Здібності як чинники професійної діяльності

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успіх у діяльності, швидкість і легкість оволодіння діяльністю. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, що є у людини, але здібності забезпечують їх швидке придбання, фіксацію й ефективне практичне застосування.

Л. Д. Столяренко і В. Є. Столяренко пропонують наступну класифікацію здібностей:

1) природні здібності, в основі своїй біологічно зумовлені, пов'язані з вродженими задатками, що формуються на їх базі при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків;

2) специфічні людські здібності, мають суспільно-історичне походження і забезпечують життя і розвиток у соціальному середовищі. У свою чергу, специфічні людські здібності поділяються на здібності:

а) загальні, якими визначаються успіхи людини в самих різних видах діяльності і спілкування (розумові здібності, рівень інтелекту, розвинені пам'ять та мова, точність і тонкість рухів рук і т. д.), та спеціальні, визначальні успіхи людини в окремих видах діяльності і спілкування, де необхідні особливого роду задатки та їхній розвиток (здібності математичні, технічні, літературно-лінгвістичні, художньо-творчі, спортивні і т. д.). Таким чином, виділяються: загальні здібності (здібність до виявлення закономірностей, загальний рівень інтелекту); модально загальні здібності (вербальний інтелект, нумеричний інтелект (що дозволяє здійснювати обчислення), просторовий, техніко-практичний інтелект); спеціальні здібності (обумовлюють легкість та успішність оволодіння певними спеціальними видами діяльності: музичні, технічні, артистичні, педагогічні здібності тощо); приватні здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви);

б) теоретичні здібності, що визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення, і практичні, що лежать в основі схильності до конкретно-практичних дій. Поєднання цих здібностей властиво лише різнобічно обдарованим людям;

в) навчальні здібності, які впливають на успішність педагогічного впливу, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, і творчі, пов'язані з успішністю у створенні творів матеріальної і духовної культури, нових ідей, відкриттів, винаходів. Вища ступінь творчих проявів особистості називається геніальністю, а вищий ступінь здібностей особистості в певній діяльності (спілкуванні) – талантом;

г) комунікативні (здібність до спілкування, взаємодії з людьми) і предметно-діяльнісні здібності, пов'язані із взаємодією людей з природою, технікою, знаковою інформацією, художніми образами і т. д.

Людина, здатна до багатьох і різних видів діяльності і спілкування, володіє загальною обдарованістю, тобто єдністю загальних здібностей, що обумовлює діапазон його інтелектуальних можливостей, рівень і своєрідність діяльності і спілкування.

Таким чином, здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання. Від здібностей залежать швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але самі здібності не зводяться до знань і вмінь. Дослідженнями встановлено, що здібності – прижиттєві утворення, їх розвиток іде в процесі індивідуального життя; середовище, виховання активно формують їх.

Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б. М. Тепловим. Згідно його концепції вродженими можуть бути анатомо-фізіологічні і функціональні особливості людини, які створюють певні передумови для розвитку здібностей, названі задатками. Задатки – це деякі генетично детерміновані (вроджені) анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають індивідуально-природну основу (передумову) формування та розвитку здібностей.

Здібності – не статичні, а динамічні утворення, їх формування і розвиток відбуваються поетапно в процесі певним чином організованої діяльності і спілкування. Задатки зумовлюють різні шляхи формування здібностей, впливають на рівень досягнення, швидкість розвитку. Багато задатків, дані людині від природи, можуть залишитися нереалізованими, не перетворитися в реальні здібності та досягнення людини, людина може навіть і не підозрювати про наявність у себе будь-яких задатків.

Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють ведучі і допоміжні властивості. Наприклад, провідними властивостями літературних здібностей є особливості творчої уяви і мислення, яскраві, наочні образи пам'яті, почуття мови, розвиток естетичних почуттів. А ведучими властивостями математичних здібностей є уміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки. Для педагогічних здібностей ведучими є педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, потреба в передачі знань.

У одної й тої ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них може бути більш значною, ніж інші. З іншого боку, у різних людей спостерігаються одні й ті ж здібності, але різняться між собою за рівнем розвитку. З початку XX ст. робилися спроби виміряти здібності. Для їх вимірювання використовувалися тести. Але більш вірний шлях визначення здібностей – це виявлення динаміки успіхів в процесі діяльності. Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не якимись окремими здібностями самими по собі, а лише поєднанням здібностей, своєрідним у кожної людини. Успіх в оволодінні діяльністю може досягатися різними шляхами. Наприклад, недостатній розвиток тієї чи іншої окремої здібності може бути компенсована посиленим розвитком іншої здібності.

У психології здібності розуміють не тільки з точки зору успішності виконання діяльності, але і з точки зору розвитку особистості. Так, С. Л. Рубінштейн справедливо стверджував: «Розвиток людини, на відміну від накопичення «досвіду», оволодіння знаннями, вміннями, навичками, – це і є розвиток її здібностей...» З цього випливає, що здібності розвиваються завдяки загальному розвитку особистості людини. Що ж до розвитку особистості, то воно багато в чому залежить від тих суспільно-економічних умов, в яких цей розвиток здійснюється. Для конкретної людини суспільно-економічні умови виступають у тих явищах і процесах, подіях, які мають місце на підприємстві, організації, де вона працює.

Основна для дорослої людини діяльність – трудова. У праці здібності розкриваються й розвиваються. Виконання трудової діяльності, з одного боку, передбачає наявність певних професійних здібностей, а з іншого – є однією з умов їх розвитку. Складно уявити собі розвиток здібностей в умовах праці одноманітних, жорстко регламентованих за способами, операціями. Розширення сфери трудових завдань збільшує область розкриття наявних професійних здібностей і дає можливість формуватися новим. Інша важлива обставина розвитку здібностей у трудовій діяльності – різноманітність способів виконання трудових завдань, можливість для працівника пошуку більш оптимальних трудових дій, операцій і методів роботи. В організації повинна цілеспрямовано створюватися атмосфера заохочення пошуку кращих способів і методів роботи, визнання права самостійного вибору працівником засобів і способів праці.

Дослідження, проведені під керівництвом В. Д. Шадрікова, дозволили встановити, що в діяльності на основі загальних здібностей, властивих індивіду, відбувається розвиток спеціальних здібностей за рахунок оволодіння операційними механізмами, пристосування їх до умов діяльності (формування оперативності загальних здібностей), вироблення вирішальних правил, критеріїв досягнення мети, програм виконання (побудови) окремих дій за критеріями ефективності діяльності. За рахунок зазначених процесів на основі здібностей індивіда формуються здібності суб'єкта діяльності. Шадріков зазначає, що в процесі освоєння професійної діяльності зростають абсолютні показники продуктивності здібностей, зміни у розвитку здібностей носять нерівномірний та гетерохронний характер, відбувається зміна домінуючих здібностей. Те чи інше співвідношення більш загальних і більше спеціальних ланок здібностей складається перш за все в залежності від змісту конкретної діяльності. Чим «технічна» діяльність, тим більшу роль в її реалізації грають спеціальні здібності.

Розуміння будови здібностей як системи функціональних (природних), операційних і регулюючих (придбаних) механізмів дозволяє підійти до вирішення проблеми компенсації психічних функцій, коли діяльність вимагає від працівника певного рівня реалізації тих чи інших процесів, але здібності суб'єкта не дозволяють досягти необхідних вимог. Компенсація – це зрівняння більш розвинених і менш розвинених психічних функцій за рахунок більш розвинених. Компенсація психічних функцій – відшкодування порушених або недорозвинених психічних функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій.

Розрізняють пасивну та активну компенсацію психічних функцій у процесі навчання відповідної діяльності і в процесі її реалізації (Л. В. Черемошкіна). Активна компенсація повинна відбуватися в напрямку розвитку операційних механізмів здібностей. В даному випадку розробляються індивідуальні розвиваючі програми, спрямовані на розвиток різноманітних дій, які забезпечують «компенсуючу» здібність, а також на розвиток способів виконання цих дій. Подібного роду компенсації повинні спиратися на індивідуальний досвід розумової діяльності людини, враховуючи найбільш розвинені здібності: розумові, мнемічні та ін. При активній компенсації урівноваження психічних функцій йде завдяки поліфункціональності операційних механізмів, їх полімодальності, тобто розповсюдженні одних і тих же способів обробки інформації на різні психічні функції (Л. В. Черемошкіна). У міру розвитку операційних механізмів можна рухатися в напрямку формування регулюючих механізмів здібностей, і це буде наступним етапом активної компенсації психічних функцій.

Пасивна (спонтанна) компенсація йде за рахунок системної взаємодії функціональних механізмів здібностей. Цей процес має місце і при реалізації діяльності, і при активній роботі з відшкодування порушених функцій.