Методичні рекомендації до вивчення Розділу 4.2. 1 страница

При вивченні Розділу 4.2. важливо:

- вивчаючи пункт 1, зупинитися на понятті „насильство”, насильницьке мислення;

- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на види та форми насилля на ґрунті гендеру;

- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на допомогу жертвам насильства на ґрунті гендеру.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Протягом багатовікової історії у світі панував культ сили. Він був основою розуміння величі держави, оцінки історичної постаті, незалежної особистості. На цьому трималися імперії, їх могутність. Історія народів здебільшого подавалась як історія війн, а створення соціуму — через силу та насильство. Проте проблема насильства та пошук ненасильницьких методів вирішення питань історично виникали і будуть актуальними завжди.

Україна, незалежність якої задекларована в Конституції, прагне стати гідним членом світової спільності. Але гідність держави багато в чому залежить від того, як вона охороняє права та свободи своїх громадян, піклується про їх здоров'я. Сьогодні насильство влади послабилось, але зросла „влада” насильства на вулицях наших міст і сіл. Отже, для того, щоб завоювати повагу у світі, нам необхідно навчитись поважати один одного у власному домі.

Поняття „насильство” та похідні від нього широко використовуються в чинному кримінальному кодексі України.

Під насильством розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканність, з метою досягнення певного особистого „задоволення”.

Зазначимо, що згідно зі ст.. З Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Насильства за метою поділяються на три групи:

— некорисливі;

— корисливі;

— які посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади і місцевого самоврядування.

Насильницькі некорисливі злочини (суто насильницькі) кульмінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, злочинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами такого насильства можуть бути помста, ревнощі, заздрість, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили тощо. Але завжди в основі механізму злочинноїповедінкивиявляється агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її життя, фізичного, психічного і духовного здоров'я, честі і гідності.

До некорисливих насильств належать убивство, всі види тілесних ушкоджень, погроза вбивством, мордування, катування, зґвалтування та інші статеві домагання, хуліганство, наруга над могилою, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури, жорстоке поводження з тваринами та деякі інші. Кримінальна відповідальність за скоєні насильства передбачена відповідними законами.

Що ж до другої і третьої групи насильств, то насильство в них є лише першим етапом досягнення особою інших цілей.

Завдають шкоди суспільній безпеці демонстрація по телебаченню і розповсюдження відеофільмів, що пропагують насильство і секс. Це виховує у молоді жорстокість, ненависть до людей і тварин, потяг до скоєння злочинів з елементами садизму, знущання над жертвою.

Ознаки поняття насильства:

— це активна поведінка — дія. Застосувати насильство шляхом бездіяльності не можна;

— дія, спрямована проти іншої особи;

— примусовий вплив, який здійснюється всупереч волі потерпілого, з застосуванням проти нього сили;

— заподіяння шкоди життю, здоров'ю, особистій свободі іншої людини, заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, побої тощо;

— залякування, погроза потерпілому;

— застосовується умисно і супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої — ігнорування прав і свобод людини.

Насильства за їх походженням умовно класифікуються на три групи: побутові, дозвільні, статеві.

Побутові насильства — це діяння на грунті конфліктних особистих або громадсько-побутових відносин з потерпілим.

Дозвільні насильства — це діяння, як правило, в компаніях, при проведенні вільного часу, насамперед різних видів „гуляння”. Інколи цей вид насильства має суто хуліганську мотивацію у вигляді п'яного зухвальства, бажання принизити оточуючих, демонстрування нехтування елементарними нормами моралі.

Дещо специфічними виглядають статеві насильства. Найпоширеніше із них — зґвалтування. До таких насильств належать також факти насильницького інцесту — зґвалтування батьками своїх дочок, синами — матерів тощо.

Структура некорисливої насильницької злочинності (за даними 2000 р.) є такою: умисні вбивства — 13%, тяжкі тілесні ушкодження — 57 %,зґвалтування — 3%, випадки хуліганства — 65%.

До 70% вбивств учиняють особи, які не займалися суспільно корисливою діяльністю. Вбивства з використанням вогнепальної зброї становлять 5%, з використанням „холодної” зброї і підручних засобів — 40 %, вбивства у стані сп'яніння — близько 60%. Жінок серед убивць близько 13%.

Переважна кількість некорисливих насильств має ситуативний характер. Мотивами побутових насильств є ненависть, помста, ревнощі, хуліганство тощо.

За часом більшість насильств вчиняється у вечірню пору, а також у дні відпочинку і свят.

Останнім часом почастішали випадки групового насильства, пов'язаного з актами агресивної поведінки негативно „зарядженого” угруповання людей, найчастіше молоді. Така поведінка виявляється, зокрема, у руйнуванні обладнання в культурних і спортивних установах, знущанні над людьми тощо. Інколи ця форма насильницької поведінки спирається на так звану „молодіжну субкультуру”, що базується на сприйманні „ідолів” сучасної музики, спорту, а також на постійному вживанні наркотичних речовин, алкоголю.

Велика небезпека насильницької поведінки походить також з боку так званих тоталітарних сект, світового центру сатанізму, серійних убивць-маніяків.

Отже, насилля розглянутої категорії — це некорисливі агресивні діяння, які вчиняються на ґрунті конфліктів у сфері побутових відносин або під час проведення дозвільного часу і мають особистісно-конфлікт-ну, хуліганську мотивацію.

Переважна більшість осіб, що вчиняють насильства, мають низький рівень освіти, культури і кваліфікації, серед них великий відсоток п'яниць, алкоголіків, наркоманів, токсикоманів.

Як вважають учені, риси майбутнього вбивці, ґвалтівника, хулігана, починають формуватися у дитини вже у 5-7 років. Особливо небезпечно, якщо молоді люди затаюють злобу на людство загалом і на кожну людину окремо, у тому числі і на батьків, родичів.

Негативні норми поведінки, свої погляди ці підлітки намагаються перенести до школи, училища, на виробництво, у гуртожитки, в армію. У групах злочинної спрямованості вони передають свій досвід, утрачаючи залишки моралі, самостверджуються за рахунок зневаги до людського життя, через прояви насильства й глуму.

Фізична або вербальна поведінка, націлена на завдавання будь-кому шкоди, характеризується як агресивна.

Розрізняють два типи агресії: природжену та інструментальну. Джерелом природженої агресії є злість. Т єдина мета — завдати шкоди.

У разі інструментальної агресії завдання шкоди — не самоціль, а засіб для досягнення будь-якої іншої позитивної мети. Так, наприклад, у 1990 році політичні лідери США виправдовували війну у Перській затоці, розглядаючи ЇЇ не як злочинницький намір повбивати 100000 іракців, а як засіб звільнення Кувейту. Отже, природжену агресію ми можемо назвати „гарячою”, інструментальну—„холодною”. Інколи важко визначити різницю між породженою та інструментальною агресією. Те, що починається з холодного розрахунку, може розпалити ворожнечу. Наприклад, більшість убивць є ворожими, вони імпульсивні, їм притаманні неконтрольовані спалахи емоцій. Але деякі з цих убивць є „інструментальними”. Із 1000 убивств з метою пограбування, здійснених у Чикаго з 1919 року, більшість були холодними і з наміром.

Є три концепції стосовно причин природженої і набутої агресії:

1. Природжені агресивні мотиви.

2. Природна реакція на фрустрацію.

3. Як наслідок навчання.

Жан Жак Руссо покладав вину за соціальне лихо на суспільство, а не на людську природу. Томас Гоббс, Зігмунд Фрейд, Конрад Лоренц розглядали агресивні мотиви як природжені, бо агресія є інстинктом. Але теорія агресії як інстинкту не розкриває варіацій агресивності у різних людей і в різних культурах. Проте, хоча схильність людей до агресії і не вкладається в рамки інстинкту, більшість учених вважає, що вона має біологічну природу, що це складний поведінковий комплекс. Так, у тварин і людей вчені встановили наявність в центральній нервовій системі центрів, що відповідають за прояв агресивності.

При стимулюванні цих структур мозку прояви ворожості зростають. При цьому навіть дуже покірливих тварин можна довести до люті, а самих жорстоких — приборкати.

Спадковість впливає на чутливість нервової системи до дії збудників агресії. Давно відомо, що тварин багатьох видів інколи розділяють через їхагресивність. Був проведений експеримент: взяли звичайних мишей — альбіносів і розділили їх на дві групи за ознакою агресивності/не агресивності. При повторенні цієї процедури в 26 поколіннях було отримано один виводок невірогідно лютих мишей, а інший — виключно спокійних.

Наш темперамент, який зумовлює нашу здатність сприймати і реагувати на дії будь-яких чинників, передається нам спадково і залежить від реактивності нашої симпатичної нервової системи. Є дані, що у безстрашної імпульсивної дитини виникають порушення поведінки в підлітковому віці.

Чутливість нервової системи до стимулювання агресії залежить і від хімічного складу крові. Люди, що перебувають у стані алкогольного сп'яніння, значно частіше проявляють агресивну поведінку. У реальному світі під впливом алкоголю здійснюється майже половина злочинів, пов'язаних із насильством, у тому числі і сексуальним.

Алкоголь підсилює агресивність, знижує рівень почуття відповідальності, а також послаблює здатність оцінювати наслідки своїх дій. Алкоголь розгальмовує і руйнує індивідуальність.

На агресивність також впливає чоловічий статевий гормон тестостерон. При цьому препарати, що знижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних до насильства, послаблюють їхні агресивні тенденції. Після 25 років рівень вмісту тестостерону у крові чоловіків знижується, а разом з цим і кількість "насильницьких" злочинів серед чоловіків відповідного віку. Також серед нормальних підлітків і дорослих чоловіків ті, у яких рівень тестостерона високий, більш схильні до делінквентної поведінки, наркотичної залежності і агресивних проявів у відповідь на провокацію.

Отже, існують вагомі біологічні, генетичні і біохімічні фактори, що сприяють прояву насильства. Але думка більшості вчених зводиться до того, що некоректно обґрунтовувати агресивну поведінку як генетично закладену у людській природі.

Джон Доллард надавав велике значення фрустрації у прояві агресії. Фрустрація — це все, що перешкоджає досягненню мети. Вона підсилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо отримати задоволення, а отримуємо нічого.

Фрустрація може викликати розлючення і емоційну готовність реагувати агресивно. При цьому стимули, асоційовані з агресією, підсилюють агресію. Таким стимулом може стати зброя, що знаходиться в полі зору. Наприклад, половина всіх убивств у США була здійснена за допомогою особистої вогнепальної зброї. Зброя не тільки провокує агресію між агресором і його жертвою, але й створює психологічну дистанцію між ними.

Агресивну манеру поведінки людина може засвоювати, спостерігаючи за дією оточуючих і відмічаючи наслідки цих дій. Якщо дітям не демонструвати модель агресивної поведінки дорослого, вони рідко проявляють агресивність у грі або розмові і, не дивлячись на фрустрацію, грають спокійно. А ті з них, хто спостерігав за агресивними дорослими, самі проявляли елементи агресії. На основі цих та інших спостережень А. Бандура запропонував теорію соціального навчання агресії. Демонстрування моделей агресивної поведінки мають місце у сім'ї, засобах масової інформації, соціальному середовищі.

Таким чином, агресія проявляється в двох формах: природжена і інструментальна, а її причини пояснюють три основні теорії. Теорія агресії, що розуміється як інстинкт, найбільш часто асоціюється з іменами Зігмунда Фрейда і Конрада Лоренца, пов'язує агресивність з такими факторами, як спадковість, біохімія крові та властивість центральної нервової системи. Теорія фрустрації розглядає агресивність як наслідок глибоких розбіжностей між рівнем потреб і рівнем реальних досягнень особи. Теорія соціального навчання розглядає агресію як поведінку, набуту шляхом навчання. При цьому наявність вигоди від прояву агресії робить її більш стійкою, Різниця в мові, звичаях і експресивності змушує думати, що людська поведінка, як правило, соціально запрограмована, а не генетично зумовлена. Так, наприклад, американці їдять устриць, але не слимаків. Французи їдять слимаків, але не коників. Зулуси їдять рибу, але не свинину, а індійці їдять свинину, але не яловичину. Росіяни і українці їдять яловичину, але не гадюк. Китайці їдять гадюк, але не людей. Жителі Нової Гвінеї із племені Жаля вважають людей делікатесом.

Таким чином, поведінка, набута шляхом навчання, може проявлятися в різних життєвих ситуаціях. При цьому велике значення має переконання, світогляд людини, її характер, темперамент.

Сім'я як наукова дефініція є об'єктом дослідження багатьох наук: соціології, філософії, права, психології, педагогіки, валеології, демографії, економіки, медицини тощо.

Кожна з цих наук вивчає відповідно до предмета специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї: економісти — домогосподарство і споживчу функцію, соціолога —як соціальний інститут, заснований на шлюбі і виконує певні соціальні функції, валеологи — стан здоров'я батьків і дітей здорової сім'ї, та ін.

Сім'я виступає у ролі середовища, особливого оточення, яке формує людину, від якого значною мірою залежить фізичне, психічне і духовне здоров'я її членів.

Зауважимо, що в усіх існуючих визначеннях сім'ї вчені виділяють як одну із провідних — виховну функцію. Педагогіка визнала провідним методологічним принципом сімейного виховання базисну соціалізацію дітей шляхом посилення всіх основних функцій сім'ї, в першу чергу виховної, моральної, психологічної,регулятивної, функції взаємодопомоги.

У родинно-сімейній енциклопедії сімейне виховання визначається як одна з основних форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту, школи, соціального оточення.

Виділяють п'ять компонентів тактики сімейного виховання; диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співпраця.

Диктат у сім'ї — це систематичне пригнічення, придушення одними членами сім 'ї ініціативи і почуття власної гідності у інших членів сімейства. Диктат передбачає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм. Надзвичайна авторитарність батьків щодо дітей гальмує розвиток таких якостей, як самостійність, ініціативність, почуття власної гідності, віру у свої можливості і, навпаки, виховує грубість і навіть ненависть до батьків. Дитина —жертва такого виховання — виростає заляканою, безвільною, а в майбутньому може стати агресивною.

Конфронтація — сімейна війна між батьками та дітьми. У таких сім'ях застосовується покарання дітей.

У соціальній психотерапії виділяють два типи сімей: тоталітарну (домінаторну) і партнерську.

Ознакою тоталітарної сім'ї є: зловживання батьків владою, суворі правила сімейного виховання, здебільшого примусові, відсутність рівноправ'я, спільнихсімейних заходів, сімейної єдності, співчуття тощо. Між типом сім 'ї, сімейними відносинами і рисами особистості дітей існують тісні зв'язки. Так, недостатність батьківської любові, ласки, доброти, уваги, турботи, присутність насильства в сім'ї породжує у дітей агресивність, зниження інтелекту, зрив у поведінці тощо.

Д. Ушинський зазначив, що страх — саме найбагатше джерело пороків (жорстокість, озлоблення, пристосування, догідництво).

Проблема сімейного насильства до останнього часу була поза увагою вітчизняних дослідників, тоді як у зарубіжній науковій літературі згадана тема досить широко висвітлена. Найбільш поширене фізичне насильство (це вчинок, що був здійснений з метою, або сприймається як такий, що здійснюється з метою завдати іншій людини шкоди) та психічне насильство (свідомий вплив на психічні пізнавальні процеси та емоційно-вольову сферу потерпілого).

За даними соціальних опитувань, насильство в українській сім'ї — досить розповсюджене явище. Соціальні дослідження HAH України свідчать: 68% жінокв країні потерпають від знущань в сім'ї, в тому числі 20%, як правило, від побоїв чоловіка. Встановлено, що майже дві третини сімейно-побутовихзлочинів супроводжувались фізичним насильством над жертвою.

Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість умисних убивств, учинених на 'рунті побутових відносин, зросла з 1996 по 1999 рік на 48 %. Тобто за умови вирішення проблеми насильства в сім'ї можна різко знизити загальний рівень такого особливо тяжкого злочину, як умисне вбивство.

За результатами досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою. Вартий уваги і той факт, щонасильство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків — питома вага осіб жіночої статі, які вчиняють насильство на побутовому ґрунті, — 26,3%.

Якщо насильство в сім'ї, в тому числі і щодо жінок, — потерпілими у всіх випадках стають і діти. Встановлено, що на формування поведінки в зрілому віці значний вплив мають сімейні стосунки. Прояв насильства в сім'ї породжує удітейтенденцію до повторення подібної поведінки у майбутньому.

Залишається досить гострою проблема насильницького ставлення до жінок. Однією з крайніх форм насильства є зґвалтування дівчат та жінок. В Україні щороку офіційно реєструється майже півтори тисячі таких випадків.

Крім того, різні види насильства стосовно жінок залишаються, як правило, прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального насильства. Так, 50% жінок, згідно із соціологічними дослідженнями HAH України, зазнали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них — досить часто.

Слід зазначити, що проблема насильства над жінками — давня хвороба нашого суспільства. Якщо на заході, зокрема під впливом руху за громадянські права, в суспільстві з'явилося розуміння неприпустимості стосунків, заснованих на насильстві, то в нашій державі поки що такого немає. Навіть, наприклад, такі прислів'я, як "люби як душу, а тряси як грушу" або "справа сімейна — справа темна", свідчать, по-перше, про те, що насильство ніби входить в норму стосунків між чоловіком і жінкою, а по-друге, що суспільство стоїть осторонь від сімейних справ, навіть якщо вони і набувають трагічного забарвлення.

Отже, проблема насильства у нашому суспільстві потребує негайного вирішення, а для цього необхідна чітка скоординована діяльність громадських об'єднань громадян, місцевої влади і правоохоронних органів.

Однією з причин насильства є загальний кризовий стан держави, що, в першу чергу, позначається на сім'ї, спричиняє падіння її життєвого рівня. Інтереси та проблеми сім'ї, забезпечення здобутку життєво необхідних продуктів та товарів, постійні нестатки та різного роду проблеми погіршують сімейні стосунки як у психологічному, так і фізичному відношеннях. Соціально-економічні і політичні зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, виявилися надмірними і для підростаючого покоління. Багато молодих людей відчуває розгубленість перед сьогоденням. Поширилися такі негативні факти, як грубість у ставленні до старших, вчителів і батьків, прояви насильницької поведінки, безпритульність та жебрацтво.

А тому загальносоціальне насильство багато в чому залежить від ефективного вирішення в країні соціальних і економічних завдань, що повинно сприяти утвердженню загально соціальних цінностей, гуманізації морального клімату, реалізації принципів соціальної справедливості.

Щоб докорінно змінити ситуацію з проявом насильства, необхідна перш за все консолідація зусиль правоохоронних органів і населення з питань профілактики та попередження цього ганебного для нашого суспільства явища.

Для подолання насильства на перше місце серед правових засобів слід поставити формування правосвідомості і правової культури громадян та профілактику правового нігілізму населення України. В країні вже здійснюються певні заходи в цьому напрямку — розроблена Загальна Концепція правової політики в галузі прав людини.

Суспільство повинно бути об'єктивно та суб'єктивно підготовленим для втілення прав і свобод людини й громадянина. З точки зору суб'єктивної підготовки, як і в самому утвердженні людських прав, велику роль відіграє формування нової молодої української генерації, всебічне моральне виховання, поглиблена та фундаментальна фахова підготовка, де положення „Прав і свобод людини й громадянина” повинно стати фундаментом професіоналізму науково-практичних кадрів та правоохоронних органів України.

Основоположні міжнародні документи в галузі прав людини втілили в собі нал прогресивніші ідеї, вироблені людством протягом багатьох століть. У них закріплені головні гарантії гідного існування людини, захисту її прав і свобод. Головними серед них є: загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950), Документ Копенгагенської наради — конференції з людського виміру НБСЕ (1990) та інші.

Повага до прав людини є одним із пріоритетів Статуту ООН. У вступі до Статуту говориться, що ООН була створена; „...для утвердження віри у фундаментальні права людини, гідність та цінність особи, у рівні права жінок та чоловіків”.

Генеральна асамблея, однією з функцій якої є допомога у реалізації прав та фундаментальних свобод людини, прийняла Всесвітню декларацію прав людини, Декларацію прав дитини.

Серед закріплених у Загальній декларації прав і свобод слід відмітити, що до громадських (особистих) прав належить право на свободу від катування чи жорстокого, нелюдяного, такого, що принижує гідність, поводження і покарання.

Рівні громадянські права і обов'язки членів подружжя у стосунках між собою, зі своїми дітьми гарантуються Конвенцією Ради Європи, особливе місце в переліку документів, що захищають права людей, займає Гаазька міністерська Декларація (1997). Важливою особливістю її є постійне наголошення на необхідності дотримання прав жінок. Положення Гаазької декларації базуються на ідеях Пекінської декларації, прийнятої на IV Всесвітній Конференції зі становища жінок (1995).

Дослід роботи Міжнародного жіночого правозахисно-го Центру „Ла Страда — Україна” в напрямі дослідження проблеми торгівлі жінками, дітьми в Україні та ведення превентивної діяльності свідчить, що викорінення та попередження цього насильства можливе тільки розробкою комплексних заходів державними органами та неурядовими організаціями з урахуваннямміжнародного досвіду.

У 1997 р. Україною ратифіковано Європейську Конвенцію проти катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження та покарання. Нормиміжнародногоправа у сфері захисту прав людини є обов'язковими для всіх держав та їхорганів.Кожен має право на життя, безпеку особи і незастосування до себе тортур та іншого жорстокого, нелюдського або принизливого поводження чи покарання з бокуправоохоронних органів.Застосування сили співробітникамиправоохоронних органівможливо лише тоді, коли це абсолютно необхідно, з метою охорони правопорядку. Застосування повинно відповідатиправоохороннимцілям, збитки та ушкодження мають бути мінімальними.Співробітникиорганіввнутрішніх справ мають з належною сумлінністю запобігати, розслідувати та приборкувати всі проявинасильствастосовно громадян, що здійснюються посадовими або приватними особами в оселі, громаді та офіційних установах.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

До недавнього часу насильство на гендерному грунті (НГГ) розглядалося як справа суто особиста, сімейна. Однак в останні роки відбулося зрушення в осмисленні цьогопредмета, було опубліковано безліч досліджень, документально підтверджують широке розповсюдження НГГ і його серйозний вплив на жіночу психіку. Жіночі організації відкрито заявили, що НГГ– проблема соціальна, а зовсім не особиста. Були прийняті закони, що передбачають кримінальну відповідальність за НГГ, і розроблені механізми їх виконання. НГГ піддалося осуду на всесвітніх форумах, де були прийняті відповідні резолюції. Організація Об'єднаних Націй дала визначення НГГ і визнала це явище серйозною проблемою, що впливає на особистість, сім'ю, суспільство і нації.

Поняття „насильство на гендерному грунті” включає в себе слово „гендерний” тому, що його жертвами в переважній більшості випадків стають жінки. Насильство такого роду спрямовано, насамперед, на жінок як представниць слабкої статі, не здатних чинити опору сильнішим фізично чоловікам і в цілому володіють відносно низьким соціальним статусом. Недолік сили і статусу робить жінок вразливими для насильства.

Всупереч стереотипним уявленням про жертви насильства на гендерному грунті (НГГ), в реальності воно може торкнутися будь-якої жінки. Серед жертв НГГ є жінки багаті і бідні, освічені тані, заміжні, вдови і розведені. Згідно з оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), жертвою НГГ в якийсь момент життя стає кожна п'ята жінка. Інші дослідження дають навіть більш гнітючу статистику – аж до того, що жертвами насильства стає одна жінка з трьох. Сьогодні відомо, що НГГ може призвести до розвитку хронічних психологічних і фізичних розладів і негативно вплинути на найрізноманітніші аспекти життя жінки. Багато жертви згвалтування отримують серйозні фізичні й психічні травми, аж до психозу і смерті. Вірогідність самогубства серед жертв згвалтування в дев'ять разів вище, ніж серед жінок, що не піддавалися насильству.

Головна мета зловмисника при НГГ– знайти контроль і владу над своєю жертвою. Зазвичай НГГ носить характер образи. Цей особливо стосується тих випадків, коли злочинець і жертва знайомі, а саме до цієї категорії належить переважна більшість випадків НГГ. Згідно зізнанням жертв НГГ, чим ближче вони знали гвалтівника, тим сильніше виявлялася психічна травма, отримана в результаті сексуальної агресії з його боку.

За своїм характером насильство може бути разовим, повторюваним або хронічним. Тактика, використовувана гвалтівником, також буває різною; насильство не обов'язково носить сексуальний характер; можуть використовуватися різні комбінації фізичного, психологічного та емоційного (вербального) насильства. Це може спричинити тяжкі наслідки, включаючи фізичні травми, психологічну біль і хронічне відчуття страху у жертви.

Численні дослідження злочинності демонструють той факт, що серед осіб, які вчинили злочин, превалювали чоловіки. У Росії, наприклад, чоловіки здійснюють 80-90% умисних вбивств. Чоловіки також займають перше місце і серед потерпілих від фізичної агресії: серед молодих чоловіків вбивство значно частіше є причиною смерті, ніж серед жінок. Однак, на відміну від чоловіків, жінки частіше стають жертвами подружнього насильства та сексуальної агресії.

Незважаючи на той факт, що гендерні відмінності впливають на формування агресії і її проявів, серед дослідників досі немає згоди про причини гендерних особливостей агресивної поведінки. У всякому разі, біологічні та генетичні інтерпретації насильства і агресії все ще мають своїх прихильників.

Кількісне превалювання чоловіків серед злочинців і агресивних особистостей призвело до того, що краще розроблені теорії, що пояснюють чоловіче насильство. Відзначимо лише деякі з цих теорій. Гендерні теорії чоловічого насильства можна умовно розділити на дві групи: у першій насильство обумовлено внутрішніми причинами, в другій –зовнішніми. Серед перших найбільш поширені концепції, згідно з якими чоловіче насильство є результат інтеграції (інтеріоризації) насильства в маскулінну ідентичність. У свою чергу, до зовнішніх (або ситуаційно зумовленим) теоріям можна віднести спроби пов'язати насильство: 1) із зовнішніми обставинами, які сприяють формуванню позитивного ставлення до насильства у чоловіків, 2) з факторами ризику, які сприяють агресивній поведінці; 3) з дезінтеграцією соціальних інститутів, що сприяє перетворенню насильства в ключову рису маскулінної ідентичності, і, нарешті, 4) з роллю окремих спільнот та їх субкультур.

Питання про джерело насильства дуже важливий. Ряд теорій формування особистості знаходить причини агресивної поведінки в тому соціальному оточенні, в якому формується індивід. До таких концепціям, що приділяє особливу увагу взаємозв'язку насильства та гендерної ідентичності, можна віднести психоаналітичне напрям, теорію соціалізації і – з деякими застереженнями – теорію навчання.

Незважаючи на те увагу, яку всі ці теорії приділяють соціальним аспектам і соціальному оточенню, локалізувати інститути, що впливають на формування агресивних поведінкових реакцій і чоловіків і жінок, вкрай складно. Неможливість виділити чіткий часовий проміжок у розвитку особистості, протягом якого відбувається формування агресивної маскулінності, змушує думати, що даний процес триває протягом усього життя, він інтегрований в усі соціальні інститути. Таким чином, надзвичайно важко відокремити „нормальні” інститути та соціальні організації повсякденного життя від тих, що формують маскулінну ідентичність, одним з кореневих елементів якої є насильство. Отже, протягом усього життя людини існує як реальна можливість формування маскулінності, пов'язаної з насильством, так, відповідно, і можливість істотного перегляду цієї моделі ідентичності.