Рефлекторна форма психічного. Перша і друга сигнальні системи

Теорія рефлекторної діяльності спирається на три основні принципи наукового дослідження:

• детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту;

• аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім складання нового цілого з елементів;

• структурності та пристосування динаміки до структури.

Рефлекс— це реакція організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність — основна форма діяльності нервової системи.

Розрізняють два види рефлексів: безумовні, з якими народжується жива істота, та умовні, які виробляються у неї упродовж життя.

Безумовні рефлекси виробилися, закріпилися у процесі тривалого періоду біологічного розвитку живих істот. Вони потрібні тварині з перших днів її життя для забезпечення свого існування. Безумовні рефлекси забезпечують організмові пошук поживи, уникнення шкідливих впливів тощо. Безумовні рефлекси не зникають і весь час діють при нормальному стані організму. Складна система безумовних рефлексів становить діяльність, яку називають інстинктивною.

Основними процесами нервової діяльності є збудження та гальмування.

На кору великих півкуль головного мозку одночасно діє багато різних подразників, але на велику кількість подразників організм не реагує, оскільки збудження, викликані ними, гальмуються.

Гальмування відбувається одночасно зі збудженням. Завдяки гальмуванню цілої низки ділянок кори збудження скеровується в якомусь одному напрямку й зосереджується в певній ділянці кори.

Завдяки іррадіації збудження у свідомості виникають різні асоціації — образи, думки, почуття, які або посилюють, або гальмують виконувану діяльність.

Збудження та гальмування взаємодіють. Збудження в певних ділянках кори великих півкуль головного мозку викликає гальмування в інших ділянках і навпаки: гальмування в одних ділянках кори викликає збудження в інших. Таке явище відбувається за законом взаємної індукції збудження та гальмування.

Розрізняють індукцію позитивну і негативну.

При позитивній індукції гальмування в певній ділянці кори викликає збудження в інших її ділянках. У цьому разі діяльність організму відбувається в напрямі збудження, посилюється увага до змісту діяльності. При негативній індукції збудження в якійсь ділянці кори викликає гальмування в тих її ділянках, які були до цього діяльними. Негативна індукція спостерігається при відхиленні від основної діяльності й зосередженні на випадкових подразненнях, які гальмують збудження від основного подразнення, тобто відвертається увага від виконуваної діяльності.

Гальмування нервових процесів буває безумовне, або зовнішнє, і умовне, або внутрішнє.

Зовнішнє гальмування настає внаслідок дії сильного стороннього подразника. Вироблений умовний рефлекс, наприклад виділення собакою слини на засвічування електричної лампочки, припиняється, якщо почне діяти сильний звук.

Гальмівні процеси, що виникають у клітині через її перенапруження, оберігають її від руйнування. Тому таке гальмування називають ще захисним.

Важливим проявом внутрішнього гальмування є диференційне гальмування. Якщо з умовних подразників, на які виробився умовний рефлекс, підкріплювати безумовним подразником лише деякі, то умовний рефлекс виникає на ті умовні подразники, які підкріплювалися безумовним. А збудження від інших подразників, що не підкріплюються, гальмуються, і умовний рефлекс на них не виявляється. Так, якщо вироблено умовний рефлекс на звук, але підкріплюється звук лише певної висоти чи інтенсивності, то й умовний рефлекс далі виникатиме лише на звук тієї висоти чи інтенсивності, яка підкріплювалася. Відбувається диференціювання подразнень. Організм точно відрізняє дійові, тобто підкріплювані подразники, від недійових, що не підкріплюються безумовним подразником. Дослідженнями встановлено, що собака, наприклад, може диференціювати звукові подразники з точністю до 1/8 тону. Диференційне гальмування сприяє уточненню та розрізненню виправданих життям подразників від невиправданих. Це яскраво виявляється в навчально-виховній діяльності. Розрізнення, уточнення та засвоєння знань або актів поведінки ефективні тоді, коли істотні властивості в них тими чи іншими засобами підкріплюються, в неістотні — гальмуються.

Поряд із замикальною функцією великі півкулі головного мозку виконують також аналітико-синтетичні.

Взаємодіючи із середовищем, організм відповідає не на всі подразнення, що надходять до мозку, а лише на ті, які слугують задоволенню його потреб. Розрізняючи подразники, мозок на одні з них відповідає, а на інші не відповідає. Так аналізуються предмети зовнішнього світу.

Великі півкулі є грандіозним аналізатором як зовнішнього, так і внутрішнього світу організму.

Діяльність великих півкуль головного мозку — це сигнальна діяльність. Великі півкулі головного мозку завжди реагують на різноманітні подразники, які сигналізують про те, що має для життя організму важливе значення. Наприклад, світло або звук можуть сигналізувати живій істоті про наявність їжі, небезпеку тощо.

Сигнали, які викликають предмети, та їх властивості або явища природи, становлять собою першу сигнальну систему, що властива і тваринам, і людині. Перша сигнальна система — це фізіологічне підґрунтя відчуттів, сприймань, уявлень. Дійсність для тварин сигналізується майже виключно подразненнями, які безпосередньо надходять до спеціальних клітин зорових, слухових та інших рецепторів організму, та їх відображеннями у великих півкулях.

Вища нервова діяльність людини як суспільної істоти якісно відрізняється від вищої нервової діяльності тварин. У процесі праці, у суспільному житті люди виробили звукову мову як засіб зв'язку, засіб взаємного спілкування.

Мовна функція внесла новий принцип у діяльність великих півкуль. Слово у житті людини стало своєрідним сигналом. Воно є другою, специфічно людською сигнальною системою дійсності. Кожне слово як назва предмета, властивості чи дії замінює відповідний перший сигнал, тобто сигналізує перші сигнали.

Якщо відчуття та сприймання предметів і явищ навколишнього світу є для людини першими, конкретними сигналами дійсності, то мова, насамперед кінестезичні подразнення, що йдуть до кори головного мозку від мовних органів, — це другі сигнали, сигнали сигналів. Слово завдяки попередньому життю дорослої людини пов'язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до великих півкуль. Воно їх сигналізує, замінює і тому може викликати всі ті дії, реакції, що їх викликають конкретні подразнення.

Друга сигнальна система виникає на основі першої і без неї існувати не може. Вона діє лише у зв'язку з першою сигнальною системою, вступаючи з нею в найскладніші взаємозв'язки.

Друга сигнальна система у взаємодії з першою є фізіологічним підґрунтям вищого, абстрактного мислення людини та її свідомості, засобом пізнання самої себе. Фізіологічним підґрунтям низки інших психологічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, утворення навичок тощо) також є взаємодія першої та другої сигнальних систем. Участь другої сигнальної системи в цих психологічних процесах робить їх свідомими.

Великі півкулі головного мозку — надзвичайно складна динамічна система. У процесі діяльності постійно утворюються нові й нові умовні зв'язки. Вони об'єднуються в певні системи. Системність зв'язків забезпечує успішну діяльність тварини та людини. Процеси, які відбуваються у великих півкулях головного мозку, постійно прагнуть до об'єднання, стереотипної об'єднувальної діяльності. Безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються й завершуються динамічним стереотипом.

Динамічний стереотип потрібний для успішної взаємодії організму із середовищем. Повторення однакових рухів і дій, однакових актів поведінки, схожих реакцій організму забезпечує йому успішну діяльність, задоволення потреб.

Відомо, що людина звикає до певного способу дій, виробляє певний спосіб сприймання, запам'ятовування, мислення. Автоматизуючи свої дії, вона виробляє навички та звички, які полегшують свідомо спрямовану діяльність. Провідну роль у цьому відіграють динамічні стереотипи.

У процесі діяльності постійно утворюються нові динамічні стереотипи. Старі ж динамічні стереотипи не зникають, вони взаємодіють з новостворюваними, сприяють їх утворенню або, навпаки, перешкоджають цьому, внаслідок чого успішне утворення нових стереотипів гальмується.

Вироблення й перебудова динамічного стереотипу потребують великої роботи нервової системи. Ця робота може займати багато часу й залежить від складності виконуваної діяльності, а також від індивідуальних особливостей та стану тварини чи людини. Вироблення й підтримка динамічного стереотипу завжди пов'язуються з певними переживаннями.

Нервові процеси, що відображаються у великих півкулях головного мозку при встановленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів і зумовлюють характер та інтенсивність почуттів. Фізіологічним підґрунтям почуттів труднощів, бадьорості і стомленості, задоволення і засмученості, радості й відчаю тощо є зміни, порушення старого динамічного стереотипу чи складність встановлення нового.

Динамічний стереотип краще утворюється тоді, коли подразники діють у певній системі, певній послідовності та певному порядку. Підтримується динамічний стереотип додержанням певного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності.