Психологічний вплив екстремальних ситуацій на особистість працівника правоохоронних органів

У професійній діяльності працівників правоохоронних органів можна виділити наступні різновиди екстремальних си­туацій:

1) швидкоплинна— пов'язана з необхідністю діяти в умовах
жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при
високому рівні організованості та зі значним психологічним
навантаженням (затримання злочинця, участь у ліквідації
наслідків катастрофи);

2) довготривала—психологічно напружена діяльність протя­
гом тривалого часу (процес розкриття і розслідування злочину);

3) викликана «невизначеністю»—потребує прийняття рішен­
ня за наявності альтернативних, суб'єктивно однаково значи­
мих варіантів поведінки (повідомити про службову недбалість
або протиправну поведінку товариша чи залишитися з ними у
добрих стосунках, виконати службовий обов'язок чи не втруча­
тися в події задля власної безпеки);

4) ситуація, що потребує постійної готовності до дій — пе­
ребування в монотонних, мало змінюваних умовах в очікуванні
екстремальних змін (чергування, перебування в засідці);

5) заснована на надходженні ймовірно недостовірної
інформації— потребує екстрених дій за відсутності впевненості
в достовірності одержаної інформації (повідомлення про зник­
нення дитини, про мінування тощо);

6) породжена суб'єктивними обставинами, тобто самим
працівником (відволікання чи нестійкість уваги, непрофесійне
виконання дій та ін.).

При виконанні працівниками правоохоронних органів своїх професійних обов'язків в екстремальних ситуаціях можлива організація діяльності різних рівнів, полярними з яких є: висо­кий та низький рівень вольової регуляції поведінки.

Високий рівень вольової регуляції (адаптивна поведінка, мо­білізація) — виявляється у підсиленні регулюючих функцій психіки, своєчасному прогнозуванні і врахуванні змін обставин,

138 Тема 6

швидкому, чіткому й грамотному застосуванні засобів і прийомів дій, за необхідності — їх видозміни. Підвищується ступінь воль­ової керованості діяльністю та її загальна ефективність.

Низький рівень вольової регуляції (неадаптивна поведінка, дезорганізація) — нездатність концентрувати увагу на головно­му, порушення впорядкованості психічних процесів, непослі­довність і неточність виконання дій, ігнорування минулого про­фесійного досвіду, стереотипне повторення певних дій при відсутності такої необхідності, покваплива і сумбурна поведінка або ж загальмованість, заціпеніння.

Аналіз службових ситуацій із трагічними для працівників правоохоронних органів наслідками свідчить, що таке заціпе­ніння (ступор) при реальній небезпеці для життя звичайно при­зводить до загибелі людини. Але його настання не буває випад­ковим, воно спричиняється відсутністю готовності діяти доціль­но, страхом небезпеки через відсутність досвіду («необстрі-ляність»), боягузтвом та легкодухістю як стійкими рисами харак­теру, загалом — низьким рівнем професійної та психологічної підготовки чи професійною непридатністю.

За умови недостатнього рівня вольової регуляції поведінки при виконанні професійних дій високого ступеню відповідальності, що потребують пошуку нестандартних варі­антів виходу з напруженої ситуації, спостерігаються такі яви­ща: зниження координованості і точності рухів, уповільнення реакції, розгубленість, порушення логіки міркувань, зниження критичності мислення, розлади сприймання і уваги, аж до втра­ти орієнтації в часі та просторі («тунельне бачення»). За даними проведеного опитування, в екстремальних ситуаціях приблиз­но 40% працівників правоохоронних органів виходили з влас­них моральних принципів, 32% — керувалися вимогами закону, 8% визначали свою поведінку як таку, що детермінувалася са­мозбереженням. На недостатню психологічну підготовленість до дій у складних умовах вказали 20% опитуваних, поведінка яких зовні виглядала впорядкованою.

Вплив екстремальних ситуацій спричиняє виникнення спе­цифічних емоційних станів, найбільш типовими серед яких є: стрес, афект, фрустрація.

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 139

Стрес— нервово-психічне перенапруження, викликане не­сподіваним чи надсильним подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася; емоційний стан, що спонукає до вирішен­ня екстремальної ситуації за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в наявних умовах.

Слід зазначити, що мобілізація психічного й фізичного по­тенціалу при стресі можлива та бажана, але це не означає, що вона відбудеться обов'язково. Психічна регуляція поведінки в екстремальних ситуаціях характеризується змінами у вищій нервовій діяльності у бік збудження або загальмованості залеж­но від індивідуально-типологічних (зокрема, психофізіологічних) особливостей суб'єкта. Надто сильні подразники (стресори) вик­ликають нейро-вегетативні зміни, такі як посилене пульсуван­ня, підвищення рівня адреналіну та цукру в крові, що призво­дить до зниження активності психічних функцій і здатності до прийняття рішення. У відповідь на надто складну обстановку організм реагує пасивно-оборонним чином, при цьому виника­ють помилки у відображенні дійсності; здатність до правильних дій у таких випадках повертається до людини поступово, тоді й настає стадія мобілізації.

Афект— бурхливий та швидкоплинний стан, що повністю оволодіває особою й характеризується значними змінами в свідомості, порушенням вольового контролю за поведінкою. По суті, це емоційний вибух, що породжується надсильним подраз­ником і спричиняє порушення здатності до адекватного вста­новлення взаємозв'язків між явищами, домінування в свідомості якогось одного, часто перекрученого уявлення. Деформуються установки та життєві позиції особи й різко змінюється її поведінка. Таке «звуження свідомості» при афекті з погляду ней­рофізіології пояснюється як порушення нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування: потерпають, насамперед, гальмівні процеси, збудження починає неупорядковано поши­рюватися на підкоркові зони мозку, втрачається контроль свідо­мості за емоціями.

Стан афекту супроводжується порушеннями пам'яті — час­тковою чи повною амнезією (забуванням). Залежно від інтенсив-

140 Тема 6

ності подразника та індивідуально-психологічної стійкості осо­би він може виявлятися у малоконтрольованих актах поведінки (агресія, панічна втеча) або ж у пасивно-оборонних реакціях (не­притомність, оціпеніння). Наприклад афект може виникнути у працівника карного розшуку при переслідуванні злочинця, який на його очах вчинив тяжкий злочин; психофізіологічна перенап­руга слідчого здатна породити афективний стан у формі агресії щодо звинувачуваного, який дає неправдиві свідчення; стан оціпеніння ймовірний для недосвідченого працівника, що опи­нився віч-на-віч перед групою озброєних злочинців.

Афекту своєму перебігу має декілька етапів: на першому — різко дезорганізується вся психічна діяльність, порушується орієнтування та оцінка дійсності; на другому — надмірне збуд­ження супроводжується малоконтрольованими (при фізіологіч­ному афекті) або неконтрольованими (при патологічному афекті) діями; третій етап характеризується спадом нервової напруги, виникненням депресивного стану.

Фрустрація—емоційний стан, що виникає внаслідок реаль­ної чи уявної перепони, яка перешкоджає досягненню особисті-сно значимої мети. Ступінь її вираженості залежить від сили протидії зовнішніх (об'єктивних) чи внутрішніх (суб'єктивних) обставин. Фрустрація виявляється в емоційно-вольовій сфері у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю; в когнітивній — у розладах уваги, зниженні пам'яті та здатності до логічного мис­лення. До фруструючих особистість ситуацій належать, наприк­лад, активна чи пасивна протидія зацікавлених осіб при роз­слідуванні злочину, перешкоди у просуванні по службі.

Фрустрацію важко переборювати, бо звичайно людина не може самостійно усунути перешкоди, що їй заважають. Тому вона або ж розпочинає свідомий пошук компенсуючих варіантів поведінки (за наявності протидії звинувачуваного слідчий акти­візує діяльність із збирання доказів), або ж неусвідомлено здійснює неадекватні (відмовляється від опрацювання інших версій, пере­носить своє роздратування на колег чи близьких людей). Суб'єк­тивно сильне тривале переживання фрустрації може призвести до характерологічних змін (особа стає дратівливою, замкненою) і навіть хворобливих проявів (депресії, неврозів).

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 141

У певному сенсі перераховані психоемоційні стани є не стільки самостійними, скільки окремими проявами загального екстремум-стану, що охоплює всю особистість і є індивідуалізо­ваним за змістом та динамікою. Про це свідчить, зокрема, те, що одні й ті ж подразники у різних осіб викликають різні стани (стрес, фрустрацію тощо), а різні подразники у однієї особи час­то-густо призводять до виникнення тотожного стану напруже­ності. Зазначені стани можуть існувати як ізольовано, так і од­ночасно, у різних сполученнях. Так, процес безпосереднього при­пинення злочину може призвести до стресу та фрустрації, пси­хологічне протиборство при проведенні слідчих дій — до фруст­рації та особистісного конфлікту, затримання особливо небез­печного злочинця — до стресу, конфлікту та фрустрації, запро­вадження надзвичайного стану — до стресу та кризи.

Розвиток екстремальних ситуацій та їх наслідки значною мірою ускладнюються наступними чинниками: несподіваність виникнення небезпеки, невизначеність ситуації та можливих наслідків, відсутність дієвої підтримки (допомоги) з боку оточу­ючих громадян та гарантій соціального (утому числі правового) захисту та ін. Особливо несприятливими в цьому плані є так звані «нештатні», тобто не передбачені нормативно, екстре­мальні ситуації. Саме тут надзвичайно важливо зберегти спокій і холоднокровність, швидко оцінити обстановку, не піддатися прагненню діяти за вже існуючими стереотипами. Прийняття рішення діяти неординарно може виявитися єдиним правиль­ним виходом із ситуації, що склалась, і ним потрібно правильно скористатись. Стереотип діяти так, а не інакше, звичка засто­совувати лише певні прийоми нападу та захисту завжди має психологічну межу неповторюваності (це стосується викорис­тання зброї, прийомів самооборони, допоміжних засобів та ін.), але екстремальна ситуація ніколи не повторюється в одному й тому ж вигляді, що потрібно враховувати, бути до цього готовим.

На виникнення та перебіг того чи іншого стану психіки лю­дини в екстремальній ситуації впливають наступні чинники:

1) інтенсивність і особливості дії подразника. Відносно не­велике психічне напруження до певної межі є позитивним, але коли воно перевищує поріг можливостей особи, настає різке по-

142 Тема 6

гіршення психічного стану та ефективності діяльності в цілому. Так, поступове наростання загрозливої ситуації в умовах повно­ти інформації про неї і достатнього часу дозволяє працівнику мобілізуватися та успішно виконати завдання (наприклад, зат­римати злочинця). Навпаки, відсутність необхідної інформації, неочікуване застосування злочинцем зброї чи інших засобів підвищеної небезпечності, про які завчасно не було відомо, може призвести до його дезорганізації;

2) психологічна надійність — інтегральна індивідуальна ха­
рактеристика, що передбачає наявність сукупності певних пси­
хофізіологічних, індивідуально-типологічних та характерологі­
чних властивостей особистості. Зокрема, йдеться про стійкість
до перенапруження, небезпеки та невдач у сполученні зі здат­
ністю до виправданого ризику, швидке подолання переживан­
ня та розчарування, оптимальний рівень тривожності, стри­
маність в емоціях, врівноваженість, розсудливість. Розвиненість
певних психофізіологічних якостей (швидкість перебігу психіч­
них процесів, сила нервової системи, оптимальне сполучення
процесів збудження і гальмування, висока працездатність) та
особливостей психічних пізнавальних процесів (спостереж­
ливість, розвинена уява та ін.) дозволяють здійснювати приско­
рену переробку інформації та приймати правильне рішення. У
сукупності зазначені особливості, властивості та якості визна­
чають поріг корисності напруження, характерний для конкрет­
ної особистості;

3) психологічна підготовленість — спеціальна тренованість
до дій і екстремальних умовах, під впливом якої поріг корисності
напруження підвищується. Вона залежить від знання співробі­
тником типових форм прояву екстремальних ситуацій та особ­
ливостей перебігу емоційних станів, що при цьому виникають;
володіння методами і засобами їх подолання та ступеню сфор-
мованості професійної пильності — особливої властивості, що
виявляється у виправданій настороженості та підвищеній увазі
до ризикованих і небезпечних ситуацій. Ця властивість допома­
гає вчасно виявити ознаки загрози, правильно оцінити ситуа­
цію, що склалася (факти, обставини, дії). Протилежністю про­
фесійної пильності є недбалість, що спричиняється нерозумін-

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 143

ням небезпеки, невмінням вчасно її розпізнати та правильно зрозуміти, зниженою концентрацією уваги («не встиг отямити­ся...», «не помітив», «не надав уваги» і т. ін.). Недбалість може мати й іншу причину—зневажання безпеки, невиправдана самовпев­неність;

4) функціонально-психологічний стан організму — поріг ко­рисної напруженості зменшується під впливом перенесених со­матичних захворювань та психічних травм, в тому числі внас­лідок невдач по службі, втоми, участі в конфліктних ситуаціях із вираженим психофізіологічним реагуванням тощо.