Передумови формування особистості у ранньому дитинстві

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки "Я сам", коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке "добре" і "погано*, звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосередність, імпульсивність поведінки, вони діють під впливом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час. Ці почуття і бажання породжуються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, впадає їй в очі. Тому її поведінка цілком залежить від зовнішніх обставин. Поступово вона оволодіває правилами поведінки, вчиться підпорядковувати свої бажання обставинам, контролювати свої і чужі вчинки.

Особливу роль у житті переддошкільника відіграють почуття, які є спонукальною силою, мотивами поведінки. На фоні гарного настрою краще утворюються умовні рефлекси, успішніше формуються вміння і навички. Позитивні емоції активізують фізіологічні процеси в організмі, негативні - пригнічують їх. У дітей раннього віку проявляється широка гама почуттів: любов і прихильність до близьких людей, зніяковілість стосовно навколишніх, засмучення при невдачі, страх тощо.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нестійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпаки, тому її неважко заспокоїти. Почуття спонукають дитину до вчинків і у них закріплюються. Віддавши іграшку молодшому, поділившись з іншою дитиною солодощами, вона вчиться бути доброю. Дуже рано у неї проявляється здатність до співпереживання.

У немовлячому віці починають формуватися любов, симпатія до близьких людей - мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволень Приблизно із середини 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими дітьми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у співчутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшками. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півторарічної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, заохочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй соромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиляється, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дитина починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них. Іноді почуття сорому може пригнічувати інші спонукання, змушуватиме відмовитися від привабливої іграшки або здійснення важливого вчинку.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо не* легко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропозицію дорослого (прибрати іграшки). 2-3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції вони проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших - ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різноманітність почуттів, які виникають стосовно до інших людей, є суттєвою передумовою формування особистості.

Розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві

У ранньому дитинстві виникнення самосвідомості пов'язане з відокремленням себе від своїх дій, з усвідомленням своїх бажань. Суттєво змінюється ставлення дитини до світу предметів. Ця зміна обумовлена формуванням у процесі оволодіння суспільно виробленими способами використання предметного ставлення до дійсності (Д. Ельконін). Малюк не просто маніпулює предметами, а діє з ними відповідно до їх призначення, функцій. Засвоєння функцій предметів призводить до відокремлення дії від предмета. Дитина виконує предметну дію в нових умовах і переносить ц на інші предмети: починає, наприклад, годувати ляльку не лише своєю, а й чужою ложкою, паличкою; годує не лише свою ляльку, а й інші ляльки, мишку, кішку.

Ускладнюються стосунки дорослого з дитиною. Він і далі ставиться до малюка турботливо і ніжно, але вже діє спільно з ним, оцінює його дії з предметами. У цьому процесі в малюка виникає нове ставлення до дорослого, він порівнює свій результат з його результатами. Дитина ставиться до дорослого, як до зразка для наслідування.

Своєрідною вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

Під час спілкування з людьми, завдяки різним видам діяльності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати їх від усього іншого. Поступово формується уявлення про себе, виникають елементи самосвідомості.

Малюк впізнає себе в дзеркалі, на фотографії, все частіше вживає займенники "я", "мій", "мені". Одночасно він починає усвідомлювати себе відносно незалежним від дорослих, часто його бажання та інтереси контрастують з намірами оточення. Цей перелом у свідомості проявляється у яскраво вираженому прагненні до самостійності ("Я сам"), бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. 3-річна дитина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку батьків.

Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

Ділове спілкування з дорослим сприяє успішному розвитку Я дитини. При цьому важливо, щоб її увага акцентувалася не лише на оцінці результату діяльності, а й на тому, хто це зробив ("Хороший хлопчик Ромчик! Він так красиво намалював дощик"). Така оцінка є ефективним засобом підвищення суб'єктивної цінності дитини. Негативну оцінку можна висловлювати лише про дії малюка, а не про його особистість (" Не можна ображати дівчинку, адже їй боляче, вона плакатиме. Ти ж хороший хлопчик. Я впевнена, що ти більше не ображатимеш діток").

Розвиток самосвідомості дитини, формування в неї образу Я пов'язані з розвитком мовлення. Становлення уявлень про себе неможливе без засвоєння відповідних понять, що зумовлює збагачення словника. Однією з умов ефективності цього процесу є наочність - можливість безпосередньо спостерігати об'єкт, який називається конкретним словом. Тому для розвитку уявлень про власну особистість дитині потрібні заняття з моделями (ляльки імітують людей), пізніше - з однолітками, щоб вона одночасно бачила себе та іншу людину. Для цього може знадобитись дзеркало, фотографії, на яких діти зображені з батьками, однолітками.

Отже, у ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлюються власні бажання тощо.

Особливості перших уявлень про себе у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлення про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може правильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить частину свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її.

Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзеркалі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: образ у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реальну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іграшку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскільки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді - після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркалі відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі своєму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямовує Його на різні частини обличчя, переймаючись питанням "хто це?". Усвідомлення того, що саме він відображений у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшує його. Тільки потім малюк починає переживати радість з приводу свого відображення.

Діти відкривають своє відображення досить рано, тому що дорослі постійно спонукають побачити і зрозуміти його у дзеркалі. До того як дитина побачить себе у ньому, вона вже розуміє малюнки у книжечці як зображення реального предмета. У малюка з'являються найрізноманітніші ігри, які стосуються розуміння свого відображення у дзеркалі. Діти засвоюють ідентичність відображення і своєї зовнішності. Коли наприкінці 3-го року життя вони дивляться у дзеркало, то переживають нове непорозуміння, нове занепокоєння, ніби по-новому прагнуть усвідомити його глибину. Адже тепер вони піднялися ще вище у розумовому розвитку. У дітей виникають нові питання: "Якщо я тут, то хто ж там?". Поступово знову переконуються, що все-таки в дзеркалі також вони.

Нерідко діти починають перед дзеркалом робити гримаси, можуть одягати на себе різноманітний одяг (татову шапку, рукавички, мамин капелюшок і шарфик) і знову дивитися на себе у дзеркало. Ці дії започатковують новий етап самоідентифікації - ототожнення себе з власним образом через відображення у дзеркалі. За допомогою дзеркала дитина отримує змогу формувати своє уявлення про себе теперішнього (тут-і-зараз).

Розумінню особливостей перших уявлень дитини про себе допомагає аналіз сприймання нею своїх зображень у кіно. Переглядаючи кінострічку, де вона знята, дитина легко згадує ситуацію, учасником якої була. 2-річні діти відразу впізнають дорослого, свої іграшки. Однак власне зображення сприймають як образ іншої, невідомої їм дитини. У 2,5 року вона вже впізнає себе, та зовсім не так, як дорослий. Дорослий бачить себе у минулій ситуації. У малюка це відображається значно складніше. Малюк розуміє, що це він, але не ось цей, якого можна доторкнутися, а якийсь інший. Відбувається подвоєння Я: ніби існує він сам та інший він - у кіно* 3 часом дитина дивиться на своє зображення у кіно і починає схвильовано стежити за всіма діями, які вона виконувала колись і тепер це пам'ятає, як своє минуле. Отже, дитина піднялася у своєму розвитку ще на сходинку, пам'ятає себе у момент знімання кіно, і кінокадри по-справжньому нагадують про це. За допомогою кінокадрів дитина отримує змогу згадувати про себе у минулому, радісно переконуватися в своїй пам'яті і формувати уявлення про себе в період, що минув.

Дитина цікавиться усіма способами підтвердження свого Я: своїми руками, ногами тощо. Вона співвідносить власні дії і результати цих дій: піднявши великий палець ноги, сміється: "Мій пальчик пустує", ніби одухотворюю-чи частини свого тіла. Виокремлення і психічне одухотворення частин тіла - один зі способів пізнання себе. її цікавить навіть власна тінь, з якою часто грається, стежить за подовженням і скороченням. Зникнення тіні хвилює дитину, оскільки вона розширює уявлення малюка про себе. Це відбувається лише під час гри.

Отже, дитина починає знайомитися з власним образом наприкінці 2-го року життя. Стосується це спочатку зовнішнього вигляду, потім - внутрішнього світу. У цей час вона ще не впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, кінострічках, зосереджує увагу на зображеннях інших людей. Упізнавання себе на фотографії і кінострічці складніше в цьому віці, ніж упізнавання в дзеркалі. Радикальні зміни щодо цього відбуваються лише з середини 3-го року життя.

Ім'я і його значення у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина засвоює своє ім'я. 6-місячне немовля реагує на своє і чуже ім'я по-різному. Воно є показником індивідуальності дитини, відрізняє її від інших. Водночас є і засобом ідентифікації з іншими людьми, підкресленням її належності до статі, сім'ї, національності. Вживання ласкавих форм імені демонструє малюку позитивне ставлення до нього. Дитина пізнає своє ім'я раніше, ніж прізвище, і користується ним у спілкуванні з іншими. Ім'я індивідуалізує дитину й водночас ідентифікує її з певною культурою, нацією, предком роду тощо.

"Як тебе звати?" - одне з перших питань до дитини, коли дорослий або одноліток вступає у спілкування з нею. її відповідь викликає захоплення ("Ой! Яке в тебе гарне ім'я!") або насмішку чи осуд ("Не чув ніколи такого імені", "Ти хлопчик чи дівчинка? У тебе ім'я, як у дівчинки!"). У такому разі дитині доводиться відстоювати право на своє ім'я, захищати його.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм іменем, не уявляє себе поза ним, радіє йому. Воно своєрідно вмонтовується в основу її особистості. Дитина відстоює право на ім'я і протестує, коли й називають іншим іменем. Ідентифікація з власним іменем проявляється в особливому інтересі до людей та літературних героїв, які мають таке саме ім'я. Усе, що стосується імені дитини, набуває для неї особливого особистісного смислу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені починається звернення до неї, похвала ("Віка - гарна дівчинка!") або осуд за недозволені дії. Із власного імені дитина раннього віку починає своє спілкування.

Криза трьох років

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігається у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими основними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому "я хочу", "я сам". Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм - прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість - наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість - реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість - намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт - поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму - намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції - страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опікають її. Негативна форма поведінки рідко адресується іншим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особливості протікання цього періоду розвитку залежать від ставлення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму. Однак усвідомлення дітьми своїх можливостей, як правило, не відповідає їм. Домагання дітей цього віку надмірно великі. Прагнучи бути дорослими, вони хочуть не лише самостійно засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин, зварити обід, водити автомобіль тощо. Задовольнити ці прагнення повною мірою неможливо. Найпридатнішою формою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина повинна ще оволодіти грою.

За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.

Криза 3-х років - явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми - важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

Запитання. Завдання

1. Доведіть вплив особливостей психічного розвитку новонародженого на подальше його життя.

2. У чому полягає своєрідність ситуації розвитку новонародженого? Охарактеризуйте кризу новонародженості.

3. Обгрунтуйте роль дорослого у немовлячому віці.

4. Розкрийте суть та стан комплексу пожвавлення. Яке його значення у психічному розвитку немовляти?

5. Назвіть форми спілкування дитини у немовлячому періоді. Як відбувається становлення передумов спілкування з дорослими та однолітками?

6. Прокоментуйте, як моторика дитини впливає на її психічний розвиток.

7. Дайте характеристику мовленнєвого розвитку немовляти. Які причини можуть зумовити затримку мовного розвитку?

8. У чому полягають особливості когнітивного розвитку дитини першого року життя?

9. Як відбувається розвиток самосвідомості у немовлячому віці?

10. Охарактеризуйте новоутворення кризи першого року життя дитини. Яким чином можна запобігти її негативним проявам?

11. Доведіть, що ранній вік є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. Розкрийте небезпеки автономного мовлення дитини.

12. Як у стосунках дитина - предмет - дорослий розкривається спільна діяльність дитини з дорослим?

13. Назвіть основні напрями розвитку предметної дії дитини.

14. Яку роль відіграє ходьба у розумовому І фізичному розвитку дитини?

15. Охарактеризуйте предметну діяльність у ранньому дитинстві. У чому суть переходу від маніпулювання до предметних дій?

16. Які виділяють етапи формування у ранньому дитинстві співвідносних і знаряддєвих дій? Як вони впливають на психічний розвиток дитини?

17. Назвіть і охарактеризуйте психологічні передумови ігрової діяльності у ранньому віці.

18. У чому суть зображувальної діяльності дитини раннього віку?

19. Обгрунтуйте новоутворення пізнавальної сфери у період раннього дитинства.

20. Яких трансформацій зазнає мислення дитини у ранньому дитинстві?

21. Охарактеризуйте поведінку дитини раннього віку.

22. Що є передумовами формування особистості у ранньому дитинстві?

23. Як відбувається розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві? Яке значення відіграють у мовленні займенники "я", "ми", "ти" тощо?

24. Яка роль імені дитини у спілкуванні з дорослими?

25. Назвіть симптоми кризи 3-х років життя дитини. Чим вона зумовлена і у чому проявляється?