Загальне поняття про медіаторство як цивілізований спосіб врегулювання конфліктів.
Сучасна конфліктологія напрацювала шляхи цивілізованого врегулювання конфліктів за допомогою медіаторства (посередництва). В історії людства завжди застосовувалися способи врегулювання конфліктних ситуацій із залученням третьої авторитетної сторони, яка виступала посередником. У сучасній практиці таке посередництво називається медіацією. Ефективне посередництво можливе за умов дотримання ряду вимог і раціоналізації його процесу.
На сьогодні в конфліктології ставиться завдання розробити способи медіації та підготовки спеціальних фахівців-медіаторів.
У діяльності медіатора багато схожого з діяльністю судді, однак є й суттєві відмінності. Так О. Аллахвердова вказує, що:
q На відміну від судового процесу процес медіації є добровільним, а медіатор – вільно обраним (схожість медіації з арбітражем у формі третейського суду).
q У суді спірні сторони не беруть участь у розробці та прийнятті рішень – це функція судді. У медіації сторони самі розроблять і приймають рішення. Медіатор не приймає ніяких рішень щодо сторін і конфлікту.
q Рішення суду обов’язкове до виконання сторонами, при медіації воно виконується добровільно за наявності згоди.
q Суд визначає, хто правий, а хто винний. У медіації інша мета – пошук згоди.
q Ризик медіації мінімальний, оскільки кожна сторона у будь-який момент може відмовитись від продовження процесу. Медіація відбувається конфіденційно. Медіатор зобов’язаний тримати всю інформацію у таємниці. У суді ж неможливе припинення переговорів і збереження таємниці.
q Медіація – нетривалий процес, у суді ж розгляд справ часом триває роками.
q Медіація – більш дешева процедура.
У реальному житті як медіатор досить часто щодо конфліктуючих підлеглих і громадян виступає керівник або правоохоронець, яких наділено владними повноваженнями і для яких часом характерне застосування жорстких методів урегулювання протиріч. Це не зовсім правильно. Правильніше обирати як медіатора людину незалежну, нейтральну і неупереджену.
Можна сформулювати основні вимоги до процесу медіації:
Ø Добровільність вступу у процес медіації.
Ø Вільний вибір сторонами медіатора.
Ø Відсутність переваг у одної з сторін – повна їх рівноправність.
Ø Конфіденційність процесу переговорів.
Ø Намагання медіатора не тиснути на сторони, а лише допомогти знайти компромісні рішення.
Ø Затвердження остаточних рішень лише за спільною згодою.
Особливо необхідним медіаторство є у ситуаціях, коли важливо зберегти або поновити взаємостосунки між конфронтуючими сторонами. Наприклад, якщо конфліктантами є члени трудового колективу, то медіатором може бути обрано працівника відділу кадрів, профспілковий комітет, комісію по трудовим спорам, судового медіатора.
В Україні медіація як інститут досудового врегулювання конфліктів та суперечок на досудовій стадії передбачає створення при місцевих судах служб медіаторів. Така практика вже започаткована у ряді судів (м. Одеса, Харків ).
Загальними функціями медіаторів є:
- вивчення конфлікту;
- зняття напруги;
- пошук спільних точок зору і розбіжностей щодо сприйняття конфлікту;
- розробка компромісних варіантів урегулювання;
- підведення до мирової.
Згідно з Указом Президента України від 30.12.2000 року № 1393/2000 поставлене завдання створити Національну службу посередництва і примирення (НСПП) і затверджено Положення цієї служби, яку можна вважати інститутом медіаторства.
У зв’язку з тим, що діяльність НСПП спрямована на врегулювання переважно колективних трудових спорів, її завданнямиє:
q сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів);
q прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів), сприяння своєчасному їх вирішенню;
q здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
Результативність медіації можлива при її проведені за певною логікою. Як правило пропонується її послідовність, що показана в таблиці 5.1., кожний наступний крок в якій є логічним продовженням попереднього.
Таблиця 5.1. Порядок проведення медіації
| Крок | Зміст кроку |
| Самостійний пошук сторонами можливостей урегулювати конфлікт. У разі нездатності прийти до компромісу... | |
| Прийняття рішення про необхідність залучення медіатора... | |
| Пошук взаємно прийнятної кандидатури посередника... | |
| Узгодження порядку, місця і часу медіації, принципів, на яких вона відбуватиметься... | |
| Попередня підготовка медіатора, відмова від ролі посередника, якщо спір виходить за межі його компетенції або не можна уникнути упередженості... | |
| Вислуховування медіатором сторін щодо суті конфлікту, їх взаємних претензій, очікуваних рішень або результатів... | |
| Формулювання (або уточнення формулювань) медіатором суті конфлікту та своїх завдань... | |
| Збір всебічної інформації про конфлікт... | |
| Організація переговорів... | |
| Зняття емоційних пристрастей, переведення взаємодії у площину раціональних оцінок, пропозицій тощо. Формування установки на продуктивну роботу... | |
| Генерування ідей... | |
| Узгодження можливих компромісів, поступок, їх меж... | |
| Обговорення висунутих пропозицій. Формулювання їх. Роз’яснення позицій протилежної сторони (пропонування увійти у роль супротивника), вимог закону, можливих наслідків. Виявлення та оголення намагань маніпулювати. Заборони на взаємні причіпки, звинувачення, навчання правилам поведінки тощо... | |
| Реалізація заходів, які б підвищили довіру до посередника. Наприклад, відверта демонстрація своєї позиції, почуттів... | |
| Пошук нових ресурсів – як внутрішніх, так в зовнішніх... | |
| Корекція рішень... | |
| Остаточна конкретизація взаємно прийнятних рішень. Підготовка угоди, її виголошення, перевірка однозначності розуміння, зняття двозначних моментів, у разі необхідності – письмове оформлення. Визначення порядку, часу і місця здійснення прийнятого рішення... | |
| Оцінка результатів медіації, задоволеності сторін рішенням і готовності його виконувати... | |
| Відстеження процесу реалізації узгодженого рішення, інформування про його результати зацікавлених суб’єктів (суду, органу опіки тощо)... | |
| Вихід з медіаторства, формування позитивної установки на майбутнє... |
А. Анцупов відзначає, що керівнику та фахівцям необхідно вміти гнучко застосовувати всі типи медіаторства. Так, основними для керівника є ролі арбітра і посередника, а додатковими – роль третейського судді, помічника і спостерігача.
Роль арбітра оптимальна у ситуаціях, коли:
- керівник має справу з конфліктом, що швидко загострюється;
- одна зі сторін явно неправа;
- конфлікт протікає в екстремальних умовах (аварійна ситуація, бойова обстановка);
- службові обов’язки визначають його дії саме як арбітра (наприклад, в умовах правоохоронних органів, Збройних Сил тощо);
- немає часу на детальний розгляд конфлікту;
- конфлікт короткочасний і незначний.
Керівнику доцільно використовувати роль арбітра при регулюванні конфліктів по вертикалі, особливо якщо опоненти розмежовані декількома сходинками ієрархічної піраміди.
Керівник може виступати в роліпосередника при врегулюванні конфліктів у ситуаціях:
- рівності посадових статусів учасників конфлікту;
- тривалих, неприязних, складних взаємин.
За згодою опонентів керівник може винести проблему на збори колективу чи оцінку експертів, залучити до посередництва неформальні лідерів чи друзів опонентів.
Принципи посередницької діяльності психолога: нейтральність стосовно опонентів; безоціночність позиції; конфіденційність; процедурний характер діяльності; стимулювання працівництва; робота з процесом, а не з рішенням.
Можна виділити основні типи переговорів залежно від їх предмету:
1. Переговори про продовження діючих угод (наприклад, тимчасової угоди про припинення страйку).
2. Переговори про нормалізацію. Проводяться з метою переводу конфлікту у конструктивне русло. Часто проводяться за участю третьої сторони.
3. Переговори про перерозподіл (одна зі сторін ставить вимоги на свою користь за рахунок іншої. Ці вимоги супроводжуються погрозами наступаючої сторони).
4. Переговори про створення нових умов. Їхньою метою є формування нових відношень.
5. Переговори для досягнення побічних ефектів (демонстрація миру, з’ясування позицій, відволікання уваги тощо).
Залежно від того, яку мету переслідують учасники переговорів, виділяються різні функції переговорів:
Ø інформаційну (сторони зацікавлені в обміні поглядами, але не готові через певні причини до спільних дій);
Ø комунікативну (налагодження нових зв’язків);
Ø регуляції та координації дій;
Ø контролю (наприклад, із приводу виконання угод);
Ø відволікання уваги (одна зі сторін прагне виграти час для перегрупування чи нарощування сил);
Ø пропаганди (надається можливість одній із сторін показати себе у вигідному світлі в очах громадськості);
Ø поступок (одна зі сторін йде на переговори, щоб вселити в опонента надію на вирішення проблеми, заспокоїти його).
Для підвищення ефективності підготовки переговорів можливі:
q проведення економічної, правової чи іншої експертизи;
q складання балансових аркушів (на аркуші записують різні варіанти рішення, а проти кожного з них – можливі позитивні та негативні наслідки його прийняття);
q проведення групового обговорення окремих питань переговорів за методом “мозкового штурму”;
q експертне опитування за оцінкою варіантів рішень;
q використання комп’ютерної техніки для імітаційного моделювання; виявлення ступеня ризику і невизначеності; вибору норм і процедур для прийняття рішень; оптимізації процесу прийняття рішень з використанням комп’ютера як “третьої сторони”.
Висновки. Незважаючи на велику кількість спільних моментів, внутрішні та міжособистісні конфлікти мають свою специфічну природу. Ця специфіка обумовлює особливості їх протікання та вибір засобів запобігання і врегулювання.
Сучасна конфліктологія має розгалужений перелік способів врегулювання конфліктів, які повинні використовуватися з врахуванням їх можливостей.
Серед способів врегулювання конфліктів виділяється група методів і прийомів маніпулювання, які, як правило, не призводять до конструктивних результатів, однак в окремих випадках можуть бути використані.
Одним із цивілізованих способів врегулювання конфліктів є медіаторство, використання якого має своє як психологічне, так і юридичне підґрунтя.