Основні психологічні механізми корекційного впливу гри

1. Моделювання системи соціальних відносин в наочно-дієвій формі в особливих ігрових умовах, наслідування їх дитиною і орієнтування в цих відносинах.

2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного "Я" в грі і зростання соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.

3. Формування (поряд з ігровими) реальних відносин як рівноправних партнерських відносин співпраці та кооперації між дитиною і однолітком.

4. Організація поетапної відпрацювання в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріоризація і засвоєння.

5. Формування здатності дитини до регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил, які виробляються в процесі програвання ролей.

1. Створення атмосфери прийняття дитини.

2. Емоційне співпереживання дитині.

3. Відображення і вербалізація її почуттів і переживань в максимально точній і зрозумілій дитині формі.

4. Забезпечення в процесі ігрових занять переживання дитиною почуття досягнення власної гідності і самоповаги.

В організації терапевтичного процесу виокремлюють діагностичну, терапевтичну і навчальну функції гри. Всі три пов'язані між собою і реалізуються як в спонтанній грі.

1. Діагностична функція полягає в уточненні психопатології, особливостей характеру дитини і взаємин з оточуючими. Спостереження за грою дозволяє отримати додаткову інформацію. У грі дитина на сенсомоторном рівні демонструє те, що вона коли-небудь переживала. Іноді такий зв'язок досить очевидний, але іноді він може бути опосередкованим.

Діти більш повно і безпосередньо виражають себе в спонтанній, ініційованій ними самими грі, ніж у словах. А вимагати від дитини, щоб вона розповідала про себе, значить – автоматично створювати бар'єр в терапевтичних стосунках, як би кажучи дитині: «Ти повинен піднятися на мій рівень спілкування і використовувати для цього слова».

2. Терапевтична функція гри полягає в наданні дитині емоційного і моторного самовираження, відреагування напруги, страхів і фантазій, дає можливість організувати свій досвід. Для дитини важливий процес гри, а не її результат. Вона розігрує минулі переживання в нових формах поведінки. Аналогічним чином вона намагається вирішити свої проблеми і внутрішні конфлікти.

Результати обстежень показують, що в процесі гри зміцнюються і розвиваються психічні процеси, створюються адекватні форми психічного реагування.

3. Навчальна функція гри полягає в перебудові відносин, розширенні діапазону спілкування і життєвого кругозору, реадаптації та соціалізації. Гра для дітей – спосіб навчитися тому, чому їх ніхто не може навчити. Це спосіб набуття нового життєвого досвіду. Дітей не потрібно вчити грати, не потрібно змушувати їх грати. Діти граються спонтанно, не переслідуючи якихось певних цілей. І научіння, тобто набуття досвіду, відбувається поступово і непомітно в процесі гри.

Ігрова терапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри. В основі різних методик, що описуються цим поняттям, лежить визнання того, що гра справляє значний вплив на розвиток особистості. У сучасній психокорекції дорослих гра використовується у груповій психотерапії і соціально-психологічному тренінгу у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігруванні різних ситуацій тощо. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значимих наслідків.

Характерна особливість гри – її двоплановість, притаманна також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1. Гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних завдань.

2. Ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними об’єктивними обставинами.

Двоплановість гри обумовлює її розвиваючий ефект. Психокорекційний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує придушувані негативні емоції, страхи, невпевненість у собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Відмінні ознаки розгортання гри – мінливі ситуації, в яких опиняється об'єкт після дій з ним, і настільки ж швидке пристосування дій до нової ситуації. Структуру дитячої гри складають ролі, взяті на себе граючими; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів-заміщення реальних предметів ігровими (умовними); реальні відносини між граючими.

Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об'єднує всі її аспекти це – роль. Сюжетом гри постає відтворена в ній певної сфери дійсності. Змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин між дорослими в їх дорослому житті. У грі відбуваються формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Загальні показання до проведення ігротерапії: соціальний інфантилізм, замкнутість, нетовариськість, фобічні реакції, надконформність і наднормативна поведінка, порушення поведінки і шкідливі звички, неадекватна статеворольова ідентифікація.

Ігрова терапія виявилася ефективною при роботі з дітьми різної діагностичної категорії, окрім повного аутизму і неконтактної шизофренії.

Ігротерапія ефективна як допомога при:

· корекцій селективного мутизма (Селективний мутизм – це стан, за якого дитина не може говорити, як правило, в школі або в громадських місцях. Селективний мутизм є найбільш поширеним серед дітей віком до 5 років);

· агресивності в поведінці;

· як засіб поліпшення емоційного стану дітей після розлучення батьків;

· зниження страхів, стресу і тривожності у госпіталізованих дітей;

· при корекції труднощів у читанні;

· відставання в мовленнєвому розвитку;

· інтелектуальному та емоційному розвитку розумово відсталих дітей;

· лікуванні заїкання;

· полегшенні стану при психосоматичних захворюваннях (бронхіальна астма, нейродерміт);

· поліпшенні "Я-концепції";

· зниженні тривоги при розставанні з близькими.