Емоційно-вольова сфера людини. їхньої послідовності, або погіршенням ставлення самої людини до завдання

їхньої послідовності, або погіршенням ставлення самої людини до завдання.

S Під час формування навички спостерігається різка зміна у набуванні вправності: навичка стає то кращою, то погіршується. Це — достатньо характерна ситуація для вироблення навички. Та­ка стрибкоподібність зумовлюється нерівномірним ускладненням завдань, погіршенням умов роботи, зміною прийомів виконання дій, зміною ставлення людини до завдання, втратою впевненості в успіху, настроєм, втомою тощо.

S У процесі формування навички спостерігається тривале за­тримання в її удосконаленні. Таке «плато» у формуванні навичок тісно пов'язане з прийомами виконання дії. Якщо вони недоско­налі, подальше зростання вправності припиняється. Причиною тривалого затримання може бути також зростання втоми людини, зниження інтересу до роботи, погіршення умов вправляння тощо.

Непродуктивними елементами діяльності є звичка — непродук­тивна, негнучка або нерозумна діяльність, що не має свідомої мети. Звичка, так само, як і навичка, виконується механічно. На відміну від навички, звичка включає потребу виконати ту чи іншу дію, її можна частково контролювати. Звичка може бути корисною (наприклад, звичка привести в порядок робочий стіл перед початком роботи) та шкідливою (наприклад, звичка не класти речі на своє місце).

Провідні види діяльності

Діяльність людини є дуже різноманітною. Провідними видами діяльності, тобто такими, у яких формуються якісні новоутворен­ня особистості у конкретний період життя, є спілкування, гра, учіння і праця.

Спілкування— це взаємодія двох або більше людей, спрямова­на на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Це перший вид діяльності, який виникає у процесі індивідуального розвитку людини, і він має вирішальну роль у формуванні особистості людини¹. Безпосереднє емоційне спілку­вання з дорослими є провідною діяльністю у немовлят, а встанов­лення інтимно-особистісних взаємин у ході спілкування — у підлітків.

¹ Детальніше див. § 8.1. «Поняття про спілкування; його структура та функції».

Гра— це вид непродуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Мотив ігрової діяльності полягає не в її результаті, а у самому процесі. Особливе значення мають рольові ігри дітей. Під час таких ігор діти можуть уявляти себе ким (чим) завгодно і відповідно до того діяти; вико­нувати ті чи інші ролі, наслідуючи поведінку інших людей або розігруючи сцени, що відображають відносини між ними; бавити­ся за наперед визначеними правилами.

Гра виконує функції, суттєві для психічного розвитку дитини. Насамперед, гра розвиває її емоційну, вольову та пізнавальну сфе­ру. Хоча під час гри дитина діє в уявних умовах, її переживання, бажання, задуми є реальні. Дитина не уявляє свої переживання, а насправді їх відчуває. Гра дає змогу задовольнити допитливість дитини і поекспериментувати у безпечній ситуації. Через гру ди­тина проникає у приховані сфери життя дорослих, збагачуючи свій соціальний досвід; гра допомагає дитині «пропрацювати» ті аспекти дорослого життя, які неможливо прожити у реальному дитячому житті. Гра є провідним видом діяльності у ранньому ди­тинстві. Засвоєння ігрової діяльності допомагає дитині легше перейти до учіння як виду діяльності.

Учіння— це цілеспрямоване та активне засвоєння людиною знань, умінь, навичок та соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Насамперед, це є діяль­ністю того, хто засвоює нові знання: учня, студента, дорослої лю­дини. Процесом учіння керує викладач (вчитель). Учіння висту­пає у формі активних інтелектуальних та фізичних дій людини. Зокрема, в студентів це включає слухання лекцій, роботу на семінарсько-практичних заняттях, самостійну роботу над ма­теріалом, виробничу та навчальну практику тощо. Учіння може бути мимовільним, не спрямованим спеціальними зусиллями; і свідомим — спрямованим на визначену ціль. Учіння є провідним видом діяльності у пізньому дитинстві та підлітково-юнацькому віці.

На відміну від учіння, навчання — це цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом як організатором педагогічно­го процесу. Навчання передбачає взаємодію учня і педагога. Воно може бути організованим і неорганізованим. Учіння і навчання не-

Розділ V