Чинники, причини та умови посадових злочинів

Тривалий час у радянській кримінології домінував погляд на причини посадових злочинів (із різними модифікаціями) як на результат дефектів у сфері психології індивідів і со­ціальних спільнот, тобто посадова злочинність пояснювалась виключно суб'єктивними факторами. Об'єктивні ж фактори, пов'язані з економічним буттям суспільства, роллю і стано­вищем посадових осіб у системі суспільних відносин, роз­глядалися лише як умови існування посадових злочинів. Таке пояснення причин посадових злочинів зустрічається іноді й нині.

Подібний погляд на причини посадової злочинності уявляється необгрунтованим. Звичайно, соціально-психо­логічні моменти відіграють важливу роль у генезисі інди­відуальної злочинної поведінки, але визнавати їх головни­ми є помилкою, адже у взаємодії суспільного буття і сус­пільної свідомості визначальною є роль суспільного буття. Таке трактування причин посадової злочинності не може за­довільно пояснити зміни у динаміці цих злочинів. Більше того, воно невірно орієнтує практику у питаннях організації соціальної профілактики посадових злочинів, яка обме­жується переважно рекомендаціями морально-виховного ха­рактеру або посиленням кримінально-правової репресії.

На наш погляд, глибокий кримінологічний аналіз поса­дових злочинів можливий, передусім, з урахуванням дослід­жень базисних економічних процесів і становища посадових осіб у системі суспільно-економічних відносин. Криміногенні чинники, які визначають причини й умови посадових зло­чинів, досить численні, різноманітні й обумовлені суттєвими змінами у соціально-економічному житті суспільства. За їх сутнісною характеристикою вони можуть бути поділені на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-уп-равлінські, соціально-психологічні, правові.

Специфіка Дії політичних чинників в Україні обумов­люється характером переходу суспільства від партійно-то­талітарної системи до демократичної, соціальної, правової

держави. При цьому гіпертрофовані командно-адміністра­тивні методи і функції управління різними сферами суспіль­ного життя (закритість державного апарату, відсутність ефективного громадського контролю за його діяльністю, тотальність державного регулювання тощо) не були змінені відповідно до обраного шляху реформування політичного та соціально-економічного життя держави.

Стратегічні помилки, допущені в процесі переходу від бюрократично-планового регулювання економіки до регулю­вання, що базується на ринкових відносинах, призвели до специфічних проявів корпоративного та локального регулю­вання, які не вдалося вчасно усунути або нейтралізувати. Вплив на економічні і політичні процеси в суспільстві поча­ли здійснювати корпоративно-бюрократичні структури (кла­ни), що призвело до дисбалансу в системі розподілу ресурсів і, як наслідок, — до появи сфер діяльності з надприбутками (бізнес у сфері виробництва та торгівлі металопрокатом, енергоносіями, банківська діяльність тощо) та сфер з низь­кою концентрацією ресурсів (сільськогосподарське вироб­ництво, виробництво товарів народного споживання тощо).

Наслідком цього стали активізація економічних чинників формування сфер економіки з отриманням надприбутків; ут­ворення монопольних об'єднань і надання їм переваг у фінан­суванні та кредитуванні з боку державних чиновників; ство­рення фінансових структур для обслуговування сфер еконо­мічної діяльності з надприбутками; протиправне перека­чування державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності; створення фінансової бази для організації корпоративно-бюрократичних структур; переко­си в ціноутворенні; значний спад виробництва у сфері еко­номіки з низькою концентрацією ресурсів. Високий рівень тіньової економіки та організованої злочинності зумовлює наявність значних нефіксованих коштів організованих зло­чинних угруповань, що використовуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції держави.

Обрані способи приватизації та її фактичне здійснення призвели до перерозподілу державної власності на користь корпоративно-бюрократичних структур. У результаті відбу-

лося різке зменшення валового національного продукту та відповідне зменшення прибуткової частини бюджету, що зумовило потребу збільшувати видатки на соціальний за­хист осіб з низькими доходами, кількість яких неухильно зростала. Для вирішення цих проблем було обрано не зовсім виправдані шляхи, а саме: посилення податкового пресу на суб'єктів підприємницької діяльності; значне розширення цільових фондів; збільшення кількості контрольно-фінансо­вих органів; невиправдане збільшення нарахувань на фонд заробітної плати.

Ці та інші обставини зумовили різке розшарування суспільства за рівнем доходів, що призвело до знецінення чесної праці, поляризації населення за соціальним статусом і появи нової соціальної верстви надбагатих людей і, відпо­відно, зростання їхнього впливу на політичну сферу, вклю­чаючи їх безпосереднє проникнення у владні структури. Зазначені обставини не дали можливості створити ефектив­ну систему політичних, економічних і соціальних інсти­тутів, а, навпаки, призвели до ще більшого загострення про­тиріч, які сприяли значному зростанню злочинності, в тому числі і посадової.

До організаційно-управлінських чинників, що безпо­середньо обумовлюють посадові злочини в Україні, на­лежать недоліки механізму функціонування системи дер^: жавного управління та формування його апарату, а саме:

— система державного управління залишається спря­ мованою на охоплення державним регулюванням найшир- ших сфер суспільного життя, особливо в економіці, без ре­ альної на те необхідності;

— діяльність державного апарату здійснюється без на­ лежної її регламентації, що в багатьох випадках дає мож­ ливість використовувати посадовим особам свої повнова­ ження всупереч інтересам служби;

— необгрунтоване закріплення у нормативних актах альтернативності при прийнятті того чи іншого рішення без чітко визначених критеріїв такого вибору;

— управлінська вертикаль формується за принципом особистої відданості працівників;

— відсутня система детального регламентування підбо­ ру та розстановки кадрів апарату управління на конкурсних засадах з їх тестуванням на відповідність за професійним рівнем та з урахуванням моральних якостей;

— відсутність механізмів, які б обмежували можливість робити політичну кар'єру лідерам і членам злочинних угру­ повань і, відповідно, впливати на управлінський апарат дер­ жави;

— відсутність механізму постійної ротації та гори­ зонтального переміщення державних службовців;

— відсутність ефективної системи соціального кон­ тролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Соціально-психологічні чинники виявляються, зокрема, у тому, що:

— діюча в суспільстві система соціального контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самовряду­ вання, їх посадових осіб не є дійовою і не забезпечує вико­ нання покладених на неї функцій;

— система державного контролю розвивається екстен­ сивним шляхом;

— фактично поза державним контролем залишається діяльність посадових осіб у таких важливих сферах, як, зокрема, формування і використання бюджету, приватизація, ліцензування, діяльність митних і податкових, правоохорон­ них і судових органів;

— у системі державних органів, покликаних здійсню­ вати соціальний контроль, має місце тенденція до створення замкнутого середовища, з певною системою взаємопідтрим- ки та самозбереження, з корупційними зв'язками контролю­ ючих і контрольованих органів;

— відсутній належний механізм залучення громадян до здійснення соціального контролю за діяльністю посадових осіб органів влади і місцевого самоврядування;

— засоби масової інформації не достатньо виконують у сфері громадського контролю притаманні їм функції «чет­ вертої влади», не створено системи гарантій розвитку неза­ лежної преси.

Соціально-психологічна обстановка в суспільстві сприяє росту корупції і характеризується такими явищами, як наявність негативних поглядів у груповій та індивіду­альній свідомості щодо можливості лише шляхом корупції добитися певних благ; деморалізація значної частини дер­жавних службовців та працівників правоохоронних органів і, що особливо небезпечно, — деморалізація тих, які займа­ють відповідальне або особливо відповідальне становище; зміна стереотипів поведінки багатьох державних служ­бовців, їх готовність без вагань порушити закон, норми моралі та -професійної честі за винагороду; девальвація в суспільстві цілої низки моральних цінностей та втрата со­ціально-вартісних орієнтирів; невіра громадян у здатність органів державної влади і місцевого самоврядування розв'­язувати їхні проблеми і зумовлене цим намагання вирішу­вати їх незаконним шляхом; протиріччя між потребами дер­жавних службовців, зумовленими їхнім соціальним стату­сом, та можливостями їх задоволення офіційним шляхом.

Правові чинники — це, перш за все, недосконалість чинного законодавства, яка знаходить свій вияв у тому, що воно не передбачає цілісної системи заходів протидії ко­рупції, необхідного впливу на її причини та умови; окремі чинні правові норми мимоволі сприяють хабарництву; відсутні спеціальні правові норми, які б передбачали відпо­відальність юридичних осіб за їх участь у посадових зло­чинах; залишаються неврегульованими відносини особи з державою у сфері контролю за доходами та видатками, в тому числі відсутній обов'язок особи доводити правомір­ність отриманих доходів; мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розс­лідування та судового розгляду фактів корупції.

Причини та умови посадових злочинів відбивають як загальний стан суспільства, об'єктивно існуючі в ньому протиріччя, так і суб'єктивні чинники, в тому числі від­сутність політичної волі найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціаль­ним явищем.

Попередження посадових

Злочинів

Попередження посадових злочинів становить узгод­жену систему заходів політичного, економічного, соціаль­ного, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов таких злочинів, їх послаб­лення, нейтралізацію та усунення. Здійснення цих заходів повинно сприяти реалізації антикриміногенного потенціа­лу суспільства, його окремих інститутів. Головні з них пе­редбачені у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98. Тільки таким шляхом має бути закла­дено підґрунтя успішної роботи по зменшенню посадових злочинів до мінімального рівня.

Попереджувальні заходи політичного характеру зво­дяться до програмовано сті та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема, утвердженні у громадській свідомості розуміння, що посадова злочинність підриває авторитет і силу держа­ви, етичні основи суспільства; послідовності і активізації проведення антикорупційної політики щодо службовців, схильних до корупційних вчинків; створення громадських формувань, незалежних державних структур для участі на­селення у боротьбі з посадовими злочинами.

В економічній сфері заходи з попередження посадових злочинів включають:

— визначення чітких критеріїв державного фінансу­ вання економіки і відповідальності за нецільове викорис­ тання бюджетних коштів;

— встановлення реальних механізмів обмеження ле­ галізації «брудних» коштів;

— розроблення системи заходів щодо зменшення сфе­ ри і обсягу тіньової економіки, для чого, зокрема, створен­ ня умов для природної конкуренції та законної приватизації;

— створення сприятливих умов для внутрішнього інве­ стування легальної економіки;

— зменшення розмірів нарахувань на фонд заробітної плати;

— встановлення обов'язкового декларування майна і доходів фізичних осіб і запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками державних службовців та інших осіб через систему оподаткування;

— забезпечення поступового зменшення безготівкових розрахунків за участю громадян;

— запровадження загальнонаціонального інформа­ ційного комплексу, в рамках якого здійснення постійного моніторингу кредитно-фінансового становища та грошових операцій населення;

— удосконалення порядку реєстрації суб'єктів під­ приємницької діяльності і запровадження практики прода­ жу примусово вилученого майна, а також майна підпри­ ємств, оголошених банкрутами, шляхом публічних торгів;

— звуження переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню;

— організацію гласних та конкурентних систем дер­ жавного замовлення, приватизації, оренди державного майна;

— передбачення можливості повної чи часткової де- приватизації, якщо приватизація здійснена з порушенням передбачених законом умов та порядку її проведення.

У соціальній сфері попередження посадових злочинів передбачає доведення рівня оплати праці державних служ­бовців до рівня задоволення соціально-значущих потреб відповідно до їх соціального статусу; зміну системи соціаль­ного забезпечення населення через зменшення питомої ваги виплат на соціальні потреби у валовому національному про­дукті, що здійснюється через державний бюджет та загаль­нодержавні фонди; запровадження дійових механізмів задо­волення окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й поточне кредитування; реорганізацію діючої системи соціального страхування.

Попередження посадових злочинів заходами правового характеру означає:

— запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів;

— проведення ревізій норм чинного законодавства на І предмет виявлення та вилучення положень, які сприяють ^! проявам корупції;

— здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства;

— закріплення у Кримінальному кодексі України за­ гальних правил кваліфікації злочинів з метою зменшення рівня деформації правозастосовної діяльності;

— законне обмеження повноважень працівників органів дізнання, слідства, прокуратури щодо можливості звільнен­ ня від кримінальної відповідальності за реабілітуючих об­ ставин осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу;

— зменшення різниці між мінімумом та максимумом покарання (стягнення) у певно визначених санкціях.

У сфері державного управління з метою попередження покарання злочинів необхідно:

— запровадити систему підбору та розстановки кадрів, яка базувалася б на конкурсній основі, на точних і спеціаль­ них правилах (на основі тестування і професійних іспитів) і забезпечувала б прийняття на службу найбільш підготов­ леного кандидата;

— ввести обов'язкові спеціальні перевірки кандидатів на зайняття відповідальних посад в органах державної вла­ ди, а також осіб, які обіймають ці посади, та визначити по­ рядок їх призначення;

— удосконалити систему спеціальних обмежень, вста­ новлених для державних службовців, з метою уникнення конфлікту інтересів;

— запровадити практику обов'язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів;

— чітко регламентувати процедури прийняття управ­ лінських рішень;

— обов'язково розглядати на засіданнях колегій мініс­ терств і відомств питання про виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, державну, виконав­ чу та трудову дисципліну, розгляд звернень громадян;

— регламентувати умови і порядок правомірного от­ римання державними службовцями подарунків;

— розробити та прийняти Кодекс поведінки державного службовця, Кодекс працівника правоохоронних органів, Кодекс честі судді, а також відповідних дисциплінарних кодексів з визначенням у них видів і меж стягнень за конк­ ретні дисциплінарні правопорушення, порядку притягнен­ ня до дисциплінарної відповідальності;

— встановити дисциплінарну відповідальність посадо­ вих осіб органів державної влади та місцевого самовряду­ вання за ухилення від реагування, відповідно до закону, на критичні виступи засобів масової інформації щодо опри­ люднення ними фактів корупції, порушень прав і свобод громадян;

— законодавче врегулювати механізм обмеження по­ літичного і управлінського лобізму;

— локалізувати функціонування організованої злочин­ ності — витіснити її з тих сфер, де вона найбільше збли­ жується з діяльністю апарату державного управління.

Попри всю важливість заходів попередження через об'­єктивні та суб'єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому особливо гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення, розслідування конкретних фактів посадових злочинів і притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Виявлення посадових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відпові­дальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспіль­не небезпечною.

У зв'язку з цим є нагальна потреба в підвищенні ефек­тивності діяльності спеціальних органів по виявленню кон­кретних фактів злочинної поведінки; проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення злочинів; забезпечення цих заходів відповідними матеріально-техніч­ними, криміналістичними, науково-методичними засобами.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які здійснюють виявлення посадових злочинів, необхідно:

— переорієнтувати їх з виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів, а

також проявів у найбільш важливих сферах життя держави та у сферах, де ця злочинність набула найбільшого розпов­сюдження;

— розробити та запровадити в діяльність правоохорон­ них органів необхідні методики виявлення та збору інфор­ мації про факти корупції на різних рівнях державного уп­ равління, у тому числі на найвищих, у сферах розпоряджен­ ня державними коштами, приватизації, охорони здоров'я, освіти, інших сферах громадського і державного життя;

— чітко визначити порядок повної та своєчасної реє­ страції повідомлень про вчинені злочини та інші право­ порушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів;

— розв'язати колізію, що існує у чинному законодав­ стві, щодо порядку надання інформації правоохоронним органам відносно коштів та майна окремих юридичних та фізичних осіб; уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови та порядок надання такої інфор­ мації правоохоронним та іншим органам.

Сучасний стан розслідування кримінальних справ та ад­міністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення свідчить про те, що через низьку якість на­даних судам матеріалів кінцеві рішення у цих справах не зав­жди приймаються своєчасно. Таке становище є результатом певних недоліків чинного законодавства, а тому з метою вдос­коналення діяльності щодо притягнення до відповідальності винних у вчинені посадових злочинів, необхідно:

— запровадити оновлені методики розслідування кри­ мінальних справ та адміністративного провадження у спра­ вах про корупційні правопорушення;

— привести кримінально-процесуальне та адмініст­ ративно-процесуальне законодавство в частині доказування у відповідність із сучасними вимогами;

— забезпечити дійовий механізм захисту від посяган­ ня на життя, здоров'я, свободу та гідність свідків, потер­ пілих та інших учасників процесу.

Ефективна боротьба з посадовими злочинами не може |-бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій

І 165

будь-якого ступеня активності та суворості на будь-якому рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних за­ходів. При цьому пріоритетна роль має надаватися про­філактичним заходам на загально соціальному і спеціально-кримінологічному рівні.

ЛІТЕРАТУРА

Закон України «Про боротьбу з корупцією» // Відомості Вер­ховної Ради України. 1995. №34.

Кальман О. Г. Взаємозв'язок організованої злочинності та ко­рупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук Украї­ни. 1997. №4(11).

Кальман О. Г. Стратегія і тактика боротьби з корупцією // Ви­користання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю. X., 1998. С. 160-163.

Шакун В. І. Влада і злочинність. К., 1997.

Міжнародні правові акти та законодавство країн про корупцію. К. 1999.

З

1 0

ЖІНОЧА ЗЛОЧИННІСТЬ її ПОПЕРЕДЖЕННЯ