Зв’язок дослідження з практикою обумовлений необхідністю перетворення науки в безпосередню виробничу силу. 1 страница

У методології наукових досліджень розрізняють поняття «об’єкт» і «предмет» пізнання.

Об’єктом наукового дослідження (пізнання) прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження. Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження. Досліджувати можна не тільки емпіричний об’єкт (якість продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (дія закону вартості).

Предмет наукового дослідження (пізнання) – це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта. Предметом наукового дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об’єкта.

Під предметом наукового дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об´єкта і завжди співпадає з темою (проблемою) дослідження.

Предмет є вужчим поняттям, ніж об’єкт і виступає його складовою.

Залежно від ступеня складності є прості і складні об´єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв’язку між ними. Наприклад, простим об’єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним – ефективність процесу навчання.

Правильний вибір об’єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обґрунтованості результатів дослідження.

Відібравши об’єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об’єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчення відповідно до поставленої мети.

Метою наукового дослідження є всебічне, об’єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв´язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначимими.

Головними етапами наукового дослідження є:

– виникнення ідеї, формулювання теми;

– формування мети та завдань дослідження;

– висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

– проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

– аналіз та оформлення наукових досліджень;

– впровадження та визначення ефективності наукових досліджень.

Різновиди наукового дослідження.

Розрізняють емпіричне і теоретичне дослідження, хоча розмежування це умовне. Як правило, більшість досліджень має теоретико-емпіричний характер. Будь-яке дослідження здійснюється не ізольовано, а в рамках цілісної наукової програми або з метою розвитку наукового напрямку. Дослідження за їх характером можна поділити на фундаментальні і прикладні, монодисциплінарні та міждисциплінарні, аналітичні та комплексні і т. д.

Фундаментальне дослідження спрямоване на пізнання реальності без урахування практичного значення від застосування знань.

Прикладне дослідження проводиться з метою отримання знань, які повинні бути використані для вирішення конкретної практичної задачі.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки. Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фундаментальні результати планувати складно.

Монодисциплінарне дослідження проводиться в рамках окремої науки (в даному випадку – психології).

Міждисциплінарне дослідження – це дослідження передбачає взаємодію фахівців різних галузей наук і проводиться на стику кількох наукових дисциплін. До цієї групи можна віднести генетичні дослідження, дослідження в області інженерної психофізіології, а також дослідження на стику етнопсихології та соціології.

Комплексне дослідження проводиться за допомогою системи методів і методик, за допомогою яких вчені прагнуть охопити максимально (або оптимально) можливе число значень, параметрів досліджуваної проблеми.

Однофакторне (аналітичне) дослідження спрямоване на виявлення одного, найбільш суттєвого, на думку дослідника, параметру (аспекту) дослідження.

Дослідження за їх метою можна поділити на: пошукові, підтверджувальні, критичні, уточнювальні і т. д.

Пошукове дослідження спрямоване на відбір факторів, що впливають на об’єкт, пошук шляхів створення нових технологій та техніки на основі способів, запропонованих в результаті фундаментальних досліджень. Наприклад, дослідження принципів матеріального стимулювання праці в торгівлі.

Критичне дослідження проводиться з метою спростованання існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону або для перевірки того, яка з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує реальність. Критичне дослідження проводяться в тих галузях, де накопичено багатий теоретичний і емпіричний запас знань і є апробовані методики для здійснення експерименту.

Уточнююче дослідження передбачає встановлення меж, в межах яких теорія передбачає факти та емпіричні закономірності. Зазвичай, у порівнянні з початковим експериментальним зразком, змінюються умови проведення дослідження, об’єкт, методика.

Підтверджуюче дослідження передбачає точне повторення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності та об’єктивності отриманих результатів. Результати будь-якого дослідження повинні повторитися в ході аналогічного експерименту, проведеного другим науковим працівником, що володіє відповідною компетенцією. Тому, після відкриття нового ефекту, закономірності, створення нової методики і т.п. виникає ряд повторюваних досліджень, покликаних перевірити результати першовідкривачів. Підтверджуюче дослідження – основа всієї науки.

Тема 3

Система методів наукового дослідження в психології

Сутність та основні підходи до класифікації методів психологічного дослідження

Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного пізнання дійсності, яка повинна бути визнана науковою спільнотою у якості обов’язкової норми, яка регулює поведінку дослідника.

Існує декілька підходів до класифікацій методів психологічного дослідження, а саме підходи Б. Г. Ананьєва, В. Н. Дружиніна, В. В. Нікандрова, М. Й. Варлій та ін.

Так, наприклад, В. Н. Дружинінвизначає такі види методів:

1) емпіричні (суб’єкт реально взаємодіє з об’єктом дослідження ззовні);

2) теоретичні (суб’єкт взаємодіє з уявною моделлю об’єкта дослідження);

3) інтерпретаційні та описові (суб’єкт «ззовні» взаємодіє зі знаково-символічним уявленням про об’єкт, такими як графіки, таблиці, схеми та ін.).

Класифікація Б. Г. Ананьєває найбільш змістовною, відомою та поширеною. Системна класифікація Б. Г. Ананьєва представлена наступними блоками методів:

1) організаційні (порівняльний, лонгітюдний, комплексний);

2) емпіричні (спостереження, вербально-комунікативні методи, експериментальні, методи вивчення продуктів діяльності, біографічні, психофізіологічні, праксиметричні, моделювання та ін.);

3) методи обробки даних (кількісні та якісні);

4) інтерпретаційні (генетичний, структурний, функціональний, комплексний, системний).

В. В. Нікандровпропонує таку класифікацію методів:

1) за типом відповідей досліджуваного: суб’єктивні, об’єктивні, проективні;

2) за характером та метою впливу на об’єкт дослідження: дослідницькі, діагностичні, консультативні, психокорекційні.

М. Й. Варлій методи психології розділив на дві групи:

1) пізнавальні (дослідницькі) методи (організаційні; емпіричні; методи обробки даних; інтерпретаційні);

2) методи активного впливу на людей (методи регулювання; методи формування і спрямування поведінки та діяльності; методи психологічного забезпечення).

Основні різновиди методів психологічного дослідження.

Загальні методи – це пізнавальні прийоми, які використовуються у будь-якій галузі знань та будь-якою наукою (наприклад, методи наукового аналізу та синтезу, діалектичний метод, моделювання, метод класифікації та ін.).

Загальнонаукові – це методи, які використовуються у різних, але не у всіх наукових галузях та багатьма, але не всіма науками (спостереження, експеримент, математичні методи та ін.).

Спеціальні (конкретно-наукові) – це методи, які використовуються в окремих наукових галузях. Вони притаманні окремій науці або групі сумісних наук (наприклад, інтроспекція, психофізіологічні методи, психодіагностичне тестування, соціометрія та ін.).

Методи теоретичного дослідження застосовуються на першому та другому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища. До цієї групи методів належать моделювання, реконструкція, типізація.

Моделювання має за мету створення аналогу певного явища, в якому акцентовано головні закономірності цього явища і виключено другорядні, випадкові фактори.

Реконструкція полягає у змістовій або структурній перебудові явища з метою кращого його розуміння.

Типізація спрямована на визначення варіантів даного явища відповідно певним ознакам.

Неемпіричні методи – це науково-дослідницькі прийоми психологічної роботи поза контактом (опосередкованим чи безпосереднім) дослідника з об'єктом дослідження.

До неемпіричних методів психологічного дослідження належать:

1) організаційні (порівняльний, лонгітюдний, комплексний);

2) методи обробки даних (кількісні та якісні);

3) інтерпретаційні методи.

Організаційні методи – це група методів психології, які визначають загальний спосіб організації психологічного дослідження. До них відносять порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи.

Порівняльний метод – це співставлення різноманітних об'єктів або різних сторін одного об’єкта дослідження у деякий момент часу. Варіант порівняльного методу – метод поперечних зрізів.

Лонгітюдний метод – це тривале та систематичне дослідження одного і того ж об’єкту (наприклад, метод подовжніх зрізів).

Комплексний метод передбачає організацію комплексного дослідження якого-небудь об’єкту; передбачає міждисциплінарне вивчення предмета.

Методи обробки даних – група методів психології, які спрямовані на проведення кількісного (статистичного) та якісного аналізу первинних даних (диференціація матеріалу по групах, зіставлення, порівняння тощо) психологічного дослідження.

До кількісних методів належать: методи первинної обробки даних (табулювання, побудова діаграм, гістограм, полігонів та кривих розподілу); методи вторинної обробки даних (статистичний аналіз); кореляційний аналіз; дисперсійний аналіз; регресійний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; шкалування та ін.

До якісних методів належать: класифікація, типологізація, систематизація, періодизація, казуїстика.

Інтерпретаційні методи – це різні прийоми пояснення виявлених в результаті обробки даних закономірностей та їх зіставлення з раніше встановленими фактами.

У науковій практиці отримали розвиток наступні інтерпретаційні підходи: генетичний, структурний, функціональний, комплексний, системний.

Генетичний метод – це спосіб дослідження та пояснення явищ, який базується на аналізі їхнього розвитку як онтогенетичного, так і філогенетичного.

Структурний підхід – напрямок, орієнтований на виявлення та опис структури явищ.

Функціональний метод орієнтований на виявлення та вивчення функцій об’єктів (явищ).

Комплексний підхід – це напрямок, в якому об’єкт дослідження розглядається як сукупність компонентів, які підлягають вивченню за допомогою відповідних методів.

Системний підхід – це методологічний напрямок у дослідженні дійсності, який розглядає кожен фрагмент цієї дійсності як систему.

Емпіричні методи – це група методів психології, що дозволяють отримати первинні дані про досліджуване явище. Тому ці методи відомі ще як «методи збору первинної інформації».

До емпіричних методів загальнопсихологічного значення належать: спостереження, експеримент, бесіда, опитування, психологічне тестування, моделювання.

Спостереження – цілеспрямоване, організоване, певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкту.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення поведінки і діяльності особистості в природних ситуаціях, засноване на їх безпосередньому сприйманні.

Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер. На противагу йому, наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості.

Спостереження поділяють за різними ознаками.

За типом зв’язку дослідника з об’єктом вивчення поділяють спостереження на пряме (безпосереднє) і непряме (опосередковане), відкрите і приховане (скрите), а також включене і невключене.

За характером контакту є безпосереднє спостереження, коли спостерігач і об´єкт спостереження перебувають у безпосередньому контакті та взаємодії, та опосередковане, коли дослідник знайомиться зі спостережуваними суб´єктами побічно, за допомогою спеціально організованих документів – анкет, біографій, аудіо- або відеозаписів тощо.

За умовами здійснення спостереження є польове спостереження, яке відбувається в умовах повсякденного життя, навчання або роботи, та лабораторне, коли за суб’єктом або групою спостерігають у штучних, спеціально створених умовах.

За характером взаємодії з об’єктом розрізняють включене спостереження, коли дослідник стає членом групи, та його присутність і поведінка стають частиною спостережуваної ситуації, та невключене, тобто без взаємодії і встановлення яких-небудь контактів з особою чи групою, яку вивчають.

Розрізняють також відкрите спостереження, коли дослідник відкриває спостережуваним свою роль (недоліком цього способу є зниження природної поведінки спостережуваних суб’єктів), і приховане (інкогніто), коли про присутність спостерігача групі або індивіду не повідомляють.

За впорядкованістю в часі розрізняють спостереження суцільні, коли хід подій фіксується постійно, та вибіркові, коли дослідник фіксує процеси, які спостерігає, тільки в певні проміжки часу.

За впорядкованістю в проведенні розрізняють спостереження структуровані, коли події, що відбуваються, фіксуються відповідно до раніше розробленої схеми спостереження, та довільні (неструктуровані), коли дослідник вільно описує події, що відбуваються, так, як він вважає за доцільне. Таке спостереження звичайно проводять на пілотажній (орієнтовній) стадії дослідження, коли потрібно сформувати загальне уявлення про об’єкт дослідження і можливі закономірності його функціонування.

За характером фіксації розрізняють констатуюче спостереження, коли спостерігач фіксує факти так, як вони є, спостерігаючи їх безпосередньо або одержуючи від свідків події, та оцінювальне, коли спостерігач не тільки фіксує, а й оцінює факти щодо ступеня їхньої вираженості за заданим критерієм (наприклад, оцінює ступінь вираженості емоційних станів тощо).

У науковій психології використовують також метод самоспостереження, який постає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних вчинків і дій, порівняння своїх думок із думками інших людей. У процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію, тобто на розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості.

Метод бесіди. Бесіда – це метод отримання інформації про індивідуально-психологічні особливості в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації за спеціальною програмою. Бесіда – метод дослідження поведінки особистості у формі діалогу між двома людьми, в процесі якого дослідник виявляє психологічні особливості досліджуваного. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє досліднику при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпустимо, щоб бесіда перетворилася на розпитування чи допит.

Метод бесіди відіграє допоміжну роль, оскільки всю інформацію дає сам опитуваний. Тому бесіду як метод дослідження треба використовувати на початковому етапі для підготовки людини до участі в експерименті.

Одним з різновидів бесіди є інтерв’ю – одержання вихідного матеріалу для наукового дослідження шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди дослідника з випробуваним. У разі проведення інтерв’ю двобічний зв’язок є обмеженим, оскільки дослідник лише фіксує отримані відповіді випробуваного, зберігаючи нейтральну позицію.

Метод анкети. Анкета – методичний засіб для отримання соціально-психологічної інформації на основі письмового самозвіту випробуваного. Анкета являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов’язане з центральним завданням дослідження. Практична реалізація методу анкети відбувається, як правило, у два етапи. На першому етапі за допомогою відкритих анкет виконують «пілотажне» дослідження. На другому – відбирають більш типові відповіді і на їх основі розробляють закриті анкети. Перевага використання закритих анкет полягає в можливості автоматизації процесу обробки отриманих результатів, що дуже важливо при проведенні масових опитувань.

Метод тестів. Серед методів психології особливе місце посідає метод тестів (тестування). Тестування – фіксоване у часі випробування, яке призначене для встановлення кількісних та якісних індивідуально-психологічних відмінностей. Також, це система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей особистості. На відміну від інших методів, тестування спрямоване не на дослідження психічних явищ для отримання тих чи інших нових даних, а на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань (тестів). Найбільш відомими в психології є три види тестів: тести досягнень; тести здібностей; проективні тести.

Опитування – це спеціальний спосіб цілеспрямованого отримання первинної інформації за допомогою відповідей досліджуваного на питання.

До емпіричних методів частнопсихологгчного значення належать: біографічний метод, метод вивчення продуктів діяльності, метод аналізу документів, контент-аналіз, метод експертної оцінки тощо.

Контент-аналіз – метод систематизованої фіксації та квантифікації (виокремлення спеціальних «одиниць» текстового змісту) у матеріалі, що досліджується.

У психології біографічний метод – це система засобів дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху людини. Застосування біографічного методу передбачає отримання різнорідної об'єктивної інформації, для чого використовуються різні форми автобіографічної методики: опитування, інтерв’ю, тести. Також необхідним є аналіз свідчень очевидців, дані отримуються під час бесіди та опитувань близьких людей, під час первинного аналізу спогадів сучасників. Також використовуються модифікації методу вивчення продуктів діяльності, коли проводиться контент-аналіз щоденників та листів, здійснюється побудова кривих продуктивності і діаграм життєвих вимірів активності особистості.

Метод аналізу документів. Під документом у психології розуміють будь-яку інформацію, зафіксовану у вигляді рукописного або друкованого тексту, фотографії, відео- або магнітних записів. Інакше кажучи, аналіз документів є методом збирання фактів про учасника дослідження, що матеріалізовані у тій чи іншій формі. Щодо конкретної людини розрізняють документи особові і безособові. Особові документи – це карти індивідуального обліку, що завірені підписом особи, щоденники, листи, заяви тощо. До безособових належать статистичні дані, протоколи зборів, повідомлення в пресі. Метод аналізу документів потребує перевірки їх справжності. Цей метод успішно застосовують при формуванні гіпотези дослідження й визначенні загальних напрямів вивчення особистості. Він має допоміжний характер, оскільки документи відображають тільки результати діяльності людини, а не сам процес.

Метод вивчення продуктів діяльності. Під продуктом діяльності особистості розуміються реально-практичні та ідеальні за формою вияви її активності щодо явищ об´єктивного та суб´єктивного світу. Метод вивчення продуктів діяльності являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення результатів попередньої психічної діяльності людини: трудової, учбової, ігрової. В продуктах діяльності людини відображається її ставлення до самої діяльності, до оточуючих, до навколишнього світу, а також рівень розвитку її розумових, сенсорних та моторних навичок. Цінністю цього методу є наявність у дослідника зафіксованих матеріально результатів психічної діяльності людини. Проте, метод вивчення продуктів діяльності частіше використовують як допоміжний, оскільки він не дозволяє дослідити багатогранність психічної діяльності, що призвела до створення продукту.

Метод експертної оцінки. Сьогодні психолог все частіше виступає як експерт з питань управління, організаційного розвитку, розв´язання конфліктів тощо. Управлінці, педагоги, юристи запрошують психолога, щоб сумісно з ними проаналізувати будь-яку ситуацію, дати оцінку нововведень, того чи іншого способу поведінки в конкретній ситуації. Продуктом діяльності психолога у даному випадку є експертний висновок.

Змістовний модуль 2

Основні характеристики експериментального

дослідження в психології

Тема 4

Експеримент у системі методів наукового дослідження психіки

Сутність та специфіка експериментального дослідження в психології. Відмінність експерименту від інших методів дослідження.

Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) – один з основних методів збору первинної інформації, що характеризується тим, що дослідник планомірно маніпулює однією або декількома змінними (або факторами) і фіксує супутні зміни у прояві досліджуваного явища; це сплановане та кероване дослідження, в якому експериментатор впливає на ізольований об’єкт (об’єкти) і фіксує зміни в його станах.

Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв’язок між впливом незалежної змінної і зміненими станами об’єкта (залежної змінної). В психології експериментування – це спільна діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення психологічних властивостей останнього шляхом спостереження за його поведінкою під час виконання експериментальних завдань.

Для проведення експерименту є важливими такі аспекти:

1) дослідник сам активно організовує умови, в яких має з’явитися певний психологічний факт; коли йде спостереження, дослідник не може втручатися в ситуацію;

2) експериментатор може змінювати умови та визначати певні варіанти умов появи досліджуваного явища (процесу);

3) в експерименті можливо усувати певні змінні, щоб дослідити, які зміни при цьому відбудуться;

4) можна надавати змінним різні значення й оцінювати дані за різного співвідношення обраних умов.

В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.

Експеримент проводять у таких випадках:

– у разі необхідності відшукати в об’єкта раніше невідомі властивості;

– у разі перевірки правильності теоретичних положень;

– у разі демонстрації явища.

Від інших наукових методів експеримент відрізняється тим, що дає можливість здійснити точний контроль за всіма змінними, провести точні вимірювання та перевірити теорії, він спрямований на визначення причин явищ.

Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес; в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об’єктів; існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Звісно, експериментальний метод має певні недоліки. Лабораторні умови лише частково можуть відтворювати реальність, бо є штучними. За таких умов складно оцінити поведінку піддослідного.

В експериментальному дослідженні не лише проявляються закономірності, а й виявляються артефакти – особливості, зумовлені несподіваними порушеннями в організації експерименту, певними дефектами експериментальної методики.

Від інших наукових методів експеримент відрізняється тим, що дає можливість здійснити точний контроль за всіма змінними, провести точні вимірювання та перевірити теорії, він спрямований на визначення причин явищ.

Різновиди експериментальних досліджень.

Залежно від місця проведення розрізняють лабораторний і природний (або польовий) експеримент. Лабораторний експеримент проводиться у спеціально організованих умовах, які відрізняються від природних. При цьому, як правило, застосовуються технічні засоби та спеціальна апаратура.

Лабораторний експеримент – дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту – це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях. До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О. Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому використовують обладнання, а учасників інформують про проведення дослідження.

За характером дій дослідника розрізняють констатувальний (мета якого – встановлення причинно-наслідкового зв’язку між явищами) та формувальний (метою якого є формування певного явища).

Констатувальний експеримент передбачає виявлення особливостей психічних явищ, які вже існують, а також констатацію відношень причин і наслідків.

Формувальний експеримент спрямований на розкриття механізмів і динаміки утворення психічних явищ, визначення психологічних умов їхнього ефективного розвитку через активний цілеспрямований вплив дослідника на досліджуваних, тобто формування його психіки.

Залежно від мети дослідника експерименти можна класифікувати таким чином:

– пілотний (перший експеримент із експериментальної серії, який може не задовольняти всім вимогам, проводиться з метою перевірки процедур, які використовуватимуться в основному «великому» експерименті);

– пошуковий (спрямований на пошук каузального зв’язку);

– підтверджувальний (спрямований на встановлення виду функціонального кількісного звуязку між явищами).

Квазіексперимент – це дослідження, в якому експериментатор відмовляється від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо здійснити в силу об'єктивних причин. Будь-який експеримент можна вважати квазіекспериментом, оскільки він відхиляється від ідеального.

Залежно від ступеня розробленості проблеми виокремлюють:

– пошукові експерименти, спрямовані на отримання принципово нових результатів у малодослідженій сфері психічної реальності;

– експерименти, що відтворюють, передбачають точний повтор попередніх експериментів з метою визначення достовірності, надійності й об’єктивності отриманих результатів;

– експерименти, що уточнюють, передбачають визначення меж, у яких діє виявлена закономірність (шляхом варіювання умов, методик, об’єктів дослідження);

– критичні експерименти, які забезпечують можливість переходу до конкуруючих пояснень виявлених у дослідженні фактів і, відповідно, відхилення основної експериментальної гіпотези;

– демонстраційні експерименти, які швидше називають демонстраційними дослідами, оскільки вони проводяться з метою демонстрації певних закономірностей психічної реальності, які є принципово відтворюваними в аналогічних умовах, наприклад, ілюзії сприймання.

За кількістю досліджуваних експерименти також бувають:

– індивідуальними і груповими, серед яких вирізняють такі, що проводяться з багатьма учасниками, але мають на меті встановлення закономірностей для кожного з них окремо;