Лекція 8. Психологічне консультування у діяльності педагога

Поняття психологічного консультування. Консультативна діяльність психологічної служби. Розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги особистості. Завдання психологічного консультування. Принципи психологічного консультування. Особливості разового консультування. Короткострокове консультування. Середньотривале консультування. Характеристика послідовності дій психолога та завдання його роботи на кожному етапі діяльності. Подальша робота з клієнтом.

Консультативна діяльність педагоа за своїми завданнями стоїть близько до просвітницької та профілактичної і є однією з важливих форм їх проведення. Разом із тим консультування — це специфіч­ний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.

Поняття психологічного консультування. Розгляд цих ознак почнемо з визначення самою поняття "психологічне консульту­вання". Це поняття є чи не найбільш уживаним в літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги, і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності

Можна сказати, що у вітчизняній психології загально­прийнятим є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін "психологічне консультування" вживається як синонім по­нять "психотерапія" (позамедична модель) і "психологічна корекція", оскільки вказані поняття, на думку авторів, то­тожні як за змістом (використання групової динаміки, особ­ливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою — створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу.

Окремі вчені, не заперечуючи близькість за змістом понять "психологічне консультування" і "психотерапія", вважають доцільним усе ж закріпити поняття "психологічне консультування" за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття "психотерапія” хворим, оскільки, по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-консультанта і пси­хотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер, В. Юстицкій, Г. Абрамова).

Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв'язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю.Альошина). Отже, розмежування понять "психологічне консультування" і "психотерапія" тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт, що зумовлює різні вимога до ступеня їхньої психологічної підготовки.

У галузі вікової та педагогічної психології поняття "психологічне консультування" найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностичне-реко­мендаційний характер і є засобом підвищення психоло­гічної компетентності педагогів і батьків (І.В.Дубровіна, Р. Овчарова). Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й корекційні (Г. Бурменська, О. Карабанова, О. Лідерс).

Поняття "психологічне консультування" вживають і в тих випадках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплекс послуг, що надаються у пси­хологічній консультації.

Як бачимо, у вітчизняній психології поняття "психологічне консультування" вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що у теорії та практиці психо­логічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, котра має свої тра­диції щодо тлумачення понять "психологічна допомога", "психологічне консультування", "психотерапія" тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними. Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної до­помоги неможливе без подолання плутанини у вживанні по­нять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримуватися позиції розмежування понять "психологічне консультування" і "психокорекція", "психотерапія". Аналіз різних поглядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою прово­диться це розмежування, є характер завдань, котрі стоять перед спеціалістом, що надає допомогу у випадку психо­логічного консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомоги: тип клієнта, з яким має справу спеціаліст, проблеми, що вирішуються, форми роботи, її три­валість тощо.

Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консуль­тування майже завжди містить у собі психотерапевтичні еле­менти, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психо­терапію, у свою чергу психокорекція і психотерапія не обхо­дяться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на тій обставині, що у світовому психо­логічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вва­жаються більш глибоким рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, більш глибо­ких знань і більшої майстерності. Різні вимоги до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визна­чають як різні рівні їхньої професійної компетентності., так і різні галузі практики психологічної допомоги.

Завдання консультування. Конкретні цілі й завдання психо­логічного консультування визначаються залежно від напряму діяльності соціально-психологічної служби, але існують за­гальні цілі й завдання, які характерні для будь-якого процесу психологічного консультування і саме які визначають його специфіку.

Основною метою психолога, що проводить консультацію, є допомога клієнтові в усвідомленні його проблеми та в по­шуку шляхів і способів її якнайскорішого розв'язання. Ця ме­та реалізується через виконання таких завдань.

По-перше, психолог має уважно вислухати клієнта. Важ­ливість цього аспекту діяльності консультанта підкреслюється в усіх відомих працях із психологічного консультування. Максимально терпляче, з використанням спеціальних прийомів вислуховування клієнта не лише близько знайомить психолога з ним та його проблемою, а й допомагає клієнтові краще усвідомити свою ситуацію, приносить йому полегшення і, в результаті, великою мірою визначає ефективність консульта­тивної роботи.

По-друге, в процесі консультування психолог працює над розширенням уявлень клієнта про себе, свою конкретну жит­тєву ситуацію, про навколишню дійсність. Саме таким шляхом здійснюється корекційний вплив психолога на клієнта, внаслідок чого останній починає по-новому бачити й оцінювати свою ситуацію, формулює альтернативні варіанти поведінки в ній.

По-третє, психолог проводить консультацію, маючи на увазі, шо його клієнт — здорова людина, яка відповідає за себе і свої стосунки з оточуючими людьми. Але досягти того, щоб сам клієнт узяв на себе відповідальність за те, що з ним відбувається, — нелегке завдання, оскільки клієнти психо­логічної консультації, як правило, звинувачують у своїх жит­тєвих труднощах когось іншого. Поступове й цілеспрямоване обговорення з клієнтом проблеми вини та відповідальності має підвести його до висновку, що він сам відповідає за си­туацію, яка склалася, і спонукати до змін у своїх ставленнях і поведінці, результатом яких може бути і зміна самої ситуації. Унаслідок консультування клієнт має не тільки краще зро­зуміти свою проблему і уявити шляхи д розв'язання, а й по­вірити у себе і бути готовим до реалізації знайдених способів подолання своїх труднощів.

Серед принципів психологічної допо­моги, які поширюються й на сферу консультування і які є необхідною умовою успішності цієї діяльності можливо визначити наступні: принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомоги і шукає її, тобто він мотиво­ваний до прийняття психологічної допомоги; принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта означає виявлення теплоти й поваги, уміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя, поведінку; повага до клієнта та його проблеми виявляється і в реалізації іншого принципу психологічної допомоги — за­безпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коди йдеться про загрозу для життя і здоров я клієнта чи інших людей, про що психолог має повідомити відповідні установи і про що клієнт попереджається на почат­ку роботи); принцип професійної мотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи ор­ганізацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення. Ще одним важливим принципом є відмова психолога від порад і рецептів, оскільки він не може брати на себе відпо­відальність за життя іншої людини; його завданням, як уже зазначалося, є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу з кризи. Нарешті, для консультанта дуже важливо не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Цей принцип означає, що психологові слід уникати як встановлення дружніх взаємин із клієнтами, так і надання психологічної допомоги своїм друзям чи родичам. У про­тилежному випадку консультант і клієнт починають задоволь­няти ті чи інші потреби й бажання одне одного, і консультант вже не може зберегти об'єктивну і відсторонену позицію, не­обхідну для ефективного розв'язання проблем клієнта.

Принципи психологічної допомоги визначають позицію психолога-консультанта відносно клієнта, тобто уявлення про мету й завдання роботи, стиль стосунків із клієнтом, етику консультування.

Існує три варіанти позиції консультанта: позиція "зверху", коли сильний, мудрий, досвідчений консультант, так би мо­вити, простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнтові; позиція "на рівних", яка передбачає зняття дистанції між консультантом і клієнтом, їх взаємну відвертість, обмін особистісними проблемами і надає кон­сультації характеру буденної розмови; позиція "радника", за якої консультант виступає як особа, більш компетентна у проблемі клієнта, що допомагає йому розібратися в ній, знай­ти шляхи подолання труднощів. Якщо дотримуватися наведених принципів психологічної допомоги, остання пози­ція видається найбільш адекватною. В етичному плані вона характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, намаганням створити атмосферу довіри, доброзичливості, співчуття.

Деякі суттєві характеристики психологічного консульту­вання (розв'язувані проблеми, форми роботи, її тривалість та ін.) доцільно розглядати у ході виділення Й опису його видів. Ці види можна розрізнити за: а) тривалістю роботи (разова консультація, короткострокове консультування, середньотривале консультування); б) орієнтованістю допомоги (на дорослого, дитину, сім'ю, батьків, учителів тощо); в) характе­ром допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна).

У реальній практиці перелічені видові ознаки тісно пов'язані між собою: тривалість роботи, ця зоріентованість дуже часто залежать від характеру допомоги, який у свою чергу визначається особливостями проблеми клієнта. Тому опис видів психологічного консультування доцільно здійснювати, взявши за основу якусь одну з ознак. У даному випадку такою ознакою виступить тривалість роботи.

Видами психологічного консультування є: разова консультація. Вона проводиться у випадках, коли більш тривала робота з людиною з якихось причин вияв­ляється недоцільною або неможливою. Тривалість консуль­тації — 45 - 60 хвилин. Така консультація відбувається, по-перше, тоді, коли клієнт звернувся до психологічної служби помилково, оскільки йому насправді потрібна медична, юридична чи соціальна допомо­га. Наприклад, у межах шкільної психологічної служби подібні ситуації виникають, коли психолог самостійно або в результаті звертання вчителя, батьків виявляє у дитини на­явність інтелектуального зниження, відхилень у мовленні чи поведінці, що можуть бути зумовлені нервовими або психіч­ними розладами. Після докладної бесіди і, у разі необхідності, обстеження клієнта психолог направляє його до відповідного спеціаліста (дефектолога, психіатра, юриста і т. д.), роз'яс­нивши йому чи його близьким характер необхідної допомоги. По-друге, разова консультація проводиться у випадках, ко­ли психолог інформує клієнта з тих чи інших питань, що на­лежать до його компетенції (наприклад, знайомить учителів або батьків з віковими особливостями дітей, з індивідуальни­ми особливостями конкретного учня; консультує підлітків та юнаків (після відповідної діагностики) з питань, пов'язаних із самовизначенням, професійною орієнтацією). Такі консуль­тації можуть бути як індивідуальними, так і груповими. По-третє, разова консультація може мати місце тоді, коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти з приводу певної життєвої ситуації. Нарешті, по-четверте^ єдина зустріч з клієнтом відбувається у випадках, коли він з якихось причин (віддаленість району, мешкання в іншому місті тощо) не може прийти до психолога повторно, хоча за характером його проблеми така зустріч була б бажаною.

На останніх двох випадках слід зупинитися більш доклад­но» оскільки вони, на відміну від попередніх, потребують не стільки просвітницько-рекомендаційної, скільки власне пси­хологічної роботи, а консультант діє в умовах дефіциту інформації та часу. Що ж має встигнути зробити психолог у таких ситуаціях? У літературі найчастіше описується такий алгоритм дій: встановлення контакту з клієнтом шляхом створення відповідного психологічного клімату; визначення справжньої проблеми клієнта, його орієн­тації в ній, спільне чітке її формулювання; визначення мети клієнта, його можливостей в її до­сягненні, обговорення позитивних способів дій; вироблення альтернативних варіантів поведінки; узагальнення психологом результатів взаємодії з клієнтом, мотивування його на втілення прийнятого рішення ужиття.

Зрозуміло, що, проводячи разову зустріч, психолог має ке­руватися вказаними завданнями психологічного консульту­вання: уважно вислухати клієнта, розширити його уявлення про себе і свою життєву ситуацію, допомогти йому усвідоми­ти власну відповідальність за те, що з ним відбувається.

Взагалі слід сказати, що разова консультація — дуже відповідальний вид психологічної допомоги. Психолог мусить працювати, не знаючи докладно ні обставин життя клієнта, ні справжньої його мотивації стосовно тих чи інших дій, ні зна­чення цих дій для нього та його оточення.

Таким чином, проведення разової консультації вимагає від психолога надзвичайної спостережливості, проникливості, обережності, взагалі високого професіоналізму.

Короткострокове консультування. Цей вид психологічної допомоги здійснюється протягом трьох-чотирьох зустрічей, кожна з яких триває приблизно годину. Типовим варіантом такої роботи є випадки, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного або діагностичного характеру. Досвід показує, що такі консуль­тації проводяться переважно для молодих людей, що зби­раються брати шлюб; молодих сімей, які переживають перші труднощі у подружньому житті; батьків, котрі відчувають безпорадність у вихованні дітей; для підлітків та юнаків, які бажають краще пізнати себе, визначитися професійно. В усіх цих випадках консультування будується на основі пси-ходіагностичного обстеження клієнта, а інколи й оточуючих його осіб. Так, коли мова йде про консультування з приводу труднощів у сімейному житті, бажано обстежити не лише чо­ловіка або дружину, що звернулися до консультації, а й іншого члена подружжя; у випадку консультування батьківсько-дитячих стосунків обстежують дитину, батьків, а подекуди й інших членів сім'ї.

Послідовність дій психолога у ході такого роду консультування є наступною:

1. Короткий контакт із клієнтом під час запису. Запис на прийом до психолога, коли йдеться про стаціо­нарну психологічну консультацію, як правило, здійснюється секретарем-регістратором. Але в деяких випадках, наприклад в умовах школи, це виконує сам психолог або соціальний працівник. Тоді вже в ході запису у консультанта і клієнта складається певне враження одне про одного, починають встановлюватися певні взаємовідносини. Дуже важливо, щоб уже на цьому етапі клієнт відчував довіру і прихильність до психолога, зміцнив свою мотивацію стосовно консультації. Під час запису інколи буває необхідно також роз'яснити клієнтові характер психологічного консультування, його зав­дання й можливості Нарешті, у деяких випадках запис на консультацію використовують для опитування клієнтів, вру­чення їм спеціальних анкет, заповнення яких удома допома­гає краще підготуватися до зустрічі з консультантом.

2. Перша зустріч з клієнтом. У ході першої зустрічі відбувається вже ґрунтовне зна­йомство з клієнтом. Він викладає свої скарги, причини звер­тання до консультації, свої очікування стосовно неї. Завдан­нями консультанта є, по-перше, встановлення психологічного контакту з клієнтом, по-друге, первинна діагностика, тобто складення враження про клієнта на основі аналізу його вер­бальної та невербальної поведінки і характеру спілкування з консультантом. Унаслідок діагностичного орієнтування пси­холог здійснює диференціацію клієнтів (визначає, чи зможе він сам надати допомогу конкретному клієнтові, чи його слід направити до іншого спеціаліста і якого саме), а також будує перші гіпотези щодо характеру проблеми клієнта і вибирає напрям подальшої діагностичної роботи.

3. Психодіагностичне обстеження клієнта. Результати первинної діагностики можуть висунути перед психологом завдання подальшої спеціальної діагностики осо­бистості клієнта (або діагностики членів Його сім'ї, їх міжособистісних взаємин, спілкування, взаємодії і т. д.). З великого й різноманітного кола методичних засобів, що є в розпоряд­женні сучасної психології, консультант має вибрати ті, що найбільше відповідають специфічним завданням обстеження конкретного клієнта. При цьому консультант повинен урахо­вувати, що: недоцільно застосовувати великий набір методик, оскільки це утруднює усвідомлення та узагальнення отрима­ної інформації; небажано застосовувати громіздкі за обсягом і часом проведення методики, оскільки це може викликати у клієнта лише втому й роздратування.

4. Заключна зустріч. Під час такої зустрічі проводиться бесіда за результатами обстеження, в ході якої обговорюються загальний психічний стан клієнта, виявлені труднощі та їхні причини, прогнозу­ються варіанти подальшого розвитку особистості клієнта, його стосунків з оточуючими, розкриваються умови, за яких цей розвиток може набути оптимальних форм. Іншими сло­вами, предметом бесіди є психологічний діагноз, що відображає рівень актуального розвитку клієнта, і прогнозування цього розвитку.

Завдання психолога на заключній зустрічі такі: підтримка психологічного контакту з клієнтом, довірливих, відвертих взаємостосунків; залучення клієнта до співпраці, активності в обговоренні його проблем, їхніх причин, альтернативних варіантів розвитку його особистості та взаємостосунків з оточуючими; спільне вироблення програми дій, виконання якої сприя­тиме як профілактиці, так і подоланню негативних тенденцій і труднощів у розвитку. Просвітницька інформація та рекомендації психолога мають органічно вплітатися в контекст спільного обговорення системи заходів; мотивування клієнта на виконання розробленої програми, підтримка його віри в себе, в успіх своїх зусиль.

У ході короткострокового консультування може здійсню­ватися також допомога людям у нормалізації їхніх міжособистісних стосунків. Таке консультування може бути зорієн­товане на батьків, що переживають труднощі у взаєминах з дітьми, особливо підлітка ми та юна ка м й; на підлітків і юнаків, що відчувають складнощі у контактах з дорослими та однолітками; на дорослу людину, яка мас проблеми у спілку­ванні; на подружню пару, що переживає різного роду конфлікти, складнощі у спілкуванні, проблеми, пов'язані зі зрадою, розлученням тощо. Усі ці випадки потребують допомоги, яка має власне пси­хологічний характер, тобто пов'язана із корекцією установок, ставлень, поведінки клієнта і здійснюється через певним чи­ном структурований процес спілкування між клієнтом і консультантом.

На відміну від разової консультації під час короткостроко­вого консультування психолог має можливість більш доклад­но зупинитися на кожному з етапів роботи, зустрітися з іншими учасниками конфлікту, застосувати ширший реперту­ар засобів психологічного впливу. До останнього належать, зокрема, тестування клієнта з метою виявити ресурси його особистості, сфокусувати увагу на його можливостях; викори­стання чітко спланованих і зорієнтованих на проблему клієнта домашніх завдань; організація дискусій з приводу проблеми відповідальності клієнта, його розуміння себе і власної поведінки, здійснення ним конкретних дій для зміни ситуації; застосування спеціальних технік, запозичених з ар­сеналу психотерапії і спрямованих на поглиблення процесу консультування ("Експериментальний діалог", "Скульптура сім'ї" іт. д.).

Послідовність дій психолога у ході такого роду консультування може мати такий схематичний вигляд.

Характеризуючи консультування просвітницьке-рекомен­даційного характеру, ми говорили про завдання психолога під час контакту з клієнтом у ході запису і першої зустрічі. Фактично ці завдання залишаються актуальними і для консульту­вання власне психологічного характеру. Однак тепер психолог орієнтується не на діагностичне обстеження клієнта (хоча й це може відбуватися в ході консультування), а на більш повне осмислення його труднощів та їх подолання через включення самого клієнта в активну роботу з самопізнання і побудови конструктивних висновків. Конкретно це може виглядати так: здійснивши протягом годинної роботи з клієнтом необхідний обсяг дій (вислуховування клієнта, визначення проблеми, здійснення певного корекційного впливу і т. п.) і пе­ресвідчившись, що клієнт бажає продовжити зустрічі з приво­ду обговорюваної ситуації, психолог разом з клієнтом визна­чається стосовно цілей і завдань подальшої роботи і пропонує клієнтові до наступної зустрічі виконати домашнє завдання, зміст якого відповідає його проблемі.

У ході наступних зустрічей (їх може бути дві-три, а у разі сімейного консультування — до п'яти-шести) розглядаються виконані домашні завдання з тим, аби краще зрозуміти, що саме робить клієнт для існування своїх труднощів; застосову­ються спеціальні вправи й завдання, спрямовані на прояс­нення почуттів і переживань клієнта, а отже, на більш глибо­ке розуміння ним себе і власної поведінки; обговорюються і програються можливі альтернативні варіанти поведінки клієнта у стосунках з оточуючими людьми.

Усі ці та інші засоби впливу, які може використовувати на повторних зустрічах психолог-консультант у відповідності з проблемою клієнта та особливостями його особистості, мають на меті, по-перше, якомога повнішу реалізацію загальних завдань психологічного консультування (вислуховування клієнта і надання йому емоційної підтримки; орієнтація його на прийняття відповідальності за свою життєву ситуацію; розширення його уявлень про себе і оточуючих людей); по-друге, через реалізацію цих завдань — підвищення готовності клієнта до змін своєї поведінки; по-третє, ґрунтовну підго­товку його до цих змін через планування не лише стратегічних шляхів, а й негайних конкретних кроків.

Заключний етап роботи з клієнтом може організовуватись або як окремий ешзод однієї з робочих зустрічей, або як спеціальна окрема зустріч. У будь-якому випадку завершаль­ний етап має містити в собі два моменти: а) психолог підби­ває загальний підсумок усієї роботи з клієнтом, акцентуючи увагу на ЇЇ основних аспектах, прийнятих рішеннях, до­сягненнях клієнта (якщо такі є), мотивує його на подальші кроки; б) психолог дає зрозуміти, що він завжди відкритий для нових зустрічей з клієнтом, якщо у останнього виникне у цьому потреба.

Середньотривале консультування включає 10 - 15 зустрічей. Як правило, продовжен­ня зустрічей з клієнтом і перехід від короткострокового кон­сультування до середньотривалого і далі означають, що розпочинається більш глибока психокорекційна чи психотерапевтична робота з людиною (групою).

Література

1. Абрамова Г С. Ввєдение в практическую психологию. Москва, 1995.

2. Алешина Ю, Е. Индивидуальное й семейное психологиче-ское консультирование, Москва, 1993.

3. Атватер Н, Я вас слушаю... Москва, 1988.

4. Бурменская Г, В., Карабанова О. А., Лидерс А. Г Возрастно-психологическое консультирование. Москва, 1990.

5. Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое кон­сультирование: Ситуапионнме задачи. Киев, 1996.

6. Горностай П. П., Васьковская С, В. Теория й практика психологического консультирования: Проблемний подход. Каев, 1995.

7. Журнал практикующего психолога, 1995. № 1.

8. Маслоу А. Самоактуали задня // Пснхологил личвости: Тексти. Москва, 1982.

9. Мей Р. Искусство психологического консультирования. Москва, 1994.

10. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. Москва, 1993.