Загальні властивості емоцій і почуттів

Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції й почуття - це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій і почуттів. Кількісні характеристики - сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.

Переключення - це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови. Несподівана зустріч із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почуттів. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).

Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції й почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватися в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі - і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.

Просторово-часове зміщення - властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події.

Специфічні властивості емоцій

До таких властивостей належать передусім ситуативність і предметність. Для емоцій ситуативність - провідна властивість, це вираження значущого для людини тут і тепер.

Предметність - це суттєва ознака емоцій, пов'язана з виділенням актуального предметного змісту. Йдеться про конкретну предметність на відміну від предметності як властивості почуттів, яка може бути як конкретною, так і узагальненою (кохання до людини, почуття патріотизму). Крім того, почуття не ситуативні.

Головна властивість почуттів - визначеність динамічного вектора активності суб'єкта щодо предмета почуття. У почуттях відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, людей, яке спонукає діяти певним чином щодо них. Кохати - це бути готовим діяти з ніжністю, захищати обраного.

Для вияву почуттів необхідна воля. Вони включаються в неї, створюючи певний рівень прояву афективної сфери особистості, розширюючи її простір

Воля

Порівняно з емоціями й почуттями у волі домінуючу роль відіграє безпосередній вплив людини на довкілля. І це виражається в багатьох діях і рухах. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля - це вже сама дія. І таке Розуміння склалося ще у вихідній стадії формування поняття волі. З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В. Вундг, І. Сєченов, В Джеме, Л. Виготський, Ш. Чхартишвілі, В. Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями.

1. Лінія Аристотеля - поняття волі пов'язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму" роздумів.

2. Лінія Декарта - воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.

Дії та рухи розподіляють на дві основні групи -довільні й мимовільні. Довільні - власне людські дії, воля в широкому розумінні. Власне вольові дії виникають лише в умовах конфлікту між бажаною метою і небажаними умовами та наслідками цієї дії. Такі дії характеризуються особливим суб'єктивним станом - вольовим зусиллям, спрямованим на вирішення суперечності, на дію згідно з головним мотивом і на опір іншим мотивам.

Воля - це психічна функція, яка передбачає: регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів; гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; організацію дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.

Емоції, народжуючись зі співвідношення (позитивного чи негативного) результатів дій і потреб, стають внутрішнім регулятором діяльності в тому сенсі, що емоційні переживання, надаючи діяльності пристрасного характеру, виступають як форма контролю за напрямом діяльності, виділяючи з явищ довкілля ті події, які мають для нас значення. Виділення значущого ніби передбачає активність особи, готує до тієї чи іншої діяльності, включає "спонукання".

Реальне виконання діяльності пов'язане з волею людини. Вольові процеси розвиваються з емоцій і почуттів як процеси вищого рівня, тісно пов'язані зі свідомістю. Як представлена воля у свідомості? Незалежно від інших процесів чи визначається ними, зазнає їхнього впливу? Чи воля впливає на них? Це проблеми, які мають філософський аспект. Проблема свободи волі з давніх-давен цікавила філософів. Античні мислителі свободу волі ототожнювали зі свободою дії, виконанню якої не перешкоджають жодні перепони.

Індетерміністи вважали, що воля цілком свобідна, не залежить від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки (А. Шопенгауер, Й. Фіхте, Ф. Ніцше). Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф.

Воля невід'ємна від свідомості, від свідомих дій. Вона передбачає регулювання поведінки особистості, панівну роль людини в регулюванні дій у зв'язку з пізнаною необхідністю на основі знань. Тому це панування - і компонент свободи волі, і вияв цієї свободи.

Процес регулювання не відірваний від потреб. Воля детермінується потребами, але не підкоряється їм. Вона не залежить від імпульсів безпосередньої ситуації (але це так звана пряма недетермінованість безпосереднім оточенням, а не взагалі недетермінованість). Воля зумовлена мотивами, складом особистості - це її перша особливість (детермінізм). Друга особливість - це особистісний характер вольових дій. Вольова дія - не імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опосередковується свідомістю, це прояв особистості, її свідомої спрямованості

Воля залежить від інших процесів у свідомості - вона не має суверенності, тобто неспроможна до здійснення самостійного активного впливу, володарювання. Навіть якщо під волею розуміти діяльнісний бік нашої свідомості, розуму й моральних почуттів, вона все одно залежить від зовнішніх і внутрішніх умов, як і сам розум.

Воля - єдність двох тенденцій: потягів і повинності. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо власних потягів, бажань, може так чи інакше поставитись до них.

Історії психології відомі спроби як ототожнити волю з інтелектуальними чи емоційними процесами, так і відмежувати п від них.

У межах інтелектуалістичної теорії воля зводиться до асоціації відступів, уявлень. Головне у волі - це асоціація уявлення мети з дією.

В емоційній теорії воля - це особлива форма емоцій. Вундт уважав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і запобігти стражданням намагається перетворитися в дію. Але потяти є лише спонукальною причиною вашої практичної діяльності. Ми керуємося не лише потягами, а й повинністю (я мушу).

У волюнтаристичній теорії В. Джеймса воля не виводиться ні з емоційних, ні з інтелектуальних явищ. Вона розглядається як самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може викликати поведінку людини.

Такі підходи до розуміння волі лише підкреслюють взаємопроникнення афективної й інтелектуальної сфер нашої свідомості Воля як один із рівнів прояву афективної сфери має свої вихідні ознаки. Це усвідомленість, активність, що виражається через зв'язок зі спонуканнями і пов'язана з подоланням зовнішніх та внутрішніх перешкод; це здатність регулювати свої дії.

Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із зовнішнім середовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зримо, явно воля виражається в діях і вчинках.

Осередок оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку. Людина або відмовиться від боротьби у хвилину небезпеки, чи вона буде втікати, чи кинеться на допомогу слабкому. Спонукання тут - це запобігання небезпеці. Але волі в полоні спонукань, потягів ще немає. Потрібне усвідомлення ставлення до наслідків своїх дій. І лише тоді вчинком може стати і втеча, і підіймання рук, і активна боротьба.

Отже, визначальними є психологічні механізми, що зумовлюють вольову специфіку регуляції діяльності.

Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення, рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються чотири фази, що розкривають суть вольової поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття рішення діяти саме так, а не інакше, тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення, - так розгортається вольова дія. Вона пов'язана з боротьбою мотивів при прийнятті рішення і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості.

ІІІ. Заключний етап

1. Резюме лекції, загальні висновки.

2. Відповіді на можливі запитання.

3. Завдання для самопідготовки студентів: опрацювати конспект лекцій, виписати не менше 5 психологічних термінів, у психологічний словник.

4. Зміст лекційного матеріалу: конспект лекції

5.Методи і засоби активізації студентів: питання, ілюстративні матеріали і т.п.

6. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції: література

Перелік літератури:

Навчально-методична

1. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 504 с.

2. Столяренко Л.Д. Основы психологи. 17-е узд. Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – 672 с.

Лекція №6.

Розвиток особистості

Курс ІІ, ІІІ

Спеціальність Бухгалтерський облік, Фінанси та кредит, Комерційна діяльність

Кількість навчальних годин 2

1. Актуальність теми: полягає в тому, що для професійної діяльності людини важливим є уявлення про розвиток психічних процесів, знання про зміни, що відбуваються в різні вікові періоди становлення особистості, та як відбувається розвиток самосвідомості в онтогенезі.

2. Цілі лекції:

1) навчальні:

2) виховні: спрямована на розвиток професійно значущої підструктури особистості

Тип лекції: тематична, проблема або з елементами проблемності.

3. План та організаційна структура лекції:

І. Підготовчий етап

1. Організація групи до заняття.

2. Визначення навчальних цілей та мотивація.

ІІ. Основний етап

План викладення лекційного матеріалу

1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості

2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда