Гендерний аспект комунікації

Аналіз літератури свідчить, що проблематика гендерних досліджень досить широка й охоплює різні сфери людського буття. Дослідники висловлюють спільну думку, що різниця в моделях чоловічої/жіночої мовленнєвої поведінки проявляється нерегулярно і гендер не є визначальним фактором комунікації. В той же час у певних ситуаціях мовленнєвого спілкування вплив гендеру є головним у виборі певних способів мовленнєвої взаємодії. При цьому зазначається, що перенос поведінкових стереотипів з однієї сфери в іншу може мати неоднозначні наслідки [4].

Суспільство приписує чоловікам та жінкам різні ролі, різні норми поведінки, і все це відбивається в мові. Те, як мова репрезентує чоловіків і жінок, має велике значення, оскільки це, в свою чергу, впливає на формування ставлення суспільства до обох статей та на усталення стереотипів. Гендерні стереотипи, за визначенням Т.Говорун, – це набір консервативних, загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються статусу жінок і чоловіків, норм їхньої поведінки, мотивів їхніх вчинків і характер потреб. Гендерні стереотипи закріплюють існуючі гендерні відмінності і взаємовідносини [3]. Питання співвідношення мови та гендеру привернули увагу дослідників у 70-х роках ХХ століття. Саме тоді винивиник новий напрям – гендерна лінгвістика, представниці якої вперше заявили про те, що внаслідок патріархального устрою суспільства мова відтворює світ та уявлення про нього з чоловічої позиції, представляючи чоловіка та все з ним пов’язане як норму, а жінку та «жіноче» – як відхилення від неї. Також відзначалося, що часто дослідники, майже винятково чоловіки, досліджуючи різні аспекти суспільного життя, вивчали насамперед чоловіків і часто просто не помічали жінок.

Психологічний підхід набагато ширший за лінгвістичний. Згідно з результатами деяких досліджень, не існує суттєвих відмінностей між статями в задатках щодо розвитку пам’яті, інтелекту, творчості, аналітичних здібностей, вміння керувати та інших особистісних якостей. Дослідження гендерних відмінностей емоційного ставлення, альтруїзму, агресії, вміння впливати на інших людей доводять, що ці особливості не тільки незначні, але й здебільшого залежать від гендерних норм і ситуації становлення особистості. Існує така точка зору, що більшість зазначених відмінностей є гендерними стереотипами – продуктом різни соціальних ролей. У термінах теорії акомодації гендер визначається як соціальний стереотипний припис, а його відтворення в мовленнєвій інтеракції зумовлене як сукупним впливом соціальних чинників, так і специфікою позиційних ролей мовців.

Гендер як соціальне поняття відображає відносини нерівності, ієрархії, влади, домінування однієї складової опозиції «чоловіче-жіноче» над іншою [9]. Дослідники, які мали на меті встановити, чи існують розбіжності в мовленні жінок і чоловіків, не дійшли одностайної думки: одні вважають, що суттєвих відмінностей немає, тоді як інші твердять, що чоловік та жінка розмовляють різними мовами. Гендер розглядається як один із параметрів, за допомогою якого у спілкуванні конструюється соціальна ідентичність мовця, та який взаємодіє з іншими параметрами – вік, статус, соціальна група. Оскільки особистістьреалізує в спілкуванні свою статусну роль, а основним завданням спілкування можна вважати керування діяльністю співбесідника, тоді мова, в свою чергу, виступає одним з параметрів виміру гендеру.

У деяких наукових працях була висунута гіпотеза «дефіцитності» жіночої мови, якій не вистачає «мовленнєвих засобів» для вияву своєї впевненості та можливості домінувати в діалозі. Потім на зміну їй прийшла теорія «диференціації», представники якої стверджували, що жінки орієнтовані на тактику «комунікативного співробітництва», а чоловіки – на тактику «комунікативного суперництва» (представником цієї теорії є Д.Танен). В своєму дослідженні вона аналізує комунікативні невдачі у спілкуванні людей різної статі та пояснює їх різними вимогами суспільства до жінок і чоловіків, а також специфікою соціалізації в дитячому та юнацькому віці, зазначаючи, що чоловіки й жінки належать до різних мовленнєвих спільнот. На її думку, в них не лише різні стилі спілкування, а й різні комунікативні цілі:жінки спілкуються, щоб зблизитися, поліпшити особистісні стосунки, а чоловіки – заради самоствердження та закріплення свого авторитету. Вона пропонує зрозуміти гендерну різницю у розмовних стилях спілкування, та зауважує, що це не зможе запобігти виникненню протиріч, а тільки допоможе зрозуміти «як» іпро «що» говорять інші люди. У дослідженнях специфіки гендерного професійного спілкування німецьких вчених з’ясовується, що чоловіки і жінки виявляють тенденції до різних стилів ведення полеміки. Чоловіки рідше погоджуються з критикою, частіше використовують іронію, посилання на авторитети, використовують менше мовленнєвих засобів для виразу невпевненості, в результаті чого справляють враження більш компетентних та впевнених в собі спеціалістів.