туризм

7.4. діловий туризм в Україні

Залежно від мети туристичної поїздки виділяють такі види тризму: рекреаційний; пізнавальний; спортивний; діловий; релігійний; екологічний; сільський-зелений та ін. Мета подорожі ‑тут виділяються такі види туризму: культурно-розважальний, пізнавальний, етнічний, релігійний, діловий, спортивний, рекреаційний, навчальний, промисловий, екологічний, екзотичний, пригодницький, гастрономічний, екстремальний.

1. Рекреаційний туризм.

Рекреаційний туризм – подорожування людей із метою зайняття рекреаційною діяльністю, що передбачає відновлення фізичних і психологічних сил через активний відпочинок та оздоровлення шляхом поєднання помірних фізичних навантажень і сприятливого впливу навколишнього середовища, профілактикою хвороб природними чинниками (кліматом, мінеральними водами, лікувальними грязями).

Серед найбільш популярних видів рекреаційної діяльності виділяються:

- прогулянково-споглядальна рекреація;

- курортне оздоровлення;

- прийняття повітряних і сонячних ванн;

- купання.

Прогулянково-споглядальна рекреація – це піші прогулянки мальовничими ландшафтами з метою психологічного розвантаження та одержання естетичної насолоди.

Цей вид рекреації розрахований на масового, непідготовленого до значних фізичних навантажень туриста, який хоче насолоджуватись красою природи без зайвих зусиль. Якщо піші прогулянки дозовані, тобто передбачають проходження по черзі прямих ділянок і схилів під невеликим кутом, вони сприятливо впливатимуть на серцево-судинну систему, поліпшують дихання, підвищують тонус нервової системи, тренують м'язи кінцівок і тулуба, стимулюють обмін, речовин людини. Такі прогулянки називаються теренкурами (від фр. terrain — місцевість та нім. Kur — лікування). Теренкури – це піші, дозовані у часі і відстані прогулянки по рівній або пересіченій місцевості з певним заданим фізичним навантаженням

Теренкурипереслідують лікувальні цілі та використовуються переважно в санаторно-курортних умовах. Лікувальний ефект досягається дозуванням навантаження під час піших прогулянок рівнинною місцевістю, які чергуються зі сходженнями (підйомами під невеликим кутом). Для теренкурів обладнують кілька маршрутів з урахуванням зростаючого навантаження (легкий маршрут до 500м, середній до 1500 м і помірно важкий до 3000 м). На шляху всіх маршрутів через кожні 100-200м встановлюють лави для відпочинку. Починають із ходьби рівнинною місцевістю, поступово переходячи до сходжень під невеликим кутом.

В Україні теренкури особливо поширені у Криму і в Карпатах (Трускавець, Східниця тощо). На відомих Європейських курортах теренкури є також елементом лікувально-оздоровчого відпочинку, так у Карлових Варах максимальна відстань теренкур становить до 5 км., та здійснюються дані прогулянки безпосередньо після пиття мінеральних вод.

Курортне оздоровлення. Курорти (лікувальні води) були відомі вже у Давньому Римі. В листах Плінія молодшого згадується про захоплення серед «молодих та здорових нероб» до поїздок на курорти, тобто в його час (кінець І початок ІІ століття н. е.) курорти як явище були вже давно відомі. В Новий час перші курорти виникли в XVIII столітті в Англії і були розраховані на аристократію і середній клас. У XIX столітті це нововведення перейняла і континентальна Європа. Курорти на Балтійському морі, Баден-Баден або богемські курорти як Карлові Вари незабаром стали центром зустрічей багатіїв.

В медицині під курортами розуміють певну територію, на якій знаходитися природні лікувальні чинники, спеціальні технічні пристосування для їх лікувального використання (наприклад: пляжі, бювети, парки) і є лікувально-профілактичні установи — санаторії. Курорти відрізняються від рекреаційних зон тим, що мають в своєму складі окрім природних лікувально-оздоровчих ресурсів систему технічних і медико-організаційних ресурсів і тому можуть надавати допомогу хворим різного профілю. У свою чергу, рекреаційні зони мають лише природні оздоровчі ресурси і розраховані для оздоровлення здорових людей і профілактики у них хронічних захворювань.

Медична наука, що вивчає використання природних чинників для відновлення здоров'я людини називається курортологією. Медична наука, що вивчає використання природних чинників для профілактики захворювань у здорових людей називається медична валеологія.

Курортне оздоровленняпередбачає поліпшення здоров'я людини за допомогою елементів природи, що мають лікувальні властивості. Поділяється на бальнеотерапію, грязелікування та кліматотерапію. Відповідно до виду курортного оздоровлення та наявності на них ресурсів природних лікувальних чинників курорти можна поділити на наступні типи: Бальнеологічний курорт – тип курорту, де у якості основного лікувального чинника використовуються природні мінеральні води. Особливу групу бальнеологічних курортів складають курорти з мінеральними водами для внутрішнього (питного) застосування. Грязевий курорт – тип курорту, де у якості основного природного чинника використовуються лікувальні грязі.Бальнеогрязевий курорт – тип курорту, де в якості основних лікувальних чинників використовуються мінеральні води та лікувальні грязі. Існують курорти, які одночасно володіють усіма курортними факторами. Бальнеокліматичний курорт – тип курорту, де у якості основних лікувальних чинників виступають клімат та природні мінеральні води. Кліматокумисолікувальний курорт – тип курорту, де в якості основних природних лікувальних чинників використовуються степовий і лісостеповий клімат та кумис. Курорти даного типу розташовані у Башкирії, Оренбурзькій області, на Алтаї. Кліматичний курорт – тип курорту, де у якості основного лікувально-профілактичного чинника використовується клімат. На кліматичних курортах використовується також ландшафтотерапія і спелеотерапія. Слід зазначити, що в особливу групу виділяються приморські кліматичні курорти. В окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів відносяться: підвищені чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, знижений парціальний тиск кисню й ін.

Бальнеотерапія передбачає використання мінеральних вод для пиття (гідрокарбонатні, хлоридні й сульфатно-натрієві, кальцієві, магнієві та ін.), прийняття ванн і купання в басейнах, а також інгаляцій, промивання тощо.

Практика оздоровлення водами існувала ще у 5-4 тис. до. н. е. У працях Гіппократа описуються лікувальні властивості річкової, солоної та морської води.

Найбільша кількість бальнеологічних курортів у Європі: у Чехії (Карлові Вари, Маріанські Лазні, Яхімов (родон), Перебради, Тепліце, Лугачовце). Відкриті Карлові Вари Карлом IV в 14 сторіччі. Разташований курорт у Західній Богемії в 130 км від Праги та 60 км від кордону з Німеччиною в романтичній долині річки Тепла. Карлові Вари віками зберігають свою привабливість завдяки не лише цілющим властивостям лікувальних вод, а й красивій природі Крушних і Доуповських гір, що обрамлюють курорт та Славатському лісу, який оточює санаторії та готелі, які органічно вписані в місцевий ландшафт. Карловарскі мінеральні води здійснюють на організм людини значний та багатосторонній вплив. Пити воду з джерел, а їх всього 12, необхідно безпосередньо біля бювету, бо ліцющі властивості води діють лише протягом декількох години. Після випитої води необхідно здійснювати піші променади, про що і накреслено на схемі біля джерела. Інколи теренкури складають до 5 кілометрів піших прогулянок. Основою лікувальної методики є пиття води та лікувальне харчування. Тому, обираючи готель чи санаторій радимо замовляти там же як мінімум дворазове харчування, яке підберуть з урахуванням рекомендацій лікаря. В 48 км на південний захід від Карлових Вар знаходиться другий за величиною курорт так званого "курортного трикутника" - Маріанські Лазні. На відміну від Карловарських джерел, мінеральні води на цьому курорті холодні та неглибокого залягання. Жодний курорт в світі не має таку богату шкалу лікувальних вод, які за хімічним складом поділяються на три типи. Третій за популярністю курорт - Франтішкові Лазні– розташований в самій західній частині Чеської Республіки. Всі інші курорти менш популярні на ринку України, але кілька провідних операторів вже пропонують відвідати Подебради, Яхімов і Тепліце.

У Словаччині найбільш відомими є курорти Штребське плесо, Смоковець, Подбанське, Бардіївські Купелі, Ясна, Низькі Татри.

В Угорщині (понад 1000 термальних джерел), Німеччині, Швейцарії функціонує значна кількість бальнеологічних курортів, однак їх кількість поступається попереднім країнам.

Швейцарія має й низку відомих бальнеологічних курортів, заснованих на термальних джерелах. Це – Баден, Бад-Рагац, Швефель-берг-Бад, Івердон. Тут високий рівень медичного обслуговування поєднується з розвиненою інфраструктурою туризму. Для позбавлення від різних недуг сюди приїжджають пацієнти зі всього світу. Для прикладу розглянемо одну з цих здравниць – Бад-Рагац, престижний термальний курорт, термальні води якого стали широко використовуватися з 1840р. Також Бад-Рагац ще є і гірсько-лижним курортом. До термальних джерел і лижних трас гості можуть добратися по канатній дорозі.У 4 км. звідси розташований БадПреферс, де ще в XVст. монахами-бенедиктинцями була створена перша водолікарня..

Близький Схід – курорти на узбережжі Мертвого моря в Ізраїлі. В країнах Пд. Азії, Східної та Південно-Східної лікувально-оздоровчий туризм розвинутий слабо. Також курортне оздоровлення проводиться й на курортах США, на Кубі та Багамських островах.

Австралія–Дейлс Форд, Морк, Сприндгвуд (пд.-сх).

В Африці – в Тунісі, Єгипті, Марокко, Кенії та ПАР.

В Азії поширена нетрадиційна медицина: у Непалі, Китаї поширене голковколювання (класична голкотерапія, голкорефлексотерапія, акупунктура) та припікання або чжень-цзю-терапія (від кит. чжень – голковколювання, цзю – припікання) – методи, що виникли в народній медицині Сходу, виправдали себе протягом віків і не втратили своєї значущості донині.Багатоголковий масаж– подразнення пучком голок (мей-хуа-чжень). Цей метод менш болісний ніж голкотерапія, його легко дозувати.широко використовується у Таїланді.

Грязелікування використовують мулову грязь солених і прісних озер, лиманів, а також гідротермальні гарячі. Основні види лікування на грязьових курортах - грязеві аплікації й тампони. Грязелікування використовується переважно при лікуванні суглобів, нервової системи. Лікування проводиться переважно на курортах, що знаходяться неподалік від родовищ лікувальних грязей (пелоїдів), хоча розповсюдженим є використання привозних пелоїдів. В Україні та Росії найбільшого поширення набуло використання сірководневих грязей( донні відклади солених водойм), сапропели (донні відклади прісних водойм).

У кліматотерапіївикористовуються цілющі властивості клімату (температурний режим, атмосферний тиск, чистота і склад повітря, кількість сонячної радіації та ін.), зумовлені географічним положенням місцевості, її рельєфом, рослинністю та висотою над рівнем моря. Основні види оздоровлення - повітряні й сонячні ванни, а також купання.

Повітряні та сонячні ванни - вплив повітря та дія сонячних променів на оголене тіло людини. Чисте повітря поліпшує дихання та насичення крові киснем, підвищує інтенсивність окисних процесів і обмін речовин, тонус м'язової та нервової систем, сон. Особливо корисні повітряні ванни в місцевостях, де в повітрі міститься підвищена кількість кисню та де воно насичене морською сіллю.

Повітряні ванни поділяються на:

- теплі (температура вище 22°С);

- індиферентні (21-22°С);

- прохолодні (17-20°С);

- помірно холодні (9-16°С);

- холодні (0-8°С).

Повітряні ванни починають приймати при температурі не нижче 20°С, тривалість процедури не повинна перевищувати 2 години. Тривалість прохолодних ванн обмежується 1 годиною, а холодних - 20 хв. При цьому вони мають супроводжуватись легкими фізичними вправами, щоб уникнути переохолодження.

Сонячні ванни стимулюють діяльність нервової та ендокринної систем, поліпшують обмін речовин, підвищують опірність до інфекційних та інших хвороб. Це відбувається внаслідок знешкоджувальної дії ультрафіолетових променів та підвищення неспецифічної реактивності організму. Крім того, під впливом ультрафіолетових променів утворюється вітамін Д, який сприятливо впливає на кісткову систему.

Опромінення сонцем (пряма радіація) повинне тривати не більше 1 години. При розсіяній радіації тривалість процедури не повинна перевищувати 2 години. Найбільш сприятливий час для сонячних ванн у південній смузі – ранковий час (до 11-12 год.), у середній та північній – з 11 до 13 години.

Купання. Розрізняють купання в природних водоймах (річках, озерах, лиманах, морях та ін.) та штучних басейнах (відкритих і закритих). Купання у відкритих водоймах починається при температурі повітря не нижче 20-22°С та води - не нижче 18-20°С. Вплив купання на організм людини має свої особливості та поділяється на механічний, температурний і хімічний. Так, під час купання тіло людини знаходиться під впливом великої маси води більш низької температури, ніж температура тіла. Механічний вплив води підсилюється за рахунок подолання тілом гідростатичного тиску, опор у води під час плавання, ударів хвиль тощо. Під час купання у відкритих водоймах до дії води приєднується вплив чистого повітря та сонячної радіації. Внаслідок купання поліпшується крово- та лімфообіг, робота нервової і серцево-судинної системи, обмін речовин. Плавання залучає до роботи всю м’язеву систему, що сприяє гармонійному розвиткові організму.

Здорові люди можуть купатись до 3 разів на день з інтервалом 3-4 години. Найкращий час для купання – з 9 до 12 години (через 1год після сніданку) та з 16 до 17 години (через 2 год. після обіду).

У структурі кліматичних курортів світу лісові (рівнинні) становлять11.3%, гірські – 24.2%, клімато-кумисо-лікувальні – 4.2%. Найбільш поширений тип кліматичних курортів – приморські на які припадає-60.3%.

Кліматичні — мають в своєму розпорядженні лікувальне повітря (аеротерапія — високогірна, лісова, степова, пустинна тощо), сонце (геліотерапія) і море та океаном (таласотерапія). Приморсько-кліматичні курорти найчисленніше представлені у Європі, Америці, Австралії та Африці.

Останнім часом використовують поняття — SPA-курорти, що є синонімом бальнеологічних курортів.

Пізнавальний туризм

Пізнавальний туризм - подорожування з метою ознайомлення з історико-культурними, археологічними та архітектурними визначними місцями, відвідання музеїв, картинних галерей, театрів, фестивалів тощо. Процес пізнання вищевказаних об'єктів часто відбувається на екскурсіях, тому цей вид туризму ще називають екскурсійним.

Найбільші потоки туристів, подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та на Близький Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням пам'ятників культури.

Екскурсія – це процес наочного пізнання навколишнього світу. Особливість такого процесу полягає у тому, що він передбачає ознайомлення з об'єктами в місцях їхнього розташування. Саме тому екскурсанти змушені пересуватись до них.

Будь-яка оглядова або тематична екскурсія – цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес пізнання об'єктів, які є основою для розкриття теми. Організатори екскурсії задовго до її початку повинні мати чітке уявлення про те, що учасники екскурсії повинні побачити, почути й відчути, до яких висновків вони мають прийти.

Екскурсійне пізнання передбачає наявність двох основних елементів:показу й розповіді. Причомупоказ має провідний характер, а розповідь – підпорядкована показу. Правильне поєднання цих елементів дозволяє досягти головної мети екскурсії розкриття теми.

Екскурсія має свої ознаки, які говорять про її подібність з іншими формами пізнання чи ж підкреслюють її суттєві відмінність від них.

Загальновизнаними ознаками для всіх екскурсій є:

1. Наявність екскурсантів (групи чи індивідуалів).

2. Наявність екскурсовода, який проводить екскурсію

3. Тривалість проведення від однієї академічної години (45хв.) до однієї доби.

4. Наочність, первинність зорового прийняття та супровідний характер розповіді, показ екскурсійних об'єктів у місці їхнього розташування.

5. Пересування учасників екскурсії за заздалегідь встановленим маршрутом.

6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.

7. Активна пізнавальна діяльність учасників (спостереження,
вивчення, дослідження об'єктів).

Відсутність хоча б однієї з названих вище семи ознак позбавляє права називати проведений захід екскурсією. Усі екскурсії можна класифікувати залежно від:

- змісту;

- складу учасників;

- місця проведення;

- способу пересування;

- форми проведення.

За змістом екскурсії поділяються на оглядові та тематичні.

Оглядова екскурсія охоплює й розкриває декілька тем одразу, тобто є багатотематичною. Вона повинна давати екскурсантові загальне уявлення про край, область, місто, тому матеріал на оглядових екскурсіях викладається в загальних рисах. Така екскурсія передбачає огляд різнопланових об’єктів: пам'яток історії, культури та архітектури, природних об’єктів, місць визначних подій, підприємств тощо. Головне, що їх об’єднує, - це те, що через них можна ознайомитись з краєм, областю, містом, пізнати їх історію та сьогодення. Як правило, в оглядових екскурсіях використовуються одночасно історичний і сучасний матеріал. Хронологічні межі оглядової екскурсії - "від першої згадки до сьогодення" (можуть також розглядатися перспективи). Оглядові екскурсії передують тематичним.

Тематичні екскурсії, на відміну від оглядових, охоплюють лише одну тему. Вони поділяються на такі групи:

- культово-релігійні;

- історичні;

- природознавчі;

- мистецтвознавчі;

- літературні;

- виробничі;

- архітектурні.

Кожна із цих груп поділяється на підгрупи.

- природознавчі екскурсії, які передбачають ознайомлення з унікальними природними об'єктами, цікавими і доступними для спостереження, поділяються на:

- зоогеографічні (ознайомлення з тваринним світом краю, регіону);

- ботанічні (ознайомлення з рослинним світом);

- геолого-геоморфологічні (ознайомлення із земною корою, рельєфом, печерами, каньйонами, скелями);

- гідрологічні (ознайомлення з різними водоймами, водоспадами);

- ландшафтні (ознайомлення з унікальними природними комплексами, ландшафтами, національними природними парками, заповідниками…).

Історичні екскурсії поділяються на такі підгрупи: історико-краєзнавчі (наприклад, "Історія виникнення міста Львова", "З історії київського Подолу" та ін.);

-археологічні (наприклад, у Херсонесі з демонстрацією історичних джерел - розкопок);

-етнографічні; воєнно-історичні (наприклад, місце Корсунської битви та ін.). Виробничі екскурсії поділяються на:

-виробничо-історичні;

виробничо-економічні;

виробничо-технічні;

професійно-орієнтаційні для учнів.

Мистецтвознавчі об'єднують такі підгрупи екскурсій:

- театральні (наприклад, "Полтава театральна" тощо);

- історико-музейні з оглядом творів монументальної скульптури, присвячених діячам історії, культури і науки;

- музейні – екскурсії в картинні галереї, музеї, в майстерні художників та скульпторів, у виставкові зали, по народних художніх промислах, місцями життя діячів мистецтва ("Шевченко в Києві", "Крушельницька у Львові" та ін.).

Літературні екскурсії насамперед групують у такий спосіб:

- літературно-біографічні – екскурсії місцями, що зберігають пам'ять про життя і творчість письменника, драматурга ("Чехов у Ялті" тощо);

- історико-літературні, які розкривають певні періоди розвитку української національної літератури ("Літературний Харків 20-х рр. XX ст.", "Письменники Тернополя" та ін.); - літературно-художні екскурсії чи екскурсії місцями, описаними в творах певного письменника ("Біла гвардія" (Київ), "Слідами героїв Франка" (Галичина) тощо).

- Архітектурні- передбачають огляд пам'яток архітектури певного періоду (наприклад, "Уманська садиба XVII ст."), уявлення про творчість одного архітектора, планування і забудова міст за генеральними планами, новобудови (огляд сучасної архітектури і процесу зведення будинків і цілих районів). Подібні екскурсії іноді відносять до групи виробничих.

Тематичні екскурсії певного виду рідко існують ізольовано одна від одної. Історичний матеріал використовується в екскурсіях на архітектурно-містобудівні теми; елементи природознавчих екскурсій знаходять своє місце в екскурсіях майже кожної групи тематичних екскурсій. Усе залежить від конкретних умов проведення екскурсії, ресурсів пізнавального плану певного міста, регіону.

За складом учасників екскурсії поділяються на:

- індивідуальні

- групові;

- екскурсії для місцевого населення;

- екскурсії для туристів;

- екскурсії для школярів та студентів;

- екскурсії для інвалідів…

За місцем проведення :

- міські ;

- заміські

За способом пересування:

- пішохідні;

- з використанням транспортних засобів;

- комбіновані.

Деякі екскурсійні установи використовують для проведення екскурсій тролейбуси, трамваї, річкові і морські теплоходи, потяги метрополітену.

За формою проведення:

- звичайні;

- екскурсії-масовки (її учасники пересуваються по маршруту одночасно 10-20-ма автобусами, в кожному з яких працює свій екскурсовод; такі екскурсії можуть включати масові театралізовані заходи, фольклорні свята),

- -прогулянки (сполучає елементи пізнавання з елементами відпочинку, проводиться в лісі, парку, на морі, річці й ін.),

- уроки, обговорення, або лекції де розповідь переважає над оглядом;

- з використанням аудіо та відео матеріалів (присвячується музичній темі з прослуховуванням музичних творів у салоні автобуса)…

Підготовка екскурсії здійснюється у кілька етапів:

- вибір теми екскурсії;

- розробка нової екскурсії;

- підготовка екскурсовода до проведення даної екскурсії.

Оптимальна тривалість екскурсійного пізнання становить 2-3 год., т а з інтересом сприймається не більше 15 об’єктів.

Спортивний туризм

Спортивний туризм – це вид рекреаційної діяльності оздоровчого характеру з особливими вимогами до природно-територіального комплексу району подорожі, із високим рівнем споживання природних цінностей. С.Т. поєднує значні фізичні та психологічні навантаження на організм тому й вимагає досить високого рівня фізичної підготовки. Також, дозволяє отримувати спортивні розряди та звання.

Спортивний туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, (звісно, якщо це не авто, мото, вело маршрут) покладаючись лише на власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді та ін.

Маршрути можуть бути розроблені як самими туристами, так і рекомендовані туристськими клубами та організаціями. У випадку, коли самостійно розробляється маршрут, самотужки організовується харчування, розміщення й пересування на маршруті, спортивний туризм матиме самодіяльний характер. Якщо маршрути забезпечуються туристськими клубами та організаціями, то спортивний туризм буде плановим.

Спортивний туризм користується в основному тими ж ресурсами, що й рекреаційний, однак на відміну від останнього для нього особливо привабливими є не сприятливі та комфортні сторони цих ресурсів, а близькі до екстремальних , такі, що знаходяться на межі можливостей або близькі до неї.

Види спортивного туризму та категорії складності походів

Види туризму, характеристики походів	Категорії складності походів	Некатегорійні походи
							1-2 денні	1 ст.с.	2 ст.с	3 ст.с.
Тривалість походу (днів)   днях (не менше)							1-2	3-4	4-6	6-8
Протяжність походу (км):
Пішохідні							до 30
Лижні							до 30
Гірські							до 25
Водні (на гребних судах, плотах)							до 25
Велосипедні						-	до 50
На мотоциклах						-
На автомобілях						-
Вітрильні						-
Спелеопоходи (кількість печер)		4-5	1-2	1-2	1-2

До найбільш масових видів спортивного туризму належить пішохідний туризм. Пішохідні туристські походи можна проводити в усіх регіонах України. Погодні умови дозволяють здійснювати пішохідні мандрівки з березня до листопада, а за сприятливих умов упродовж всього року. Одночасно слід зазначити, що територія України, за винятком двох гірських масивів (Українські Карпати та Кримські гори), має рівнинний рельєф і на ній майже відсутні істотні природні перешкоди, що обумовлюють категорію складності пішохідних маршрутів. Тому у більшості регіонів України можливо здійснювати походи лише до І категорії складності включно, а походи ІІ та ІІІ категорії складності – тільки в Карпатах і Кримських горах. Отже, Карпати та Крим є головними районами проведення пішохідних походів. Різноманітність тут природних перешкод дає можливість туристам оволодіти майже усім арсеналом техніки пішохідного туризму, орієнтування на місцевості, повноцінно проводити навчальні заходи. Термін проведення походів у цих районах теж широкий – з ранньої весни до пізньої осені, а за сприятливих погодних умов – і взимку. У Карпатах можна прокласти маршрути від найпростіших до ІІ категорії складності. Тут зустрічаються ділянки з великим перепадом висот, скельним рельєфом, складним орієнтуванням, водними перепонами. Найцікавіші маршрути у Карпатах йдуть хребтами Чорногори, Горган і Свидовця.

Альпінізм та скелелазіння. Традиційно альпіністські сходження проводяться у районах альпійських гір, що піднімаються вище снігової лінії і характеризуються комплексом льодовикових форм рельєфу (цирки, гострі гребені тощо). Отже альпінізм в Українських Карпатах є неможливим впродовж більшої частини року. У зимовий період року є певні ділянки, що за своїми спортивно-технічними характеристиками можуть за складністю подолання відповідати вершинам певної складності.

Скелелазіння має чудові можливості для розвитку в Україні. У Криму нараховується 23 скельні масиви по яких прокладені маршрути.

Водний туризм. Україна має досить густу річкову систему та значну кількість річок, придатних для проведення водних туристських походів як на розбірних, так і на надувних плавзасобах різних класів. Річок з довжиною понад 100 км в Україні 123, а великих рік (довжина понад 500 км) – 14. Через різноманітність ландшафтів, ріки різних регіонів України сильно відрізняються між собою за похилом русла, характером течії, наявністю та складністю перешкод, сезонним режимом тощо, що дозволяє поділити їх за туристсько-спортивною складністю на три групи – ріки низовин, ріки височин, ріки Карпатського регіону. До першоїгрупи належать річки Придніпровської та Поліської низовин і Полтавської рівнини. На цихрічках можливе проведення водних походів до І категорії складності. Друга група – річки височин. Річки цієї групи дають можливість проводити водні походи до ІІ-ІІІ категорії складності. До третьої групи належать гірські річки Карпатськогорегіону. Це добре освоєні туристами річки басейну Дністра: Чорний Черемош, Черемош, Білий Черемош, Прут, Стрий, а також Тиса та її притоки в Закарпатті. До них останнім часом додано низку малих річок: притоків Черемошу Річки Карпат можна долати на каяках, байдарках, катамаранах, плотах. У залежності від сезону та виду суден маршрути на карпатських річках класифікуються до IV категорії складності з елементами V категорії.

Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Велосипед дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, ознайомитись під час короткого велопоходу з цілим регіоном відвідати цікаві об'єкти, розташовані один від одного на значній відстані. Ще одна суттєва перевага перед іншими видами туризму – велотуристу не потрібно переносити рюкзак в декілька десятків кілометрів на власній спині – це робить його двоколісний помічник. Проте велосипед ставить деякі специфічні вимоги до учасників подорожі. Кожен велотурист має володіти технікою їзди на велосипеді з вантажем не тільки шосейними дорогами, а й стежками та бездоріжжям. Обов'язковою умовою є знання Правил дорожнього руху, що є запорукою безаварійного проведення велопоходу.

Спелеотуризм– один з найбільш технічно та психологічно складних видів туризму. Він значною мірою наближений до пошукових, дослідницьких видів діяльності, і масовим назвати його важко. Основними перешкодами в спелеотуризмі є саме подолання печер, що відбувається в досить складних умовах. На окремих ділянках печер доцільніше організовувати екскурсійні маршрути, проходження яких не передбачає спеціальної підготовки. В Україні виділяють три області поширення печер – Дністровсько-Причорноморську (140 печер. Оптимістична – 207 км, Озерна – 107 км.), Східно-Карпатську (печера дружба – 270 км.) та Кримську (більше 40).

Гірськолижний туризм. Останнім часом гірськолижний туризм стає одним з найпопулярніших видів активного відпочинку у світі. Популярними місцями лижного відпочинку є Австрія (Сан-Антон), Андора, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними є Німеччина і США. Останнім часом здобувають популярність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада, Ізраїль, Ліван, Індія та Японія. Гірськолижний відпочинок у Японії є одним з найдорожчих у світі.

Не є винятком у цьому відношенні й Україна. Інтерес до занять гірськими лижами зріс настільки, що фахівці й журналісти твердять про справжній гірськолижний вибух", "гірськолижний бум" і навіть "гірськолижну революцію". Займатися гірськими лижами престижно, цікаво й дуже корисно для здоров'я. Надзвичайно широким є віковий і соціальний діапазон аматорів гірськолижного відпочинку – від дітвори до пенсіонерів, від домогосподарок до політиків, від студентів до бізнесменів. Особливою популярністю гірські лижі користуються серед міських мешканців, які щозими стараються знайти можливість виїхати в гори, удосконалити свою гірськолижну техніку, відпочити, подихати чистим гірським повітрям, помилуватися зимовими краєвидами, ознайомитися з історією та культурою гірського краю. До недавна більшість українським шанувальників цього виду активного відпочинку орієнтувалась на гірськолижні курорти Польщі, Словаччини, Румунії, Австрії, Італії, Андори та інших країн світу, оскільки повною мірою задовільнити свої інтереси в Україні вони не могли. Проте, останніми роками все більше наших співвітчизників місцем реалізації своєї "гірськолижної мрії" обирають українські терени, передусім Карпати. Найпопулярнішими центрами гірськолижного туризму в Україні є Буковель, Славське, Тисовець.

Загалом лижні види спорту включають лижні прогулянки, катання на лижах із гірських схилів, далекі лижні пробіги. До змагальних видів, які вимагають спеціальних тренувань, можна віднести лижні перегони, гірськолижний спорт, стрибки з трампліна та ін. Заняття лижними видами спорту сприятливо впливають на загальний стан організму, зміцнюють нервову систему, загартовують організм. У людини залучаються до роботи різноманітні м'язові групи, що поліпшує обмін речовин і діяльність органів дихання та кровообігу. Пересування на лижах пересіченою місцевістю, а також гірськолижний спорт вимагають певної фізичної підготовки і вправності. Навантаження на організм залежать від довжини трас, рельєфу місцевості, швидкості пересування та ін.

Гірськолижні траси залежно від крутизни і довжини схилу можна поділити на чотири категорії складності:

- сині - найпростіші;

- зелені - середнього рівня складності;

- червоні - складні;

- чорні - екстремальні.

Гірськолижні комплекси можна умовно поділити так:

- Курорти I типу – це курорти міжнародного значення, що пропонують бездоганні гори, широкий вибір готелів, житла та нерухомості на продаж.

- Курорти II типу ці курорти не настільки популярні, як попередні; пропонують меншу кількість розваг і розраховані на вужчий ринок (лижні клуби та групи).

- Курорти III типу пропонують високоякісні лижні траси, але ринок нерухомості розвинутий слабо. Багато з таких курортів працюють лише у вихідні дні. - Малі, часто малорентабельні курорти - працюють лише у вихідні дні. Типовим прикладом є гірський клуб в Онтаріо у США, який не має снігових гармат, зі схилами з перепадом висот до 100 метрів, Т-подібними підйомниками (бугелями), забудований дерев’яними будиночками в швейцарському стилі та без ліцензії на продаж алкоголю.

До спортивного туризму можна віднести такі як пригодницький (екстремальні.) Пригодницький туризм – туризм пов’язаний з фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя, що є запланованою, а іноді й спонтанною. До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, - пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін..

Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз можна виділити основні види екстремального туризму – водні, наземні, повітряні та екзотичні. Ці види, внаслідок своєї унікальності, не мають значного поширення і, як правило існують у вигляді тривалого катання екскурсантів на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних кулях та ін.

РЕЛІГІЙНИЙ ТРИЗМ.

Історія релігійного туризму сягає глибини віків. Жителі стародавніх Греції та Риму часто вирушали у подорож, щоб відвідати святилища і храми. Розвивався даний вид туризму і в епоху Середньовіччя, набувши характеру хрестових походів, метою яких було звільнення священних для християн місць від «невірних» (мусульман). Як правило, у такі походи вирушали збіднілі лицарі, розпродавши залишки свого майна. Так з’явився лицарський орган тамплієрів. Донині у Єрусалимі на храмовій горі стоїть мечеть перебудована з храму тамплієрів після їхнього вигнання з Єрусалиму 1187 р. Крім лицарів подорожували купці. Але лиш у 19 ст «священі подорожі» стають організованими.

Географія туризму з релігійними цілями пов’язана з регіонами переважного поширення основних релігій – християнства, мусульманства, іудаїзму та буддизму, а також має чітко окреслені межі.

Сьогодні, як і багато століть тому, релігійні переконання є і одним із головних мотивів подорожування. Щороку понад 200 млн. осіб у світі здійснюють паломництво. З них 150 млн. християн, 20-30 млн. індусів, 40 млн. буддистів, мусульман, синтоїстів та ін. Віруючі мандрують для поклоніння святиням у надії віднайти душевний спокій, позбутися тяжкої недуги, відчути єднання з духовно близькими людьми. Вони відправляються в дорогу, щоб спокутати гріхи, віддати хвалу вищим силам за знайдену благодать або просто висловити подяку вірі, яка наповнює їхнє життя змістом.

Релігійний туризм передбачає подорожування з метою задоволення духовних потреб віруючих людей. Релігійний туризм можна поділити на паломництво, релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напрямкута науковий туризм з релігієзнавчими цілями.

Релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напрямку – відвідування релігійних центрів де туристи бачать культурні та архітектурні об’єкти, відвідують богослужіння, приймають участь у христових походах, медитаціях… Ці тури не є довготривалими, на відміну від попередніх, та у них можуть брати участь як дорослі так і діти, організовуються у будь-яку пору року і не прив’язані до культових свят. Досить ретельно слід добирати групу, щоб у неї не потрапили люди яким чужі віра та повага до Святих місць. Багато туристів з культурно-пізнавальними цілями їдуть до Ізраїлю з його ранньохристиянськими та мусульманськими пам’ятками. Також до Йорданії, Греції ( гірські монастирі, чернеча республіка Афон), Ватикан.

Науковий туризм з релігієзнавчими цілями – подорожування фахівців з науково-пізнавальними цілями.Особливий науково-релігійний інтерес становить Схід: Індія, Китай, Японія. Також – Єгипет, Італія Греція. Загалом, поїздки не є численними, але розширюють географію релігійного туризму.

Паломництво –подорожування людей з метою поклоніння святим місцям. Мотивами паломництва є: бажання зцілитись від фізичних та душевних недуг, помолитись за рідних та близьких, проявити вірність вірі, осмислити сенс життя…

Для географічного вивчення широкої та різноманітної картини паломництва використовується районування. У світі виділяють 11 макрорегіонів паломництва:

1) християнська Європа;

2) Північна Америка з домінуванням християнства над іншими численними релігіями;

3) Латинська Америка з переважанням християнства і місцевими традиційними релігіями;

4) Північна Африка з переважанням ісламу (Бог Аллах, пророк Мухам мед, віра у безсмертя душі, рай, пекло, страшний суд, воскресіння);

5) Західна і Східна Африка, де панує іслам та існують окремі центри християнства та традиційних релігій; (фетишизм – віра у надприродні властивості предметів);

6) Західна Азія з домінантою ісламу, анклавами християнства та іудаїзму (Бог Яхве, безсмерття душі та позагробне життя);

7) Південна Азія, де поширились індуїзм та буддизм (трактує життя як суцільне страждання Бог не має конкретного представлення, існування карми), а також існують центри християнства, джайнізму (Індія. Головна заповідь-неучинення шкоди живим істотам, заперечення каст), сикхізму (віра у єдиного бога, що об’днує Вішну, Шиву, та Брахму, рівність перед богом) та ісламу;

8) Південно-Східна Азія з переважанням буддизму, ісламу, християнства й анклавами індуїзму; (Індуїзм – віра у багатьох богів: Брахма –творець, Вішну – охоронець, Шива – руйнівник. Проповідують кастовий устрій)

9) Східна Азія з панівним буддизмом, конфуціанством (позбавленна містицизму та надприродних сил) , синтоїзмом (поклоняються богині Аматерасу, що створила Японські о-ви та осередками ісламу і християнства;

10) Центральна Азія з домінантою буддизму, переважно ламаїзму;

11) Середня Азія з пануванням ісламу.

Кожен макрорегіон відомий своїми центрами паломництва, які приймають міжнародні потоки вірян. Також у макрорегіонах існують об’єкти релігійного поклоніння національного і місцевого значення.