Їх кримінально-правове значення

Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони відіграють також мотив та мета злочину, які в теорії кримінального права вони отримали назву факульта­тивних ознак суб'єктивної сторони складу злочину. Проаналізуємо кожну із них.

В юридичній літературі загальноприйнятим є поняття мотиву злочину, під яким розуміється причина, що спонукає до вчинення злочину [9, с. 60]. Також під мотивом розуміють усвідом­лене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину [8, с. 123].

Будь-яка усвідомлена вольова діяльність людини завжди мотивована, тобто в її основі лежить певна потреба, яка ініціює, спонукає, інколи провокує особу на вчинення того чи іншого діяння. Мотив вчинення злочину звичайно відрізняється своїм асоціальним змістом і спрямованістю. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони умисного складу злочину лише в тих випадках, коли він, по-перше, безпосередньо передбачений в диспозиції закону, як це має місце в пунктах 6, 7, 9 ч. 2 ст. 115 КК — умисне вбивство з корисливих мотивів, з хуліганських мотивів або з метою приховати інший злочин; по-друге, коли диспозиція закону його не називає, але наявність такого мотиву випливає з характеру діяння (наприклад, крадіжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, вимагання — ст. 189, шахрайство — ст. 190, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів — ст. 212 КК).

За характером теорія і практика поділяють мотиви на: низькі, наприклад, мотив ослаблення держави, помсти; корисливі, хуліганські мотиви і такі, що не мають характеру низьких (жалість, співчуття, помилково оцінені інтереси дружби чи колективу та ін.).

Неуважне ставлення до з'ясування мотиву вчинення злочину призводить до помилок при кваліфікації вчиненого злочину або призначення несправедливого покарання.

Слід відзначити, що за своїм характером мотив тісно пов'язаний із метою злочину, оскільки саме він є поштовхом до досягнення зло­чинного результату. Мотив дає відповідь на питання, чому особа вчи­няє діяння, що є спонуканням для вчинення. Мета ж відповідає на пи­тання, заради чого особа вчиняє діяння, що вона прагне досягти цим, до якого конкретного результату прямує винний.

Щодо мети злочину, то в науці кримінального права під метою злочину розуміють той уявний і бажаний суб'єктом кінцевий резуль­тат, якого вона прагне досягнути, вчиняючи суспільно небезпечне ді­яння [10, с. 294]. Також метою злочину вважають бажання особи, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих нас­лідків [11, с. 464].

На відміну від мотиву, мета злочину характеризує безпосере­дній злочинний результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи злочин. Мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, де зрештою мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка вчиняє злочин, а мета визначає бажаний результат, до якого прагне особа.

Мета тісно пов'язана з мотивом вчинення злочину. Потреба особи є початковим етапом у будь-якій свідомій психічній діяльності, у тому числі і злочинній. Вони не тільки спонукають особу до вчинення умисного злочину, але і обумовлюють, викликають у її свідомості бажання досягти таким шляхом певного наслідку (задовольнити свою потребу чи інтерес). Тобто діяти цілеспрямовано. Тому в усіх злочинах, вчинених з прямим умислом, необхідно шляхом ретельного аналізу обставин справи визначити, які суспільно небезпечні наслідки передбачав винний і якої конкретної мети бажав досягти вчиненням злочину.

Проте мета характерна лише для злочинів, які вчиняються з прямим умислом, але обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину вона визнається тільки тоді, коли передбачена в диспозиції відповідного закону (статті 187, 199, 257, 258 КК та ін.) чи випливає з його тексту. Це означає, що відсутність або недоказовість зазначеної у законі мети вчинення злочину виключає відповідну кваліфікацію і відповідальність за цей злочин. Так, відсутність мети нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб виключає можливість кваліфікації і відповідальності групи озброєних осіб за ст. 257 КК — бандитизм.

Слід мати на увазі, що встановлення мотиву і мети має важливе значення і в усіх інших умисних злочинах. Воно необхідне для з'ясування змісту і направленості умислу, ступеню тяжкості злочину, причин його вчинення, а також визначення виду і розміру покарання.

Наступною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є емоційний стан особи. У цьому контексті слушною є позиція О.В. Авраменка, який стверджує, що до емоційного стану особи слід відносити поняття стану сильного душевного хвилювання, яке вжива­ється у КК України. Під сильним душевним хвилюванням як юридично- психологічним поняттям, науковець пропонує розуміти емоційний стан особи у вигляді афекту, стресу чи фрустрації, що значною мірою обмежує її здатність усвідомлювати свої дії або бездіяльність та (або) керувати ними під час вчинення нею передбаченого КК суспільно не­безпечного діяння [12, с.13].

Значення мотиву та мети полягає у їх факультативній ролі в суб’єктивній стороні складу злочину, однак якщо законодавець передбачає конкретні мотив чи мету як обов'язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину. Наприклад, якщо при вчиненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, перед­бачений у ст. 296 КК, виключається. Не може шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву та мети.

Оскільки певні мотиви та мета впливають на ступінь тяжкості зло­чину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують суспільну небезпечність певного складу. Наприклад, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів та мети. Однак якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів чи з помсти за виконання потерпілим свого служ­бового або громадського обов'язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим) — передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК. Особливо кваліфікуючими ознаками є, наприклад, мета продажу незаконно вилученої крові у складі насильницького донорства (ст. 144 КК).

Разом з тим певні мотиви та мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних злочинів, тому законодавець вказує їх у деяких складах злочинів як привілейовані, тобто такі, що визна­чають злочин менш тяжким (привілейованим). До таких злочинів належать, наприклад, убивство при перевищенні меж необхідної обо­рони (ст. 118 КК), бо його мотивом є захист від суспільно небезпечно­го посягання [18, с. 85].

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви та мета ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі або привілейовані ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають, але можуть впливати на призначення покарання: як пом'якшуючі або як обтяжуючі його. Так, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не мають низького характеру, можуть урахо­вуватися судом як такі, що пом'якшують покарання, наприклад, не­правильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільно небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату згідно з п. З ч. 1 ст. 67 КК с обставиною, що обтяжує покарання.

ВИСНОВОК

Суб’єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб’єктивної сторони складу злочину в багатьох випадках можна зробити, тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину.

Значення суб’єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню:

а) здійснюється належна кваліфікація діяння та його відмежування від інших злочинів;

б) встановлюється ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила;

в) здійснюється індивідуалізація покарання злочинця, вирішується питання про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності й покарання;

г) факультативні ознаки суб'єктивної сторони, навіть коли вони не вказані безпосередньо у складі злочину, суттєво впливають на ступінь суспільної небезпеки злочину, а тому повинні враховуватися при призначенні покарання;

д) суб'єктивна сторона складу злочину суттєво впливає на кваліфікацію злочину і дозволяє розділяти тотожні по об'єктивним ознакам злочини.

Зміст суб’єктивної сторони складу злочину визначається за допомогою юридичних ознак, які її складають, - таких, як вина, мотив, мета, емоційний стан. Вони представляють різні форми психічної активності, але водночас нерозривно пов’язані між собою і взаємозалежні. Це явища з самостійним змістом, у структурі суб’єктивної сторони вони не поглинають одне одного, мають різне, тільки їм притаманне, правове значення. [19, с. 57].

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Мотив злочину - це обумовлені певними потребами й інтересами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішучість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив є рушійною силою злочинної поведінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає суспільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння.

Мета злочину – це образна, абстрактна модель наступного результату, те, до чого прагне, чого добивається особа, вчиняючи злочин.

Отже, якщо мотив - це спонука, то мета - це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності. Мотив і мета тісно пов’язані між собою. Формування мотиву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив - рушійна сила, яка веде суб’єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета - поняття, що не збігаються, бо відбивають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання - чому особа вчинила злочин, мета - до чого прагнув винний. Можна сказати, що мета злочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту базу, на якій народжується вина. Емоційний стан - це певний психічний стрес, у стані якого особа вчиняє злочин [12, с. 14].

Суб’єктивна сторона створює психологічний, тобто суб’єктивний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об’єктивною, стороною. Якщо об’єктивна сторона складу злочину становить його фактичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб’єктивна сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об’єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об’єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину.