Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості.

Кожна особистість включена залежно від видів діяльності та спіл-кування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певну соціальну роль. Соціальна роль не зводиться лише до правового статусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обов’язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки. Річ у тім, що формальна і неформальна соціальна група є носієм тих чиінших соціальних цінностей, норм поведінки, а також служить джерелом примусового впливу, спрямованого на забезпечення відповідності поведінки членів групи вказаним нормам.

У навчальному, трудовому, спорти ному, військовому та іншому колективі, а також у дворовій компанії чи іншій неформальній групі людей, окрім вказаних, спрацьовує такий соціально-психологічний меха-нізм соціалізації, як конформність. За своєю суттю — конформність — це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів колективу чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації конформність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і тим, як діє реально. Інакше кажучи, конформність фіксується там, де є конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи (колективу), до якої він належить, якщо подолання цього конфлікту здійснюється шляхом згоди з думкою групи (колективу).

Розглядаючи співвідношення конформності й дотримання норм права, О. Яковлєв виділяє такі ситуації:

а) особистість схвалює правові норми і підкоряється їм, тому що внутрішньо приймає їх зміст;

б) людина не схвалює ті чи інші правові норми, але підкоряється їм;

в) індивід не схвалює (не приймає) правові норми і не підкоряється їм;

г) людина погоджується зі змістом правових норм, але не підкоряється їм.

Якщо особистість свідомо дотримується соціальних норм, враховує їх у своїй взаємодії з іншими людьми, — наявний свідомий конформізм, який характеризує морально-правову зрілість особистості, її здатність оцінити норми права і на цій основі будувати свою поведінку.

Якщо ж особистість дотримується соціальних норм, у тому числі й норм права, під впливом групового тиску і факторів зовнішнього порядку, — це підкорений конформізм, який може стати на шлях проти-правного типу. Це пояснюється тим, що, використовуючи “сприятливу” для себе ситуацію (наприклад, відсутність соціального контролю членів групи), особа з конформізмом, який підкоряється, може обрати незаконні засоби для досягнення своєї мети.

За соціальною спрямованістю групи поділяються на соціальні й антисоціальні. Можливі випадки деградації нормальної соціальної групи (наприклад, у рамках трудового колективу об’єднуються особи — розкрадачі майна, а водночас нормальна сім’я перетворюється в аморальну та ін.).

Як уже зазначалося, сім’ї належить особлива роль у правовій со-ціалізації. Тому дефект соціалізації в сім’ї найнебезпечніший. Пору-шення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих у суспільст-ві, спостерігається “з вини” сім’ї у таких випадках:

1)батьки словесно і своїми вчинками стверджують аморальні і на-віть антисоціальні способи поведінки (відбувається пряме за-своєння дитиною чи підлітком норм асоціальної поведінки);

2)батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать (у дітей виховується лицемірство, з’являються асоціальні установки);

3)батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих по-ведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини (підлітка), що значно ускладнює нормальний процес соціалізації;

4)батьки застосовують як основні методи виховання такі: насил-ля, примушування, приниження особистості дитини (підлітка).

Сім’ї, для яких характерні дефекти правової соціалізації, що про-вокують дитину (підлітка) на скоєння правопорушень і злочинів, кримінологи називають неблагополучними.

Розглянемо особливості кожного виду неблагополучної сім’ї з окремими прикладами із життя Закарпаття та інших країв і областей.

Криміногеннасім’я відрізняється тим, що її дорослі члени скоюють злочини. Злочинна поведінка батька чи старшого брата демонструє дітям (підліткам) зразки антигромадської поведінки, породжує внутрішньосімейні конфлікти і суттєво збільшує ймовірність здійснення злочину неповнолітніми¹.

П’ятнадцятирічний Іван М. має на своєму рахунку вже два зві-рячих убивства. 11 січня 2001 року він убив у п’яній сварці бомжа, який запросив його до свого “будинку”, а 28 січня — 13-річного Же-ню Стародубцева, учня московської школи № 267, в якій раніше вчи-вся й сам. Разом зі своїм приятелем Миколою і двома юнками він си-дів на лавці біля під’їзду одного з будинків і нахвалявся своєю “кру-тизною”, переконуючи подруг, що запросто може “замочити” будь-кого. Побачивши Женю, який проходив мимо, він схопив його за руку, потяг у бік поліклініки, знаючи, що там у такий час не повинно бути людей, і по-звірячому його вбив. Потім повернувся до своєї компанії, з гордістю доповів про скоєне і навіть показав труп своєї жертви…

З’ясувалося, що він ріс у сім’ї, в якій батько відсидів 10 років за вбив-ство людини. Його старшого брата, який вчився в тій самій 267-й шко-лі, досі з жахом і тремтінням згадують учителі. В юному віці Іван пристрастився до алкоголю, бавлячись водночас різноманітними “дур-ницями” — від токсичних речовин до наркотиків. Гроші на розваги до-бував дрібними крадіжками, грабуючи іноді власну матір…²

Для аморальноїсім’ї характерні пияцтво й алкоголізм її дорослих членів, систематичні конфлікти (скандали та бійки), розпусні дії батьків. Виховання в таких умовах дітей, як правило, деформоване (батьки залучають своїх дітей до випивки, застосовують до них тілесне покаран-ня, часом навіть у жорстокій формі, та ін.). Такі сім’ї калічать дітей, формують психопатичні риси характеру, розвивають у них озлобленість і агресивність. Так формується потенційний правопорушник.

Руслан К. (12 років) засуджений за жорстоке побиття свого од-нокласника. Батько, який неодноразово лікувався, — хронічний алкого-лік, постійно бив хлопця. Мати Руслана сама боялася свого чоловіка і тому не могла захистити сина. Вчився Руслан погано, ні в яких гро-мадських справах участі не брав, часто прогулював шкільні уроки. Що-до однокласників вів себе озлоблено, грубо, часто бив їх (особливо тих, хто слабший за нього). Був неввічливий і в стосунках із учителями — дозволяв собі грубі жести, плювався.

Відчуваючи, що клас його відкидає, набув нових “друзів”, серед яких один був раніше судимий, а двоє перебували на обліку в дитячій кімнаті міліції. Утік з дому, весь вільний від школи час проводив разом з дружка-ми, почав вживати спиртні напої. Коли один із його “друзів” в стані ал-когольного сп’яніння сказав йому, що він не може побити свого однокла-сника Ігоря, тому що той вищий за нього і сильніший фізично, Руслан “завівся” і того ж вечора жорстоко побив його металевим прутом.

Проблемнасім’я характеризується суперництвом між батьками за головне становище в сім’ї, роз’єднаністю, ізоляцією між батьками і дітьми. Постійна атмосфера напруженості між батьками призводить до того, що дитина (підліток) прагне якомога менше перебувати вдо-ма, втрачає емоційний контакт із батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. І в цьому разі створюються умови для кри-міногенного формування дітей (підлітків).

Неповнасім’я з дефектами в структурі часто створює певну склад-ність у правовій соціалізації дітей і підлітків. Це пов’язано насампе-ред з тим, що дитина (підліток) відчуває емоційний дискомфорт, який виявляється в емоційному голоді, почутті власної неповноцінності, “ущербності”.

Ольга С. (14 років) вчиться в сьомому класі. Сім’я розпалася, живе з матір’ю. Cтосунки у них конфліктні. Вчиться в школі незадовільно, всі її інтереси спрямовані на придбання нових речей, косметики. До ін-ших людей байдужа, часто каже неправду, не вміє співчувати іншим, подавити небажані емоційні прояви, злісно жартує, лається. Щоб за-довольнити свої потреби в одязі, дорогих речах та ін., щосуботи і що-неділі стала виїжджати в районний і обласний центри і займатися проституцією. При черговій зустрічі вкрала у чоловіка гаманець із до-кументами і грошима, була швидко затримана і відправлена в колонію для неповнолітніх.

Псевдоблагополучнасім’я відрізняється безперечним домінуван-ням одного з батьків, наявністю жорстоких стосунків між членами сім’ї, застосуванням насильства, фізичного покарання як основних ме-тодів виховання. Часом трапляються сім’ї, в яких виховання дітей можна назвати варварським. Часті фізичні покарання призводять, по-перше, до появи у дитини (підлітка) дратівливості, озлобленості, агресивності, по-друге, до заниженої самооцінки особистості дитини (підлітка), по-третє, до втрати чуйності і здатності співпереживати ін-шим людям, по-четверте, до появи ворожості стосовно батьків. У по-дібних сім’ях діти часто тікають із дому, вступають в якесь злочинне угруповання і скоюють правопорушення аж до злочину.

Алік Д. (15 років) засуджений за розбійний напад у складі групи і зараз знаходиться в колонії для неповнолітніх. Ріс у повній сім’ї з непо-ганим матеріальним достатком. Починаючи з п’яти–шести років ба-тько за найменшу провину його суворо карав, часом застосовував фі-зичну силу. Хлопчик ріс боязливим і лякливим, щодо батька у нього ви-никло почуття ненависті. У 13 років уперше втік з дому і повернувся лише через 2 тижні. Як тільки він зайшов до хати, був побитий бать-ком. Через місяць, не витримавши образ, погроз і побоїв, знову втік. У сусідньому районному центрі познайомився з такими ж, як він, кину-тими напризволяще хлопцями. Щоб якось виживати, вони крали про-дукти на ринку, відбирали гроші у малолітніх дітей і, нарешті, зважи-лися на розбійний напад. Всі, в тому числі й Алік, швидко були затри-мані й засуджені.

Таким чином, дефекти сімейної правової соціалізації призводять до формування в особистості викривленої структури потреб і до соціально-негативних відхилень у поведінці.

Нерідко стають правопорушниками, а потім і злочинцями так зва-ні важкі учні через те, що для них школа перестає бути місцем, де во-ни задовольняють потреби в пізнаванні, спілкуванні, належності до групи. Річ у тім, що здебільшого шкільні педагоги ставляться до “важких” учнів негативно, в роботі з ними використовують лише ме-тоди покарання, повчальних бесід, уражають самолюбство дітей, ви-ставляючи перед класом напоказ усі негативні риси цих учнів. Через невмілі дії вчителів стосунки “важких” учнів із класом порушуються, що наносить їм душевну травму і налаштовує їх проти “всіх і вся”. Конфліктні стосунки з педагогами і адміністрацією школи, розрив взаємин із однокласниками, стан відкинутого штовхають дітей на розваги і розвивають у них потяг до алкоголю, наркотиків і т. п. Рано чи пізно вони поповнюють ряди правопорушників, для яких харак-терні зв’язки з тими особами, які мають аналогічні погляди на жит-тя, близькі ціннісні орієнтації і поведінку.

Важливо мати на увазі, що у таких підліткових (а часом і дитячих) групах різко послаблюється соціальний контроль однієї з функцій процесу правової соціалізації — спадкоємність між поколіннями. Річ у тім, що морально-правові норми і цінності (повага до закону, працелюбство, соціальна відповідальність, справедливість та ін.) можуть бути засвоєні лише у процесі спілкування з дорослими, в ході спільної діяль-ності з ними. В разі коли підлітки знаходяться в контакті лише зі своїми ровесниками, то зразки правослухняної поведінки, зумовленої правовими нормами і культурними традиціями, ними не засвоюються. Такі групи за несприятливих соціальних умов можуть переростати з розважальних в асоціальні, а поведінка їхніх членів — спочатку в аморальні вчинки, а потім в серйозні правопорушення.

Законослухняна поведінка індивіда формується соціальними устоями конкретного суспільства. Саме соціальне середовище створює передумови для реалізації тих чи інших правових норм. Законослухняна поведінка є результатом правової соціалізації, у ході якої відбувається засвоєння особистістю моральних і правових заборон, соці-альних стереотипів поведінки. Вона визначається почуттям соціальної відповідальності, соціальної справедливості, повагою до права. При формуванні особистості в нормальних умовах соціалізації пра-вові заборони приймаються людиною і стають звичними нормами її поведінки. У неї розвивається механізм соціального саморегулювання, під яким розуміється звична готовність чинити і діяти в конкрет-ній обстановці певним чином.

Що ж лежить в основі правового регулювання? Воно базується на співвідношенні прав і обов’язків особистості та суспільства. Повнота і ступінь реалізації прав багато в чому залежать від соціальних установок особистості, її ціннісних орієнтацій та інших психологічних явищ.

Отже, як зазначалося, розвиток правосвідомості завжди зумовле-ний навколишнім соціальним середовищем. На його формування впливають численні фактори макросередовища (політика, економіка, ідеологія, культура та ін.) і мікросередовища, які переломлюються через конкретні умови життєдіяльності особистості. Регулятивна сторона правосвідомості пов’язана з інтересами і потребами особистості, а також із волею. Схильність людини дотримуватися в своїй поведінці загальноприйнятих у суспільстві норм, її готовність дати звіт за свої дії та вчинки пов’язана з соціальною відповідальністю. Її суть — зіставлення вчинків людей з тим, як вони повинні поступати за цих об-ставин. Особливо виділимо правову відповідальність як визначену законом міру обов’язкових вимог, які ставляться державою до кож-ного члена суспільства. Правова відповідальність — це примусовий спосіб впливу на поведінку тих осіб, які ухиляються від виконання основних вимог суспільства.