Відносини автора і редактора
Зверхнє ставлення редактора до автора, менторський тон, некоректно висловлене зауваження, навіть якщо воно справедливе, можуть зіпсувати творчу атмофсеру у спілкуванні двох людей, які роблять спільну справу. Тому кожен серйозний редактор виробляє певні правила, яких треба дотримуватися у взаєминах з автором. Конспективно деякі з них можна викласти так:
- Редактор має триматися гідно, без запобігання, не забуваючи, що його співрозмовник так само має власну гідність;
- Редактор є майже співавтором твору, оскільки проникає в його суть і фактично поліпшує твір – отже, відповідно має налаштовуватися на спілкування з автором, як зі своїм співавтором;
- Критичні зауваги мають бути, по-перше, глибоко аргументованими, а по-друге, висловлювати їх треба коректно і доброзичливо;
- У жодному разі не вказувати авторові, що і як слід зробити, а радити, як, на думку редактора, було б зробити краще;
- Уникати смакової правки: треба поважати право людини висловити думку по-своєму. Найліпше зробити правку олівцем і запропонувати авторові самому вирішити, з якими виправленнями погодитись, а з якими – ні. Тільки зі спірних питань можна дискутувати. І якщо не вдасться переконати автора в доцільності певної правки, останнє слово слід залишити за автором.
Читаючи, аналізуючи і робличи для пам’яті перші помітки на полях авторського оригіналу олівцем, редактору слід передусім звернути увагу:
- на актуальність порушеної проблематики, на її суспільну значущість;
- на зміст твору, наскільки від відповідає профілю видавництва чи друкованого засобу масової інформації;
- на сюжет, структуру пропонованого твору;
- на лоігку викладу змісту;
- на глибину і рівень аргументації, точність використаного фактажу;
- на систему виражально-зображувальних засобів, використаних автором;
- на відповідність мови твору лінгвістично-літературним нормам.
Редвисновок має бути чітким і лаконічним. Суть його полягає у тому, що редактор схвалює чи відхиляє пропонований твір. Відхилення авторського оригіналу має бути вмотивованим і коректним. Зазвичай твір схвалюється з певними зауваженнями – їх також треба висловити доброзичливо, коректно, у формі дружніх порад, як поліпшити твір.
Наявність редакційного висновку не виключає додаткового рецензування. Раніше авторські рукописи надсилалися за домовленістю на рецензування фахивцям з відповідних галузей поза видавництвом. Їхні зауваження і висновки завжди бралися до уваги видавництвом. Нині позавидавниче рецензування не обов’язкове, але практикується досить часто.
Від редактора залежить доля авторського рукопису і майбутньої книги – чи побачить вона світ, чи прочитають її люди. Але редакторові не слід брати на себе роль судді і виносити безапеляційні вердикти – він має почуватисядруом і своєрідним співавтором.
Перевірка фактичної вірогідності матеріалу.Складність вирішення цього завдання може істотно залежати від складності проекту. В будь-якому випадку першочерговке значення мають компетентність автора й вірогідність поданого ним матеріалу. Якщо вірогідність матеріалу викликає сумніви, а компетенції редактора недостатньо, то слід залучити до роботи наукового консультанта або наукового редактора
Способи перевірки точності і достовірності фактологічного матеріалу. Для цього проводиться перевірка джерел фактів і фактів за джерелами: звіряння з авторитетним джерелом, офіційне підтвердження. Внутрішньотекстова перевірка така: конкретизація; співвіднесення фактів ( фактів у тексти і фактів, добре відомих редактору; фактів у тексті, пов’язаних за змітом; перебудова низки фактів за іншим принципом; зіставлення даних із закономірністю їх зміни; осмислення термінів; прийоми, що застерігають від недоліків прискореного читання; комбінація прийомів перевірки. Причини фактичної неточності і недостовірності тексту, робота редактора з фактичними помилками повідомлення.
Буває, коли твір написаний здібним автором, але без достатнього літературного досвіду. І тут редактор має бути надзвичайно чуйним та уважним, допомогти відсіяти словесну полову і відібрати зерна добротності. Звісно, доведеться більше поморочитися над авторським оригіналом, зате потім не мучитиме відчуття, що, відмовляючи, вихлюпнули з водою немовля таланту.
Налагодити дружні взаємини з автором, створити атмосферу творчої співпраці, взаємної довіри і поваги є невід’ємною рисою високого професіоналізму редактора.
Якщо рукопис схвалений до видання відразу, чи допрацьований автором, якого вдалося переконати в слушності редакторських зауважень, починається безпосередніц процес редагування, тобто перетворення оригіналу авторського в оригінал видавничий.
Це головна і найвідповідальніша ланка редакційно-видавничого процесу.
У кожного редактора свій, індивідуальний стиль роботи, однак кожен дотримується певних загальних методологічних засад і правил у роботі над оригіналом. Умовно можна виділити чотири опорні моменти, які тісно пов’язані між собою і складають основу редакторської праці:
- робота над змістом твору;
- робота над його композицією;
- робота над мовою і стилем;
- робота над апаратом видання.Ї
Щоб успішно впоратися з цими завданнями, потрібні відповідні знання, навички, уміння, зрештою, інтуїція. Це якраз ті риси, які характеризують професійну майстерність редактора. При їхній наявності редактор об’єктивно оцінить зміст авторського оригіналу, його структурну та лоігчну організацію (композацію, архітектоніку, внутрішній сюжет), легко впорається з правкою та підготує апарат видання.
У роботі редактора періодичного видання ( його підрозділу) є своя специфіка, що диктується умовами роботи та завданнями, які доводиться виконувати. Він має справу з малими тактсовими фомрами – журналістськими жанрами. Читаються вони оперативно, бо треба ставити в номер, щоб матеріал не застарів.
Часу для роботи з атвором практично не лишається. Однак аналізуючи текст, вносячи правки, так само треба тачити за рядками автора, відчувати пульс його думки, рахуватися з його індивідуальністю. Смакове втручання в текст може образити автора, відбити в нього бажання писати для цього видання, або створити колізійну ситуацію всередині колективу, якщо автор є штатним працівником.
Отже, праця редактора як книжкового, так і пресового видавництва, багатогранна і складна. Кожному редактору, як, власне, і авторові, властива індивідуальна манера і свій стиль роботи. Майстерність редактора залежить не тільки від фахового рівня, але й від знання психології творчості та особистих рис хараткеру.
Що ж до стилю редактора, то він втілюється в його фахових особливостях: етикеті спілкування з автором, своєрідності опрацювання тексту, підходах до оцінки твору, манері правки тощо. Тому він і називається індивідуальним, що властивий окремому індивідууму, залежить від його талановитості, фахового рівня та особливостей вдачі і відрізняється від стилю інших редакторів. Однак є певні принципи в роботі редактора, які спроможні, якщо їх дотримуватися, зробити честь будь-якому фахівцеві. Наприклад:
- не переписувати окремі епізоди тексту, а розумно їх уточнювати;
- не нав’язувати авторові власну думку, а розвивати авторську;
- не робити смакову правку, а тільки необхідну.
Невмотивоване втручання в текст – погане редагування. Вихолощення авторської своєрідності, заміна її редакторськими смаками неприпустимі. У редакторській справі стригти під один гребінець – це псувати якісні характеристики тексту, зводити їх нанівець.
Слід підкреслити, що успіх редактора буде забезпечений тоді, коли він, проаналізувавши в єдності змістові, композиційні, мовні достоїнства та ґанджі авторського оригіналу, зуміє добитися органічної єдності змісту і форми твору.
Правка твору для редактора важлива умова випуску гідного видання. І щоб цього досягнути потрібно дотримуватись головних правил.
Основа умова – правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити. На жаль, у засобах масової інформації ця умова найчастіше порушуєтьс’, оскільки рідко випадає змога співпрацювати з автором над його матеріалом.
А. Е. Мільчин виділяє такі правила щодо правки:
1. Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому.
2. Правити тільки після того, як точно визначена “ хвороба” твору.
3. Під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання в аторський твір.
4. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби.
5. Не зосереджуватися довго на важких мисцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.
6. Брати під сумнів свої власні правки.
7. Узгоджувати усі правки з автором.
Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:
1) Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.
2) Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.
3) Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.
4) Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.
5) Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.
6) Обирати найкращі архітектонічні форми вирження теми.
7) Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.
Якщо дотримуватись цих умов, то редактор отримає не лише літературно-досконалий конкретний твір, але й чудові стосунки з автором для майбутньої співпраці.
Дійсно, чи потребує письменник фахового редактора, об’єктивного критика своїх творів, помічника, спроможного визначити недоліки та накреслити шляхи їх подолання, чи може він сам, без стороннього втручання й порад, досягти омріяного ідеалу? Чи мають бажання надати необхідну авторові допомогу та наснагу до редакторської праці ті, хто силою таланту, мудрістю досвіду, аналітичним складом розуму, розвинутим естетичним почуттям, здатні втрутитися в аторську творчість, сприяти її “новому, і поступальному руху”.
Триєдину сутність майстерності (до речі, не тільки редакторсько-журналістської) складають професіоналізм, талант і труд.
Професіоналізм лежить в основі будь-якої справи. Він становить будь-якого фаху.
Все це повністю стосуєтьсяі редакторської справи й авторської праці. Обидві ці професії мають спільну основу – текст, точніше – його написання та редагування, що й становить їх двоєдину даність. Це зайвий раз підтверджує, що редакторська і авторська майстерність тісно пов’язані.
Висновки
ОТЖЕ ПРАЦЯ РЕДАКТОРА БАГАТОГРАННА І СКЛАДНА. КОЖНОМУ РЕДАКТОРУ ЯК І АВТОРУ ВЛАСТИВА ІНДИВІДУАЛЬНА МАНЕРА І СВІЙ СТИЛЬ РОБОТИ. ТА ПРИ ПРАВИЛЬНОМУ ПІДХОДІ, ПОВАЗІ ТА ЗРОЗУМІЛОСТІ З ОБОХ СТОРІН, МОЖНА УНИКНУТИ КОНФЛІКТІВ НА РОБОЧОМУ ПОПРИЩІ.