Формування психологічної готовності водіїв внутрішніх військ до діяльності в екстремальних умовах

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВОДІЇВ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

Харків – 2010

Методичні рекомендації щодо психологічної підготовки водіїв та психологічної готовності до управління транспортним засобом підготовлені співробітниками науково-дослідної лабораторії № 4 психології службово-бойової діяльності внутрішніх військ науково-дослідного центру Академії ВВ МВС України:

Приходько І. І. – начальник науково-дослідного центру Академії внутрішніх військ МВС України к.психол.н., с.н.с., полковник;

Мацегора Я. В. – старший науковий співробітник НДЛ № 4 НДЦ Академії внутрішніх військ МВС України, к.психол.н.;

Воробйова І. В.– старший науковий співробітник НДЛ № 4 НДЦ Академії внутрішніх військ МВС України, к.психол.н.

ЗМІСТ

ВСТУП-- 5

РОЗДІЛ 1 ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВОДІЇВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ДО ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ 14

Формування психологічних знань у водіїв внутрішніх військ- 14

Психологічне інформування про особливості екстремальних ситуацій 14

Увага водія- 19

Сприймання водія- 24

Мислення за кермом- 28

Пам’ять у діяльності водія- 33

Емоції і воля людини за кермом- 36

Відтворення психологічних факторів екстремальної ситуації в процесі тренувань- 42

Методи ідеомоторного тренування- 47

РОЗДІЛ 2 ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА СТАНОМ ВОДІЇВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ-- 55

Проблеми дослідження екстремальних станів- 55

Діагностика стану психічної напруженості 60

Діагностика депресивних станів- 74

Ретроспективна діагностика психічних станів у водіїв, які потрапили в екстремальні ситуації 87

Візуальна діагностика стану алкогольного та наркотичного сп’яніння водіїв внутрішніх військ- 94

Діагностика суїцидальних тенденцій у військовослужбовців- 113

РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ВОДІЯМ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК, ЯКІ ПОТРАПИЛИ У СИТУАЦІЇ ЗАГРОЗИ ЇХ ЖИТТЮ ТА ЗДОРОВ’Ю--- 124

Види психологічної допомоги водіям, які потрапили в екстремальні ситуації 124

Перша допомога військовим водіям при негативних психічних станах, що виникли внаслідок потрапляння у екстремальні ситуації 127

Зняття гострого стресу і антистресова підготовка до майбутніх екстремальних ситуацій за методом „Ключ”- 140

Дебрифінг стресу критичних інцидентів”, як метод попередження постстресових розладів- 152

Психологічна діагностика ПТСР- 157

Індивідуальна та групова терапія ПТСР- 184

ЗАКЛЮЧЕННЯ-- 196

ВСТУП

Сучасні умови, в яких трудяться представники багатьох професій, зокрема військовослужбовці внутрішніх військ, військовослужбовці МНС і Міністерства оборони, працівники правоохоронних органів, водії автотранспорту, машиністи поїздів, оператори атомних електростанцій і деякі інші, можна повною мірою назвати особливими, а іноді й екстремальними.

Особливими тому, що супроводжуються значними психоемоційними навантаженнями, викликаними:

− високою відповідальністю за прийняті рішення;

− достатньою складністю виконуваних функцій;

− прискореним темпом діяльності;

− об’єднанням неоднакових за метою дій в одній діяльності;

− обробкою значної за обсягом інформації;

− дефіцитом часу на прийняття рішення.

У тих випадках, коли ця діяльність супроводжується ще і обґрунтованим ризиком для життя, її називають екстремальною.

Військовослужбовці внутрішніх військ, як ніхто інший, часто потрапляють у складні і деколи небезпечні психологічні ситуації у повсякденній службово-бойовій діяльності, що мають стресогенний вплив на їх психіку.

Тому психологічна підготовка військовослужбовців внутрішніх військ повинна бути спрямована на формування стійкості до:

− до негативних чинників службово-бойової діяльності: напруженості, відповідальності, ризику, небезпеки, дефіциту часу, невизначеності, несподіваності тощо;

− факторів, що сильно впливають на психіку: вигляд крові, трупа, тілесних ушкоджень тощо;

− ситуацій протиборства: протистояння психологічному тиску, маніпулюванню з боку, як законослухняних громадян, так і правопорушників; не піддавання на провокації тощо;

− конфліктних ситуацій в службово-бойовій діяльності: вміння проаналізувати внутрішні причини конфлікту, розібратися в закономірностях їх виникнення, протікання і способи вирішення конфліктних ситуацій: образа і насильство над особистістю, хуліганство, грабіж, вбивство, опір представникові влади, вербальна та фізична агресія тощо; вміння володіти собою в психологічно напружених, конфліктних ситуаціях та ситуаціях провокацій.

Часте перебування у небезпечних, а іноді і загрозливих для життя ситуаціях вимагає від цих осіб уміння володіти собою, швидко оцінювати складні ситуації і приймати найбільш адекватні рішення, що буде сприяти більш ефективному виконанню поставлених службово-бойових завдань і зменшенню надзвичайних подій і зривів професійної діяльності серед особового складу внутрішніх військ.

Невміння військовослужбовця внутрішніх військ регулювати психічний стан і дії призводять до негативних, а часто і тяжких наслідків, як для нього самого, так і для оточуючих. Невміння керувати своєю поведінкою знижує здатність соціально-психологічної адаптації особистості до даних умов середовища, є серйозною перешкодою в реалізації її життєвого потенціалу.

На військовослужбовців внутрішніх військ щоденно впливають різні фактори, часто мають стресовий характер, що в свою чергу може призвести до появи втоми, перевтоми, виникненню різних негативних емоційних станів, до розладів професійно-службової діяльності.

Професійна надійність фахівця, який працює в екстремальних умовах, багато в чому залежить від психологічної стійкості, найважливішими складовими якої є конституціональні індивідуально-психологічні особливості особистості та психологічні якості, які формуються за допомогою спеціальних цілеспрямованих тренувань.

Конституціональні особливості суб’єкта слід враховувати при профвідбору, відсіваючи осіб з недостатньою психологічної стійкістю. Разом з тим, тільки можливостями відбору вирішити проблему професійної надійності навряд чи вдасться. У зв’язку з цим значно зростає роль тренувань і методів психічної саморегуляції, за допомогою яких можна формувати необхідні психологічні якості.

Оволодіння військовослужбовцями внутрішніх військ прийомами і методами психологічної саморегуляції є вельми актуальним завданням сучасного часу. Великих успіхів у службовій діяльності добиваються ті військовослужбовці внутрішніх військ, у яких міцніше нерви, хто краще вміє налаштуватися на протиборство, хто вміє більш раціонально розпоряджатися не тільки своїми фізичними та розумовими ресурсами, але і зберігати на оптимальному рівні нервово-психічну активність, проявляти в екстремальних ситуаціях психологічну стійкість.

Аналіз сучасних психологічних досліджень показав, що основною умовою психологічної стійкості є пошукова активність. Дана активність штовхає військовослужбовця на пошук нових знань, нових способів вирішення відомих проблемних ситуацій, на розвиток нових спеціальних здібностей, на загальний саморозвиток і прагнення до самонавчання, що дозволяє долати деструктивний вплив несприятливих життєвих обставин і сформувати стійкість особистості військовослужбовця внутрішніх військ.

Ще одним наслідком активної позиції військовослужбовця є прийняття на себе відповідальності за результати освоєння методик формування психологічної готовності військовослужбовця до дії в екстремальних ситуаціях.

У ході професійного навчання військовослужбовців внутрішніх військ для формування психологічної підготовки до дій у екстремальних умовах можуть використовуватися:

− психодіагностика, яка необхідна для виявлення існуючих у військовослужбовців особистісних рис, особливостей мотивації, емоційно-вольової сфери і розвитку пізнавальних здібностей, що сприяють подоланню негативних впливів екстремальних ситуацій (спостереження, бесіда, тестування);

− тренінги з розвитку професійної пам’яті, уваги й спостережливості;

− психофізичні тренінги з подолання перешкод (смуга перешкод, лабіринти);

− ідеомоторне тренування;

− тренінги з використанням елементів несподіванки, дефіциту часу, шумових і вогневих ефектів (морально-психологічна смуга);

− тренінги з освоєння ситуацій, пов’язаних зі сприйняттям страждань, крові, поранень, травм, убитих;

− навчання основам аутогенного тренування;

− тренінги самонавіювання, самопереконання, настрою;

− ситуативно-образне психорегулююче тренування, уявне перерахування військовослужбовцем індивідуально-ціннісних якостей і ситуацій, в яких він мав певні досягнення.

Доцільність практичних занять, тренінгів виправдана існуванням психологічної закономірності: людина, що неодноразово потрапляла у важкі умови і впоралася з ними, має більше шансів вийти з честю з чергової екстремальної ситуації, ніж та, яка ніколи не потрапляла у них.

У ході психологічної підготовки військовослужбовців детально інформують про особливості і умови майбутньої службово-бойової діяльності, про труднощі виконання службово-бойового завдання, про шляхи їх подолання. Під час занять і навчань моделюються зовнішня картина службово-бойових дій і психологічна модель службово-бойової діяльності військовослужбовця з усіма екстремальними умовами, які, відбиваючись у свідомості, здатні викликати психічні реакції, подібні до тих, що виникають у реальній екстремальній ситуації.

Насиченість занять та навчань елементами небезпеки і ризику, несподіванки і новизни спочатку викликає у особового складу психічну напруженість, але роз’яснення значущості подолання труднощів та виконання поставленого завдання, як правило, формує стійку мотивацію до досягнення успіху в навчальній екстремальній ситуації. Така мотивація в свою чергу сприяє виробленню навичок подолання психічної напруженості та інших негативних станів.

У ході багаторазового повторення вправ у умовах, що постійно ускладнюються, контроль військовослужбовця над своїм психічним станом і діями поліпшується. Поступово формується психологічний механізм стійкого придушення невпевненості і страху.

З поліпшенням емоційно-вольового контролю в особового складу зростає впевненість у своїх здібностях долати труднощі і реалізовувати поставлені службово-бойові завдання.

Бажано, щоб методи, які підбираються для психологічної підготовки військовослужбовців, становили певну систему, враховували етапність формування готовності до діяльності в екстремальних умовах і типові умови її реалізації.

Так, на першому етапі підготовки до діяльності в екстремальних умовах корисною буде інформація про особливості вегетативних реакцій, пов’язаних зі стресом, про їх вплив на емоційно-вольову сферу людини. Корисною буде інформація про пізнавальні процеси (увагу, мислення, пам’ять тощо), про особливості їх функціонування у звичайних та екстремальних умовах, про способи підвищення їх продуктивності. Важливим є й розуміння природи релаксаційних технік, формування вольових якостей тощо.

Другий етап передбачає відпрацювання алгоритму дій в екстремальній ситуації. Спочатку тренування відбувається у звичайних умовах і призначене для запам'ятовування черговості дій, розрахунку сили і часу для їх виконання. Далі необхідно відпрацювати алгоритм дій в обстановці, що імітує екстремальну (але реально безпечній). Після запам’ятовування всіх особливостей виконуваних дій в екстремальних умовах можна використовувати ідеомоторне тренування (третій етап підготовки). Ідеомоторна підготовка, як і інформування на першому етапі, стосується ментальної сфери, проте в даному випадку військовослужбовець, який проходить цей етап підготовки, працює вже не з загальними знаннями про психічні процеси та зміни, що відбуваються в екстремальній ситуації, а зі своїми власними, набутими під час проходження попередніх етапів підготовки. Необхідно добиватися усвідомлення, рефлексії своїх емоційно-вольових і когнітивних процесів, контролю над ними, довільності виконуваних дій (не допускати імпульсивних дій). У деяких випадках, тренування продовжують до формування автоматичних дій (до згортання усвідомлення). Проте початкове усвідомлене виконання дій є необхідною умовою підготовки до діяльності в екстремальних умовах, так як збої в алгоритмі для вирішення виниклої проблеми вимагають розгортання усвідомлення (розуміння причинно-наслідкових зв’язків тощо).

При підготовці до діяльності в екстремальних ситуаціях необхідно приділяти увагу не тільки зовнішній стороні діяльності – конкретним діям і операціям, а й внутрішній – мотивації діяльності. Без формування ціннісно-смислової регуляції життєдіяльності, активної життєвої позиції, усвідомлення і прийняття своєї ролі захисника правопорядку, суспільного ладу, без любові до Батьківщини, без усвідомлення сенсу обраної професії військовослужбовця та без подолання егоїстичної мотивації неможливе формування готовності до діяльності в екстремальній ситуації, неможливий свідомий ризик своїм життям заради товаришів по службі і цивільного населення. Цей етап формування готовності до діяльності в екстремальних умовах можливий тільки як планомірний постійний виховний вплив на військовослужбовця, який не приурочений до якої-небудь очікуваної події, а здійснюється командирами з першого до останнього дня служби військовослужбовця.

Відзначимо, що під час підготовки до дії в екстремальних ситуаціях мова йде в першу чергу про так би мовити „типові” екстремальні ситуації. Так, для військовослужбовців внутрішніх військ такими „типовими” екстремальними ситуаціями повинні стати дії в умовах техногенних і природних катастроф, загрози епідемій, масових заворушень тощо. Ці ситуації можуть ускладнюватися розвитком паніки у населення та необхідністю контролювати емоційний стан не тільки свій, а й цивільного населення. Досить частими для військовослужбовців внутрішніх військ є ситуації безпосередньої загрози їх власному життю і здоров’ю, наприклад, під час спроб втечі ув’язнених, що конвоювалися до місць відбування покарання, при затриманні озброєних осіб, при збройному нападі на об’єкт, що охороняється військовослужбовцями, тощо.

На основі аналізу існуючого досвіду ефективних дій в подібних ситуаціях, аналізу скоєних помилкових дій та іншої інформації розробляється алгоритм дій в таких „типових” ситуаціях, тобто той порядок дій, слідування якому найімовірніше приведе до досягнення поставлених службово-бойових завдань. Навчання дії в таких „типових” екстремальних ситуаціях формує загальну готовність до діяльності в екстремальних ситуаціях.

Однак, виникаючі нові реальні екстремальні ситуації не у всіх рисах повторюють розігруванні на навчаннях. І в цьому випадку мова повинна йти про ситуаційну готовність до дій у екстремальних ситуаціях.

У будь-якому випадку, набуті у процесі тренувань оволодіння своїм тілом, у тому числі і вестибулярним апаратом, а також своєю емоційно-вольовою сферою й пізнавальними процесами позитивно позначаються на здатності виконувати поставлені службово-бойові завдання в екстремальних ситуаціях.

Основна особливість реальних екстремальних ситуацій полягає у їх раптовості та реальній небезпеці.

Фактори раптовості та небезпеки певною мірою можуть нейтралізувати грамотні, адекватні дії командира: наявність у нього адекватної інформаційної моделі стану і намірів протиборчої сторони, стану й можливостей своїх підлеглих; вміння командира прогнозувати не тільки найбільш вірогідні, але й найбільш несприятливі варіанти розвитку подій і реалізовувати матеріально забезпечені плани дій на цей випадок; відсутність зайвої централізації управління; здатність офіцерів підтримувати у себе і підлеглих стан психологічної готовності до ефективних дій у нестандартних ситуаціях; висока військово-професійна підготовленість, психологічна стійкість, моральні якості військовослужбовців. Чим багатший досвід офіцера, тим менша ймовірність потрапляння його і керованого ним особового складу в ситуацію раптовості та її наслідки.

Говорячи про системність формування готовності військових водіїв треба враховувати і той факт, що водій керує не тільки власними діями, а й „діями” ввіреного йому транспортного засобу. Тому важливим є не тільки опановувати інформацією про закономірності функціонування власної психіки, але і про технічні характеристики різних транспортних засобів, особливості їх „поведінки” в різних умовах (спеки, холоду, затоплення, зміни ваги вантажу, що перевозиться, особливостей ґрунту, траси, використовуваного палива тощо). Крім такої загальної технічної поінформованості, водій повинен знати всі особливості свого транспортного засобу. Природно, що підготовка військового водія повинна включати навчання так званому „екстремальному” водінню (знання та вміння керувати автомобілем в екстремальних „дорожніх” ситуаціях, наданні допомоги постраждалим в автокатастрофах тощо).

Таким чином, системне формування готовності військового водія до діяльності в екстремальних умовах передбачає вписані в „типові” умови екстремальної ситуації надійність транспортного засобу, володіння водієм цим транспортним засобом і володіння водієм власною психікою.

Такий підхід до підготовки водіїв висуває особливі вимоги до методів і методик психологічної підготовки, покликаних підвищити рівень психологічної готовності до роботи в екстремальних умовах. Ці методи та методики повинні бути не тільки науково обґрунтованими, але, перш за все, практично спрямованими і доступними для вивчення.

Зазначимо, що описана вище система підготовки водія до дії у екстремальній ситуації є частиною психологічного супроводу військовослужбовців внутрішніх військ в ситуаціях, що представляють загрозу їх життю та здоров’ю. Такий супровід передбачає декілька етапів роботи психолога військової частини:

1 етап – Психологічний відбір на службу у внутрішні війська.

2 етап – Психологічна підготовка особистого складу частини до вірогідних (типових) екстремальних ситуацій.

3 етап – Оцінка стану військовослужбовця на етапі постановки службово-бойового завдань, що передбачає дії у екстремальних умовах, та прогнозування ефективності його діяльності у зазначених умовах.

4 етап – Контроль за станом військовослужбовців в умовах екстремальної ситуації та надання можливої допомоги.

5 етап – Оцінка стану військовослужбовців безпосередньо після прибуття зі службово-бойового завдання, що виконувалося в екстремальних умовах, та надання оперативної допомоги.

6 етап – Загальні (для усього особового складу, який виконував службово-бойові завдання у екстремальних умовах) та індивідуальні реадаптаційні заходи.

7 етап – Періодичний контроль станів військовослужбовців, що потрапляли в екстремальні ситуації з ціллю встановлення рис посттравматичних стресових розладів.

8 етап – Індивідуальна і групова реабілітація осіб, що мають ознаки посттравматичного стресового розладу.

Згідно з завданнями, що стоять перед психологами на цих етапах і були укладені данні методичні рекомендації.

РОЗДІЛ 1

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВОДІЇВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ДО ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ