Повноціннофункціонуюча людина

Термін "повноцінно функціонуючий" Роджерс ввів для характеристики людей, які використовують свої здібності та таланти, реалізовують свій потенціал і рухаються до повного пізнання себе та сфери своїх переживань. Роджерс встановив п'ять основних особистісних характеристик, загальних для повноцінно функціонуючих людей:

Y відкритість переживанню - здатність слухати себе, відчувати всю сферу вісцеральних, сенсорних, емоційних та когнітивних переживань у собі, не відчуваючи загрози;

Y екзистенційнші спосіб життя - тенденція жити повноцінно та насичено у кожний момент існування, так щоб кожне переживання сприймалося як свіже та унікальне, відмінне від того, що було раніше;

Y організмічпа довіра - здатність покладатися на наші внутрішні переживання, відчуття як на основу сприйняття важливих рішень;

Y емпірична свобода - суб'єктивне відчуття, що можна жити вільно, як бажаєш ("Я один відповідальний за свої дії та їх наслідки");

Y креативність - характеристика повноцінно функціонуючої людини, здатної продукувати унікальні ідеї, результати, способи розв'язання проблем.

Теорія самоактуалізації А. Маслоу

Основний метод	Метод біографічний – Маслоу вивчав історії життя, біографії великих людей.
Основні положення теорії	ü Індивід як єдине ціле – кожну людину треб вивчати як єдине, унікальне, організоване ціле. ü Недоцільність експериментів на тваринах – вивчення тварин недоцільне для розуміння людини, тому що при цьому ігноруються ті характеристики, які притаманні тільки людині. ü Внутрішня природа людини – в кожній людині від природи закладені потенційні можливості для позитивного росту і самовдосконалення. ü Творчий потенціал людини– творчість – це риса, яка потенційно наявна у всіх людей від народження. ü Акцент на психічному здоров’ї – вивчати треба психічно здорових людей, що буде основою для більш універсальної науки психології.
Ієрархія потреб	Людина – це “бажаюча істота”, яка рідко і ненадовго досягає повного задоволення. Всі потреби людини вроджені або інстинктивні, і організовані в ієрархічну систему домінування. 1. Потреби в самоактуалізації: прагнення реалізувати свої здібності, розвинути власну особистість. 2. Естетичні потреби: прагнення до гармонії, симетрії, порядку, краси. 3. Пізнавальні потреби: прагнення багато знати, вміти, розуміти, досліджувати. 4. Потреби у визнанні: прагнення до компетентності, досягнення успіхів, визнання, авторитету. 5. Потреби у належності і любові: прагнення входити до спільності, знаходитись поряд із людьми, бути визнаним і прийнятим ними. 6. Потреба в безпеці: прагнення відчувати себе захищеним, позбавитися страху і життєвих невдач. 7. Фізіологічні ( біологічні ) потреби: голод, спрага, статеві потяги і інші.
Категорії мотивів	Дефіцитарні мотиви– спрямовані на зміну неприємних, фруструючих умов, сприяють задоволенню дефіцитарних станів (голоду, холоду і т. д. ) .Їх відсутність викликає хворобу Мотиви росту або мета потреби– мають віддалені цілі, пов’язані із прагненням особистості актуалізувати свій потенціал. Вони збагачують життя, розширюють кругозір. Прикладами метапотреб є потреби в активності, добрі тощо.
Риси самоактуалізованої особистості	· Більш ефективне сприймання реальності і більш зручні відносини з нею. · Прийняття себе, інших і світу. · Спонтанність, простота і природність поведінки. · Зосередженість на проблемах зовнішнього порядку. · Потреба самотності; характер самоусунення. · Автономність: незалежність від культури і оточення; воля, активність. · Безпосередність оцінок. · Вершинні містичні переживання. · Відчуття єдності з суспільством. · Міцні міжособистісні відносини з невеликим колом друзів. · Демократична структура характеру. · Розрізнення цілей і засобів, добра і зла. · Філософське почуття гумору. · Творчість. · Стійкість до впливу культури і трансцендентність по відношенню до любої культури.

Г.Оллпорт і психологія індивідуальності

Пропріум – позитивна, творча якість людської природи, яка прагне до росту і розвитку (всі аспекти людини, які роблять її особистістю)

Стадії розвитку пропріума: I. Тілесна самість (усвідомлення тілесних відчуттів), 0-1 р. життя дитини II. Самоідентичність (цілісність і неперервність „Я”), 1-3р. III. Самоповага (гордість за власні досягнення), 3-4р. IV. Розширення самості (усвідомлення належності та володіння окремими аспектами соціального та фізичного середовища), 4-6р. V. Образ себе (прагнення відповідати очікуванням та вимогам оточуючих), 5-6р. VI. Раціональне управління собою (аргументація та логічне обґрунтування розв’язання повсякденних проблем), 6-12р. VII. Пропріативне прагнення (цілісне відчуття „Я”, планування та вибір життєвих цілей)

Риси психологічно зрілої людини: 1. Широкі межі „Я” (можливість подивитися на себе зі сторони, активна участь у різних видах соціальних стосунків) 2. Теплі, сердечні соціальні стосунки (дружня інтимність і співчуття) 3. Емоційна безтурботливість і самоприйняття (позитивне ставлення до себе) 4. Реалістичне сприйняття, досвід і домагання (сприймання речей і людей такими, як вони є, висока кваліфікація і знання у своїй сфері діяльності, прагнення до досягнення особистіфсно значимих та реалістичних цілей) 5. Здатність до самопізнання та почуття гумору (чітке уявлення про власні переваги та недоліки, здатність посміятися над улюбленим і продовжувати любити і цінувати його) 6. Цілісна життєва філософія (систематичне і послідовне виділення важливого у власному житті)

Культурно-історичний підхід (Л.С. Виготський) – теорія розвитку вищих психічних функцій.

Загальний генетичний закон розвитку: кожна психічна функція з’являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, а вже потім - у психологічному. Усі вищі психічні функції були спочатку зовнішніми, оскільки виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішніми,власне психічними

Становлення людини як індивіда та особистості передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно пов’язаних рядів розвитку – природного та соціального.

Кожному віку притаманна своя специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто певне співвідношення умов соціального середовища і внутрішніх умов формування особистості.

Взаємодія внутрішніх та зовнішніх факторів зумовлює типові психологічні особливості, притаманні людям певного віку. Дитина певного віку, незалежно від своїх індивідуальних особливостей, потрапляє у визначене суспільством середовище, яке детермінує характер її життя і діяльності на даному етапі. Дитина ж прагне відповідати цим умовам, оскільки це забезпечує її емоційне благополуччя.

Рівні когнітивного роозвитку:

1. Рівень актуального розвитку дитини, який визначається її здатністю самостійно вирішувати задачі.

2. Рівень потенційного розвитку, який визначається характером задач, які дитина могла б розв’язати під керівництвом дорослих або у співпраці з більш здібними ровесниками.

Відстань між цими двома рівнями Виготський назвав зоною найближчого розвитку.

Новоутворення – новий тип будови особистості і її діяльності, психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на даній віковій сходинці і які в найбільш головному й основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід її розвитку у даний період. Новоутворення – основний критерій визначення конкретних епох дитячого розвитку.

Криза – період, коли дитина в дуже короткий час змінюється в цілому, в основних рисах особистості; розвиток набуває бурхливого, стрімкого, а іноді й катастрофічного характеру. Основні кризи: новонародженості, одного року, 3-х, 7-ми, 13-ти років (Виготський)

Закони психічного розвитку дитини:

® закон метаморфози у дитячому розвитку – розвиток є ланцюгом якісних змін; дитина це не просто маленький дорослий, який менше знає, а ястота, яка має якісно іншу психіку;

® закон нерівномірності дитячого розвитку – кожна сторона у психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;

® дитячий розвиток має складну організацію у часі: свій особливий ритм, який змінюється у різні роки життя дитини;

® закон розвитку вищих психічних функцій – вони виникають спочатку як форма колективної поведінки, форма співробітництва з іншими людьми, а потім стають внутрішніми індивідуальними функціями самої дитини.

Концепція Д.Б. Ельконіна

Основи періодизації:

I. Є дві основні сфери: мотиваційно-потребова (спрямована на опанування завдань, мотивів і норм стосунків між людьми) і сфера операційно-технічних можливостей (спрямована на опанування суспільно вироблених способів поведінки і діяльності).

II. Виділення двох систем, всередині яких протікає діяльність і формується особистість дитини: “дитна-предмет” і “дитина-дорослий”.

III. Закон періодичного чергування різних видфів діяльності (І.)

Критерії аналізу вікових періодів: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, головні новоутворення розвитку, криза.

Проблема соціального походження дитячої гри, її змісту і структури. В ході історичного розвитку дитяча гра з’явилася відносно пізно. Змістом сюжетно рольової гри виступає сфера людської діяльності та взаємин. Сюжети ігор відображають конкретні умови життя дитини. Основне призначення гри – засвоєння дитиною правил моральних взаємостосунків між людьми. У грі відбувається психічний розвиток дитини.

Періодизація вікового розвитку за Д.Б.Ельконіним

назва	Вік	Соціальна ситуація розвитку	Провідна діяльність	Новоутворення	Криза
Вік немовляти	0-1 р.	Спільне життя з дорослим, нерозривна єдність з дорослим, емоційний комфорт	Безпосереднє емоційне спілкування з дорослим (комплекс пожвавлення як складна форма спілкування з дорослими)	® Ходьба Þрозширення простору існування, відокремлення себе від дорослого ® Розвиток мовлення (автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, не зв’язне)	Криза першого року життя: різка зміна ситуації: перехід від біологічного типу розвитку до соціального. Вона зумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється у плаксивості, похмурості, порушенні сну, втраті апетиту тощо. Головні ознаки: зростання незалежності дитини – вона опановує ходьбу, стає активнішою, освоює предметні дії.
Раннє дитинство	1-3 р.	“дитина-предмет-дорослий”	Предметні дії, формування практичного чи сенсомоторного інтелекту; вербальні форми спілкування Þпровідна діяльність –предметна діяльність, мовлення, гра	Здатність до символічних дій Наслідування Поява самопізнання Формування самосвідомості	Криза трьох років: зумовлена становленням самосвідомості дитини та проявляєтья в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі. В результаті подолання кризи виникають такі новоутворення: порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної до діяльності дорослих
Дошкільний вік	3-4р.	Відокремлення дитини від дорослого, виникнення різноманітних стосунків з однолітками, утворення дитячого згрупування	Сюжетно-рольова гра	Творча діяльність (яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове), розумові дії та операції, синтез внутрішніх і зовнішніх дій, внутрішнє мовлення, довільна моральна саморегуляція, моральні переконання	Криза семи років: прагнення посісти нове, більш значуще місце в суспільстві, виконувати нову, важливу для оточення роботу. Проявляється у втраті дитячої безпорадності, замкнутості, штучній поведінці, кривлянні, узагальненні і усвідомленні власних переживань
4-5 – 6-7р.
Молодший шкільний вік	6-7 – 10-11р.	Вступ до школи, перехід до шкільного життя	Учіння, навчаьна діяльність	Довільність психічних процесів Внутрішній план дій Уміння організовувати навчальну діяльність рефлексія
Підлітковий вік	10-11 – 13-14р.	Школа Зміна стосунків з учителями,Ю однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності	Міжособистісне спілкування з дорослими та однолітками, суспільно-корисна праця, навчання	Почуття дорослості Потреба у самоствердженні
Ранній юнацький вік	13-14 – 16-17р.	Вибір професійного та життєвого шляху Розширення кола дружнього спілкування	Інтимно-особистісне спілкування, професійне та особистісне самовизначення	Особистісне самовизначення Професійне самовизначення Відкриття внутрішнього Я Формування цілісної Я-концепції