Проблема визначення конфлікту

Львівський державний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, психології та економіки

Кафедра практичної психології

Лекція №1

«Психологія конфліктів»

Тема: «Конфлікт: загальні та особливі характеристики»

підготувала:канд.психол.наук Семенів Н.М.

Обговорено і затверджено

на засіданні кафедри

практичної психології

протокол № __ від «__» 20__ р.

Львів-2015

Структура конспекту лекції

Тема лекції: «Конфлікт: загальні та особливі характеристики»

План

Вступ

Поняття соціального конфлікту в науці.

Висновки до 1 питання

Предмет і об`єкт конфліктології. Методологія конфліктології.

Висновки до 2 питання

Теорії та психологічні підходи до вивчення конфліктів.

Висновки до 3 питання

Висновки

Навчальна мета

Вивчити: поняття про соціальні конфлікти, категоріальний апарат конфліктології.

Ознайомитись з категоріями і поняттями конфліктології, структурними елементами конфлікту.

Розглянути: історичний процес формування конфліктології як окремої галузі знань.

Основна література:

1. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник / Т.В.Дуткевич. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с.

2. Гірник А. М. Основи конфліктології / А. М. Гірник. – К. : Вид. дім «Києво – Могилянська академія», 2010. – 222 с.

3. Гришина Н. В.Психология конфликта. (Серия «Мастера психологии»). 2-е изд. — СПб.: Питер, 2008. — 544 с.

4. Ануфрієва Н.М. Психологія конфлікту: Навч. Посібн. - К.: Інститут післядишюмної освіти КНУ, 2005. - 101 с.

Додаткова література:

1. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник. — К.: МАУП, 2003. – 360 с.

2. Бандурка А. М. и др. Конфликтология. — Харьков: Університет внутренних дел, 1997. – 351 с.

3. Ложкін Г. В., Юрковський Е., Моначин І. Практикум з конфліктології. — Тернопіль: Воля, 2005. — 168 с.

4. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 3-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2009. – 384 с.

Питання 1. Поняття соціального конфлікту в науці

Слово "конфлікт" багатозначне, походить від лат. конфліктус— зіткнення. Має наступні основні значення (за Н.В. Грішиною, 2000):

• Стан відкритої боротьби, війна, битва;

• Дисгармонія у відносинах людей, зіткнення протилеж­ностей;

• Психічна боротьба між взаемовиключними можли­востями;

• Протиборство героїв у творах художньої літератури, кіно;

• Емоційна напруга внаслідок непримиренності внут­рішніх настанов з вимогами ситуації.

Відомі дослідники конфлікту А.Я.Анцупов і А.І.Шипілов вирізняють 11 галузей науки, що займаються конфліктами: психологія, соціологія, політологія, історія, філософія, мис­тецтвознавство, педагогіка, правознавство, соціобіологія, математика, військові науки. Послідовність переліку відповідає внеску кожної дисципліни у розробку конфліктології.

Слово "конфлікт" уживають з такими прикметниками: військовий, художній, міжнародний, регіональний, етнічний, міжнаціональний, соціальний, трудовий, кримінальний, моральний, внутрішній, відкритий, міжособистісний, міжгруповий та з багатьма іншими, що відображає як широту феноменології конфліктів, так і складність ознак кожного окремого випадку зіткнення.

Теорія конфлікту розроблена недостатньо. Проте на Заході вже протягом декількох десятиріч, особливо в кінці XX ст., прикладний аспект цього наукового напряму одержав ґрун­товний розвиток. Написані сотні книг про конфлікти і способи їх розв'язання, систематично видаються журнали, реферати і збірки статей. Є всі підстави говорити про створення самостійної комплексної науки конфліктології, предметом якої є вивчення природи, причин, механізму конфліктів у людському суспільстві, а також розробка шляхів їх запобігання і розв'язання. У нашій країні ця наука почала розвиватись лише останнім часом, хоча вже видано немало робіт про конфлікти і шляхи їх розв'язання.

Цілком зрозуміло, що конфліктологія, як і будь-яка дисципліна, тісно пов'язана із суміжними науками, багато черпає з них і, у свою чергу, їх збагачує. Це, перш за все, соціологія і соціальна психологія, з якими конфліктологія має багато спільного, оскільки досліджує, подібно названим наукам, відносини між людьми. Далі, це історія, що дає багатий матеріал для роздумів про причини людських вчинків. Це, нарешті, філософія, політологія, економіка та інші суспільні науки, що конкретизують природу, механізми розвитку і наслідки конфліктів різного роду. До числа таких наук належать також правознавство і державознавство, які ви­вчають юридичні форми взаємодії людей, будь то співпраця, мирне співіснування, протидія або боротьба.

Існує безліч визначень і тлумачень конфлікту. Класики теоретичної конфліктології не давали чіткого визначення поняттю конфлікту. Лише по їх загальних висловах можна зрозуміти деякі підходи до того, що ж таке конфлікт. Перші дослідження конфліктів здійснено у соціології та психології. Водночас, саме у психології накопичено найбільш значний експериментальний матеріал з конфліктології. Розглянемо, у чому полягає специфіка вивчення конфліктів у соціології та психології.

Що цікавить соціологів та психологів?

1. Соціологічне вивчення конфліктів є одним з перших досліджень у конфліктології (XIX ст.). Соціологів цікавлять насамперед, суспільні конфлікти, їх роль для держави, її політичного устрою тощо.

2. Психологічне вивчення конфлікту здійснювалось майже у всіх напрямах психології XX ст. — психоаналізі, біхевіоризмі, гештальтизмі, когнітивізмі тощо.

3. Поєднання соціологічного та психологічного вивчення конфлікту знайшло відображення у соціально-психологічних дослідженнях, де під конфліктом розуміється аномальний, деформований стан почуттів, установок і відносин між різними сторонами. Дослідження конфлікту ведеться у двох напрямах: соціально-психологічному та індивидуально-психологічному (особистісному). У першому випадку досліджуються психо­логічні механізми усвідомлення суперечливих цінностей, норм, орієнтацій і цілей индивідів і груп у процесі їх спільної діяльності, а також форми взаємодії і розв'язання конфліктних ситуацій соціальними суб'єктами. У другому випадку вивча­ються психофізіологічні особливості і характеристики окремої особи, їх вплив на виникнення конфлікту, динаміку поведінки особи в конфлікті і зворотний вплив досвіду конфліктних відносин на формування особистісних властивостей.

Проблема визначення конфлікту

На базі надзвичайно складного сучасного масиву знань про конфлікт досі не вдалось побудувати повне та загальноприйнятне визначення конфлікту, тому розглянемо різні визначення, подані у навчальних посібниках.

У посібнику "Психологія педагогічного менеджменту" (Н.Л.Коломінський, 1996, с. 146) визначення конфлікту подається за словником іншомовних слів, а тому носить найбільш узагальнений характер: "Конфлікт — зіткнення сторін, думок, інтересів; серйозна розбіжність, гостра су­перечка".

О.А.Урбанович використовує наступне визначення: "Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів тощо) на ґрунті суперництва; це відсутність взаєморозуміння з різних питань, пов`язана із гострими емоційними переживаннями".

Посібник "Основи менеджменту" (М.Х.Мескон, М.Аль­берт, Ф.Хедоурі) зазначає: "Конфлікт — відсутність згоди між двома і більше сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Це ситуація, коли кожна сторона робить все, щоб прийняли її точку зору або ціль, і водночас заважає іншій стороні робити те ж саме".

Виявивши недоліки у наведених визначеннях і встановивши спільні положення, можна дати синтезоване визначення конфлікту.

Конфлікт — це різні види протидій, протиборства осіб і груп з приводу неузгоджених істотно значущих для них цілей, інтересів, цінностей, установок, а також усвідомлена практична діяльність щодо подолання цих суперечностей.

Більшість дослідників погоджується, що основою конфлікту є суперечність,але вона призводить до конфлікту лише за певних психологічних умов, а саме: суперечність повинна усвідомлюватись і сприйматись людиною як значуща. У такій ситуації людина переживає неприємні емоції (напруги, тривоги, невпевненості, роздратування), які мотивують її до пошуку виходу з цього стану.

Наприклад: підлеглий вважає, що керівник до нього несправедливий і переживає цю ситуацію. Конфлікт станеться у тому разі, якщо підлеглий спробує змінити обставини, висловить своє незадоволення низькими оцінками його роботи. Таким чином щодо психологічного конфлікту, то точніше (на наш погляд) його розкриває наступне визначення.

Отже визначення:

Конфлікт — це суперечність, яку людина сприймає як значущу життєву проблему, що вимагає свого розв'язання і викликає активність щодо її подолання.

Порівняння терміну конфлікт із іншими на позначення зіткнення (суперництво, конкуренція, криза)

Разом з поняттям конфлікту використовуються близькі за значенням, але не тотожні за змістом терміни "ворожість", "суперництво", "конкуренція", "криза".

Конкуренція — це особливий тип протиборства, мета якого — отримання вигоди, прибутку або сприятливого доступу до дефіцитних матеріальних і духовних цінностей. У конкуренції чітко позначені й усвідомлені цілі, кінцевий результат. Конкуренція може супроводжуватися конфліктом, а може не супроводжуватися. Особливість конкуренції — у використанні тільки тих форм боротьби, які визнані морально-правовими в суспільстві або організації.

Суперництво — це боротьба суб'єкта за визнання його особистих досягнень суспільством, групою, індивідами. Для нього характерна демонстрація взаємної переваги шляхом досягнення загальнозначущих престижних цілей. Супер­ництво не завжди переходить у конфлікт. Об'єктом супер­ництва бувають кращі соціальні або професійні позиції, винагороди, оцінка підлеглих, визнання колег або керівництва.

Змагання — більш формалізований і мирний тип супер­ництва, при якому чітко визначені і проголошені форми, цілі суперництва.

Ворожість — це фіксована психологічна установка, готовність до конфліктної поведінки. Ворожість не завжди переходить у конфлікт і не завжди у конфлікті домінує ворожість.

Криза — це стан системи, при якому неможливе одночасне задоволення різноспрямованих інтересів. Криза — це ре­зультат патологічних змін у змісті і формах життя населення; серйозних порушень механізму контролю у політиці, еко­номіці, культурі; вибуху масової незадоволеності. Кризи часто переходять у конфлікти і супроводжують їх, але не кожний конфлікт породжує кризу.

Суперечність — об'єктивний, не завжди усвідомлюваний і зовні помітний стан системи, при якому виявляються неузгодженими інтереси, цілі, цінності її елементів. Супе­речність завжди лежить в основі конфлікту. Конфлікт — зовнішня форма прояву суперечностей, протиборча поведінка з приводу суперечності.

Питання 2. Предмет і об`єкт конфліктології. Методологія конфліктології

Об'єктом комплексного аналізу науки постають конфлікти в цілому з усіма їх базовими ознаками, елементами та принципами розвитку; специфічною стороною об'єкта конфліктології є та сфера суспільного життя (буття, особи), в якій виникає конфлікт, адже це первинно визначає його характер (економічний, соціальний, етнічний, культурний, юридичний тощо).

Предметом конфліктології можна вважати загальні закономірності виникнення, динаміки і вирішення конфліктів.

Проблемна структура предмета конфліктології найбільш чітко сформульована А. Анцуповим та А. Шипіловим, які вважають за можливе виокремити ті проблеми і питання, постановка і вирішення яких вже певною мірою стали традицією у конфліктологів і започаткували так звані парадигми сучасної конфліктології:

· сутність соціального конфлікту;

· типології та класифікації конфліктів;

· ево­люція конфліктів;

· генеза конфлікту;

· структура (анатомія) конфлікту;

· функції конфліктів;

· інформація у конфлікті;

· динаміка конфлікту;

· діагностика конфлікту;

· управління конфліктом, механізми та засоби його врегулювання (розв'язання, попереджен­ня конфліктів).

Незважаючи на те що конфліктологія ще перебуває на стадії свого становлення, можна з впевненістю стверджувати: це комплексна за своїм характером теоретико-прикладна дисципліна. Це означає, що її істотний зміст містить такі рівні наукового знання:

а) загально-теоретичний і методологічний, що висвітлює пи­тання діалектичних законів розвитку природи і суспільства, суперечливого функціонування останнього, пояснення природи конфлікту як соціального феномена, аналіз його структури, елементів, ознак і місця в системі суспільної взаємодії тощо;

б) теоретико-праксеологічний, на якому розробляються теорії, що з'ясовують особливості та виокремлюють типи конфліктів у різних галузях, формах та інститутах соціального життя (економіка, політика, соціум, культура, духовність, етнічна сфера, право, релігія, мораль, родина, колектив, група, держава, установа, фірма тощо);

в) емпірико-прикладний, який є підґрунтям конфліктології та складається із емпіричних досліджень, що містять фіксацію фактів, експерименти, тестування, моделювання, тренінги, розробку понять, моделей поведінки та дій, методик діагностики напруги, методики ве­дення переговорів, конкретно-соціологічні дослідження, технології конфліктного медіаторінгу та інші соціальні технологи, призначені для розв'язання чи попередження конфліктів.

Метод конфліктології. Будь-яка наука має свій певний метод, тобто сукупність засобів пізнання явищ, що її цікавлять. Отже, методологія науки визначає комплекс методів одержання знання.

У загальному вигляді науковий аналіз конфліктів можна визначити як систему логічних і послідовних методологічних, теоретичних, методичних і організаційно-технічних процедур, що пов'язані між собою єдиною метою — одержати вірогідні дані про досліджуваний феномен для наступного їх використання у практиці врегулю­вання конфліктів.

Методологічні принципи дослідження конфліктів сформульовані як на загальнонауковому, так і на конкретно-науковому рівні.

Принцип діалектичного розвитку в загальному сенсі означає, що все безперервно розвивається та змінюється не тільки від простого до складного, від нижчого до найвищого, а й навпаки.

Принцип всезагального зв'язку полягає в тому, що, аналізуючи конфлікти з гносеологічної точки зору, необхідно не обмежуватися роз­глядом його окремих елементів чи аспектів, а прагнути дослідити найбільшу кількість зв'язків конфлікту як з іншими явищами, так і між його підструктурами.

Принцип діалектичної єдності теорії, експерименту і практики — розкриває в процесі пізнання сутність руху нашого знання до істини, в якій визначальною є роль практики. Цей принцип допомагає будувати дослідницькі стратегії в конфліктології, де певним чином співставлено емпіричну базу та теоретичні конструкції.

Принцип системності вимагає розглядати конфлікти як складно організований об'єкт, що містить ієрархічно пов'язані підсистеми, який, у свою чергу, входить як субсистема до системи більш ви сокого рівня. Вельми важливо виявляти все різноманіття елементії у структурі конфлікту, зв'язки між ними, а також відношення і за­лежність конфлікту від зовнішніх явищ і чинників.

Принцип історизму наполягає на тому, що аналіз конфліктів має провадитися лише з урахуванням конкретних умов їх протікання: місця, часу, країни, культури, етноменталітету, інституційних форм, певних обставин, що склалися у тому чи іншому колективі, тощо.

Принцип об 'єктивності — один з найважливіших принципів наукової оцінки — вимагає від конфліктолога мінімізувати вплив особистісних і групових інтересів, настанов, упереджень та інших проявів суб'єктивізму щодо процесу вивчення конфліктів і висновків.

Методологічний апарат конфліктології містить систему мето­дологічних підходів і методів — загальних і спеціальних.

Загальнонаукові підходи, що їх використовують у конфліктологічних дослідженнях, це:

- філософський (зокрема критична діалектика, діалектичний матеріалізм, неопозитивізм, структуралізм, постмодернізм та ін.);

- загальносоціологічний (комплексний і системний аналіз);

- історичний (зокрема компаратівного аналізу, конкретно-істо­ричної оцінки);

- логічний, формально-юридичний, загальнопсихологічний.

Спеціальні (або особливі) методи конфліктології вирізняються в процесі соціального аналізу відповідних феноменів. Серед них — «функціональний і структурно-функціональний» мето­ди, аксіологічний (ціннісний) метод, ресурсно-ціннісний підхід, ме­тод факторного аналізу, біхевіористичний метод, суб'єктно-діяльнісний метод, метод статистичного аналізу, методи конкретно-соціологічних досліджень (опитування, експеримент, спостереження, контент-аналіз та ін.), порівняльно-правовий метод, математичне та «ігрове» моде­лювання, методи і технології управління (в тому числі конфліктний медіаторинг, юридичне регулювання) конфліктними ситуаціями.
Питання 3. Теорії та психологічні підходи до вивчення конфліктів.

Соціологія конфлікту

Своїм виникненням в кінці XIX — на початку XX ст. теоретична конфліктологія зобов'язана Марксу, Зіммелю, Козеру і Дарендорфу.

Маркс розкрив соціально-структурні причини конфліктів, умови їх подолання і підкреслив антагоністичний характер конфліктів. Зіммель описав соціально-психологічні фактори гостроти конфлікту та інтеграційні наслідки конфлікту. Надалі конфліктологи вели постійні дискусії з приводу переваг і прогалин розглянутих теорій або робили спроби синтезувати їх, усунувши недоліки. Найсерйозніші спроби аналізу і об'єднання різних теорій були зроблені Пьером ван ден Бергом і Джоном Тернером.

Карл Марксрозробив модель соціального революційного конфлікту і соціального перетворення. Основні положення його теорії:

• Соціальні стосунки містять значну кількість конфліктних інтересів;

• Внаслідок цього соціальна система систематично породжує конфлікти;

• Конфлікт є неминучим і дуже поширеним явищем соціальних систем;

• Конфлікти мають тенденцію виявлятись у полярній протилежності інтересів;

• Конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади;

• Конфлікт — головне джерело змін соціальних систем;

• Будь-який конфлікт має антагоністичний характер.

1. Чим нерівномірніше розподілено у системі дефіцитні ресурси, тим глибшим є конфлікт інтересів між домінуючими і підпорядкованими сегментами (соціальними групами) системи.

2.Чим глибше пригноблені групи починають усвідомлювати свої інтереси, тим більш вірогідно, що вони братимуть під сумнів законність і справедливість форми розподілу дефіцитних ресурсів.

З.Чим більше пригноблені групи системи усвідомлюють свої інтереси, чим більше вони сумніваються в законності розподілу дефіцитних ресурсів, тим більш вірогідно, що вони повинні будуть спільно вступити у відкритий конфлікт з домінуючими групами системи.

4.Чим сильніше поляризація пануючих і підлеглих, тим більш насильницьким буде конфлікт.

5.Чим більш насильницьким є конфлікт, тим глибших структурних змін зазнає система і перерозподіл у ній дефіцитних ресурсів.

Ці ключові тези Маркса в інтерпретації Тернера пояснюють причини і чинники конфлікту та їх вплив на особливості розвитку конфлікту.

Маркс розвивав теорію соціального конфлікту суспільства. Але висловлені тези справедливі і для теорії конфлікту соціальної групи меншого рівня — організації чи трудової групи. Згідно з названими положеннями Маркса, конфлікт — неминуча і досить помітна властивість розвитку організації.

Однією з основних причин організаційного конфлікту є дефіцит ресурсів і зокрема влади, а також нерівномірний і несправедливий розподіл цих ресурсів. Вищий рівень розвитку організації і, отже, вищий рівень усвідомлення підлеглими своєї групової мотивації (інтересів, цілей, цінностей) часто викликають позитивні відкриті конфліктні ситуації. По­силення неузгодженості інтересів підлеглих і керівництва викликає більш насильницькі форми конфліктів.

Насильницькі форми організаційних конфліктів спричиняють кардинальніші організаційні зміни і перерозподіл ресурсів. Мирні форми краще врегульовують міжособистісні відносини, але не завжди усувають істинні причини конфліктів, а при врегульованих стосунках створюється ілюзія подолання конфлікту.

Недостатній прояв керівництвом своїх адміністративних інтересів, неузгодженість і нескоординованість адміністративних структур з більшою вірогідністю викликають колективні масові конфліктні виступи підлеглих.

Підтвердження правильності названих положень теорії Маркса стосовно організації можна знайти в сучасних дослідженнях конфлікту і в описах практичного досвіду конфліктних ситуацій.