Психологія судової діяльності

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГІЯ СУДОВИХ ДІЙ

І

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

V Глава 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ it

СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Психологія судді

Відповідно до Конституції України правосуддя здій­снюють професійні судді та, у визначених законом випад­ках, народні засідателі і присяжні (ст. 127). У цій же нор­мі Основного Закону держави, у зв'язку з особливим ста­тусом судді, визначається, що професійні судді не мо­жуть належати до політичних партій та профспілок, бра­ти участь у будь-якій політичній діяльності, мати пред­ставницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім науко­вої, викладацької та творчої.

Суддя — посадова особа відповідного суду, носій су­дової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити су­дові рішення від імені держави¹. З цим пов'язане її підко-

¹ І. Я. Фойницький вказував, що всі судові рішення постановля­ються ім'ям верховної державної влади, за указом Його Імпера­торської Величності. Ця основа державного суду має силу як для кримінального, так і для цивільного суду. В обох випадках суд служить не приватним інтересам окремих осіб, окремих громад­ських гуртків чи окремих відомств, а загальним державним інте­ресам правосуддя {Фопницкип И. Я. Курс уголовного судо­производства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 1. — С. 8 (Отпечатано по третьему изданию, СПб.: 1910)).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

L

рення тільки закону, заборона впливу на неї будь-яким способом.

Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов'язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність у вчиненні злочинів. Тому суддя повинен нести високу відповідальність за свої вчинки і дії.

Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зі­брані матеріали (докази з кримінальної справи) на досу-довому слідстві. Суд повинен перевірити пред'явлені до­кази, їх «зважити» і винести відповідне рішення. Йдеть­ся про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розібратися у життєвій ситуації. Саме з цим пов'язаний віковий ценз судді — не молодше двад­цяти п'яти років. Необхідний також і стаж роботи у галу­зі права — не менше трьох років.

У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові версії. Наявність обвинувального висновку у матеріалах кримінальної справи не повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з вер­сією обвинувачення можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту у змагальному кримі­нальному процесі. Л. Є. Владимиров зазначав, що суд — не аудиторія, де читаються лекції, які складаються з уза­гальнень різноманітного матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі свої мірку­вання будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на лаві підсудних. Перебу­ваючи у межах того злочину, який засуджується і який він вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись тільки на клінічному ви­вченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу, не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої люди-

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ни, проти якої пред'явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і судового. Пер­ший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за са­мим своїм завданням, пов'язаний строками й умовностя­ми. Кримінальна справа — це «крапля води», у якій жи­ве цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброє­ного ока¹.

Судді у змагальному процесі (обвинувачення — за­хист) належить регулююча роль. Така роль полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визна­ченні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфлікт­них відносин, зниженні надмірного емоційного збуджен­ня учасників.

Діяльність судді пов'язана з розглядом різних за сво­їм характером справ (кримінальних, цивільних, адмі­ністративних та ін.). Відсутність належної спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних і емоційних на­вантажень, перевищення нормативів кількості розгляду справ призводить до виникнення негативних емоцій, до психологічних перевантажень, а зрештою, і до про­фесійної деформації (використання схематичності і шаб­лона в діяльності, негативного ставлення до людей, спро­щення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.)².

¹ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 46.

² Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологіч­ної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, у певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незви­чними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврів-новажені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

Суддя має відрізнятися високими моральними пара­метрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне став­лення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням всіх обставин справи. Суддя ж повинен бути об'єктивним.

Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інте­ресів, виникнення суперечливої інтерпретації тих або інших фактів. У цій ситуації суддя повинен уміти ви­окремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від існуючих реальностей. Судді доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з різним процесуаль­ним положенням, які по-різному ставляться до справи, відрізняються за своїм інтелектом, віком, професією, соціальним станом та ін. Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Суддя не повинен виконувати не влас­тиві функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані справедливо звучать слова: «Суд довідок не дає».

Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови суддя здійснює комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, здійснює у допустимих формах

відрізняються від інших представників людської раси» {Велик и могуч итальянский язык // Событие. — 2003. — 2-8 октября. — С. 5). А ось як описує Віктор Гюго психологічний стан суддів, які винесли смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом — мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м'яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді і похмурі — слід думати, втомилися від безсонної ночі, деякі позіха­ли. Так не поводять себе люди, які тільки що ухвалили смертний вирок; на обличчях цих добродушних обивателів я читав лише бажання поспати» (Гюго В. Собрание сочинений в 6 т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С 89).

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

І

психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною гра­мотністю. У діяльності судді важливе значення має пись­мова мова, вміння складати процесуальні документи.

Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення своєрідних критеріїв відпо­відності. У психологічній літературі пропонувалася роз­робка професіограми судді (необхідний набір якостей за­лежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Л. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупере­дженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціаль­ний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне мислення, інтуї­ція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стій­кість, уміння слухати і розмовляти й ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість та ін.); посвідчувальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових доку­ментів та ін.).

/ § 2. Психологічні особливості судового процесу

'"■" Основна і виняткова функція суду — вирішення спра­ви по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у вста­новленому законом процесуальному порядку.

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким поряд­ком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) ак­тивністю різних учасників процесу (прокурора, захисни­ка, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких здійснюється правосуддя

(зал судового засідання, технічне оснащення процесу, на­явність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у роз­гляді і вирішенні певних категорій справ (різних соціаль­них конфліктів). Функція суду полягає в тому, щоб вирі­шити конфлікт, відновити справедливість. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає дотримання законо­давчих розпоряджень, здійснення діяльності відповідно до процедури, передбаченої чинним законодавством. Су­довий процес передбачає виникнення процесуальних правовідносин.

Діяльність учасників судочинства детально регла­ментується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи.

Судова діяльність характеризується певною послі­довністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії вино­сяться процесуальні рішення. Стадійність процесу пере­буває у повній відповідності з науковою організацією праці (НОП). Стадії процесу обмежені часовими інтерва­лами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, у якій суд за участю підсудного, захисника, по­терпілого й обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред'явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим су­дом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслухо-

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вують висновок експерта, оглядають речові докази, ого­лошують протоколи та інші документи¹.

Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки перевіряти наявні? За існуючою в Україні про­цедурою суд не лише «зважує» наявні докази і виносить відповідне рішення, але й виконує деякі функції збиран­ня доказів. Так, ст. 315^і КПК України передбачено, що з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержа­них під час судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та вста­новлюється строк виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін.

Кримінально-процесуальна процедура впливає на тактику судового слідства, тактико-психологічні прийо­ми судових дій. Тактична доцільність не повинна супере­чити закону.

Психологія взаємин учасників судового розгляду пе­редбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесу­альної рівності сторін. При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяль­ність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (об­винувачення і захисту). У змагальному процесі можна го­ворити про психологічні особливості діяльності обвину­вача, захисту, суду.

¹ Слід зазначити, що чинний КПКУкраїни регламентує такі судові дії: допит підсудного (ст. 300); допит неповнолітнього свідка (ст. 307); допит потерпілого (ст. 308); пред'явлення для впізнання (ст. 309); проведення експертизи в суді (ст. 310); допит експерта в суді (ст. 311); огляд речових доказів (ст. 313);огляд місця події (ст. 315).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, по­дає докази, бере участь в їхньому дослідженні (ст. 264 КПК України). Прокурор повинен сприяти встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі.

У змагальному процесі важливе значення має обви­нувальна промова прокурора¹. Кожна промова скла­дається з трьох частин: вступу, головної частини і ви­сновку, для вироблення яких існують особливі правила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, щоб його доводи були не лише цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у певній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загоро­джують і затемнюють один одного. Щоб усунути ці не­доліки, оратор зобов'язаний попрацювати над планом, тому що все вчення про красу і чіткість мови зводиться до

¹ Не можна забувати, що прокурор — це обвинувач з притаманною йому психологією. Мальовничу психологічну характеристику прокурора дає нам Віктор Гюго: «Не можна спокійно говорити про те, що таке королівський прокурор з кримінальних справ. Це людина, яка заробляє собі на життя тим, що відправляє інших лю­дей на смерть. Це штатний постачальник ешафоту. І водночас це пан, який претендує на освіту і літературний стиль, а головне, на ораторське красномовство, який прагне справити враження і потішити своє жалюгідне самолюбство там, де для інших вирішу­ється питання життя; у нього свої класичні зразки, свої недо-сягнені ідеали, для нього Белар і Маржанші те саме, що для іншо­го поета Расин або Буало. Він схиляє судові дебати в бік гільйо­тини, саме така його роль, його посада. Обвинувальна промова для нього — літературна вправа, він розцвічує її метафорами, при­крашає цитатами, турбуючись про те, щоб причарувати публіку, а головне дам. У нього в запасі є набір непристойностей, які спри­ймаються недосвідченими провінціалами як новина, він хизу­ється вишуканими прийомами, манірністю і кривлянням» (Гюго В. Собрание сочинений в б т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С. 71-72).

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вміння побудувати план, розподіливши в ньому вигідним чином усі докази й усі свої висновки¹.

Промова обвинувача повинна мати наступальний ха­рактер, справляти психологічний вплив і відповідати соціальним очікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі події злочину й особах, які його вчинили. Промова повинна містити раціональне й емоційне.

Існують різні підходи до структури промови прокуро­ра. Найбільш типова форма промови прокурора скла­дається з таких частин (за М. І. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування ква­ліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і потерпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питан­ня відшкодування заподіяного злочином збитку; 8) ана­ліз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропо­зиції з їхнього усунення; 9) висновок.

Судова трибуна — засіб виховання громадян. Вихов­ний вплив адресується не лише підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенцію).

Природа захисної діяльності є належним чином до­слідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту у кримінальному судочинстві були зроблені Т. В. Варфоло-мєєвою². Тактика захисту передбачає обрання оптималь­ної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийо­мів її реалізації під час судових та інших дій. І. Я. Фой-ницький вказує, що захист — є відповідь на обвинувачен­ня і становить сукупність прав і заходів, спрямованих на

¹ Левенстим А. Речь государственного обвинителя в уголовном суде (Извлечения) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 157.

² Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. — К.: Вищашк., 1987. — 152 с.

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

захист невинуватості підсудного та його прав і інтересів перед кримінальним судом¹. За образним висловлюван­ням Р. С Бєлкіна, захисники — «санітари» кримінально­го судочинства. їхню роль неможливо переоцінити. Саме від них законодавець чекає своєчасного запобігання судо­вим помилкам, коли до відповідальності притягається не­винуватий, коли покарання не відповідає ступеню сус­пільної небезпеки вчиненого, коли слідчий і суд ігнору­ють обставини, які виключають можливість криміналь­ного переслідування чи пом'якшують покарання².

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він повинен діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Од­нак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні й аморальні засоби. «Захистити клієнта будь-якими засобами» не мож­на підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

Л. С. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути vir bonus et aequus³, озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безко­рисливий у матеріальному відношенні, незалежний у су­дженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він повинен бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним...⁴. Запропоновані Л. Є. Владимиро-

¹ Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 2. — С. 59.

² Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М.: НОРМА, 2001. —С. 201.

³ Муж добрий і справедливий (лат.).

⁴ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 58.

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

І

вим прийоми захисту є актуальними і сьогодні: 1) демон­страція доказів (демонстраційний спосіб надання і роз­робки доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що не має зовсім доказів, зали­шається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не напа­дайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж вияв­ляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок на­дання доказів захистом¹.

Важливе значення має промова адвоката у суді. Ци­церон говорив: «Erit eloquens, qui in foro causisque civilibus ita dicet, ut probat, ut delectet, ut flectat. Probare necessitatis est, delectare suavitutis, flectere victoriae»². 3a рецептом риторики древніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ (exordium); 2) розповідь (narra-tio); 3) визначення предмета промови (propositio et divi-sio); 4) доведення (confirmatio); 5) спростування (refuta-tio); 6) висновок (conclusio sive peroratio). Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якос­тей; 4) аналіз мотивів вчинення діяння підзахисним; 5) ви­сновок (М. І. Єнікєєв). Ще Л. Є. Владимиров справедливо зазначав, що поділ промови на частини, як він викла­дається у древніх, на сьогодні втратив своє значення, то­му що промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у

¹ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защи­ты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992.— С. 67—70.

² Кожний, хто хоче бути промовистим у цивільній справі, має бути і доказовим, і приємним, і захопленим. Доказовість — необхідна, приємність породжує задоволення, захопленість приводить до перемоги {лат.).

живій, драматичній формі¹. Виокремлення певних час­тин у промові є надто умовним, ситуаційно обумовленим, залежним від конкретних обставин справи.

У психологічному аспекті важливе значення мають зовнішні умови, у яких здійснюється правосуддя. До та­ких умов може належати приміщення, у якому відправ­ляється правосуддя, зал судового засідання, меблі, що знаходяться в залі, тощо. Винесення рішень суддею від імені держави передбачає наявність у залі засідання дер­жавної символіки (герба, прапора), а сам суддя повинен бути одягнений у мантію. Ці зовнішні умови сприяють виробленню поваги до суду, впливають позитивно на психіку осіб, які потрапили в сферу судочинства.