Хохліна о.п. мета освіти в контексті теорії формування загальних і спеціальних здібностей

Хохліна О.П. Мета освіти в контексті теорії формування загальних та спеціальних здібностей // Педагогіка і психологія. – К.: Педагогічна преса, 2003. – №3-4. – С. 72-75

Постановка конкретних завдань навчання певних освіт­ніх галузей у загальноосвітній школі потребує з'ясування за­гальної мети освіти. І тут особливо продуктивним, як свід­чить вивчення проблеми, виявляється використання науково-психологічних підходів до формування загальних і спеці­альних здібностей, адже ніщо так не характеризує людину в діяльності, як її здібності. Саме в контексті теорії зага­льних і спеціальних здібностей особистості (Б. Г. Ананьєв, 3. І. Калмикова, Є. О. Климов, О. Г. Ковальов, Г. С. Костюк, В. А. Крутецький, Н. С. Лейтес, Б. Ф. Ломов, В. С. Мерлін, В. М. Мясищев, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов та ін., пов'язаної з нею теорії загальнотрудової й спецільної професійної підготовки (Ф. І. Іващенко, О. Г. Ковальов, М. Д. Левітов, Є. О. Мілерян, В. А. Моляко, О. О. Смирнов та ін. ми й конкретизували суть освітньої (передусім розвивальної) мети. Утім спочатку ви­значимося в розумінні основних положень цих теорій.

Здібності як індивідуально-психічні особливості люди­ни, від яких залежить успішність виконання діяльності, формуються в результаті засвоєння дитиною суспільно-іс­торичного досвіду (соціалізація) й набуття нею особистого досвіду (індивідуалізація). Вони характеризуються нероз­ривною єдністю соціально-типового та індивідуально-своє­рідного.

Здібності не є сталою властивістю людини. Вони вини­кають і формуються в діяльності. В ній вони й виявляють­ся. Розвиток здібностей пов'язаний не з нагромадженням особою знань, умінь та навичок, а з власне її психічним розвитком. Водночас між ними наявний тісний взаємо­зв'язок. Скажімо, з одного боку, ефективність засвоєння знань, умінь та навичок передбачає наявність здібностей, а з іншого — формування здібності до діяльності неможливе без засвоєння пов'язаних з нею знань, умінь та навичок. Тобто засвоєння останніх є умовою розвитку здібності: в міру того, як людина на матеріалі певної системи знань за­своює прийоми узагальнення, в неї не тільки нагромаджу­ються певні вміння, а й формуються певні здібності. Отже, вони формуються (і виявляються) під час оперування знаннями й уміннями в процесі діяльності.

Онтогенетичний розвиток людини супроводжується становленням у неї загальних та спеціальних здібностей. Загальні здібності (обдарованість) людини свідчать про широту її можливостей виконувати різні види діяльності. Прикладом загальних здібностей є загальна здатність до навчання (научуваність), до праці (наприклад, у сфері ма­теріального виробництва) та ін. У міру загального розвит­ку в результаті опанування конкретних видів діяльності формуються спеціальні здібності, тобто здібності до окре­мих видів діяльності. Отже, загальні здібності є основою для становлення спеціальних. Водночас становлення спеціаль­них здібностей відбивається на основі загальних здібнос­тей, загального розвитку. Спеціальні здібності і генетич­но, і структурно пов'язані з загальними, а загальні конк­ретно виявляються в спеціальних здібностях і розвиваються в них: всі спеціальні здібності людини — це різноманітні прояви, сторони загальних здібностей до навчання та пра­ці.

Слід враховувати, що взаємозв'язок між загальними й окремими спеціальними здібностями неоднаковий. Скажі­мо, чим більше значення для тієї чи іншої спеціальної зді­бності мають спеціальні задатки та спеціальна техніка, тим меншою може бути відповідність і тим більшою диспропорція між загальними й спеціальними здібностями, і чим менший специфічно технічний характер мають спеціальні здібності, тим більша відповідність та взаємозв'язок між ними. «Матеріальним субстратом» загальних здібностей є властивості аналітико-синтетичної діяльності мозку й вищої нервової діяльності. Для спеціальних здібностей таки­ми є і особливості діяльності аналізаторів та співвідношен­ня першої й другої сигнальної систем (С. Л. Рубінштейн).

Доведено, що в умовах загальноосвітньої школи на пе­рший план виступає потреба розвивати в учнів саме зага­льні (розумові) здібності. Формування загальних розумових здібностей набуває ще більшого значення для дітей з недостатнім інтелектуальним розвитком, бо, відпо­відно до даних дефектологічної науки, найбільшої уваги під час проведення корекційно-розвивальної роботи вима­гає вплив саме на «матеріальний субстрат» загальних здіб­ностей вихованців.

Розуміння співвідношення загальних і спеціальних здіб­ностей покладено в основу розподілу підготовки учнів до праці на загальнотрудову й спеціальну (професійну). Загальнотрудова підготовка спрямована на те, щоб учні здобу­ли потрібні для виконання роботи знання, вміння, навич­ки, щоб формувати в них (учнів) загальні здібності до пра­ці. Загальнотрудова підготовка є обов'язковою основою для спеціальної, метою якої є навчання конкретної професії та становлення в учнів спеціальних здібностей до праці. Оскі­льки в плані розвивальної роботи найбільше значення має становлення в учнів загальних розумових здібностей, то, відповідно, і загальнотрудовій підготовці надається особли­вого корекційного значення. Щодо спеціальної трудової підготовки, то можна припустити, що її розвивальне зна­чення посилюється в процесі навчання професій, які як­найменше мають специфічні технічні особливості, але якнайбільше сприяють загальному розвитку дитини.

В основі розвитку загальних здібностей лежить станов­лення в учнів їхньої активності (за умови спрямованості на досягнення мети її розглядають як діяльність) та її саморе­гуляції, можливої завдяки усвідомленню. Це положен­ня підтверджують дослідження Н. С. Лейтеса, в якому ви­явлено, що існують вікові передумови здібностей дитини, тобто зумовлені віком підвищені можливості їхнього роз­витку в тому чи іншому напрямку, на які треба орієнтува­тися і які треба використовувати для продуктивної розви­вальної роботи. Наприклад, у молодших школярів (8 — 9 років) спостерігається схильність засвоювати суспільно-іс­торичний досвід людства у вигляді знань, умінь та нави­чок. При цьому в них переважає настанова на наслідуван­ня, на повторення того, що вони сприймають. А тому за­своєння багатьох понять є зовнішнім, формальним, без ро­зуміння змісту. У школярів середнього віку (12 - 13 років) переважає особлива схильність до діяльності, широта на­хилів, потреба в самостійності. їх захоплює будь-яка діяль­ність, вони виявляють готовність наполегливо розширюва­ти коло занять, виконувати суспільно значущі види занять, деякі самостійні завдання й доступні їм практичні роботи. У старшому шкільному віці (15 - 16 років) учні виявляють схильність та здатність до свідомого саморегулювання.

Таким чином, в результаті аналізу проблеми можна зро­бити висновок, що педагогічний процес у загальноосвітній школі має забезпечувати не лише засвоєння учнями систе­ми знань і способів дій, передбачених навчальними програ­мами з усіх освітніх галузей, а й уможливлювати розвиток дитини в плані становлення в неї передусім загальних (зок­рема розумових) здібностей до навчання та праці. Форму­вання ж загальних здібностей передбачає, у свою чергу, ста­новлення в учнів діяльності та її усвідомленості. При цьому слід враховувати, що для засвоєння діяльності найсприятли­вішим є молодший та середній шкільний вік, а для форму­вання усвідомленості діяльності — старший шкільний.<...>