Поняття інформаційних систем та інформаційних технологій
Інформацíйна систéма (англ. Information system) — сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів. Таке визначення може бути задовільним тільки при найбільш узагальненій і неформальній точці зору і підлягає подальшому уточненню. Інформаційні системи діють у нашій країні під назвою «автоматизовані системи (АС)».
Iнформаційні системи здавна знаходять (в тому чи іншому вигляді) досить широке застосування в життєдіяльності людства. Це пов'язано з тим, що для існування цивілізації необхідний обмін інформацією — передача знань, як між окремими членами і колективами суспільства, так і між різними поколіннями.
Найдавнішими і найпоширенішими ІС слід вважати бібліотеки. І, дійсно, здавна в бібліотеках збирають книжки (або їх аналоги), зберігають їх, дотримуючись певних правил, створюють каталоги різного призначення для полегшення доступу до книжкового фонду. Видаються спеціальні журнали та довідники, що інформують про нові надходження, ведеться облік видачі.
Найстаріші (у моральному і у фізичному розумінні) ІС повністю базувалися на ручній праці. Пізніше їм на зміну прийшли різні механічні пристрої для обробки даних (наприклад, для сортування, копіювання, асоціативного пошуку, тощо). Наступним кроком стало впровадження автоматизованих інформаційних систем (АІС), тобто систем, де для забезпечення інформаційних потреб користувачів використовується ЕОМ зі своїми носіями інформації. В наш час — епоху інформаційного вибуху — розробляється і впроваджується велика кількість самих різноманітних АІСів з дуже широким спектром використання.
Інформаційні технології (ІТ) — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збирання, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів.
Розвиток технічних засобів протягом кількох мільйонів років зумовлював постійне вдосконалення ІТ. Тому виокремлюють кілька етапів їхнього розвитку:
-«ручна» інформаційна технологія (панувала до другої половини XІX століття) — оброблення інформації здійснювалось вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів;
-«механічна» інформаційна технологія розпочалась із винайденням друкарської машинки та телефону, модернізацією системи поштового зв’язку. Така технологія стала базою формування організаційних структур в економіці;
-«електрична» інформаційна технологія (зародилась у 1940—1950-х роках) ґрунтувалась на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів і т. ін.
Основні принципи нової інформаційної технології (НІТ) — це інтегрованість, гнучкість та інформативність. Для неї характерні такі особливості:
-робота користувача в режимі маніпулювання даними (а не програмування);
-цілковита інформаційна підтримка на всіх етапах проходження інформації на основі інтегрованої бази даних, яка передбачає одну уніфіковану форму подання, зберігання, пошуку, відображення, відновлення та захисту даних;
-безпаперовий процес опрацювання документа, коли на папері фіксується лише його остаточний варіант, а проміжні версії та необхідні дані, записані на машинні носії, доводяться до користувача через екран дисплея комп’ютера;
-інтерактивний (діалоговий) режим розв’язування задач, що дає змогу користувачам активно впливати на цей процес;
-уможливлення колективної (групової) співпраці для підготовки документів і виконання завдань на базі кількох персональних комп’ютерів, об’єднаних засобами комунікацій.
58. РОЗКРИТИ СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ДОЗВІЛЛЯ»
Зародження туристської анімації пов’язано з організацією дозвілля. Для розуміння анімаційних процесів необхідно чітко визначитись з більш ґрунтовними поняттями, і, в першу чергу, з поняттями «вільний час» та «дозвілля» у співвідношенні з іншими.
Робочий і вільний час є категоріями, що розглядаються як поняття парні і протилежні на кшталт «день» – «ніч», «зима» – «літо» тощо.
Робочий час – це час, протягом якого працівник працює у визначеному місці, виконує роботу, визначену угодою, на визначених умовах, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку.
Вільний час – час, вільний від виконання трудових обов'язків, який використовується працівником на власний розсуд. У вільний час люди спілкуються (безпосередньо та он-лайн), виховують дітей, читають книги, переглядають телепередачі, відвідують кіно, театри, концерти, займаються самоосвітою, спілкуються з товаришами і друзями, бувають на природі тощо.
Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві в установі, а й усяка інша обов’язкова турбота про підтримку фізичного буття людини. Тобто під вільним часом розуміють такий час, що не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, дозвілля, вільної діяльності і розвитку. Це – простір для людського розвитку. Але головна цінність вільного часу полягає в тому, що людина може його вільно, на свій власний розсуд використовувати.
Не можна ототожнювати поняття "дозвілля" з поняттям "вільний час".
Вільний час набуває форми дозвілля, але не зводиться цілком до нього. Для дозвілля, насамперед, характерні пасивно-видовищні форми проведення вільного часу. У рамках дозвілля в основному здійснюється споживання культури, а не її творення: людина прагне задовольнити свої потреби в насолоді, задоволеннях, розвагах.
У світі для значної частини людей соціальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-культурної інтеграції й особистої самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали звичним атрибутом способу життя українського народу.
Як частина вільного часу, дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і споглядальну, виробничу й ігрову.
Практика дозвілля показує, що найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВВ, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Треба не тільки знати культурні запити, передбачати їхні зміни, а й уміти швидко реагувати на них, вміти запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференційовані форми організації дозвілля різних груп населення. Ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віковому, професійному й соціальному аспектах.
Дозвілля – це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру.
Дозвілля – це ті види діяльності (активної чи пасивної) в структурі вільного часу, які людина здійснює з радістю, отримуючи від них позитивні емоції, заряд бадьорості, радість та задоволення.
Найпростіший вид дозвілля – відпочинок. Він призначений для відновлення витрачених під час роботи сил і поділяється на активний і пасивний. Пасивний відпочинок характеризується станом спокою, що знімає втому і відновлює сили. Активний відпочинок включає в роботу м'язи і психічні функції, які не знайшли застосування в робочий час. До нього відносять фізкультуру, спорт, фізичні вправи, туристсько-рекреаційну діяльність, ігри, танці, спілкування тощо.