Юридичний (психологічний) критерій неосудності

Юридичний критерій неосудності виражається в здатності особи під час вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

Юридичний критерій неосудності включає в себе дві ознаки: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно-небезпечного діяння. Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше. е тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т.ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй е тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її ВІД тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок. По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно-небезпечний характер. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де розважалася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні. Відомо, що вольове сфера людини завжди органічно пов'язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності), вона не може і керувати ними. Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається в піроманіє, клептоманів, наркоманів у стані абсистенції. Ці хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону діяння, що вчиняється, і навіть розуміти його суспільну небезпечність, ознак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли трапляється нагода, від спокуси вчинити крадіжку чужого майна. Зазначені особливості інтелектуальної і вольвої ознак зумовили те. що в кримінальному законі вони розділені між собою сполучником "або”. У такий спосіб законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне значення при визначенні неосудності особи.

У літературі зазначається, що юридичний критерій неосудності відіграє подвійну роль:

1) визначає справжній зміст неосудності, бо тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння своєї дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними;

2) встановлює межі дії медичних критеріїв і таким чином проводить межу між осудність і неосудністю.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію дає підстави для визначення особи неосудною, і вона у зв’язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У зв'язку з цим висновок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі попереднього розслідування орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством: "для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справах даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності, обов'язково призначається експертиза" висновок, як і будь-який висновок експерта взагалі, не є обов'язковим для органів попереднього розслідування, прокурора і суду, а підлягає оцінці. "Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі".

Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільно-небезпечного діяння. Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно-небезпечного діяння. До такої особи за рішенням суду, на підставі ч.2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням.

Передбачені такі види примусових заходів медичного характеру: "надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом". Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держава від можливого повторення ним нових суспільно-небезпечних діянь.

"Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одержання така особа може підлягали покаранню".

Застосування покарання до такої особи одразу, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання[11;432].

Отже юридичний критерії неосудності характеризується двома ознаками – вольовою та інтелектуальною. Також сказано, що юридичний критерій неосудності особи здатен відігравати подвійну роль.

РОЗДІЛ 3