Формування емоцій в процесі розвитку особистості
Розвиток емоцій пов’язаний з формуванням особистості та проходить шлях від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів. Складний процес формування особистості складається з трьох компонентів: впливу соціального середовища, планомірного виховного впливу на особистість через соціальні інститути, свідомого цілеспрямованого впливу людини на саму себе, тобто самовиховання.
Найбільш ранні емоційні вияви в дітей пов'язані з органічними потребами: вияви задоволення чи незадоволення при задоволенні чи незадоволенні потреби в їжі, сні тощо. Поряд з цим починають виявлятися і такі елементарні почуття, як гнів та страх, які спочатку носять неусвідомлюваний характер. Дещо пізніше (приблизно у два роки) з’являються вияви емпатії, співчуття і співпереживання. Дитина може плакати, коли їй показують зображення людини, яка плаче, коли їй читають книгу або вона дивиться мультфільм, де розповідається про страждання людини або тварин [17].
Позитивні емоції в дитини розвиваються поступово у процесі гри та дослідницькій поведінці. Спочатку в малюка викликає задоволення в момент досягнення бажаного результату, тобто емоції грають заохочувальну роль. Пізніше вони починають відігравати функціональну роль: приносить задоволення не лише результат, а й процес гри. У старших дітей виявляється передбачення задоволення, і емоції в цьому випадку виникають на початку ігрової діяльності, і ні результат, ні процес гри вже не виступають центральними в переживанні дитини [20].
Емоційні стани в ранньому віці виникають афективно, раптово, бурхливо протікають і так само раптово зникають. Лише в старшому дошкільному віці разом з появою складних форм емоційного життя в дітей виникає здатність контролювати власну емоційну поведінку.
Розвиток негативних емоцій значною мірою зумовлений нестійкістю емоційної сфери дітей і тісно пов'язаний з фрустрацією. Звичні способи вирішення фруструючих ситуацій визначають емоції, які при цьому виникають. Стани фрустрації та способи їх подолання, які часто повторюються в ранньому дитинстві, можуть закріплюватися у вигляді байдужості, безініціативності, або агресивності, заздрості. Для уникнення подібних ефектів небажано при вихованні дитини надто часто добиватися виконання своїх вимог прямим натиском. Наполягаючи на невідкладному виконанні вимог, дорослі не дають дитині можливості самій досягти поставленої мети і створюють ситуацію фрустрації, що сприяє закріпленню впертості та агресивності в одних і безініціативності та байдужості – в інших. У таких ситуаціях доцільно використовувати нестійкість уваги дітей і намагатися відволікти дитину від проблеми, що виникла [13].
Велике значення під час формування такого емоційного стану, як агресивність, відіграє покарання дитини. Дослідження показали, що діти, яких удома строго карали, виявляли під час гри більшу агресивність, ніж діти, яких карали не надто строго. Однак і повна відсутність покарань несприятливо впливає на розвиток характеру особистості. Діти, яких за агресивну поведінку під час гри карали, були менш агресивними і поза грою, ніж ті, яких зовсім не карали.
Одночасно з формуванням емоцій у дітей поступово формуються моральні почуття під впливом похвали, заохочення, а також засудження, коли дитина чує від дорослих, що можна, а чого не можна робити. Спочатку дитина керується власними інтересами, суспільна ж корисність того чи іншого вчинку починає визначати поведінку дитини дещо пізніше – у кінці дошкільного періоду. На початку шкільного навчання діти характеризуються досить високим рівнем контролю за своєю поведінкою, у них з’являється почуття сорому за здійснені негідні вчинки [29].
У дітей досить рано виявляються зародки естетичних почуттів. Одним із ранніх його виявів є задоволення дитини від прослуховування музики. На кінець першого року дітям подобаються певні речі – іграшки та особисті речі дитини, особливо яскраві предмети. Велика роль при цьому відводиться заняттям з малювання, музики, відвіданню картинних галерей, театрів, концертів. Дитина в цьому віці ще не може адекватно оцінити твори мистецтва, а справжнє розуміння краси приходить лише в старших класах [18].
З початком молодшого шкільного періоду розширюється коло знань та досвіду дитини, що впливає на емоції та почуття дітей: з’являється вміння керувати своєю поведінкою, стримувати себе, а почуття не мають того афективного характеру, який характеризував дітей раннього віку.
Знайомство з окремими науковими дисциплінами, заняття в гуртках, самостійне читання книг сприяє формуванню інтелектуальних почуттів. Дитину все більше приваблює пізнавальна діяльність, яка супроводжується позитивними емоціями і почуттям задоволення від пізнання нового. У дітей шкільного віку змінюються життєві ідеали. Якщо у дітей – дошкільників ідеалом найчастіше виступає хтось з рідних, то у школярів ідеалами починають виступати інші люди, літературні герої, історичні особи [16].
Процес виховання емоцій починається з раннього дитинства. Важливою умовою формування позитивних емоцій та почуттів є турбота з боку дорослих. Дитина, яка обділена любов’ю та ласкою, сама виростає холодною. Емоційна чутливість формується в процесі турботи про слабших (це можуть бути менші братики чи сестрички або тварини). Почуття дитини не повинні обмежуватися тільки власними переживаннями, а виявлятися в конкретних вчинках, діях та діяльності. У протилежному випадку дитина виросте сентиментальною, не здатною втілювати свої почуття в життя.
Емоції виступають регулятором поведінки дитини, стаючи тією основою, за допомогою якої дитина ставить перед собою цілі, приймає рішення виконати якусь справу. Роль емоцій у регуляції поведінки дітей кожного разу виявляється в тих випадках, коли дорослі не можуть змусити дитину щось робити шляхом тільки логічних доводів, тобто звертаючись тільки до її свідомості. Будь-які впливи і вимоги тоді стануть спонуканнями поведінки, вчинків дітей, коли будуть ними емоційно прийняті, увійдуть до кола власних потреб, стануть їх власними рішеннями.
У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Емоції органічно пов'язані з потребами, які супроводжуються позитивними або негативними переживаннями. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб, які сприяють або не сприяють їх задоволенню [17].
Емоції та почуття людини взаємопов’язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв'язку із ставленням до неї та її результатів. Люди самовизначають себе через свої емоції. Характер емоцій дитини говорить оточуючим про особистість, що формується. Емоції дітей і підлітків є своєрідними індикаторами; вони вказують, наскільки успішно формується спрямованість особистості [1].
Вірно сформовані емоції збагачують життя людини. Емоції і почуття також стимулюють людину до діяльності, додають їй снаги, стають внутрішньою спонукою, її мотивами.