Спеціальна теорія індивідуальності

На розшифровку конкретної дії біологічних чинників і спрямована спеціальна теорія індивідуальності, в якій В.М. Русалов уточнив деякі положення вчення B.C. Мерліна про інтегральну індивідуальність. Вона включає наступні п’ять положень [35].

І.Біологічні чинники індивідуальності – це не тільки тілесна, морфофункціональна організація людини, але і програми поведінки, щоутворилися в процесі еволюції живого світу. Програми ці починають свою дію з моменту зачаття, і вже на третьому місяці життя ембріона виявляються стійкі форми індивідуальної поведінки.

Перелік цих програм постійно збагачується. До теперішнього часу достовірно були підтверджені так:

1. R/k-стратегія, яка характеризує переважання репродуктивних механізмів поведінки над соціокультурними (Е. Уільсон і Дж. Раштон). Це загальнобіологічна програма, але і люди наділені варіативністю залежно від раси, статі, групи за переважанням стратегії турботи про потомство або розширенням зв’язків з протилежною статтю.

2. Програма зростання, або граціалізації, – співвідношення дитячого і дорослого у вигляді і поведінці (відкрита радянськими дослідниками
А.А. Малиновським і Я.Я. Рогінським).

3. Програма енерговитрат, що регламентує переважання механізмів жирового обміну, інтенсивного накопичення енергії і меншої її витрати (асиміляція), або механізмів вуглеводного обміну (дисиміляція), що також відображається в поведінці і морфології людини (відкрита і описана радянським дослідником В.В. Бунаком). Крім цих програм, виділено ще щонайменше дванадцять, пов’язаних з біологічною статтю, про що ми говоритимемо пізніше.

ІІ.Існують два типи одночасно діючих законів. У результаті дії одних формуються предметно-змістовні характеристики психіки (мотиви, інтелект, спрямованість), в результаті інших – формально-динамічні особливості індивідуальної поведінки. Раніше не було даних про їх походження, але тепер можна констатувати, що для змістовно-предметних характеристик структура узагальнення задається ззовні, від середовища, забезпечуючи таким чином мінливість психіки. А формально-динамічні властивості мають інше джерело, будучи результатом узагальнених біологічних програм. Таким чином, формально-динамічні властивості, що характеризують всі види людської діяльності, дозволяють, не розчиняючись у світі, зберігати стійкість, а предметно-змістовні – відповідати самозміною на всю різноманітність навколишнього світу.

ІІІ.Узагальнення вроджених програм йде за трьома напрямками. Перший напрям – це динамічно-енергеmuчні характеристики поведінки (витривалість, пластичність, швидкість). Другий – емоційні характеристики (чутливість, лабільність, домінуючий настрій). Третій – віддання переваги (стимульному середовищу,когнітивному стилю). Таким чином, життєстійкість, чутливість, прагнення до різноманітності або монотонності є стійкі, практично незмінні протягом життя людини властивості.

IV.Формальні властивості (традиційно об’єднуються під загальним терміном “темперамент”) не існують ізольовано, а включаються в більш високоорганізовані структури особистості. Це положення збігається з визначенням індивідуальності як ієрархічної системи, даним Мерліним.

V.Формально-динамічні характеристики не тільки виступають як передумови і умови діяльності, а й впливають на її динаміку, своєрідність і стиль, тобто можуть визначати кінцеві результати діяльності. Таким чином, формально-динамічні властивості, надаючи деяку свободу у виборі стилю діяльності, проте задають межі її можливої продуктивності (докладніше ми поговоримо про це у зв’язку з поняттям “індивідуальний стиль діяльності”).

VI. Отже, спеціальна теорія індивідуальності – це теорія про походження, структуру і місце біологічних факторів (які В.М. Русалов об’єднує під загальним поняттям “темперамент”) у загальній структурі індивідуальних властивостей людини.

А. Анастазі вважає за краще називати структурні властивості індивіда “статурою” і виділяє: 1) соматопсихологічні фактори (вплив хвороб на психологічні характеристики), фізіологічні фактори (ЕЕГ, автономний баланс як ступінь переважання симпатичного або парасимпатичного відділів, біохімію, функціонування залоз, чинники харчування) і сенсорні обмеження; 2) анатомічні зміни (розмір і форма голови, рук, тіла) [2].

На цьому ми можемо вважати вступ до диференціальної психології завершеним і перейти до вивчення конкретних характеристик індивідуальності – функціональної асиметрії півкуль, темпераменту, характеру, рис і типів особистості, здібностей, інтелекту, стильових проявів, психологічної статі, ціннісних орієнтацій і спрямованості.

Питання і завдання для самоперевірки

1. Що розглядають як джерела індивідуальних відмінностей психіки?

2. Назвіть двофакторні теорії розвитку. Як представлені середовище і спадковість у концепції Л.С. Виготського?

3. Які найбільш поширені стереотипи на розуміння природи спадковості та середовища у масовій свідомості?

4. Охарактеризуйте якісні відмінності людської психіки від психіки вищих тварин. Які з цих відмінностей є предметом диференціальної психології?

5. Дайте характеристику видам біотипу людини, проілюструйте відповідь прикладами.

6. На які психічні структури впливають “організмічні” характеристики індивіда?

7. Як представлені індивідні характеристики у структурі особистості і які функції вони виконують у регуляції поведінки?

8. Які особистісні властивості є предметом диференціально-психологічних досліджень?

9. У чому полягає інтегральна функція індивідуальності?

10. Порівняйте структуру індивідуальності у підходах Б.Г. Ананьєва, B.C. Мерліна, Е.А. Голубєвої. Що в цих теоріях спільне, а що відмінне?

11. Як співвідносяться і чим відрізняються поняття людина, індивід, індивідуальність та особистість?

12. У чому полягає диференціально-психофізіологічний підхід до проблеми детермінації індивідуальних відмінностей?

13. Охарактеризуйте основні методологічні підходи системної психофізіології до аналізу індивідуальних відмінностей.

14. Що, крім видових біологічних особливостей, може бути віднесено до надіндивідуальних властивостей людини (загальних для багатьох)? Спробуйте, спираючись на свою відповідь, уточнити предмет диференціальної психології.

15. У чому полягає психологічне значення спеціальної теорії інтегральної індивідуальності?

16. Як розуміється біологічна обумовленість психіки людини в світлі останніх розробок диференціальної психофізіології?

17. Як співвідносяться диференціальна психофізіологія і диференціальна психологія?

18. Які типологічні властивості нервової системи виділяють? Як вони визначають поведінку людини?

19. В чому полягає відмінність вроджених програм поведінки від вроджених якостей і яке значення для психотерапевтичної практики може мати поняття програми поведінки?

20. Які вчені розробляли проблематику індивідуальних відмінностей? Проаналізуйте їх вклад у розробку “спеціальної теорії індивідуальності”.

21. Пригадайте і перерахуйте якості, що входять у структуру різних “поверхів” індивідуальності.

Література

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – С.-Пб.: Питер, 2001. –272 с.

2. Анастази А. Дифференциальная психология. – М.: Апрель-Пресс, 2001. – 752 с.

3. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн.: Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 1. – 320 с.; Т. 2. – 288 с.

4. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса. – М.: Медицина, 1968. – 548 с.

5. Асмолов А.Г. Психология личности: принципы общепсихологичес-кого анализа. – М.: Смысл, ИЦ “Академия”, 2002. – 416 с.

6. Белоус В.В. Введение в психологию полиморфной индивидуальности. – Пятигорск: Изд-во ПГЛУ, 2000. – 136 с.

7. Боев И.В., Золотарев С.В. Психофизиологическая диагностика и дифференциальная диагностика конституциально-типологического личностного континуума подростков. – Ставрополь: Ставропольская государственная медицинская академия, 1999. – 55 с.

8. Большой толковый психологический словарь: Пер. с англ. / Ребер Артур. – М.: ООО “Изд-во АСТ”; Изд-во “Вече”, 2001. – Т. 1 (А–О). – 592 с.

9. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке // Психологический журнал. – 1991. – № 6; 1992. – № 1.

10. Голубева Э.А. Индивидуальные особенности памяти человека. – М.: Педагогика, 1980. – 152 с.

11. Гуревич К.М. Проблема социального и биологического в дифференциальной психофизиологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 53–58.

12. Дорфман Л.Я. Метаиндивидуальный мир: методологические и теоретические проблемы. – М., 1993. – 456 с.

13. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325 с.

14. Загальна психологія (курс лекцій) / За ред. О.В. Скрипченка. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 436 с.

15. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности. – Казань, 1969. – 278 с.

16. Кочубей В.И. Исследования по психогенетике человека // Вопросы психологии. – 1982. – № 1. – С. 134–140.

17. Леонтьев А.Н. Индивид и личность // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 15–20.

18. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – 536 с.

19. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. – М.: Смысл, 1999. – 534 с.

20. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 444 с.

21. Мерлин B.C. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986. – 253 с.

22. Мухина B.C. Возрастная психология. – М.: Академия, 2000. – 453 с.

23. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие / С.К. Нартова-Бочавер. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.

24. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы человека. – М.: Педагогика, 1991.

25. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. – М.: Наука, 1976. – 336 с.

26. Обухова Л.Ф. Возрастная психология. – М., 1999. – 445 с.

27. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История психологии. – М.: РГГУ, 1994.

28. Психологическое самообразование: читая зарубежные учебники. – М., 1992.

29. Павлов И.П. Общие типы высшей нервной деятельности животных и человека // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 21–23.

30. Равич-Щербо И.В. Исследование природы индивидуальных различий методом близнецов // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 101–121.

31. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 445 с.

32. Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. – М., 1988.

33. Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1988. – 330 с.

34. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989.

35. Русалов В.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий: некоторые итоги и ближайшие задачи системных исследований // Психологический журнал. – 1991. – № 5. – Т. 12. – С. 3–16.

36. Русалов В.М. Теоретические проблемы построения специальной теории индивидуальности человека // Психологический журнал. – 1986. – Т. 7. – № 4. – С. 23–35.

37. Симонов П.В. Эмоциональный мозг. – М.: Медицина, 1984.

38. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.

39. Современная психология: Справочное руководство / Под ред.
В.Н. Дружинина. – М.: Инфра, 1999. – 688 с.

40. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М.: Прогресс, 1982. – 232 с.

41. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М. 1961. – 535 с.

42. Теплов Б.М. Типологические свойства нервной системы и их значение для психологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 32–38.

43. Черноушек М. Психология жизненной среды. – М., 1989.

44. Швырков В.Б. Нейрофизиологическое изучение системных механизмов поведения. – М.: Наука, 1978. – 239 с.

Розділ 4