Тема 1 Зміст і структура управлінської діяльності. Розвиток науки управління

ЗМІСТ

Передмова. 6

Тема 1 Зміст і структура управлінської діяльності. Розвиток науки управління 12

1.1 Основні школи науки управління. 13

1.2 Загальні підходи в теорії управління. 14

1.3 Сучасний стан теорії управління та її тенденції 18

Тема 2 Система методів управління. типологія влади. 20

2.1 Класифікація методів управління. 20

2.2. Психологічні та соціально-психологічні методи. 21

2.3 Типологія влади. 25

Тема 3 Поняття мотивації як основоположного принципу управління. 27

3.1 Поняття мотиву та фундаментальних потреб. 27

3.2 Класичні теорії мотивації 32

Тема 4 Функції керівника. 50

4.1 Постановка мети. 50

4.2 Функція прогнозування і диспетчерська функція. 52

4.3 Комунікативна функція. 53

4.4 Функції контролю.. 55

4.5 Функція прийняття управлінського рішення. 58

Тема 5 Психологічні аспекти кадрових функцій керівника. 61

5.1 Відбір персоналу. 61

5.2 Психологічні функції етапу адаптації 67

5.3 Психологічні підходи в підборі та розподілі кадрів, у професійній підготовці, перепідготовці та оцінці персоналу. 69

Тема 6 Керівництво і лідерство. Харизма. Імідж.. 71

6.1 Поняття лідерства, авторитету і харизми. 71

6.2 Іміджеві «упаковки» керівника. 73

6.3 Вплив на авторитет набутих умінь, здібностей, досягнень, стилю спілкування і способу життя. 79

6.4 Типи лідерства. 82

Контрольні тести до 1-го модуля. 90

Тема 7. Психологія суб’єкта управлінської діяльності 98

7.1 Процеси сприйняття в управлінській діяльності 98

7.2 Специфіка мислення в діяльності керівника. 100

7.3 Інтелект керівника. 103

7.4 Психологічна специфіка управлінської діяльності 104

7.5 Управління стресом у діяльності керівника. 106

Тема 8 Психологія групових взаємовідносин. 111

8.1 Поняття групи. Загальні групові закономірності 111

8.2 Чинники ефективності групи. 112

8.3 Структура групи. 115

8.4 Групові взаємодії 120

8.5 Формування команди. 122

Тема 9 Структура супідрядності в організації 126

9.1 Феномен підпорядкування. Поняття про вертикаль влади. 126

9.2 Структури децентралізації управління. 129

Тема 10 Стиль керівництва. 132

10.1 Стиль прийняття управлінських рішень. 132

10.2 Стиль спілкування керівника. 134

10.3 Чинники, що впливають на стиль керівництва. 140

Тема 11 Практична психологія в управлінні персоналом.. 148

11.1 Стимулювання персоналу з урахуванням фундаментальних
потреб людини. 148

11.2 Практичні рекомендації щодо задоволення фундаментальних потреб персоналу 149

11.3 Методичні рекомендації щодо стимулювання праці 156

Тема 12 Проблемні ситуації в управлінні персоналом і методи їх вирішення. 164

12.1 Ефект «перегоряння» робітників і методи боротьби з ним. 164

12.2 Феномен протистояння (непокори) 168

12.3 Конфронтація між керівником і підлеглими. 174

12.4 Прояви «зіркової хвороби» і методи боротьби з нею.. 181

12.5 Прояв персоналом недобросовісності 185

Тема 13 Практика ефективного управління. 190

13.1 Особливості адаптації нового керівника. 190

13.2 Практика керівництва у післяадаптаційнний період. 193

Контрольні тести до 2-го модуля. 200

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК.. 208

Література. 219

Передмова

Однією з найважливіших умов забезпечення ефективного функціонування системи вищої освіти в сучасних умовах, її інтеграції в міжнародні освітні системи є оптимізація управління. Розв’язування данної проблеми потребує спеціального вивчення цілого комплексу психологічних факторів, умов та шляхів оптимізації управління установами вищої освіти та впровадження результатів цих досліджень в управлінську та педагогічну практику.

Психологія управління є відносно молодою галуззю наукових знань. Її зародження припало на початок XX ст. і засвідчило зрілість суспільних (насамперед психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень щодо розвитку і наслідків управління.

Психологія управління – галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Зародившись на перехресті психологічних дисциплін, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв’язку як із багатьма суспільними науками (філософія, соціологія, політологія, педагогіка та ін.), так і з тими, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємницькою та бізнесовою діяльністю. Особливими є її взаємозв’язки з психологічними дисциплінами: вона послуговується знаннями й багатьма методологічними прийомами загальної психології, психології особистості, психології творчості, соціальної психології, практичної психології, акмеології, вікової та педагогічної психології, психології кар’єри, психології праці, інженерної психології, економічної психології та психології бізнесу, етнопсихології (рис. 1), збагачуючи водночас їх своїми спостереженнями й узагальненнями.

Рис. 1 – Міждисциплінарні зв’язки психології управління

Багато засадних принципів цієї галузі знань перейнято від загальної психології – психологічного напряму, що вивчає загальні, універсальні принципи для всіх об’єктів дослідження, а також акумулює в собі базові теорії. Особливу цінність для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини (волі, емоцій, уявлень тощо). Психологія особистості як наука, що досліджує психологічну (інтелектуальну, вольову, емоційну) структуру особистості, загальні та специфічні закономірності її психіки, забезпечує психологію управління своїми знаннями, конкретними спостереженнями, узагальненнями й міркуваннями щодо таких функціональних характеристик особистості, як самосвідомість, самооцінка, образ “Я”, життєвий шлях. Використовуючи ці здобутки, психологія управління визначає особистісно-індивідуальні передумови ефективної управлінської діяльності, виробляє типологію керівників і науково обґрунтовані методики діагностики їх особистісних якостей.

Важливі для психології управління принципи, методологія, наукові надбання психології творчості, сферою інтересів якої є творчі здібності особистості й особливості їх реалізації, активізації творчого потенціалу, а також умови формування і розвитку творчих особистостей в організації. Суттєву роль для психології управління відіграє знання чинників і конкретних методик активізації творчого потенціалу особистості, групи, всього колективу організації. Соціальна психологія, будучи сконцентрованою на різноманітних аспектах поведінки особистості як суб’єкта соціуму (людської спільноти), збагачує психологію управління своїми знаннями про відносини особистості в соціальній групі, з іншими соціальними групами, соціальними інститутами, суспільством у цілому, а також конкретними методиками дослідження цих феноменів і процесів. Водночас у трактуванні поняття “відносини” психологію управління цікавить управлінський аспект взаємодії, який вона вважає одним із важливих чинників, що сприяють злагодженій діяльності колективу, організації (підприємства). Психологія управління аналізує різні аспекти поведінки працівника, групи тільки в контексті функціонування організації (підприємства), у межах якої реалізовується управлінський процес.

Широкою є сфера взаємодії психології управління з практичною психологією, яка своїм завданням убачає вироблення конкретних методик і методичних прийомів, спрямованих на розвиток умінь і навичок ділового спілкування, взаємодії спеціалістів, керівників. Психологія управління послуговується її напрацюваннями на етапі створення й реалізації методик, процедур професійного відбору, добору кадрів, формування управлінських структур, особливо тих, чия робота пов’язана зі значним соціальним (відповідальність) та економічним (гроші) ризиком. Не менш важливою є взаємодія цих дисциплін під час формування й організації роботи соціально-психологічних і соціально-акмеологічних служб, створення тренінг-програм для персоналу та керівників організацій, складання їх психологічних характеристик, психологічної експертизи інноваційних методик управління. Акмеологія (грец. акте – вершина чогось) – галузь психологічних знань, зосереджена на проблемах удосконалення професійної діяльності, ділової взаємодії, професійного спілкування, методів запобігання професійній деформації, досягнення професійних вершин спеціалістами різних сфер життєдіяльності суспільства. Психологія управління з досвіду акмеології бере багато повчального щодо опанування секретів майстерності, формування психологічної готовності до ефективної та результативної управлінської діяльності. Найпомітніше виявляється їх зв’язок у вивченні рівня професіоналізму діяльності та спілкування. Професійне спілкування, залежно від виду міжособистісного спілкування, значно впливає на продуктивність міжособистісних взаємин та управлінської діяльності. Тобто безпосередній чи опосередкований вплив конкретного виду спілкування (мовне – немовне, ділове – неформальне, необхідне – бажане – нейтральне – небажане – тощо) виявляється в низьких чи високих результатах діяльності керівника, позитивних чи негативних їх наслідках тощо. Важливим є з’ясування взаємозалежностей комунікативної активності керівника організації з індивідуально-психологічними та особистісними особливостями її персоналу. Це відкриває суб’єкту управлінської діяльності широкі можливості у прогнозуванні характеру ділових міжособистісних контактів, взаємовпливів учасників взаємодії, в успішному розподілі обов’язків і доручень.

Вікова психологія, будучи зосередженою на дослідженні психологічних особливостей особистості на різних етапах формування, розвитку і зрілості, живить психологію управління конкретними спостереженнями, рекомендаціями, прогнозами щодо можливостей особистості у різні періоди свого віку, що є важливим при виборі форм і методів управлінської діяльності.

Педагогічна психологія як наука про психічні закономірності, принципи і внутрішню сутність навчання та виховання особистості є особливо цінною для психології управління у виробленні, використанні й коригуванні оптимальних управлінських методик, прогнозуванні їх наслідків.

З позицій психології кар’єри, для якої важливим є розроблення психологічних основ особистісної динаміки спеціаліста, психологія управління виявляє психологічні чинники безперервного розвитку керівників, що передбачає аналіз психологічних особливостей їх прогресу, професійної управлінської деформації, регресу; аналізує психологічні детермінанти і механізми розвитку особистості керівників; створює вікову та внутрішньопосадову періодизації управлінського розвитку та ін.

Використовуючи ці дані, психологія управління може детально вивчати зміни управлінської діяльності на різних часових зрізах, психологічні механізми просування керівника в ієрархічній системі управління, планувати систему формування управлінських кадрів.

Пізнавальні можливості психології праці як галузі, для якої важливі особливості трудової діяльності і підготовки людини до праці, значною мірою сприяють психології управління в оптимізації управлінських процесів і відносин в організації. Але, на відміну від психології праці, психологія управління переймається не проблемами відповідності спеціаліста його професії, професійного відбору, професійної орієнтації, а відповідності працівника і його поведінки психологічному клімату, що панує в організації.

Завдяки досягненням в інженерній психології, яка вивчає інформаційну взаємодію людини з технічними засобами, психологія управління виробляє конкретні методики виявлення стійких індивідуальних властивостей, інтенсифікації діяльності керівника у процесі прийняття управлінських рішень, оптимізації функціонального змісту управлінської діяльності.

Економічна психологія, маючи предметом своїх досліджень психологічні установки, стереотипи економічного мислення людини, груп, верств населення, забезпечує психологію управління конкретними висновками як щодо їх ставлення до економічної дійсності у цілому, так і стосовно конкретної економічної ситуації, що є важливим чинником у виборі управлінських засобів впливу на їх економічну поведінку. Тісно пов’язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприємництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях функціонування особистості у підприємницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостійність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.

Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos – плем’я, народ) – наукою про психічні особливості, ментальність (особливість світосприйняття) народу, властивості національного характеру. Адже у представників різних етносів існують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо. Тому управлінська діяльність передбачає наявність у спеціалістів ґрунтовних знань і навичок поведінки під час міжнародних ділових переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей. Не менш важливим є регулювання ділової взаємодії у межах однієї етнічної групи. Сукупно все це – важливий чинник, здатний забезпечити оптимальну адаптацію суб’єктів управління в іноетнічному середовищі, у взаємодії з іноетнічним партнером, ефективне розв’язання етнічних конфліктів в організації тощо.

Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологічного знання, у процесі якої вона розширює, урізноманітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відповідно збагачуючи суміжні науки.

Структура навчального посібника дасть можливість читачам системно сприймати матеріал, поглибити, у разі необхідності, знання з тієї чи іншої теми, а також перевірити, наскільки вони засвоїли конкретні положення та поняття курсу.

У кінці посібника наводиться короткий термінологічний словник основних термінів з психології управління.

Навчальний посібник пройшов апробацію при викладанні навчального курсу «Психологія управління» на факультеті управління Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського.

Тема 1 Зміст і структура управлінської діяльності. Розвиток науки управління

Чим більше керівник має намір гасити пожежу,

тим частіше система даватиме йому можливість робити це.

Г. Добров

Менеджмент як система скоординованого управління. Організаційне управління (менеджмент) включає: а) управління фінансами, матеріальними активами (знаряддями виробництва, матеріалами) і б) управління виконавцями – робочою силою.

У переважній більшості люди діють та, зокрема, працюють спільно. Це зумовлено тим, що homo sapiens – колективна істота. Життєдіяльність людей проходить у соціумі. Досягнення особистих цілей індивідуума найчастіше пов’язане з досягненням групових цілей. Зазначимо, що ті та інші цілі не завжди збігаються. Але, що б не було, навіть у стадних тварин генетично закладено «розуміння» вигод від злагоджених дій. Проте спільна діяльність ускладнюється індивідуальними цілями й амбіціями. У принципі, кожний член якоїсь групи може запропонувати своє рішення загальногрупових цілей. У таких умовах тільки більш-менш централізоване управління може привести до консенсусу й ухвалення кінцевого рішення. З метою виконання прийнятого рішення група повинна підкорятися управлінцям–менеджерам, яким надано владні повноваження та які виробляють правила і плани спільної діяльності.

Властиві людям потреба і здатність працювати разом, взаємодіючи одна з одною, вимагають координації індивідуальних дій, їх узгодження, кооперації, інакше кажучи, управління спільною діяльністю. Усі досягнення цивілізації були б просто неможливі без ієрархічного та скоординованого управління.

Оформлення теорії управління відбулося 1911 року, коли Ф. Тейлор, котрого вважають засновником наукового управління, опублікував книгу «Принципи наукового управління».