Пізнавальні процеси особистості. пам'ять — це запам'ятовування думок, висловлених вербально

пам'ять — це запам'ятовування думок, висловлених вербально. Ме­ханічна пам'ять задіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ято­вується без його осмислення. Логічна пам'ять — це усвідомлене за­пам'ятовування матеріалу. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли щось запам'ятовується та відтворюється без спеціаль­ної мети запам'ятати або пригадати, а також для цього не при­кладаються зусилля волі та не застосовуються які-небудь засоби запам'ятовування. При довільній пам'яті людина ставить перед собою мету щось запам'ятати та пригадати, використовуючи для цього спеціальні засоби та застосовуючи вольові зусилля.

Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них відносять запам'ятовування, збереження, відтво­рення та забування. В результаті запам'ятовування відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Збере­ження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Відтворен­ня — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення поділяють на впізнавання (відтворення інформації в умовах повторного її сприй­мання), власне відтворення (мимовільне або довільне відтворення матеріалу, що запам'ятався), пригадування (довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль), згадування (відтворення індивідом подій свого життєвого шляху). Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або вза­галі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізна­вання. Воно може бути тривалим і тимчасовим. Тимчасове забу­вання пов'язане з інтерференцією, а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Проактив-на інтерференція — це погіршення запам 'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню; ретро­активна — яка відбувається після заучування. Забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування. Ремінісценція — це відтерміноване відтворення того, що було тимчасово забуте.

Розрізняють кількісні та якісні індивідуальні відмінності пам'яті. До кількісних відносять: обсяг, швидкість, точність, три­валість, міцність і готовність до відтворення. Якісні відмінності

2U

пам'яті пов'язані з домінуванням тих чи інших видів і типів пам'яті, а також з професійною діяльністю людини. Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятову­ванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті. Феноменально розвине­ну зорову образну пам'ять називають ейдетичною пам'яттю.

Список літератури

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесе обучения. — М.: Про-

гресе, 1980. - С. 27-102, 295-307.

2. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — М.: Наука, 1974. —

С. 204-228, 256-270, 272-281, 312-329.

3. Громова Е. А. Память и ее резервы. — М: Знание, 1983. — 64 с.

4. Заика Е. В. Память: ее развитие и совершенствование // Практична

психологія та соціальна робота. — 2003. — № 8. — С. 39-44.

5. Ильюченок Р. Ю. Память хорошая, память плохая. — Новосибирск.:

Наука, Сибирское отделение, 1991. — 159 с.

6. Кранцев И. Сверхпамять случайного прохожего // Популярная

психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просве­щение, 1990. - С. 86-91.

7. Куприянович Л. И. Резервы улучшения памяти. — М.: Наука,

1970. - 143 с.

8. Лезер Ф. Тренировка памяти. — М.: Мир, 1979. — 166 с.

9. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М.:

Мир, 1974. - С. 276-279, 313-339, 346-349, 355-419.

10. Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти. — М.: Изд-во

МГУ, 1968. - 88 с.

11. Николов П., Нешев Г. Загадка тысячелетий. Что мы знаем о памя-

ти? - М.: Мир, 1988.

12. Норман Д. Память и научение. - М.: Мир, 1985. - С. 15-61.

13. Пекелис В. Феноменальная память // Популярная психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990. — С. 263-269.

14. Сергеев Б. Ф. Тайны памяти. — М.: Молодая гвардия, 1981. — 272 с.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Мислення

13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності.

13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення.

13.3. Види мислення та їхня класифікація:

13.3.1. Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності;

13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності;

13.3.3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності

та впливом на емоційну сферу людини.

13.4. Стадії процесу мислення.

13.5. Мисленнєві операції.

13.6. Логічні форми мислення.

13.7. Індивідуальні відмінності мислення.

13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності

Життєдіяльність людини у навколишньому світі потребує не лише чуттєвого відображення предметів та явищ за допомогою відчуттів та сприймань, а й виділення суттєвих ознак та відно­шень. Це може бути досягнуте на основі логічного пізнання, яке здійснюється за допомогою мислення.

У повсякденному житті мислення розуміють як процес розв'язання задач та проблемних ситуацій. Як наукове поняття мислення — це пізнавальний психічний процес опосередковано­го та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.Опосередкованість мислення виявляється у тому, що людство для пізнання світу вдається до різноманітних прак­тичних дій (наприклад, експериментів, дослідів тощо), обчислен­ня, моделей, схем, а також використовує знаки (наприклад, мовні, математичні, картографічні, дорожні тощо). Завдяки опорі на ці культурні засоби пізнання стає можливим пізнати те, що безпосе­редньо у сприйманні не дано.

Наведемо суттєві ознаки логічного пізнання (мислення), на відміну від чуттєвого (відчуттів та сприймання) (див. табл. 2).

Таблиця 2