V. Обговорення
Що сподобалося? Що не сподобалося? Чи важко було малювати своє ім’я?
Унікальність мого і твого внутрішнього світу
Заняття 4
Мета: допомогти дітям усвідомити на явність у себе різних позитивних рис, усвідоми ти свою унікальність.
Вправа 1. «Знайомство»
Дітям пропонується закінчити речення «Я люблю…». Учні по черзі озвучують незакінчене речення.
Вправа 2. «Долонька»
Дітям пропонується покласти свою долонь ку на аркуш паперу, розчепіривши пальці. Потім її контури обводяться олівцем. На кожному пальці потрібно написати що-небудь гарне про себе: «Я красивий», «Я сильний» тощо.
Потім психолог збирає малюнки, по черзі читає їх групі, а діти мають здогадатися, де чия «долонька».
Робота з казкою «Хмара» (автор М.Мішин)
Питання для обговорення:
Хто з вас любить небо і хмари?
У чому помилялися хмари, думаючи про хмару? На що вони звернули увагу? (На зовнішність— не помітили душу.)
Як можна довести, що хмара була шляхет ною?
Якими ще рисами, на ваш погляд, володі ла хмара?
З ким з героїв казки в Хмари було найбіль ше схожих рис і яких? (З хмариною — прагнен ня допомагати, уміння співчувати оточуючим тощо.)
Під час обговорення казки звертають особ ливу увагу на розходження в зовнішньому виг ляді й у рисах хмаринок, а також на те, що не завжди красива зовнішність пов'язана з гарни ми рисами.
Вправа 3. «Зірочка»
Психолог малює на дошці зірку, у кутках якої пише «мама», «тато», «вихователь», «друг», «ведучий».
Одного з учнів запрошують до дошки. Веду чий вказує на один із промінчиків зірки і подає умовний знак, наприклад, тупотить ногою. Ди тина повинна вирішити, яка риса у неї спільна з цією людиною. Якщо ж ведучий ляскає в долоні, потрібно згадати, яка риса зазначеної людини протилежна наявному в дитини.(Наприклад: ведучий вказує на проміннячко з написом «мама» і тупотить. Дитина говорить: «Мама любить тварин, і я теж». Далі ведучий вказує на про міннячко «тато» і ляскає в долоні. Дитина по рівнює себе з батьком: «Він розсіяний, а я уваж ний».) Діти наприкінці вправи повинні зроби ти висновок, що між людьми (зовні несхожими) завжди є яка-небудь подібність. Психолог до помагає дітям підбити підсумок заняття.
Висновок: кожна людина унікальна. У кожної людини є свій внутрішній світ. Кожній людині властиві як позитивні риси характеру, так і негативні.
Казка «Хмара»
Скажи, ти любиш небо? Блакитне, глибоке, вабливе. Чи неправда, тобі не раз хотілося по летіти в цю безкрайню, вабливу височінь або уявити себе хмарою, що плавно пливе по небу. Тоді слухай.
Уяви: спекотний літній день. Ти лежиш на лузі, повітря насичене ароматом польових квітів. Ти дивишся в небо. На обрії видніються хмарки. Ще мить — і ти заплющуєш очі, тому що від спе ки й аромату трав тебе хилить у сон. І от ти стаєш невагомим і легким, як хмара. Ти злітаєш у небо до інших хмар. Білих, пухнастих.
Здрастуй, друже, — говорять вони. — Йди до нас!
Хмарина оглядається навкруги, радіючи, що її дружелюбно прийняли.
— Давайте пограємо в що-небудь. Напри клад, політаємо над землею і подивимося, що роблять люди, — запропонувала Хмарина.
— О, ми з радістю полетимо з тобою, адже це так цікаво! — дзвінко вигукнули всі хмари разом.
—І я з вами! — пролунав глухий голос.
—Ну, от ще! Ти нам усе зіпсуєш. Ти сіра і незграбна. Люди злякаються тебе й утечуть. — відповідали білі хмари.
Хмарина озирнулася і побачила осторонь пух ку сіру хмарину. Вона ще більше насупилася і по темніла від глузувань. Хмарині стало шкода її.
—Хто це? — запитала вона в друзів.
—Це Хмара, — пояснила найкрасивіша хма ра. Ми ніколи не беремо її із собою, тому що вона страшна. А люди люблять тільки білі хмари.
—Давайте візьмемо її із собою, — сором'язли во запропонувала хмарина, але її ніхто не почув.
І вони полетіли, взявшись за руки. Пролітаючи повз Хмару, хмарина чула, як вона журилася: «Ох, невже я ніколи не зможу бути корисною людям? Невже я не зможу бути такою красивою як мої брати хмари?!»
...Внизу пропливали міста, села, річки, гори, моря, озера.
—Хочете, я покажу країну, у якій я народи лася? — запитала Хмарина.
—Хочемо! Хочемо! — почула з усіх боків.
—Тоді летимо! — сказала Хмарина.
Незабаром вони долетіли до тих країв, де зав жди пекуче гріло сонце, де сади були повні фруктів, а на полях колосилося жито.
Але що це? Хмарина тривожно подивилася вниз і не повірила своїм очам: «Де зелені луги, повноводі ріки, стигле колосся жита, де чудові сади і ліси?»
— Зачекайте тут, я незабаром повернуся, — сказала Хмарина.
Вона спустилася до землі, і перед нею відкри лася страшна картина. Усе пересихало, навіть ріка, що колись була повноводою, стала жалюг ідним струмочком.
— Ми помремо від голоду і посухи! — чулися звідусіль тривожні і втомлені голоси людей.
Хмарина злетіла вгору.
— Я хочу допомогти їм, але я така маленька! — вигукнула вона. — У мене не вистачає сил! Що ж робити?
І тут з'явилася Хмара.
Ніхто не помітив, що вона летіла слідом за усіма.
—Я допоможу! — сказала Хмара.
—Куди тобі! — почулися недовірливі голоси.
Але Хмара вже робила свою справу. Вона на близилася до землі... Пролунав грім, і пішов та кий дощ, якого тут давно не було. На очах у всіх природа оживала: ріки наповнювалися водою, ліси, поля, сади набиралися сили і свіжості. А коли виглянуло сонце, його промені пробилися крізь Хмару, що раптом стала легкою і прозо рою. І усі побачили веселку.
«Веселка — це гарна прикмета! Тепер ми не умремо від голоду і посухи!» — почули радісні голоси людей. Дощ скінчився. Умита земля віддячила Хмарці, а всі хмари милувалося нею. А Хмара, посміхаючись, повільно піднімалася в саму височінь, де живуть найкрасивіші хмари.