Утворення та розвиток малої групи.

План

1. Утворення та розвиток малої групи.

2. Групові норми. Характеристика групових норм в малій групі.

3. Групова динаміка та нормативна поведінка в групі

4. Феномен групового тиску. Поняття про "конформізм", "конформність". Дослідження нормативного впливу групової більшості.

Утворення та розвиток малої групи.

На початку нашої лекції повторимо попередній матеріал вивчення малої соціальної групи. Нагадаємо собі класичне визначення малої групиД. Картрайта і А. Зандера яке ґрунтується на трьох складових цієї людської спільноти і визначається як: 1) добровільне об’єднання людей, що переслідують спільну мету; 2) асоціація, що спонтанно склалася і слугує джерелом індивідуальних «виграшів»; 3) вимушена приналежність до спільноти внаслідок того, що інші сприймають її як цілісність.

М. Шоу визначає малу групу як дві і більше особи, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає і відчуває вплив з боку кожної іншої особи. Вважаючи взаємодію суттєвою ознакою групи, він виокремлює низку інших її характеристик:

- деяка тривалість існування;

- наявність спільної мети або цілей;

- усвідомлення індивідами себе як «ми» або свого членства в групі.

Отже, визначення малої групи. Мала соціальна група – кількісно невелика група, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один із одним, мають спільну мету та інтереси, які визнають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів.

При визначенні малої групи більшість дослідників виходить з таких критеріїв:

1) відносно регулярно і тривало контактують «віч – на – віч», на мінімальній дистанції, без посередників;

2) мають спільну мету або цілі, реалізація яких дає змогу задовольнити значущі індивідуальні потреби та стійкі інтереси;

3) беруть участь у загальній системі розподілу функцій і ролей в спільній життєдіяльності, що передбачає різною мірою виражену кооперативну взаємозалежність учасників, яка виявляється у кінцевому продукті спільної активності, так і в самому процесі виробництва;

4) поділяє спільні норми і правила всередині групи та між групами, що сприяє консолідації внутрішньо групової активності і координації дій відносно середовища;

5) розцінює переваги від об’єднання як такі, що переважають втрати, і більші, ніж вони могли б одержати в інших доступних групах, а тому відчувають почуття солідарності один з одним і визнання у групі;

6) мають чіткі диференційовані (індивідуалізовані) уявлення один про одного;

7) пов’язані досить стабільними емоційними стосунками;

8) уявляють себе як членів однієї групи і аналогічно сприймаються з боку членів інших груп.

Ми розглядали багато класифікацій малих соціальних груп, нагадаємо собі ці класифікації:

1. Лабораторно-природні (натуральні). Маються на увазі групи, які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку.

2. Формально-неформальні, або організовані та спонтанні. У цьому разі йдеться про спосіб утворення груп. Перші з них завжди є осередком більш широкої соціальної спільноти і їхнє виникнення зумовлене суспільною потребою досягнення конкретних соціальних цілей, що задає групі певну структуру й визначає координацію дій, спосіб керівництва.

3. Неформальні групи виникають самочинно, без санкцій суспільства як усередині формальних груп, так і поза ними. Головним стимулом їхньої діяльності є спільні бажання, інтереси, потреби членів групи у спілкуванні, взаємні симпатії один до одного.

4. Первинні – вторинні групи. Відрізняються силою впливу на особистість, значущістю для члена групи, роллю в соціалізації особи. Первинні групи – це кола найближчого оточення ( сім’я, шкільний кас, студентська група). Вторинні – це кола дальшого і ширшого оточення, де спілкування відбувається не так інтенсивна (школа, факультет)

5. Зариті – відкриті групи. Класифікаційною засадою є міра відкритості, доступності групи до ширшого соціального середовища.

6. Група членства – референтні. Виокремлення групи ґрунтується на визнанні того, наскільки вона є значущою для особи в орієнтації на певні цінності, норми і впливає на поведінку людини.

Враховуючи, що кожна група характеризується не однією, а багатьма ознаками, пропонуємо класифікувати малі соціальні групи таким чином:

1. За типом головної діяльності та головної функції: виробничо трудові, соціально-політичні, навчально-виховні, виконавчо-примусові, сімейні, військові, спортивні, ігрові, аматорські ( об’єднані у сфері дозвілля, побуту тощо)

2. За соціальною спрямованістю: соціально корисні, соціально небезпечні;

3. За мірою організації: неорганізовані, випадкові групи; цільові ( зовні організовані; внутрішньо організовані);

4. За типом домінуючої структури: формальні, неформальні.

5. За мірою безпосереднього впливу на особистість: первинні – вторинні; основні – неосновні; референтні.

6. За мірою відкритості зв’язку з іншими групами: відкриті, закриті.

7. За мірою міцності та стійкості внутрішніх зв’язків: згуртовані, мало згуртовані, роз’єднані.

8. За тривалістю існування: короткочасні, довготривалі.

Нагадаємо головні підходи до вивчення малих соціальних груп.

1. Соціометричний напрямок. Засновник – американський психолог Дж. Морено. Головна праця «Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Підхід до нової політичної орієнтації» У практичному плані соціометрія є методом дослідження (вимірювання) безпосередніх міжособистісних стосунків. Результати дослідження оформлюються у вигляді соціометричної матриці – таблиці, де фіксуються зроблені чи бажані вибори членів групи. Це можна також подати у вигляді соціограми, яка графічно фіксує зв’язки між членами групи. Крім того, цей метод дає можливість одержати кількісні результати дослідження: величину статусу кожного члена групи, наявність угруповань, міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, тріади, мікрогрупи.

2. Групова динаміка В основу цього напрямку покладено «теорію поля» К. Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості. Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умовні ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішень. Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й сукупність внутрішньо групових процесів, систему методів вивчення та налагодження міжособистісних стосунків.

3. Психоаналітичний напрямок. Теоретичним джерелом його є психоанаіз З. Фрейда.

4. Інтеракціоністський напрямок.Представники цього напрямку виходять із того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, відносинами між членами групи та їхньою індивідуальною активністю. Поняттєвий апарат проблематики запозичений здебільшого з концепції Дж. Міда. На відміну від психоаналізу для інтеракціоністів вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, а соціальний процес, що розглядається як інтеракція людей у групі або в суспільстві.

Мала група єсвоєрідним мікросередовищем спілкування, джерелом задоволення відповідних потреб індивіда.